Регулювання валютного ринку 5 страница

Кооперативні банки – спеціальні кредитно-фінансові інститути, що утворюються товаровиробниками на приватних засадах для задоволення взаємних потреб у кредитах та інших банківських послугах. За характером діяльності вони подібні до ощадних банків. Це кооперативні ощадні інститути, які організовані групами приватних осіб, об’єднаних спільними економічними інтересами (фермери, ремісники) або профспілками. Кооперативні банки в усіх країнах у своїй більшості – це кредитні установи.

Взаємноощадні банки – організовані за типом “взаємних” підприємств: у них не має акцій та ними керує піклувана рада. В останій час намітилась тенденція до перетворення їх в акціонерні підприємства. Взаємоощадні банки приймають заощадження та інвестують їх у закладні під нерухомість (50 % активів) та цінні папери, а також надають комерційні та споживчі позики.

Спеціалізовані банки – на відміну від універсальних, функціонують на вузьких секторах грошового ринку чи займаються вузьким колом банківських операцій, де потрібні особливі технічні прийоми та спеціальні знання. Тому ця діяльність для універсальних банків виявляється невигідною, вони залишають відповідніші на грошовому ринку для спеціалізованих банків. Найчастіше спеціалізовані банки виникають в таких секторах ринку: споживчого кредиту; сільськогосподарського кредиту; залучення малих вкладів та обслуговування малого бізнесу; у зовнішньоекономічній діяльності; у сфері інвестування капіталу; у житловому будівництві.

Іпотечні банки – займаються довгостроковим кредитуванням житлового будівництва під заклад земельних ділянок (іпотеки), іншими довгостроковими позичками під заклад нерухомості. Іпотека надає банку право переважного задоволення його вимог до боржника в межах вартості зареєстрованої застави. У випадку неплатоспроможності боржника задоволення його вимог кредитора здійснюється з виручки від реалізованого майна. Ресурси іпотечного банку – власні накопичення й іпотечні облігації – довгострокові цінні папери, що випускаються під забезпечення нерухомим майном і приносять сталий відсоток.

Інвестиційні банки (компанії) – займаються мобілізацією довгострокового позичкового капіталу шляхом випуску боргових зобов’язань та розміщенням його в цінні папери корпорацій та держави. Інвестиційні банки виконують такі функції: емісія цінних паперів; погодження умов та видів позик (облігації, акції); випуск і розміщення цінних паперів, у тому числі за власний рахунок; гарнтії емісії (зобов’язання купити нереалізовану частину випущених цінних паперів); надання звичайних і довго-термінових кредитів інвесторам покупцям цінних паперів; консультаційні послуги; організація банківських синдикатів, забезпечення вторинного ринку цінними паперами.

Будівельні ощадні банки – займаютиься довгостроковим кредитуванням житлового будівництва.

Банки підтримки – створюються державою чи за участю держави для фінансування цільових програм, які вимагають особливої підтримки, наприклад, у сільському господарстві, реструктирізації промисловості, розвитку інфраструктури, сприяння житловому будівництву.

Торгові банки – здійснюють розміщення нових випусків промислових акцій та облігацій; фінансова консультація та розробка умов злиття та поглинання; управління майном та портфелем цінних паперів; розрахунки за міжнародними операціями.

Клірингові банки – є членами розрахункових палат; консорціумні банки – члени синдикатів, у які об’єднуються банки з метою розділити ризик при проведенні крупних кредитних операцій.

Небанківські кредитні інститути

У країнах з розвиненими ринковими відносинами небанківські фінансово-кредитні інститути представлені лізинговими, факторинговими компаніями, кредитними спілками, касами взаємної допомоги.

· Каса взаємодопомоги – це громадська кредитна установа, яка створюється на добровільних засадах і акумулює кошти громадян для надання їм матеріальної допомоги. Каса створюється при профспілкових організаціях працівників і службовців – для членів профспілки, у відділах соціального забезпечення. Управління касою взаємодопомоги здійснюється загальними зборами її членів і обраним на них правлінням. Члени каси сплачують вступні та щомісячні членські внески у встановлених розмірах. Кошти надаються у кредит (довгостроковий до 6 місяців, інколи до 10 місяців, та короткостроковий до чергового одержання заробітної плати), кредити надаються без стягнення відсотків, при несвоєчасному поверненню стягується пеня в розмірі 1% на місяць.

