Модифікації, варіації, трансформації в синтаксичній синоніміці і синтаксичній деривації

Термін "синтаксична деривація" вперше був використаний Є.Куриловичем, який синтаксичну деривацію визначив як утворення деривата з новою синтаксичною функцією в межах того самого лексичного значення. Ідеї Є.Куриловича підтримали Ш.Баллі, Л.Теньєр.

Ш.Баллі користується терміном транспозиція, розрізняючи категорійний перехід без зміни семантики деривата (функціональна транспозиція) і категорійний перехід із зміною в значенні деривата (семантична деривація). Л.Теньєр вживав термін трансляція. Класифікації дериваційних процесів російських мовознавців О.А.Земської та В.В.Богданова ґрунтуються на класифікації словотвірних типів; вони виділяють: транспозиційні, мутаційні, модифікаційні.

Ідеї дериваційного синтаксису опрацювовувалися Т.П.Ломтєвим, Л.М.Мурзіним.

Л.М.Мурзін диференціює гомогенний спосіб деривації (в деривації бере участь додаткове речення, яке виконує функцію деривата основного) та гетерогенний спосіб (твірне речення змінюється в інше шляхом приєднання до нього форманта, зміні тут підлягає, як зазначає Л.М.Мурзін, не стільки речення, скільки його предикат: Він читає —» Він починає читати).

Користуючись українською термінологією, гетерогенний спосіб деривації є модифікаційною зміною. На необхідність вияву й опису співвідношень між різними синтаксичними конструкціями вказує також Н.Ю.Шведова у своїй концепції про регулярні реалізації структурної схеми. При утворенні регулярних реалізацій зберігається без зміни весь об'єктивний зміст речення, але в його значення додаються певні додаткові (емоційно-стилістичні й інші) відтінки.

Утворення регулярних реалізацій характеризується незаміщенням компонента структурної схеми та введенням до схеми додаткового службового компонента: Дівчина співає пісню — > Дівчина почала співати пісню — > Дівчина повинна співати пісню —> Дівчина може співати пісню.

Поняття "регулярної реалізації структурних схем" збігається з поняттям "модифікація". Модифікація, за визначенням І.Р.Вихованця, - це перетворення вихідного речення шляхом додавання до нього нового елемента - семантичного модифікатора, який звичайно стосується предикатної або суб'єктної синтаксеми. Модифікація, як правило, відбувається в межах тієї самої структурної схеми. При модифікації переважно ускладнюється з формально-синтаксичного і семантико-синтаксичного боку предикатна і суб'єктна синтаксема: Ми сумлінно працюємо —> Ми маємо сумлінно працювати. Ми сумнінно працюємо —> Ми не сумлінно працюємо. Дівчатка впіймали зайчика Хтось упіймав зайчика. Петро любить дітей —» Кожен любить дітей.

Бувають випадки, коли при модифікації спрощується формально-синтаксична структура похідного речення (відбувається формальна редукція одного певного компонента), але ускладнюється семантична якість цього лексично невираженого компонента, пор.: Дівчата співають пісню → Співають пісню.

Розглянемо основні семантичні модифікації структурних типів простого речення, вказавши на характер їх семантичних і формальних видозмін.

Фазова модифікація полягає в тому, що до структури речення вводиться допоміжне дієслово з фазовим значенням у дієвідмінюваній формі (почати, продовжувати, закінчувати, стати), а основне дієслово або дієслово-зв'язка (в аналітичних формах складеного присудка або головного члена односкладних речень) набуває форми інфінітива. Наприклад, Дівчина читає → Дівчина починає читати. Ми були спокійні → Ми перестали бути спокійними. Пора писати реферати → Пора почати писати реферат.

Модальна модифікація виявляється в уведенні до речення допоміжного модального дієслова або прикметника з модальним значенням. Модальні компоненти ускладнюють семантичний зміст речення, виражаючи значення можливості, необхідності тощо. Вони набувають форми, якої вимагає структурний тип речення для присудка або головного члена односкладних речень, а основне дієслово чи дієслово-зв'язка стоїть у формі інфінітива: Оксана працює → Оксана може працювати. Ми допоможемо вам → Ми повинні допомогти вам. Дівчину лихоманить → Дівчину може лихоманити.

Заперечна модифікація стосується присудка або головного члена односкладних речень. У типових випадках семантику заперечення виражає заперечна частка не, яка здебільшого не змінює формально-синтаксичної структури речення: Дідусь працює → Дідусь не працює. Хлопець високий → Хлопець не високий. Світає → не світає. Іноді використання заперечних часток зумовлює формально-синтаксичну перебудову конструкцій (зміна структурної схеми), пор.: На небі хмаринки → На небі ні хмаринки. Завтра буде дощ → Завтра не буде дощу.

Неозначено-особова модифікація спрямована на ускладнення суб'єктної синтаксеми додатковим значенням неозначеності. Нерідко вона супроводжується лексичною незаповненістю суб'єктної позиції: Діти згадували мандрівку → Згадували мандрівку. Ми читали газету → Читали газету.

Узагальнено-особова модифікація стосується суб'єктної синтаксеми, що в цьому разі набуває глибинного семантичного вияву, а на формально-граматичному реалізується формою дієслова 2 ос. одн. Суб'єктна синтаксема набуває специфічного значення узагальненості: Ти не допоможеш лихові журбою → Журбою лихові не допоможеш. Ти не сховаєш правди → Правди не сховаєш.

Кількісна модифікація полягає в семантичному ускладненні суб'єктної синтаксеми. Суб'єктну синтаксему в модифікованих структурах супроводжує значення великої кількості, інтенсивності: Прибули гості → Прибуло гостей! Були розмови → Розмов було!

