Лисичка

Пробачай, мій куме,

Що страви так мало.

Чим багата, тим і рада,

Більше ніде взяти.

Нічим тебе, кумасику,

Більше пригощати.

Журавель

«За обід я дуже вдячний, -

Журавель їй відповів, -

Ти готуєш дуже смачно,

добре в тебе попоїв!

Чи не можеш ти, Лисичко,

бути в мене на обід?

Ти ж для мене – як сестричка,

пригощу тебе як слід».

Лисичка

«Ой, лебедику мій ясний, -

посміхнулася вона, -

я прийду до тебе вчасно,

виглядай мене з вікна!»

Завіса розкривається. В своїй затишній кімнаті господарює Журавель.

Казкарка

Час прийшов, і вже Лисиця

стука в двері Журавлю.

Наварив він м’яса птиці,

і картоплі, і щавлю.

Замість горщика взяв глечик,

що вузеньку шийку мав,

страву взяв готову з печі

та її у глечик склав.

А лисичка біля нього,

наче дзиґа, так і сяк,

побажали їй смачного,

але ж як дістати смак?

Голова не лізе в горщик,

лапа теж не проліза…

От тобі й зелений борщик,

аж в очах її сльоза!

Журавель же потихеньку

їжу дзьобом дістає,

тож поїв собі гарненько

з апетитом все, що є.

Як поїв, всміхнувся мило,

та в очах його печаль:

Журавель

«Бач, Лисичко, все поїли,

пригощати нічим, жаль.

Глянь, вже сонечко заходить,

зачепило небокрай,

ти до мене вряди-годи

хоч заходь, не забувай!»