· Лізингові компанії – надають у користування на визначений строк майно, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби).

· Факторингові компанії – ці операції проводять спеціальні фактор-фірми які, як правило, тісно пов’язані із банками або є їх спеціалізованими філіями. Головною метою факторингу є отримання коштів негайно або у термін визначений угодою. Факторинг є різновидністю торговельно-комісійної операції, пов’язаної з кредитуванням оборотних коштів, що полягає у інкасуванні дебіторської заборгованості покупця і специфічною різновидністю короткострокового кредитування та посередницької діяльності.

· Кредитна спілка – фінансова установа, суспільна організація, яка залучає грошові заощадження своїх членів для взаємного кредитування. Згідно діючого законодавства кредитна спілка є неприбутковою організацією, яка заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні, наданні фінансових послуг шляхом об’єднання грошових внесків. Вона діє на основі самофінансування, несе відповідальність за наслідки своєї діяльності та виконання зобов’язань перед своїми членами, партнерами та державними бюджетом. Установчі збори затверджують статут кредитної спілки, оберають її органи управління, уповноважують осіб для проведення державної реєстрації, вирішують інші питання, пов’язані зі створенням кредитної спілки.

ТЕМА № 4 Характеристика ринку капіталів .

Лекція 1.

Структурні ознаки ринку капіталів

Вид заняття - лекція

Цілі заняття:

Навчальна: вивчити структуру ринку капіталів.

Розвиваюча: дізнатися про суть і функції кредиту;

Виховна: мати уяву про банки.

Зміст заняття:

1. Структура ринку капіталів.

2. Суть і функції кредиту.

3. Банки – основні учасники ринку капіталів.

4. Класифікація банківських кредитів (складання класифікаційної таблиці) (самостійна робота).

Література

1. С.О. Маслова., О.А. Опалов Фінансовий ринок: Навчальний посібник. – К.: “Каравела”; Львів: “Новий світ” – 2000, 2002. - 304с. (с. 130-150);

2. В.М. Шелудько Фінансовий ринок: Навчальний посібник. – К.: Знаня – Прес, 2002. – 535с.

3. Ходаківська В.П., Бєляєв В.В. Ринок фінансових послуг:Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2002. – 616с.

Структура ринку капіталів

Ринок капіталів – це частина фінансового ринку, де формується попит і пропозиція в основному на середньо- і довгостроковий позиковий капітал, специфічна сфера ринкових відносин, де об’єктом угоди є наданий у позику грошовий капітал і де формується попит і пропозиція на нього.

Позиковий капітал – це кошти віддані в позику під певний відсоток за умови повернення.

Формою руху позикового капіталу є кредит. Основним його джерелом служать кошти, що вивільняються в процесі відтворення: амортизаційні фонди підприємств, частина оборотного капіталу в грошовій формі, прибуток, що йде на відновлення і розширення виробництва, грошові доходи і заощадження всі верств населення. На ринку капіталів кредити надаються на термін понад рік.

Основними учасниками ринку капіталів є:

- Первинні інвестори – тобто власники вільних фінансових ресурсів, які мобілізовані банками і перетворені у позиковий капітал;

- Спеціалізовані посередники – кредитно фінансові інститути, що здійснюють безпосереднє залучення (акумуляцію) коштів, перетворення їх у позиковий капітал і подальшу передачу його позичальникам на зворотній основі за плату у формі відсотків;

- Позичальники – юридичні і фізичні особи, а також держава, що відчувають нестачу у фінансових ресурсах і готові заплатити спеціалізованому посереднику за право тимчасового користування ними.

Особливість цього ринку сьогодні в Україні – централізоване регулювання кредитних відносин в економіці з боку держави через НБУ. Це сприяє формуванню повноцінної системи безготівкового грошового обігу, а також розширенню переліку послуг і операцій комерційних банків.

Середньо і довгострокові позики використовуються в основному на такі цілі:

- Середньострокові позики – на цілі виробничого, так і чисто комерційного характеру.

- Довгострокові позики – в інвестиційних цілях. Для них характерний великий обсяг переданих ресурсів. Особливий розвиток вони отримали в капітальному будівництві.

Суть і функції кредиту

Кредитні відносини – це частина економічних відносин, яка пов’язана з наданням коштів у позику і поверненням її разом із певним відсотком.