Виділені основні різновиди семантичних модифікацій простого речення можна покласти в основу класифікації похідних конструкцій. Модифіковані конструкції об'єднуються у два класи:

1. Конструкції з модифікованими предикатами охоплюють три семантичні явища: а) фазову модифікацію предиката; б) модальну модифікацію предиката; в) заперечну модифікацію предиката.

2. Конструкції з модифікованою суб'єктною синтаксемою поширюються на три основні семантичні явища: а) неозначено-особову модифікацію суб'єктної синтаксеми; б) кількісну модифікацію суб'єктної синтаксеми; в) узагальнено-особову модифікацію суб'єктної синтаксеми.

На думку лінгвістів (І.Р.Вихованця, Л.М. Мурзіна, К.Г.Городенської та ін.), односкладні означено-особові речення постали також внаслідок модифікаційних змін, але це лише формальні модифікації, які не несуть додаткових значень і супроводжуються тільки зміною експресивно-стилістичного забарвлення, відображаючи закони компресії синтаксичних одиниць. У цьому випадку спостерігаємо компресію суб'єкта, оскільки семантично особовий займенник дублюється флексією дієслова.

Трансформація (лат. transformatio - перевтілення, перетворення) - це перетворення вихідного речення на речення іншої структури або на синтаксичну одиницю нереченнєвої природи при збереженні у всіх випадках спільної семантики: Коли приходить осінь, листя завжди жовкне → Восени листя завжди жовкне (складне речення перетворюється на просте); Діти грають → Гра дітей (речення перетворюється на словосполучення).

Найбільш цікавими видаються трансформаційні видозміни, що стосуються перетворень, складних речень на прості ускладнені, при чому трансформації підлягають як складнопідрядні, так і складносурядні речення.

Особливо показовою постає трансформація складнопідрядних речень.

Трансформація підрядної частини складного речення в детермінант можлива лише в реченнях, де наявні причинові, умовні, цільові, допустові, порівняльні та темпоральні семантико-синтаксичні відношення. Саме тому перетворенню підлягають складнопідрядні речення з підрядними причини (Тихо в садку, тихо в місті, бо пізня година (Леся Українка) → Тихо в садку, тихо в місті через пізню годину), умови (Якби було необхідно, ми зробили б і це → В разі необхідності ми зробили б і це), цільовим (Новий підручник написаний для того, щоб допомогти учням → Новий підручник написаний надопомогу учням), допусту (Хоча був надзвичайно зайнятий, я вів щось на зразок щоденника → Всупереч надзвичайній зайнятості я вів щоденник), порівняльним (Хлопець мчав, мов стріла -і Хлопець мчав стрілою), темпоральним (Коли ми навчаємося, то збагачуємось →Під час навчання ми збагачуємося або Навчаючись, ми збагачуємося). У складнопідрядних реченнях із означальними і об'єктними відношеннями при трансформації у просте ускладнене речення підрядна частина перетворюється на прислівний другорядний член речення, що буває двох типів залежно від частиномовного вираження слова у головній частині речення.

Перший тип - речення з присубстантивним другорядним членом. Дериваційна база цього типу - складнопідрядні речення з означальною частиною. Трансформаційний ланцюг цього типу виглядає так: Діти їли кашу, яку зварили на молоці (Діти їли кашу + Кашу зварили на молоці) → Діти їли кашу на молоці.→ Діти їли молочну кашу (приклади за К.Г.Городенською).

Другий тип - речення з придієслівним другорядним членом, який витворюється із з'ясувальної частини складнопідрядного речення: Ви чули, як співають пташки навесні? → Ви чули спів пташок навесні?

Крім складнопідрядних речень, трансформуватися у прості речення з детермінантом можуть і складносурядні речення. Перетворення другої сурядної частини зумовлюється редукцією спільних для обох частин складного речення компонентів (насамперед предикатів), пор.: Усі брали участь у змаганнях, але Мишко не брав → Всі, за винятком Мишка, брали участь у змаганнях. Слід зазначити, що трансформації підлягають лише складносурядні речення з протиставними відношеннями і темпоральними, що означають одночасність дії: Всі писали, а Олена не писала → Всі, крім Олени, писали; Андрійко заспівав пісню, і Миколка заспівав → Андрійко і Миколка заспівали пісню.

Завдяки трансформації речення набуває синтаксично-інтонаційної цілісності: зв'язок між центром простого ускладненого речення і його периферією тісніший, ніж між частинами складного речення. Видозмінюючи синтаксичні одиниці, можна урізноманітнити виклад, уникнути монотонності, набридливих повторів.

1. Балли III. Общая лингвистика й вопросы французского языка. - М., 1958.

2. Вихованець І.Р. Граматика української мови. – К.: Либідь, 1993.

3. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису. - К.: Наук, думка, 1993.

4. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. – К.: Наук, думка, 1991.

5. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища шк., 1985.

6. Девдера М.В. Укрупнені структури (блоки) у процесі вивчення мови // Українська мова і література в школі. – 1989. – № 6. – С. 57 – 67.

7. Загнітко А.П.Український синтаксис. - Ч. 1. - К.: ІЗМН,1996.

8. Масицька Т.Є. Граматична структура дієслівної валентності. - Луцьк, 1998.-208с.

9. Мурзин Л.Н. Синтаксическая деривация. - Пермь, 1974.

10. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. -К.:Либідь, 1993.-247с.

11. Сучасна українська літературна мова. Стилістика / За ред. І.К. Білодіда. - К.: Наук, думка, 1973. - 587 с.

12. Тараненко О.О. Контамінація як причина мовних змін і помилок // Українська мова і література в школі. – 1988. – № 3. – С. 44 – 47.

13. Томас О.М. Варіантність і синонімія в словосполученні і реченні. Автореферат дис.к.ф.н. – К., 2000.