Місцеві бюджети як складова бюджетної системи

Одним із позитивних надбань державотворчих процесів в Україні ста­ло створення на початковому етапі власної бюджетної системи, а потім — її подальше реформування і вдосконалення. У перші роки після утво­рення незалежної Української держави відносини в галузі бюджету рег­ламентувалися Законом Української РСР "Про бюджетну систему Украї­нської РСР" від 5 грудня 1990 р., який був прийнятий в умовах команд­ної економіки, найбільш характерною рисою якої була значна цент­ралізація фінансових і в тому числі бюджетних ресурсів. Побудова бю­джетної системи України, згідно з цим Законом, передбачала включення до її складу республіканського бюджету та місцевих бюджетів. До останніх було віднесено обласні, районні, міські, селищні та сільські бю­джети.

У 1995 р. в Україні приймається нова редакція вищезазначеного За­кону. Згідно з Законом "Про бюджетну систему України", бюджетна си­стема складалася з трьох ланок: 1) державного бюджету України; 2) рес­публіканського бюджету Автономної Республіки Крим; 3) місцевих бю­джетів. Закон "Про бюджетну систему України" також визнав, що селищні та сільські бюджети створюються за рішенням районних, міських рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази, а районні й міські ради визначають доходи відповідних селищних і сільських бю­джетів.

Позитивними надбаннями Закону "Про бюджетну систему України" стало розмежування дохідних джерел усіх ланок бюджетної системи, визначення напрямів витрачання бюджетних коштів, чітке окреслення процедур бюджетного процесу та інших питань в бюджетній сфері.

Наступним етапом у розвитку вітчизняної бюджетної системи, а в її складі — системи місцевих бюджетів — стало ухвалення 28 червня 1996 р. Конституції України, а 21 травня 1997 р. в розвиток її положень — За­кону України "Про місцеве самоврядування в Україні", що започатку­вало новий підхід до тлумачення поняття місцевих бюджетів та визна­чення їх складу. У ст. 1 Закону записано, що бюджет місцевого само­врядування (місцевий бюджет) — це план утворення і використання фі­нансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повнова­жень місцевого самоврядування.

Як Конституція України, так і Закон України "Про місцеве самовря­дування в Україні" принципово змінили місце і роль районних та облас­них бюджетів у складі бюджетної системи. У цих бюджетах, відповідно до нових підходів, мали акумулюватися кошти, які направляються з державного бюджету України для відповідного розподілу між територі­альними громадами або для виконання спільних проектів. Крім того, в районні та обласні бюджети мали спрямовуватись кошти, залучені на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних програм. Такий підхід до визначення нової ролі обласних і районних бюджетів позбавляв їх власної дохідної бази і перед­бачав формування виключно за рахунок коштів, що надходили з дер­жавного бюджету України і з місцевих бюджетів.

Новим етапом у реформуванні бюджетної системи України стало при­йняття 21 червня 2001 р. Бюджетного кодексу України. У цьому винят­ково важливому документі систематизовано і чітко окреслено всі аспек­ти функціонування бюджетів відповідно до Конституції України. Бю­джетний кодекс вніс зміни у побудову вітчизняної бюджетної системи, дав нове трактування засад її організації, місця і ролі в її складі місце­вих бюджетів; визначив процедури бюджетного процесу, повноваження органів державної влади, які здійснюють контроль за дотриманням бю­джетного законодавства, встановлює відповідальність за бюджетні правопорушення. Структура вітчизняної бюджетної си­стеми відповідно до Бюджетного кодексу України:

В основу бюджетного устрою Бюджетним кодексом України покладені такі принципи:

• єдності бюджетної системи України;

• збалансованості;

• самостійності;

• повноти;

• обґрунтованості;

• ефективності;

• субсидіарності;

• цільового використання бюджетних коштів;

• справедливості й неупередженості;

• публічності та прозорості;

• відповідальності учасників бюджетного процесу.

Характерною ознакою сучасної побудови бюджетної системи Украї­ни є самостійність усіх бюджетів. Місцеві бюджети одного рівня не мо­жуть бути включені до місцевих бюджетів іншого рівня. Закон України "Про місцеве самоврядування в країні" визначає, що самостійність міс­цевих бюджетів гарантується власними та законодавче закріпленими за ними на стабільній основі загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів.

