Регіональні особливості інвестиційної діяльності ТНК

Оцінки експертів ЮНКТАД свідчать, що головними одержувачами ПІІ виступають промислово розвинуті країни, на які припадає май­же 60 % глобального припливу інвестицій. Основними рушійними силами зростання потоків ПІІ в розвинутих країнах у 2005—2007 р. була висока корпоративна прибутковість, що частко­во проявлялася завдяки вдалій діяльності щодо зниження собівар­тості в Сврозоні, а частково завдяки зростанню трансграничних зливань та поглинань.

У 2007 р. частка корпорацій ЄС, США та Японії становила 50 % за показником ввезення і 63 % за показником вивезення ПІІ.

Приплив ПІІ в країни, що розвиваються, в 2003—2007 pp. зростає. На початок 2008 р. він досяг 620,7 млрд дол. Частка країн, що розви­ваються, у світових потоках ПІІ збільшується до 37 % проти 19 % рів­ня порівняно з 2000 р.

Якщо в докризовий період левова частка зростання ПІІ припадала на розвинуті країни, то протягом 2008 р. тенденція змінюється. Через те, що розвинуті країни більше залучені у міжнародний розподіл капі­талу, в них простежується зниження припливу ПІІ, в той час як у кра­їн, що розвиваються, — навпаки: в Африці 27 % приросту ПІІ, Латин­ській Америці та Карибському регіоні 13 %, Азії 17 %.

Серед країн, що розвиваються, приплив ПІІ до 14 країн Західної Азії був найбільшим у 2005 р. Головними факторами були високі ціни на нафту, що в результаті привело до сильного зростання ВВП. У до­даток, регуляторний режим був надалі лібералізований разом з наго­лосом на приватизацію за участю ПІІ, здебільшого в послуги, напри­клад: енерго- та водопостачання у Бахрейні, Йорданії, Омані та ОАЕ, транспорт у Йорданії та телекомунікації у Йорданії та Туреччині. Так, серед найбільше привабливих секторів залучення ПІІ в Західній Азії є сфера послуг (нерухомість, туризм, фінанси), хоча залучається і до ви­робництва (нафтопереробка та нафтохімічна галузі).

Традиційно більшість регіональних нафтодоларів йшли на банків­ський депозит та портфельні інвестиції за кордоном, особливо у США. Така тенденція змінюється як за формою, так і за напрямом. На відмі­ну від попередніх періодів високих прибутків від нафти, сучасна фаза показує значний відплив ПІІ у послуги, як до країн, що розвиваються, так і розвинутих країн. Одним мотивом цього є налагодження сильних економічних зв'язків з азійськими гігантами, що розвиваються, Китаєм та Індією, хоча інвестиції також йдуть до Європи та Африки.

Зростання припливу ПІІ до Латинської Америки було незначним і пов'язаним із економічним зростанням та високоприбутковими ціна­ми. Негативним фактором, що стримує приплив ПІІ до регіону — це державне втручання, зокрема в нафтову галузь та інші природні ресур­си. Так, у Болівії було націоналізовано нафтові та газові ресурси, а у Венесуелі перейшли знову до державної власності 32 нафтові родови­ща, і створено нові компанії державної форми власності в цукровому обробленні, торгівлі та комунікаціях.

Більша частина ПІІ з країн, що розвиваються, та транзитивних еко­номік були в третинній діяльності, а саме — у бізнесі, фінансах та тор­гових послугах. Тим не менше, значні ПІІ були у виробництві (елект­роніка), та первинному секторі (пошук нафти та гірнича справа). Значна частина ПІІ створюється в офшорних фінансових центрах.

У XXI ст. здійснення приватизаційних заходів дещо сповільнилося, але в багатьох регіонах вони все ж продовжують відігравати роль важли­вого фактора в залученні інвестицій ТНК. При цьому в галузевій структу­рі Південна Америка залучала ПІІ головним чином у сферу послуг і у ви­добувну промисловість, а Мексика продовжувала залучати найбільшу частку інвестицій в обробну промисловість, а також у банківський сектор.