Кредит є формою вияву кредитних відносин. Він виражає економічні відносини між кредиторами і позичальниками, які виникають під час одержання позики, користування нею та її повернення.

Кредит поєднує в собі два процеси:

1. Акумуляцію тимчасово вільних коштів;

2. Вкладання або розміщення цих коштів.

Розглядаючи суть і функціонування кредиту в сучасних умовах, слід враховувати, що кредит – джерело формування основних і оборотних фонлів; він збільшує швидкість обороту фондів. Кредит тісно взаємодіє зі збалансованістю економіки, що є найважливішою умовою ефективності суспільного виробництва. – збалансованістю між тимчасово вільними ресурсами й обсягом коштів, що перерозподіляються. Недотримання цого балансу веде до перекручування природи кредиту і негативно впливає на грошовий обіг.

Функції кредиту:

1. Перерозподільна функція – полягає в тому, що тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою кредиту передаються в тимчасове користування підприємств і населення для задоволення їхніх виробничих і особистих потреб. Такий перерозподіл дає можливість прискорити залучення матеріальних ресурсів у виробниче й особисте споживання. Тому перерозподіляються не лише кошти, а й матеріальні блага.

2. Антипаційна (емісійна) функція – полягає у створенні кредитних грошей для грошового обігу. Її виконує тільки банківський кредит. Методами кредитної експансії і кредитної рестрикції регулюється кількість грошей в обігу, причому вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається важче, ніж їх випуск в обіг.

3. Контрольна функція полягає в тому, що в процесі кредитного перерозподілу коштів забезпечується банківський контроль над діяльністю позичальника. Можливості такого контролю випливають із природи кредиту.

Оборотність кредиту дає можливість не лише виявляти порушення процесу виробництва або реалізації продукції, а й стимулює підприємство не допускати їх, оскільки такі порушення призводять до виплати зайвих відсотків банку, до обмеження або повного припинення видачі кредитів.

Банки – основні учасники ринку капіталів

Банк – це головна ланка кредитної системи який забезпечує широкий комплекс різноманітних банківських послуг. Ця кредитна установа приймає і розміщує грошові внески громадян та юридичних осіб, надає різні види позик, здійснює розрахунки за дорученням клієнтів та їхнє касове обслуговування; випускає чеки, акредитиви, акції. Облігації тощо; купує, зберігає та продає цінні папери; здійснює валютні операції; надає консультативні послуги.

Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків поділяють на дві групи:

1. Пасивні операції – забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому, крім власного капіталу, для забезпечення нормальної діяльності, забезпечення ліквідності й одержання запланованого доходу. До них належать:

- Залучення коштів на депозитні рахунки (поточні, строкові, ощадні)

- Не депозитне залучення коштів (одержання позик на міжбанківському ринку, позик Центрального банку, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов’язань).

2. Активні операції – пов’язані з розміщенням банком власних та залучених коштів для одержання доходу і забезпечення своєї ліквідності. До активних операцій належать:

- Операції з надання кредитів (кредитні операції;

- Вкладання у цінні папери;

- Формування касових залишків та резервів;

- Формування інших активів (формування основних засобів – будівель, обладнання тощо).

У ринковій економці основною формою кредиту є банківський кредит. Кредитування суб’єктів господарювання і громадян – одна з найважливіших функцій банків як спеціалізованих кредитних установ.

Банківський кредит – це форма кредиту, за якою кошти надають у позику банками. Банківський кредит – необхідний інструмент стимулювання економіки, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є:

- Тимчасово вільні кошти держави й осіб, на добровільній основі передані фінансовим посередникам для подальшої капіталізації і отримання прибутку. Вони відображаються на депозитних рахунках у відповідних комерційних банках і забезпечують власникам фіксований дохід у вигляді відсотків із вкладів;

- Кошти, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу промислового і торгового капіталу.

Банківський кредит має комерційних характер. Мета діяльності банку в процесі кредитування – отримання максимального прибутку.

Банки надають кредити, використовуючи такі принципи, які зумовлюють реалізацію один одного:

- Забезпеченість;

- Поверненість;

- Терміновість;

- Платність; Цільовий характер.

Питання для самоконтролю

1. Опишіть структуру ринку капіталів.

2. Визначте суть і функції кредиту.

3. Дайте характеристику банкам, як основним учасникам ринку капіталів.

4. Опишіть класифікацію банківських кредитів.

