Контамінація і редукція як чинники дериваційного синтаксису

Центральним поняттям дериваційного синтаксису вважається поняття синтаксичної похідності, яка визначається за тими критеріями, що й словотвірна похідність. Так, зокрема В.А.Бєлошапкова синтаксичну похідність характеризує як такі системні парадигматичні співвідношення між синтаксичними конструкціями, які передбачають виділення вихідного члена парадигми, семантичне й формально елементарного, і вторинних, похідних, членів парадигми, які відрізняються від вихідного члена певним елементом змісту, що виражається за допомогою спеціального формального засобу. Обов'язковою умовою синтаксичної деривації, на її думку, є семантичне зрушення, яке простежується в накладанні на зміст вихідного члена парадигми іншого змісту, додаткового, модифікаційного.

Отже, синтаксична деривація тлумачиться як утворення деривата з новою синтаксичною функцією в межах того самого лексичного значення. Основною й найскладнішою синтаксичною одиницею, що становить значний дериваційний потенціал для творення синтаксичних одиниць того самого рангу, є речення, зокрема такі його форми, як просте ускладнене, складне та просте речення.

У ролі базової одиниці виступає як складне, так і просте формально ускладнене речення. Дериваційна активність вища у складного речення, яке є формально-граматичною репрезентацією семантичне складної одиниці, що являє собою таку складну синтаксичну конструкцію, в якій наявні хоча б два елементарні речення, пов язані певними семантичними відношеннями. Воно трансформується переважно в просте ускладнене речення.

Основними напрямами дериваційного синтаксису є трансформація, контамінація та редукція.

Контамінація – (contamination – лат. змішування) процес схрещення мовних одиниць-граматичних форм слів, сталих та синтаксично вільних словосполучень, речень, що одночасно з'являються у свідомості мовця внаслідок їх певної близькості в семантичному і значно рідше лише в звуковому, формальному відношеннях, тобто взаємодія асоціативно близьких мовних одиниць шляхом перехресного обєднання двох слів чи виразів, яке приводить до створення нової мовної одиниці, іноді навіть неправильної з точки зору літературної норми, напр., спинжак → спина + піджак.

Явище контамінації здебільшого притаманне усно-розмовному мовленню як мовленню спонтанному, але нерідко проникає і в сферу писемного мовлення. Досить звичною є дія контамінації, що спричиняється до ампліфікації, підсилення змісту мовних одиниць. Наприклад: 1) при утворенні слів із заперечними префіксами: безневинний (безневинний, невинний); 2) при поєднанні аналітичної і синтетичної форм ступенів порівняння: більш точний (+ точніший), найкращий від усіх (+ кращий від усіх).

Контамінація у словосполученнях виявляється у випадках поєднання компонентів двох найменувань одного поняття, сплутування двох співвідносних позначень тієї самої ситуації та синтаксичного керування при двох синонімічних словах чи тому самому слові, пор.: 1) такі відхилення від норми як перша імперіалістична війна (пор.: перша світова війна); 2) такі відомі випадки фразеологічної контамінації як мати роль і грати (відігравати) значення, чаша терпіння лопнула (чаша терпіння переповнилася і терпіння лопнуло); 31 грудня наш магазин працює на годину пізніше (пор.: працює довше і зачиняється пізніше); на мою точку зору (пор.: на мій погляд і з моєї точки зору).

Контамінацію на реченнєвому рівні легко простежити на прикладі перетину елементів особових і безособових конструкцій: Мова йдеться про... (Мова йде про., і Йдеться про...); конструкцій з різними типами модальності: Піднятися і зачинити задні двері, будь ласка! (пор.: Піднятися! та Підніміться, будь ласка!).

Нерідко відбувається контамінація елементів простого речення з вставними одиницями і складнопідрядного речення: Як відомо, що Шевченко і в засланні продовжував писати і малювати (пор.: Як відомо, Шевченко... та Відомо, що Шевченко.).