Останні роки характеризувалися стабільним збільшенням припли­ву інвестицій ТНК у країни Центральної та Східної Європи (103 млрд дол. у 2008 p.).

На початку XXI ст., як і протягом останніх десятиліть XX ст., став­лення ТНК до найменш розвинутих країн, у яких немає значних запа­сів природних копалин, не змінилося. Так, сорок дев'ять найменш роз­винутих країн залишаються непривабливими для інвестицій ТНК: на них припадає лише 2 % усіх ПІІ, що надходять до країн, що розвива­ються, чи 0,5 % глобальної суми увезених ПІІ. Цей факт підтверджує тезу про те, що на сучасному етапі розвитку міжнародної конкуренції наявність тільки фактора дешевої робочої сили ніяк не впливає на пріоритети в інвестиційній політиці ТНК.

При цьому потоки інвестицій у країни, що розвиваються, і країни ЦСЄ розподіляються нерівномірно. Так, на п'ять найбільших одержу­вачів припадало 62 % сукупного припливу інвестицій у країни, що розвиваються, а відповідний показник для країн ЦСЄ становив 74 %. У десятці країн, які були лідерами за абсолютним приростом інвестицій ТНК, вісім є країнами, що розвиваються.

З іншого боку, з десяти країн, у яких відбулося найбільше різке скорочення припливу ПІІ, вісім країн були промислово розвинутими; найбільше зменшення обсягів залучених інвестицій ТНК було зареєст­ровано у Бельгії і Люксембурзі, Сполучених Штатах і Німеччині.

Основними партнерами як у ввезенні, так і у вивезенні ПІІ для США залишаються країни Європейського Союзу; разом з тим зросло значення НАФТА як країн розміщення закордонних інвестицій американських ТНК. Що стосується ввезення ПП, то головним способом проникнення на ринок залишалися трансграничні злиття та поглинання.

Серед країн ЦСЄ найбільшим донором закордонних капіталовкла­день залишалася Росія, на яку припадає три чверті вивезених ПІІ з ре­гіону. При цьому останніми роками Росія також залишається єдиною країною з перехідною економікою, для якої обсяг вивезених ПІІ пере­вищує відповідний показник для закордонних капіталовкладень, залу­чених у національну економіку.

Цілком можливо, що транснаціоналізація найбільших 50 ТНК із країн, що розвиваються, відбувається швидше, ніж транснаціоналіза­ція аналогічних компаній розвинутих країн. Провідне положення се­ред них займають ТНК з азійських країн, що розвиваються.

Наприклад, у країнах, що розвиваються, Азії на їхню частку при­падає майже 40 % загального припливу капіталу. Крім того, потоки ПІІ між країнами, що розвиваються, зростають швидше порівняно з потоками між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються.

Розрахований ЮНКТАД індекс реальної динаміки вивезення ПІІ, уперше представлений у «Доповіді про світові інвестиції, 2004 рік: пе­реорієнтація на сектор послуг», показує розходження між країнами за цим показником.

За цим показником, який розраховується як відношення частки тієї або іншої країни у світових вивезених ПІІ до її частки у світовому ВВП, перше місце посідають Бельгія і Люксембург (завдяки «перевал­ці» ПІІ), Панама і Сінгапур.

Приплив ПІІ в Африку щорічно збільшується і в 2008 р. становить 87,6 млрд дол. В основному підйом був зумовлений інвестиціями в сектор при­родних ресурсів і пожвавленням у сфері трансграничних ЗіП, в тому числі внаслідок приватизації. Зростає обсяг ПІІ в сектор послуг, особливо в сферу телекомунікацій, виробництво електроенергії і роздрібну.

торгівлю. Так, у Південній Африці ПІІ в сферу телекомунікацій та інформаційних техноло­гій перевищили обсяг інвестицій у гірничодобувну промисловість.

