Специфіка художнього образу

Клітинкою твору мистецтва є художній образ. Художній образ становить собою конкретно-чуттєве, наочне втілення соціальної інформації, він знаково репрезентує естетичний чуттєвий образ матеріальними засобами мистецтва. Художній образ – втілення чуттєвого образу за допомогою матеріалу (звук, колір, слово), організованого в певних формах, певним способом (естетичні принципи) з метою передачі й відтворення соціально значущого змісту в певних емоційних станах (почуттях). Відповідно до засобів втілення художніх образів та знакових систем виокремлюються види мистецтва. До видів мистецтва належать музика, живопис, хореографія, архітектура, література, скульптура, та ін.

Художній образ постає як індивідуальна, оригінальна інтерпретація естетичного образу в стильовій самобутності митця. Необхідно звернутися до проблеми художнього стилю. Стиль – це спосіб конструювання художньої образності митцем, який передбачає використання ним певної системи художньо-виразних засобів. Власний стиль митця обумовлює новизну художнього образу, свіжість його сприйняття реципієнтом. Але не варто перебільшувати самобутність та оригінальність художнього образу – іншою, внутрішньо властивою йому ознакою є зосередження в ньому типового й узагальненого, усталеного та повторюваного, інакше унеможливлювався б сам процес художньої комунікації, знецінилася б роль мистецтва в суспільному житті.

Необхідно зробити акцент на проблемі трансформації художньої образності в мистецтві XX сторіччя, яка відбулася в результаті такого підходу художньої творчості до людини, в якому всю увагу сконцентровано на дослідженні суб'єктивних параметрів особистості. Такий підхід, який закріпився в модернізмі під впливом, перш за все, ідей фрейдизму, піднімає на рівень загальнолюдської норми прояву психопатії, неврастенії, інших психіатричних відхилень, що врешті-решт руйнує традиції художньої образності в мистецтві, тим самим, ускладнює „впізнання” в мистецтві загального та віддаляє його від суспільства. В процесі підготовки до питання доцільним бути навести приклади з нетрадиційного мистецтва та зауважити на труднощах його розуміння (прикладом може слугувати сюрреалізм Далі, абстракціонізм та кубізм Малевича, та ін.). В художньому образі традиційного мистецтва через його індивідуальне буття постає саме узагальнена дійсність в її конкретно-чуттєвій образності. Отже, у мистецтві загальне „присутнє” в конкретному, що обумовлює можливість розуміння мистецтва та в чому й полягає комунікативна функція мистецтва.

Таким чином, треба зробити головний висновок: в історичній практиці мистецтво складається як засіб, що через образ відповідними знаковими системами (видами мистецтва) фіксує в собі певну соціальну інформацію.