Якщо є змога певне поняття позначити двома співвідносними компонентами відповідної морфолого-семантичної категорії, воно може дістати найменування зі спільним для цих двох компонентів значенням. У самій мові ця контамінація звичайно виражається як порушення синтаксичного узгодження:

1) у межах категорії особи: Ти (доля) взяла МЕНЕ малого за руку і в школу ХЛОПЦЯ одвела (Т.ІІІевченко); та сама особа уявляє себе і подає читачеві одночасно з двох боків - з боку мовця і когось стороннього;

2) у межах категорії роду: А онде під тином опухла дитина голоднеє мре (Т.Шевченко); до іменника дитина одне із означень виступає у формі не жіночого, а середнього роду - від середнього роду при позначенні біологічної недорослості (дитя - воно);

3) у межах категорії присвійності: Горпина висидить цілу ніч, плачучись то на чоловічу неласку, то на його нещирість (Панас Мирний); контраст двох засобів вираження присвійності - присвійного прикметника і родового відмінка займенника.

Отже, контамінація є одним із шляхів збагачення мови -творення нових слів, афіксів, словосполучень, синтаксичних конструкцій.

Складнопідрядне речення складає базу для творення різних типів простих ускладнених речень, що зумовлено його природою з погляду власне-семантичної, семантико-синтаксичної та комунікативної інтерпретації. Це - складнопідрядні речення з причиновими, умовними, цільовими, допустовими, темпоральними та порівняльними підрядними детермінантними частинами, що залежать від предикативного ядра головних частин. Вони перетворюються в прості речення з детермінантними другорядними членами. Саме таке синтаксичне явище називається редукцією (лат. ослаблення, зникнення).

Перетворення складнопідрядних речень у прості речення з детермінантним другорядним членом - це один з основних типів творення простих ускладнених речень на базі складнопідрядних. У процесі цього творення зазнають змін підрядна частина, семантико-синтасичні відношення та формально-граматичні зв'язки між головною та підрядною частинами.

Суть їх полягає в перетворенні предиката підрядної частини у віддієслівний або відад'єктивний іменник і в переміщенні його із центральної (присудкової) позиції в периферійну синтаксичну позицію та в заміні сполучників, що виражають семантико-синтаксичні відношення між головною і підрядною частиною, відповідними прийменниками, що спричиняється до утворення прийменниково-відмінкової форми з детермінантною функцією. Прийменники подібно до сполучників у семантико-синтаксичному ярусі семантичної структури речення нейтралізують семантичну функцію незгорнутого елементарного речення і комунікативне підсилюють семантичну функцію згорнутого елементарного реченя. На відміну від сполучників, які поєднують прості речення у складне і завжди функціонують у складних як із семантичного, так і з формально-граматичного погляду реченнях, прийменники обов'язково передбачають згортання другого елементарного реченя в адвербіалізований субстантивний компонент, разом з яким вони становлять єдиний член речення і єдину синтаксему, а з першим елементарним реченням вони утворюють просте поширене речення.

Отже, в безпосередньому дериваційному зв'язку перебуває підрядна частина складнопідрядного речення і детермінант простого ускладненого, що дає підставу розглядати просте ускладнене речення як похідну одиницю складнопідрядного речення. Наприклад: Дівчину поважали в класі, тому що вона старанна → Дівчину поважали в класі за старанність.

Підрядні сполучники вказують на такі семантико-синтаксичні відношення підрядної частини до головної, як причинові, наслідкові, темпоральні, цільові, умовні, допустові, порівняльні, пояснювальні й об'єктні.

До загальних виявів редукції можна віднести такі синтаксичні явища:

1) перетвореня складнопідрядних речень з підрядною зясувальною частиною у конструкції з прямою мовою: Лікар сказав, що завтра розпочинається профогляд робітників — Лікар сказав: "Завтра розпо чинається профогляд робітників ";

2) згортання складних речень у прості, ускладнені вокативною синтаксемою: Хтось повідомив Ларисі, що поїзд спізниться → Ларисо, поїзд спізниться!;

3) згортання складносурядного речення в просте з однорідними членами: Весна прийшла на поля + Весна прийшла на городи + Весна прийшла у сади -> Весна прийшла на поля, на городи, у сади.