ТЕМА № 4 Характеристика ринку капіталів .

Лекція 4.2 Цінні папери – головний інструмент ринку капіталів.

Вид заняття - лекція

Цілі заняття:

Навчальна: вивчити класифікацію та види цінних паперів.

Розвиваюча: дізнатися про характеристику функції і роль цінних паперів

в економіці;

Виховна: мати уяву про місце ринку цінних паперів на фінансовому

ринку.

Зміст заняття:

1. Місце ринку цінних паперів на фінансоівому ринку;

2. Характеристика видів цінних паперів;

12. Функції і роль цінних паперів в економіці;

13. Класифікація цінних паперів (самостійна робота).

5. Характеристика основних фондових операцій (самостійна робота).

Література

3. С.О. Маслова., О.А. Опалов Фінансовий ринок: Навчальний посібник. – К.: “Каравела”; Львів: “Новий світ” – 2000, 2002. - 304с. (с. 130-150);

4. В.М. Шелудько Фінансовий ринок: Навчальний посібник. – К.: Знаня – Прес, 2002. – 535с.

3. Ходаківська В.П., Бєляєв В.В. Ринок фінансових послуг:Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2002. – 616с.

Місце ринку цінних паперів на фінансовому ринку

Ринок цінних паперів – це частина фінансового ринку' поряд із ринком позикового капіталу' валютним ринком та ринком грошей' на якому перебувають в обігу специфічні фінансові інструменти – цінні папери.

Цінні папери – грошові документи, що завідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між собою' що їх випустила' та їхнім власником і передбачають ' як правило' виплату доходуу вигляді дивідендів або відсотків' а також можливість передачі грошових та інших прав' що випливають із цих документів' іншим особам.

Капітал, який вкладений у цінні папери, має назву фондовий, або фіктивний.

Цінні папери можна продавати, купувати, закладати, зберігати, передавати у спадщину, дарувати, обмінювати. Вони можуть виконувати окремі функції грошей (засобу платежу, розрахунків). Але, на відміну від грошей, вони не можуть виступати як загальний еквівалент.

Мета функціонування ринку цінних паперів – акумкляція фінансових ресурсів і забезпечення можливості їх перерозподілу шляхом здійснення учасниками ринку різноманітних операцій з цінними паперами, тобто здійснення посередницької діяльності при русі тимчасово вільних коштів від інвестора до емітента цінних паперів.

Завданнями ринку цінних паперів є:

¨ Мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів для здійснення конкретних інвестицій;

¨ Формування ринкової інфраструктури' яка відповідає міжнародним стандартам;

¨ Розвиток втроинного ринку;

¨ Активізація маркетингових досліджень;

¨ Трансформація відносин власності;

¨ Удосконалення ринкового механізму і системи управлання;

¨ Забезпечення контролю над капіталом на основі державного регулювання;

¨ Зменшення інвестиційного ризику;

¨ Формування портфельних стратегій;

¨ розвиток ціноутворення;

¨ прогнозування перспективних напрямів розвитку.

Ринок цінних паперів може бути поділений на такі сектори:

Ø за струткурою учасників. Ринок цінних паперів включає у себе, з одного боку, емітентів (юридичних або фізичних осіб), які випускають цінні папери, з другого боку – інвесторів (юридичних і фізичних осіб) які купують цінні папери, а також посередників (дилерів, брокерів, маклерів та ін.), які сприяють обігу цінних паперів та здійсненню фондових операцій.

Ø За економічною природою цінних паперів, за їх відношенням до власності (володіння, розпорядження, користування);

Ø За зв’язком цінних паперів із випуском, первинним розміщенням та подальшим обігом (первинний і вторинний ринок). На первинному ринку відбувається випуск цінних паперів в обіг (емісія), а на вторинному здійснюються різні операції з цінними паперами' які вже були випущені;

Ø За емітентами та інвесторами (держава, органи місцевого самоврядування, юридичні і фізичні особи);

Ø За громадянствомемітентів та інвесторів (резиденти і нерезиденти);

Ø За теріторією, на якій мають обіг цінні папери (регіональні, національні і світовий ринки);

Ø За ступенем ризику (високоризиковий, середньоризиковий, малоризиковий ринки).