У кожній країні місцеві бюджети є найбільш чисельною ланкою бю­джетної системи. В Україні сьогодні нараховується більше 12 тисяч міс­цевих бюджетів, в тому числі: бюджет АРК -1, бюджети м. Києва та Севастополя – 2, обласні бюджети – 24, міські бюджети - 453, бюджети районів у містах – 83, районні бюджети – 488, селищні бюджети – 887, сільські бюджети – 10275. Всього МБ – 12213.

В останні роки приблизно 60—70 % бюджетних ресурсів зосереджу­ється саме у державному бюджеті України, відповідно у місцевих бю­джетах акумулюється від 30 до 40 %. Абсолютні обсяги місцевих бюджетів постійно зростають. Якщо у 1992—1995 pp. збільшення обсягів місцевих бюджетів значною мірою було спричинено інфляцією та зростанням цін, то у наступні ро­ки ця тенденція свідчить про посилення їх ролі у проведенні соціально-економічних перетворень, вирішенні найважливіших стратегічних за­вдань розвитку нашого суспільства. Доходи і видатки місцевих бюдже­тів сьогодні складають майже 12 % від виробленого в країні валового внутрішнього продукту.

Бюджетний кодекс передбачає можливість поділу бюджетів на за­гальний і спеціальний фонди, що, в свою чергу, має обумовлюватися за­коном про державний бюджет України. Загальний фонд має включати: 1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спе­ціального фонду; 2) всі видатки бюджету за рахунок надходжень до за­гального фонду бюджету; 3) фінансування загального фонду бюджету.

Вимоги до спеціального фонду такі: до його складу входять бюджет­ні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень; гранти, або вартісне вираження дарунків, одержаних роз­порядниками бюджетних коштів на конкретну мету; різницю між дохо­дами і видатками спеціального фонду бюджету. Важливою є норма Бюджетного кодексу стосовно платежів за рахунок спеціального фонду, які мають здійснюватись лише в межах коштів, що фактично надійшли до цього фонду для відповідної мети.

Основними складовими багатопланової ролі місцевих бюджетів є те, що вони виступають: важливим чинником економічного розвитку і фі­нансової стабільності; інструментом макроекономічного регулювання; важелем здійснення перерозподільчих процесів; фінансовою базою міс­цевого самоврядування; інструментом реалізації державної регіональ­ної політики; планами формування і використання фінансових ресурсів територіальних утворень; основним важелем фінансового вирівнюван­ня; головним джерелом фінансових ресурсів для утримання і розвитку місцевого господарства, вирішення місцевих проблем; з їх допомогою реалізуються перспективні цілі національного розвитку і загальнодержавних програм, проводиться фінансування державних видатків; місцевим бюджетам належить важлива роль у забезпеченні конституційних га­рантій, вирішенні соціальних проблем, піднесенні рівня добробуту насе­лення.

Особливе призначення місцевих бюджетів закономірно пов'язують з тим, що вони є одним з вагомих чинників соціально-економічного роз­витку. За останні роки до 60 % видатків бюджетів України на соціаль­но-культурні заходи фінансувалося саме з місцевих бюджетів; за раху­нок цих бюджетів майже повністю утримуються об'єкти житлово-кому­нального господарства.

Постійно зростають видатки місцевих бюджетів на освіту, охорону здо­ров'я, соціальний захист і соціальне забезпечення населення, утриман­ня об'єктів культури, фізичної культури і спорту, засобів масової інфор­мації, земельних ресурсів, водне, лісове і рибне господарство, мислив­ство, благоустрій міст.

За допомогою місцевих бюджетів реалізуються загальнодержавні про­грами, пов'язані з розвитком галузей народного господарства, здійсню­ється підтримка вітчизняних виробників, фінансуються заходи з підви­щення життєвого рівня населення, створення нових робочих місць, з реабілітації та працевлаштування інвалідів, виплачуються допомоги не­законно депортованим особам, біженцям, реабілітованим. За кошти місце­вих бюджетів проводяться оздоровчі, спортивні та культурні заходи.