Також до простих дериваційних перетворень синтаксичних одиниць одного рангу належить і згортання складносурядного речення в просте речення з уточнювальними членами, з узагальнювальним словом, з подвійним присудком, з синкретичним другорядним членом тощо.

Отже, редукція посідає одне з найголовніших місць у дериваційному синтаксисі при трансформації складних речень у прості. Контамінація - теж один з шляхів творення нових синтаксичних конструкцій, але водночас - це джерело численних мовних помилок, відхилень від граматичної та стилістичної норми.

3. Основні напрями теоретичних досліджень у сучасному дериваційному синтаксисі

Дериваційний синтаксис - молода галузь синтаксичної науки. Вона перебуває в стадії формування, тому що в запронованих концепціях синтаксичної деривації залишається дискусійним її центральне питання - синтаксична похідність. Переважна більшість дослідників визначає ії за принципами словотвірної похідності - як семантичну і формальну (структурну) похідність одних синтаксичних одиниць від інших, однак витлумачує їх по-різному, обмежуючи дериваційні процеси в синтаксисі здебільшого деривацією речень.

В основу дефініції синтаксичної похідності покладено відправні принципи словотвірної похідності. Вона визначається як семантичний і формальний зв'язок базової синтаксичної одиниці, в ролі якої виступає речення, рідше - словосполучення, і одиниць того самого або нижчого рангу. Однак у синтаксичних одиницях, природа яких своєрідніша, ніж у лексичних, ці зв'язки мають складніший вияв. Якщо між твірною і похідною основами встановлюються відношення семантичної мотивованості, тобто семантика твірної основи вмотивовує семантику похідної, то семантичні відношення між базовою і похідною синтаксичними одиницями - це їх відношення на рівні власне-семантичної і семантико-синтаксичної структури, що становлять два яруси семантичної структури речення. Власне-семантична структура базової і похідної синтаксичних одиниць завжди спільна, тому що вони відображають ту саму ситуацію позамовної дійсності. Формальний зв'язок базової і похідної синтаксичних одиниць, на противагу афіксальному словотвору, де твірна основа здебільшого ускладнюється, полягає в спрощенні формально-граматичної структури базової одиниці, чому сприяє структурна редукція компонентів та перебудова синтаксичних зв'язків.

Такий підхід до розв'язання центрального питання дериваційного синтаксису дав змогу встановити відношення похідності між синтаксичними одиницями одного рангу: реченнями // словосполученнями, а також між синтаксичними функціями різних рангів: реченнями і словосполученнями або реченнями і синтаксемами. Складне речення служить базовою одиницею для різних типів простих ускладнених речень, рідше - складних. Так, зокрема, складнопідрядні речення трансформуються в прості з детермінантними другорядними членами або з прислівними другорядними членами, в конструкції з прямою мовою, у прості речення, ускладнені вставними словами і словосполученнями, а також вокативною синтаксемою (звертанням), у складносурядні і безсполучникові речення. Складносурядні речення перетворюються в прості з детермінантами // однорідними членами, у прості речення з дуплексивами, з синкретичними другорядними членами речення, у прості речення з опосередкованими компонентами та у речення з узагальнювальними словами.

Просте формально-граматичне речення становить дериваційний потенціал для творення синтаксичних одиниць нижчого рангу - субстантивних власне- і невласне-словосполучень і синтаксем. Значно рідше воно пов'язується дериваційне з реченнями -односкладними або двоскладними. Синтаксичні одиниці, що утворюються на першому етапі деривації, зокрема, прості ускладнені речення та невласне-словосиолучення, подібно до афіксальних дериватів, в свою чергу, виконують роль базових структур для творення інших типів синтаксичних одиниць.

