Менеджмент в Україні

В Україні розвиток управлінської думки проходив в рамках підходів, що господарювали в колишньому СРСР. В дореволюційний період найбільший з українських вчених вклад в теорію менеджменту приніс Туган-Барановський(1865-1919).Він працював над удосконаленням теорії мотивації і виявив п’ять груп мотивуючих потреб:

- фізіологічні;

- статеві;

- інстинкти;

- альтруїстичні;

- практичні потреби.

Туган-Барановський вважав, що в умовах колишньої Російської імперії для управління підприємствами необхідно застосовувати сучасні на той час надбання психології.

В радянські часи незважаючи на те, що дослідження науки управління були спрямовані на удосконалення адміністративно-командної системи, був накопичений певний досвід (як негативний, так і позитивний) в галузі управління народним господарством. Вчені виділяють вісім етапів розвитку управлінської думки в Україні:

1. 1917-1921рр. Розроблені форми і методи державного централізованого управління виробництвом, обґрунтовані принципи централізму, диктатури, державного регулювання.

2. 1921-1928рр. Виконувалось подальше удосконалення адміністративного управлінського апарату, розроблені методи госпрозрахунку як основи економічних методів управління, з’явилися трести і синдикати, вивчалась можливість участі робітників в управлінні.

3. 1929-1945. Удосконалювались структури управління, методи підбору кадрів, планування і організації виробництва. Значну роль відіграло те, що в цей період, особливо до 1936р. Велика кількість радянських фахівців проходили стажування і навчання в Сполучених Штатах Америки, де вони переймали світовий досвід менеджменту. На жаль, більшість з них після були репресовані, але вони встигли удосконалити існуючу систему управління. Результат цього – майже бездоганна організація роботи і управління промисловістю в роки Великої Вітчизняної війни, коли вирішувались грандіозні по масштабах і наслідках проекти перевезення в тил підприємств у управління ними в умовах війни.

4. 1946-1965рр. Пошук нових форм функціонування і взаємодії державних форм управління – спроба переходу до територіальної і територіально-галузевої системі управління.

5. 1966-1975рр. спроба господарчої реформи шляхом посилення економічних методів управління. Це етап підтвердив неефективність реформ в межах адміністративно-командної системи.

6. 1975-1985рр. криза адміністративно-командної системи.

7. 1986-1991рр. Етап почату ринкових реформ.

7.1. робота підприємств по першій моделі госпрозрахунку, побудованій на нормативному розподілу прибутку;

7.2. впровадження другої моделі госпрозрахунку, побудованій на нормативному розподілу доходу, розвиток орендних відносин;

7.3. прогресивні реформи організації праці, кооперативного руху;

7.4. впровадження територіального госпрозрахунку на всіх ланках управління.

7.5. початок ринкових перетворень.

8. Удосконалення методики управління на основі світового досвіду менеджменту.

За радянські часи найбільший вклад в розвиток менеджменту внесли А.К.Гастєв(удосконалення методів управління виробництвом, що в наш час одержало назву виробничого менеджменту), В.М.Глушков(удосконалення кібернетичних методів управляння. На основі його праць зараз працює Інститут Кібернетики АН України), В. К. Гончаров(розвиток теорії управління персоналом).В наш час в галузі загальної теорії менеджменту найбільш відомі праці Й.С.Завадського, в галузі інвестиційного менеджменту – Д.М.Черваньова.