Удосконалення механізмів регулювання сприяє припливу ПІІ до африканських країн. У 2008 р. в ряді цих країн було проведено пода­льшу лібералізацію режимів регулювання ПІІ, а деякі з них відновили здійснення програм приватизації. Кілька країн уклали угоди про віль­ну торгівлю або просунулися вперед на шляху до їх реалізації.

У сировинному секторі головними об'єктами ПІІ були нафтова і газова галузі. Якщо в Китаї основна частина ПІІ йшла в обробну про­мисловість, в інших країнах у загальному припливі ПІІ як в абсолют­ному, так і у відносному вираженні зросла частка сфери послуг. Особ­ливо це стосується нових індустріальних країн і субрегіону АСЕАН. Цьому сприяли такі регіональні угоди про співробітництво, як Рамкова угода АСЕАН по торгівлі послугами.

Що стосується національної політики, то країни Азії і Тихоокеан­ського регіону продовжували курс, спрямований на лібералізацію сво­єї політики у сфері ПІІ і створення більше сприятливих умов для інве­стування. Більшість країн вже уклали Двосторонні інвестиційні договори зі своїми основними інвестиційними партнерами.

Очевидний спад у галузі складання іноземних комплектуючих збіль­шив побоювання стосовно того, що Мексика, можливо, втрачає свою привабливість для ПІІ.

В основі інвестиційної діяльності російських транснаціональних корпо­рацій лежить прагнення закріпитися на ринку розширеного ЄС, а також ба­жання контролювати свої виробничо-збутові мережі на глобальному рівні. ТНК з інших країн ЦСЄ прагнуть підвищити свою конкурентоспромож­ність, націлюючи свої інвестиції на країни ЦСЄ з нижчим рівнем доходів або в країни, що розвиваються. Вступ восьми країн ЦСЄ (Угорщини, Латвії, Литви, Польщі, Словаччини, Словенії, Чеської Республіки, Естонії) у ЄС не тільки не призвів до відволікання потоків ПІІ від давніх членів ЄС, а, навпа­ки, фактично скоротив приплив ПІІ в ці нові країни-члени.

У рамках зусиль, що починаються, по підвищенню своєї привабли­вості для інвесторів (вітчизняних і іноземних) кілька нових членів ЄС знизили свої податки на компанії до рівнів, порівнянних з існуючими в таких країнах, як Ірландія. Однак порівняно низька заробітна плата і низькі ставки податку на компанії разом з доступом до субсидій ЄС (що доповнюється сприятливими інвестиційними умовами, наявністю висококваліфікованої робочої сили і вільним доступом на інші ринки

ЄС) роблять країни, що приєдналися, все ж привабливими об'єктами для ПІІ як з інших країн ЄС, так і з третіх країн.

Особливо бурхливе зростання потоків ПІІ в країни, що розвива­ються, пояснюється багатьма факторами. Зокрема, загострення конку­ренції в багатьох галузях змушує ТНК шукати нові шляхи підвищення своєї конкурентоспроможності. Деякі з можливостей полягають у розширенні діяльності у швидко зростаючих країнах з ринками, що формуються, в інтересах нарощування обсягу продажу, а також у раці­оналізації виробництва, для того щоб використовувати ефект масшта­бу і знижувати витрати виробництва. Високі ціни на багато сировин­них товарів є додатковим стимулом для розміщення ПІІ в тих країнах, які багаті на такі природні ресурси, як нафта і корисні копалини.

Відтік ПІІ в 2008 р. зріс на 254 % до 1858 млрд дол. Цей приріст в основному припадає на компанії розвинутих країн (1507 млрд дол.). Дійсно, майже 80 % усіх вивезених ПІІ походять із трьох джерел: Спо­лучених Штатів, країн ЄС та Японії. Група розвинутих країн залиша­ється великим чистим експортером капіталу у вигляді ПІІ: чистий від­тік перевищив чистий приплив на 545 млрд дол.

