Факторинг

Роль факторингу при здійсненні безготівкових розрахунків полягає в забезпеченні постачальнику гарантії платежу. У світовій банківській практиці факторингові операції з'яви­лися в 50-ті роки XX століття.

Факторинг - це переуступка банку неоплачених борго­вих зобов'язань, що виникають між господарськими суб'єкта­ми в процесі реалізації товарів і послуг, на засадах комерцій­ного кредиту. Постачальник уступає банку (або спеціалізованій факторинговій компанії) право одержання платежу. Зміст факторингових операцій викладений у Конвенції про міжна­родний факторинг, прийнятій у 1968 р. Міжнародним інсти­тутом уніфікації приватного права.

При факторингу банк купує у клієнта право на вимогу бор­гу (без права зворотної вимоги до клієнта). При цьому у власність банку-факторингу (банку-посередника) надходять неоплачені розрахункові документи.

За своєю економічною сутністю факторинг є банківською операцією, яка поєднує в собі: а) риси розрахункового обслу­говування клієнтів; б) елементи процесу кредитування; в) особ­ливості торговельно-комісійної послуги.

Основними суб'єктами факторингових операцій є: 1) поста­чальник, клієнт банку; 2) покупець, платник; 3) банк-фактор.

Метою банківської факторингової операції є прискорення строку одержання платежу. Факторингове обслуговування найефективніше для малих підприємств, які, як правило, не мають реального впливу на своїх дебіторів щодо вчасного пога­шення боргів.

З метою зменшення ризику, який при факторингу досить значний, банк-фактор ставить досить суворі вимоги до клієнтів, які хочуть отримати факторингову послугу. Так, як правило, не проводиться факторингове обслуговування підприємств із великою кількістю дебіторів; тих, які випускають нестандартну чи вузькоспеціалізовану продукцію і мають відповідно труднощі з її збутом (реалізацією) тощо.

Юридичною основою факторингової операції є укладання спеціального договору між банком і клієнтом про проведен­ня розрахункових операцій за допомогою факторингу. Пред­метом договору є набуття банком-фактором права вимог щодо поставки товарів і надання послуг; банк приймає на себе ри­зик виконання таких вимог та інкасує ці вимоги.

У договорі банк-фактор може залишити за собою право регресу, тобто право повернути постачальникові розрахункові документи, від оплати яких відмовився покупець. Проте най­частіше укладаються договори без права регресу, при яких банк-фактор бере на себе повний ризик платежу.

Послуги факторингу здійснюються за визначену догово­ром плату. В західних країнах факторингове обслуговування досить дороге.

Отже, банк стає власником неоплачених розрахункових документів. У день подання на інкасо платіжних вимог банк-фактор оплачує їх постачальникові, а потім уже сам завершує розрахунки з покупцями. При такому порядку здійснення без­готівкових розрахунків надходження коштів від реалізації товарів (проведений робіт, надання послуг) не залежатиме від платоспроможності платників.

По суті, банк-фактор купує у постачальника його простро­чений дебіторський борг, але купує за ціною, яка становить 80—90 % суми боргу. Ренту у розмірі 10—20 % від суми банк тимчасово стягує у вигляді компенсації ризику до погашення боргу. Економічний зміст такого акту купівлі-продажу — це надання кредиту під боргові вимоги постачальника.

За факторингові операції банк стягує з клієнта плату, яка включає: комісійні за послуги з обслуговування боргу, а також позичковий відсоток, нарахований на виданий клієнту аванс.

Для здійснення факторингових операцій в установі банку може створюватися спеціалізований факторинговий відділ. Для його нормальної роботи формується фонд обігових коштів факторингу (за рахунок депозитів, прибутку і кредиту). При факторинговому відділі створюється також резервний фонд, призначений для по­криття збитків від проведення факторингових операцій.

Факторингове обслуговування є видом комерційної діяль­ності, при якій банк-фактор прагне одержати максимально мож­ливий прибуток. Факторингові операції дозволяють скоротити втрати внаслідок затримки платежу, а тому можуть використо­вуватися як інструмент подолання платіжної кризи.

Факторинг використовується й у зовнішньоекономічній сфері. У зв'язку із збільшенням ступеня кредитного і валют­ного ризику банк-фактор пред'являє до експортера-постачальника більш жорсткі вимоги, ніж до таких же клієнтів на внут­рішньому ринку. При обслуговуванні експортера банк-фак­тор, як правило, укладає угоду з банком-фактором країни-імпортера і передає йому частку обсягу факторингової операції.

Факторинг почав використовуватися в банківській практиці України в 1989—1991 рр. Однак внаслідок зростання інфляції, погіршення фінансового становища більшості суб'єктів еконо­мічної діяльності подальше розширення банківських факто­рингових послуг втратило сенс.

У міру поліпшення фінансової ситуації в народному гос­подарстві України будуть створюватися передумови для роз­ширення практики здійснення факторингових операцій.