Стратегії диверсифікації діяльності підприємства

Стратегія диверсифікованого розвитку реалізується у тому випадку, коли фірми не можуть розвиватися на даному ринку з даним продуктом в даній галузі.

Основні економічні фактори, що обумовлюють вибір даної стратегії, наступні (тобто, коли обирають даний вид стратегії розвитку підприємства):

· коли ринки є насичені даним продуктом або коли настає стадія "виходу" життєвого циклу продукту і попит на нього різко падає;

· коли фірма володіє вільними грошовими коштами, які можна вигідно вкласти в інші сфери бізнесу;

· коли новий бізнес, в поєднанні з існуючим, може принести фірмі синергетичний ефект (наприклад, за рахунок кооперації");

· коли подальший розвиток певного (одного) бізнесу фірми стримується антимонопольним законодавством;

· коли відбувається скорочення податкових платежів (від диверсифікації) для бізнесу;

· коли виникає спрощення виходу на світовий ринок (за рахунок диверсифікації);

· при кращому використанні кадрового потенціалу. Існують такі основні види стратегії диверсифікації діяльності:

1. Стратегії концентричної диверсифікації їх обирають тоді, коли підприємство має намір розвиватися в напрямку нових, але всетаки подібних до традиційних сфер товарів, ринків або послуг. Такі стратегії передбачують можливість застосування подібних технологій і каналів розповсюдження.

2. Стратегії конгломеративної диверсифікації характеризують намір підприємства долучитися до господарської діяльності в нових сферах, з новими технологіями виробництва. Це найскладніші до здійснення стратегії та їх успішна реалізація вимагає від підприємств, щоб вони володіли, поперше, виробничими потужностями, подруге, фінансовими ресурсами, потретє, знаннями у сфері керівництва. А однією з форм зменшення ризику цього виду диверсифікації є створення спільних підприємств.

3. Стратегії горизонтальної диверсифікації полягають в тому, що підприємство має намір займатися певною діяльністю в таких секторах, де можна використовувати уже існуючі канали розповсюдження, рекламу, позицію на ринку, щоб забезпечити успіх новим виробам (наприклад, автомобілі – мотоцикли, телевізори – музичні центри).

4. Стратегії вертикальної диверсифікації полягають в тому, що фірма має намір звернутися або до більш ранніх стадій діяльності, наприклад, до виготовлення сировини, під вузлів, або упаковки (вертикальна диверсифікація назад), або до наступних стадій діяльності, наприклад, від виробництва сировини (бавовна) до виробництва готової продукції (одяг), від виробництва певної продукції до гуртової або роздрібної торгівлі (вертикальна диферсифікація вперед).

Певною мірою вертикальна диверсифікація аналогічна вертикальній інтеграції.

Фірми, які диверсифікують свою діяльність, набувають холдингової структури. А практика показує, що помірний рівень диверсифікації сприяє покращенню економічних результатів, а надмірний ріст диверсифікації приводить до зниження рентабельності фірми.

Слід також відзначити, що, як показує аналіз стратегій розвитку провідних зарубіжних компаній, останнім часом багато великих компаній СІЛА і Західної Європи відмовилися від конгломеративної структури (стратегії), розпродали непрофільні підприємства і сконцентрували увагу на основній діяльності, тобто, реалізували стратегію скорочення бізнесу (наприклад, "Еазітап Косіаїс", "ХУезІіпЬоизе", "Коїсіа", "РЬШр$", "Ваітіег СЬгузІег", "ІМІеуег"). Стратегія конгломеративної диверсифікації зараз переважає серед підприємств більшості країн економічного буму: Південної Кореї, Індії, Бразилії, а також в Японії.

Можна визначити типовий набір ситуацій (умов), при яких конкретна стратегія диверсифікації виявляється найбільш доцільною і ефективною. Цільове призначення та переліки досить типових ситуацій, для яких адекватні та ефективні відповідні типові стратегії диверсифікації, ілюструє таблиця.

Таблиця 1 – Типові стратегії диверсифікації, їх цільове призначення і типові ситуації застосування