Сумарний обсяг накопичених ПІІ в 2008 р. оцінювався в 14,9 трлн дол. Ця цифра пов'язана з діяльністю транснаціональних корпорацій і їхніх за­кордонних філій, загальний обсяг продаж яких досягає майже 31 трлн дол.

Але темпи інтернаціоналізації діяльності 100 найбільших ТНК де­що, знижуються. При цьому японські й американські ТНК, як правило, не настільки транснаціональні, як їхні європейські аналоги. 50 провід­них ТНК із країн, що розвиваються, які мають досвід зовнішньої екс­пансії, що не настільки багатий, ще менш транснаціональні, однак розрив між ТНК із розвинутих країн і країн, що розвиваються, за цим показником поступово знижується.

Різні політичні зміни, що відбуваються в країнах Азії й Океанії, та­кож поліпшують інвестиційні можливості ТНК. Наприклад, Асоціація держав Південно-Східної Азії і Китай підписали угоду про створення до 2010 р. зони вільної торгівлі, а низка азійських країн уклала угоди про створення зони вільної торгівлі із Сполученими Штатами.

Завершення більшості приватизаційних програм поряд з фінансовими труднощами, які відчувають іноземні ТНК в умовах фінансової кризи і еко­номічної стагнації в ряді країн, знизило привабливість латиноамерикансь­кого сектора послуг для ПП. Компанії цього сектора найбільше постражда­ли від наслідків економічної кризи, зіштовхнувшись із серйозними проблемами щодо погашення своєї великої валютної заборгованості.

Разом з тим у Центральній Америці і Карибському басейні нова хвиля приватизації перетворила сферу послуг на найбільшого одержувача ПП. За­вдяки високим цінам на нафту і корисні копалини основні ПІІ в Андському співтоваристві, як і раніше, спрямовуються в гірничодобувний сектор.

Джерелом більшої частини інвестицій в Африку є інвестори з єв­ропейських країн, серед яких лідирують Франція, Нідерланди і Велика Британія, а також ТНК з Південної Африки і Сполучених Штатів — на ці країни припадає понад половини потоків інвестицій у регіон. Нова хвиля регулятивних дій, пов'язаних з ПІІ на національному і міжнаро­дному рівнях, була спрямована на полегшення і залучення великих об­сягів ПІІ на африканський континент. На національному рівні багато заходів спрямовано на лібералізацію нормативно-правової основи і поліпшення загального інвестиційного клімату.

Однак нездатність швидко приймати економічні і соціальні рішен­ня, необхідні для залучення й утримання ПІІ, а також недостатня увага зміцненню потенціалу обмежують наявні в багатьох країнах регіону можливості залучати ПІІ, насамперед в обробну промисловість. Доте­пер міжнародні дії й ініціативи щодо полегшення доступу на ринок, здійснювані в інтересах африканських країн, у цілому були не дуже успішними в забезпеченні зростання припливу ПІІ. Для того щоб ви­користовувати потенціал зростання ПІІ й одержувати від них велику віддачу, африканським країнам, як правило, потрібно зміцнювати свій промисловий і технологічний потенціал.

У той же час, прогнозуючи зростання потоків ПІІ, варто виявляти обережність. Зниження темпів зростання в деяких розвинутих країнах, а також структурна слабкість і фінансова і корпоративна уразливість у деяких регіонах продовжують стримувати збільшення обсягів ПІІ. У багатьох країнах також спостерігаються зовнішні диспропорції і різкі коливання валютних курсів поряд з високими і нестабільними цінами на сировину, що є фактором стримування зростання потоків інвести­цій транснаціональних корпорацій.

Африка: перспективная зона для ПИИ

Приток ПИИ в Африку вырос второй год подряд на 5% до 50 млрд. долл., благодаря чему Африка стала одним из немногих регионов, в котором в 2012 году был отмечен рост в годовом исчислении. Отток ПИИ из Африки в 2012 году увеличился почти в три раза и достиг 14 млрд. долларов. ТНК стран Юга ведут все более активную деятельность в Африке, продолжая наметившуюся в последние годы тенденцию опережающего роста притока ПИИ в регион из стран- развивающихся рынков. По показателю накопленного объема ПИИ Малайзия, Южная Африка, Китай и Индия (в этом порядке) являются в Африке крупнейшими инвесторами из числа развивающихся стран.