Операції з цінними паперами (фондові операції) це дія з цінними паперами чи коштами на ринку цінних паперів для досягнення поставленої мети:

§ Забезпечення діяльності суб’єкта фінансовими ресурсами – формування і збільшення власного капіталу залучення позикового капіталу чи ресурсів в обіг. За своїм економічним призначенням це – пасивні операції' які здійснюються через емісію цінних паперів (емісійні операції).

§ Вкладання суб’єктом операцій власних та залучених фінансових ресурсів у фондові активи від власного імені. За своїм економічним призначенням це - активні операції' які здійснюються шляхом придбання фондових активів на бірж в торівельній системі' на позабіржовому ринку (інвестиційні операції);

§ Забезпечення зобов’язань суб’єкта операцій перед клієнтом щодо цінних паперів чи зобов’язань клієнта’ пов’язаних із цінними паперами (клієнтські операції.

Характерисика видів цінних паперів.

Об'єктом ринку цінних паперів є цінні папери різних видів. Цінні папери – це ще й інструмент залучення коштів, об'єкт вкладання фінансових ресурсів. Обіг цінних паперів – сфера таких видів діяльності, як брокерська, депозитарна, реєстраторська, тарастова, клірингова і консультаційна.Цінні папери як об'єкт цивільних прав мають вільний характер переходу від одного власника до іншого у порядку універсального правонаступництва і не обмежані в обігу вони бувають як документарні так і бездокументарні. Вони поділяються на два великі класи: основні і похідні.

Основні цінні папери – це цінні папери' в основі яких лежать майнові права на будь-який актив (зазвичай на товар, гроші, капітал, майно, різного роду ресурси).

Цінні папери можна класифікувати за такими ознаками:

§ За емітентом (державні приватні та змішані);

§ За ступенем захисту (високоліквідні та низькокласні);

§ За обсягом наданих прав (з правом власності, з правом управління та з правом кредитування);

§ За територією обігу (муніципальні' державні' іноземні);

§ За формою отримання доходу (з постійним доходом та точковим доходом);

§ За можливістю обміну (конвертовані та неконвертовані);

Відповідно до індивідуальних характеристик виділяють:

1. Цінні папери, звільнені від реєстрації в державному органі' що регулює ринок цінних паперів (як правило, це державні цінні папери);

2. Цінні папери високої якост тобто випущені та гарантовані урядом або такі, що відповідають найвищим рейтинговим рівням;

3. Цінні папери. Вільні від ризику (в Україні – це цінні папери, випущені державними установами, наприклад Міністерством фінансів);

4. Цінні папери що містяться в лістингу, тобто допущені до обігу на фондовій біржі;

5. Цінні папери, доходи за якими звільнені від оподаткування;

6. Цінні папери без зазначеної номінальної вартості;

7. Іменні цінні папери на пред'явника.

Найпоширенішими цінними паперами є такі типи:

· Цінні папери, які засвідчують участь в емітенті (акці, пайові свідоцтва, інвестиційні сертифікати), тобто власники яких є співвласниками майна і коштів емітента;

· Цінні папери, які засвідчують наявність боргових взаємовідносин між власниками цінного папера й емітентом тобто боргові цінні папери (облігації, векселі, комерційні папери, ощадні сертифікати);

· Похідні цінні папери.

· Залежно від мети випускуцінні папери поділяються на фондові і комерційні. Перші призначено для формування капіталу (акції, облігації), другі – для опосередкування товарних відносин (векселі, акредитиви);

Незважаючи на велику кількість класифікаційних ознак цінні папери класифікуються трьомв універсальними ознаками:

¨ Цінний папір є безвідкличним свідоцтвом емітента про те, що він узяв на себе певні зобов'язання перед інвестором;

¨ Інвестор не повинен підтверджувати будь-якими іншими документами своїх прав що випливають із самого факту володіння цінним папером;

¨ Для передачі прав власності на цінний папір достатньо внести ім'я нового власника до реєстру акціонерів у реєстратора або депозитарія.

Отже, основними видами цінних паперів є:

- Акція;

- Облігація;

- Вексель;

- Чек;

- Ощадна книжка на пред'явника;

- Депозитний сертифікат;

- Опціон;

- Ф'ючерс;

- Коносамент.

Функції і роль цінних паперів в економіці.

До основних функцій ринку цінних паперів відносять:

Облікова функція – проявляється в обов’язковому обліку в спеціальних списках (реєстрах) усіх видів цінних паперів' які перебувають в обігу на ринку' реєстрації учасників ринку цінних паперів' а також фіксації фондових операцій' які оформлені договорами купівлв-продажу' застави' трасту' конвертації.

