Екологічний контроль стану навколишнього природного середовища

Контроль за якістю навколишнього середовища є частиною адміністративного регулювання управління природокористуванням. До адміністративно-контрольних методів управління відносять:

- державну екологічну експертизу;

- державний інспекційний контроль.

Адміністративне регулювання охоплює ряд методів управління, серед яких в рамках контролю треба виділити такі: стандарти якості навколишнього середовища, стандарти впливу на навколишнє середовище, прямі заборони, технологічні стандарти, стандарти якості продукції, екологічні сертифікати і ліцензії.

Комплекс екологічних стандартів являє собою єдину систему обов’язкових для всіх об’єктів управління норм і вимог.

В зв’язку з тим, що одним із головних забруднювачів довкілля є промислові підприємства, то саме цим об’єктам приділяється значна увага в системі контролю якості навколишнього середовища. На підприємстві повинна діяти система стандартів, що враховує специфіку виробництва і рівень технологічного забезпечення. Її головне завдання – допомагати певним державним органам контролювати екологічне навантаження на довкілля. Найбільш істотним із розроблених стандартів є екологічний паспорт промислового підприємства.

Екологічний паспорт – це нормативно-технічний документ, який містить дані про використання підприємством ресурсів і ви­значення впливу його виробництва на навколишнє середовище.

В екологічному паспорті міститься така інформація:

- про підприємство і регіон його розміщення;

- про технології, що використовуються на підприємстві;

- кількісні і якісні характеристики ре­сурсів, що використовуються (сировини, палива, енергії);

- кількісні характеристики продукції, що випускається;

- кількісні і якісні характеристики викидів забруднюючих навколишнє середовище речовин (нормативи ГДС і ГДВ), а та­кож відходів виробництва.

Таким чином, з точки зору контролю за екологічним станом навколишнього середовища природні системи розгляда­ються з двох боків: у межах норми і за її межами. Нормою вважається відповідність державним стандартам (ГДК) стану різних складових біосфери. Недолік цього підходу полягає в тому, що тут не враховується ступінь відхилення від нормативу: в однаковому становищі виявляються системи, в яких норматив перевищується в одиниці, десятки і сотні разів.

При екодеструктивному навантаженні природні системи можуть перебувати у певному стані:

· нормальному (природні системи не відчувають істотного навантаження);

· пригніченому (такий стан потенціалу природних систем, який піддається самовідновленню);

· сильно навантаженому (коли відбувається істотне зниження продуктив­ності природних систем);

· стані екологічного лиха (коли відбу­вається прогресивне руйнування природних систем - втрата їх фонового якісного стану).

Як приклад екологічного лиха можна навести аварію на ЧАЕС у 1986 році.

Слід мати на увазі, що хоча природні процеси, зокрема такі, як біопродуктивність мікроорганізмів та їх здатність сприяти розкладу складних хімічних та органічних речовин, їх кругообіг, вивітрювання та розклад тощо, сприяють самоочищенню природних систем, але всі вони мають певні обмеження. Отже, слід ці обмеження враховувати при організації виробничої та господарської діяльності людини, щоб межі екологічного лиха не стали граничним державним стандартом.