Потоки ПИИ в 2012 году были отчасти обусловлены инвестициями в добывающую отрасль в таких странах, как Демократическая Республика Конго, Мавритания, Мозамбик и Уганда. В то же время отмечался рост ПИИ в отрасли обрабатывающей промышленности и услуг, обслуживающие потребительский рынок, что отражает демографические изменения. В период 2008-2012 годов доля этих отраслей в общей сумме новых инвестиционных проектов выросла с 7% до 23%.

Замедление притока ПИИ в развивающиеся страны Азии и оттока из них

В 2012 году приток ПИИ в развивающиеся страны Азии сократился на 7% до 407 млрд. долларов. Это сокращение наблюдалось во всех субрегионах, однако было наиболее значительным в Южной Азии, где приток ПИИ сократился на 24%. Китай и Гонконг (Китай) заняли второе и третье место среди крупнейших мировых получателей ПИИ, при этом Сингапур, Индия и Индонезия также вошли в число 20 лидеров. В связи с продолжающейся межрегиональной реструктуризацией страны с более низким уровнем доходов, такие как Вьетнам, Камбоджа, Мьянма и Филиппины, стали привлекательными местами ПИИ в трудоемкие отрасли. В Западной Азии четвертый год подряд отмечается сокращение ПИИ. Государственные фирмы в регионе Залива принимают на себя реализацию отложенных проектов, которые изначально планировались как совместные предприятия с зарубежными фирмами.

Общий объем вывезенных из региона ПИИ остался на стабильном уровне в 308 млрд. долл., что составляет 22% мировых потоков (эта доля близка к показателям Европейского союза). Умеренный рост в Восточной и Юго-Восточной Азии был сведен на нет сокращением на 29% вывоза из Южной Азии. Вывоз из Китая продолжил расти и в 2012 году достиг 84 млрд. долл. (рекордный уровень), при этом в Малайзии и Таиланде также наблюдался рост. В Западной Азии Турция проявила себя как новый крупный инвестор, чей вывоз инвестиций в 2012 году вырос на 73% и достиг рекордного уровня 4 млрд. долларов.

Рост ПИИ в Южной Америке нивелировался спадом в Центральной Америке и Карибском бассейне

ПИИ в страны Латинской Америки и Карибского бассейна в 2012 году оставались на высоком уровне, достигнутом в 2011 году, составив 244 млрд. долларов. Значительный рост ПИИ в Южную Америку (144 млрд. долл.) нейтрализовался спадом в Центральной Америке и Карибском бассейне (99 млрд. долл.). Основными факторами, позволившими Южной Америке сохранить привлекательность для ПИИ, являются ее богатые запасы нефти, газа и металлической руды, а также ее быстро растущий средний класс. В некоторых странах Южной Америки велик приток ПИИ в добывающую промышленность. В связи с новыми мерами промышленной политики в Бразилии наблюдается рост ПИИ в промышленное производство (например, автомобильное). Также растет ближний аутсорсинг в Мексике.

Отток ПИИ из стран Латинской Америки и Карибского бассейна несколько снизился в 2012 году до 103 млрд. долларов. Более половины этого оттока приходится на ОФЦ. Трансграничные приобретения ТНК Латинской Америки резко подскочили на 74% до 33 млрд. долл., половина из которых была инвестирована в другие развивающие страны.

Снижение потоков ПИИ стран с переходной экономикой

Ввоз ПИИ в страны с переходной экономикой сократился на 9% в 2012 году до 87 млрд. долларов. В Юго-Восточной Европе он упал практически вдвое, главным образом из-за снижения инвестиций традиционных стран-инвесторов из Европейского союза, которые столкнулись с экономическими проблемами в своих странах. В Содружестве Независимых Государств, включая Российскую Федерацию, приток ПИИ сократился на 7%, однако иностранных инвесторов по-прежнему привлекают растущие потребительские рынки и богатые запасы природных ресурсов региона. Большая часть ПИИ в Российской Федерации имеет российское происхождение.