Контролююча функція – передбачає проведення контролю за дотриманням норм законодавства учасниками ринку.

Функція збалансування попиту і пропозиції – означає забезпечення рівноваги попиту і пропозиції на фінансовому ринку шляхом проведення операцій з цінними паперами.

Стимулююча функція – полягає в мотивації юридичних тафізичних осіб стати учасниками ринку цінних паперів.

Перерозподільча функція - полягає в перерозподілі (за допомогою обігу цінних паперів) коштів (капіталів) між підприємствами' державою' населенням' галузями та регіонами. При фінансуванні дефіциту державного бюджету за рахунок випуску цінних паперів здійснюється перерозподіл вільних фінансових ресурсів підпориємств і населення на користь держави.

Регулююча функція – означає регулювання різноманітних суспільних процесів (наприклад шляхом проведення операцій з цінними паперами регулюється обсяг грошової маси в обігу. Продаж державних цінних паперів на ринку скорочує обсяг грошової маси, а купівля їх державою, навпаки, збільшує цей обсяг.

Конкретна ефективність і роль цінних паперів в економіці України залежить від забезпечення досягнення таких цілей:

v Акумуляція заощаджень і тимчасово вільного капіталу населення і підприємсв;

v Концентрації коштів і створення умов для формування капіталу для вирішення складних економічних проблем;

v Оздоровлення фінансової системи держави;

v Залучення вітчизняного і іноземного капіталу за допомогою створення механізму інвестування;

v Сприяння приватизації формуванню інститутів власників і менеджерів;

v Стабілізація курсу національної валюти через стримування інфляції;

v Поліпшення системи взаєморозрахунківпідприємств,зниження їх заборгованості;

v Сприяння підвищенню ефективності управління підприємством;

v Створення конкуренції банківському кредиту;

v Створення умов для інтеграції у світову економічну систему.

Класифікація цінних паперів

Класифікаційна ознака	Види цінних паперів
Термін існування	Строкові – цінні папери, які мають встановлений термін існування (довго-, середньо-, та короткострокові). Безстрокові – цінні папери, які існують вічно.
Походження	Первинні – цінні папери, засновані на активах, до числа яких не входять самі цінні папери (акції, облігації, векселі, заставні) Вторинні – цінні папери, які випускаються на основі первинних цінних паперів; це – цінні папери на самі цінні папери (варанти на цінні папери депозитарні розписки)
Форми існування	Паперові (документарні) Безпаперові (бездокументарні)
Національна прилежність	Вітчизняні; Іноземні;
Тип використання	Інвестиційні (капітальні) – цінні папери, які є об'єктом вкладання капіталу (акції, облігації, ф'ючерси) Неінвестиційні – цінні папери, які обслуговують грошові розрахунки на товарних чи інших ринках (векселі, чеки, коносаменти)
Порядок вкладання	На пред'явника – цінні папери, які не фіксують імені їхнього власника, Їх обіг здійснюється шляхом простої передачі від однієї особи до іншої. Іменні – цінні папери, які містять ім'я їхнього власника і, крім цього, реєструються в спеціальному реєстрі. Ордерні – іменні цінні папери, які передаються іншій особі шляхом здійснення на них передатного напису (індосаменту).
Форма випуску	Емісійні – цінні папери, які випускаються великими серіями, у великій кількості, і в межах кожної серії всі цінні папери є абсолютно ідентичними (акції, облігації) Неемісійні – цінні папери, які випускаються поштучно чи невеликими серіями.
Характер обігу	Ринкові чи вільного обігу Неринкові (обіг цінних паперів може бути обмежаний, цінні папери неможливо продати нікому, окрім емітента, і через обумовлений термін)
Рівень ризику	Безризикові та малоризикові. Ризикові
Наявність доходу	Дохідні. Бездохідні
Форма вкладення	Боргові – цінні папери, які звичайно мають фіксовану відсоткову ставку, які є зобов'язанням сплатити суму боргу на визначену дату у майбутньому (облігації, банківські сертифікати, векселі) Пайові – цінні папери, які надають право власності на відповідні активи (акції, варанти, коносаменти)
Економічна суть	Акції, облігації, векселі та іншіцінні папери

Характеристика основних фондових операцій.