4. Два аспекти синтаксичної деривації.

Термін "синтаксична деривація" вперше був використаний Є.Куриловичем при вивченні лексичної підсистеми мови. Він поділив дериваційні процеси на лексичну і синтаксичну деривацію. Лексичною деривацією вчений називає такі дериваційні процеси, які передбачають зміну лексичного значення похідного слова щодо твірного при незмінності їхньої первинної синтаксичної функції. Синтаксична деривація визначається як утворення деривата з новою синтаксичною функцією в межах того самого лексичного значення. Різні модифікації такого поділу дериваційних процесів знаходимо в працях Ш.Баллі, Л.Теньєра, М.Докуліла, О.А.Земської, В.В.Богданова та ін. При цьому Ш.Баллі користується терміном "транспозиція", розрізняючи категорійний перехід без зміни семантики деривата, або функціональну транспозицію (за Є.Куриловичем, це - синтаксична деривація) і категорійний перехід зі зміною в значенні деривата, або семантичну транспозицію. Л.Теньєр вживає термін "трансляція", що включає: а) міжкатегорійні переходи в межах того самого значення; б) міжкатегорійні переходи, супроводжувані змінами в значенні дериватів; в) вживання того самого слова з різними вторинними синтаксичними значеннями.

Класифікації дериваційних процесів О.А.Земської і В.В.Богданова базуються в основному на класифікації словотвірних типів М.Докуліла, в якій виділяються транспозиційні, мутаційні і модифікаційні типи. О.А.Земська розрізняє синтаксичну і лексичну деривацію. Синтаксична деривація – це перехід слів однієї частини мови в іншу без змін в їхньому лексичному значенні. В межах лексичної деривації вона виділяє транспозиційні і нетранспозиційні типи.

Транспозиційний тип включає перехід слів однієї частини мови в іншу, супроводжуваний і змінами в їхньому значенні.

Нетранспозиційний тип залишає похідне слово в межах тієї частини мови, що й твірне, але при цьому змінюється його лексичне значення.

В.В.Богданов виділяє транспозиційний словотвір, власне-словотвір і гібридний словотвір. Транспозиційний словотвір збігається з синтаксичною деривацією. Власне-словотвір охоплює процеси, в яких дериват і твірне слово залишаються в межах тієї самої частини мови, але нетотожні за значенням. Гібридний, або змішаний, словотвір – це утворення дериватів, які щодо твірного слова виявляють іншу частиномовну належність і відмінне лексичне значення.

Незважаючи на таке усталене вживання терміна "синтаксична деривація" в словотворі, останнім часом, насамперед у зв'язку із застосуванням поняття деривації до синтаксичного рівня мови, він почав широко вживатися з іншим, ніж у Є.Куриловича, значенням. Синтаксичною деривацією стали називати процеси творення одних синтаксичних одиниць від інших або лише процеси творення речень. Це спричинилося до виділення особливої галузі синтаксичної науки – дериваційного синтаксису, який описує системні відношення між різними синтаксичними одиницями, що відповідає принципу системності опису в лінгвістиці, встановлює загальні закономірності у внутрішній організації словотвору і синтаксису.

Ідеї дериваційного синтаксису безпосередньо опрацьовувалися вітчизняними мовознавцями (В.С.Храковський, Т.П.Ломтєв, О.І.Москальська, Л.М.Мурзин, В.А.Бслошаикова та ін.). В їх працях представлено кілька істотно відмінних концепцій синтаксичної деривації, які об'єднують, проте, деякі спільні ідеї, а саме: зразки речень системно пов'язані між собою такими відношеннями, якими пов'язується твірна і похідна основи; подібно до того, як набір похідних того самого слова утворює його словотвірну (дериваційну) парадигму, так і набір системно зв'язаних синтаксичних зразків речень утворює дериваційну парадигму речення.