Вывоз ПИИ из стран с переходной экономикой в 2012 году сократился на 24% до 55 млрд. долларов. В этом вывозе ПИИ из региона продолжила доминировать Российская Федерация, на долю которой пришлись 92% от общего объема. Хотя ТНК, базирующиеся в странах, богатых природными ресурсами, продолжили свою экспансию за рубежом, крупнейшие приобретения в 2012 году отмечались в финансовой отрасли.

Резкое сокращение ПИИ в 2012 году свело на нет недавний подъем в развитых странах

Резкое сокращение ввоза ПИИ свело на нет их оживление в ходе 2010-2011 годов. В 2012 году их ввоз снизился в 23 из 38 развитых стран. Резкое падение на 32% обусловлено падением на 41% в Европейском союзе и на 26% в Соединенных Штатах. Ввоз в Австралию и Новую Зеландию сократился соответственно на 13% и 33%. Показатели ввоза в Японию, наоборот, оказались положительными после нескольких лет подряд чистого изъятия инвестиций. В Соединенном Королевстве также отмечалось увеличение ввоза. Общее снижение объяснялось ухудшением перспектив роста и политической неясностью, особенно в Европе, а также сокращением инвестиций в добывающие отрасли. Кроме того, внутрифирменные операции, например внутрифирменные займы, которые по своему характеру склонны к большим колебаниям, вызвали сокращение потоков в 2012 году. При всей колеблемости потоков ПИИ, уровень капиталовложений относительно стабилен. Вывоз из развитых стран снизился на 23%, при этом в Европейском союзе он сократился на 40%, а в Соединенных Штатах - на 17%. Это во многом обусловлено изъятием инвестиций и выжидательной позицией, которую продолжают занимать ТНК развитых стран. При этом потоки ПИИ из Японии выросли на 14%.

Продолжение роста в 2012 году потоков ПИИ в страны со структурно слабой, уязвимой и малой экономикой

Потоки ПИИ в страны со структурно слабой, уязвимой и малой экономикой в 2012 году выросли еще на 8% до 60 млрд. долл., при этом отмечался особо большой рост ПИИ в НРС и в малые островные развивающиеся государства (МОРАГ). В целом доля всей этой группы в общем объеме ПИИ выросла на 4,4%.

Ввоз ПИИ в наименее развитые страны (НРС) существенно вырос на 20% и достиг рекордного уровня 26 млрд. долл., чему прежде всего способствовал рост в Камбодже, Демократической Республике Конго, Либерии, Мавритании, Мозамбике и Уганде. Концентрация притока в нескольких НРС, богатых ресурсами, оставалась высокой. Финансовый сектор по-прежнему привлекал наибольшую часть новых инвестиционных проектов. Если новые инвестиции из развитых стран сократились практически вдвое, то почти 60% новых инвестиций в НРС поступили из развивающихся стран, прежде всего из Индии.

ПИИ в не имеющие выхода к морю развивающиеся страны (НВМРС) достигли нового пикового уровня в 35 млрд. долларов. На долю стран «Шелкового пути» Центральной Азии пришлось около 54% общего притока ПИИ в НВМРС. Развивающиеся страны стали крупнейшим инвестором в НВМРС, при этом основной интерес к ним проявляют ТНК из Западной Азии и Республики Корея, которая стала крупнейшим инвестором в НВМРС в прошлом году.

Второй год подряд продолжили оживляться потоки ПИИ в малые островные развивающиеся государства (МОРАГ), которые выросли на 10% до 6,2 млрд. долл., главным образом за счет двух стран, богатых природными ресурсами, - Папуа-Новой Гвинеи и Тринидада и Тобаго.