Тема 5. Фінансово-кредитні механізми як об’єкт соціальної відповідальності 4 страница

Людська особввзгість - дуже складний, багатогранний феномен, тому, якщо ми хочемо побачити реальний, а не умоглядно спроектований, спосіб взаємодії людини та грошей, треба розглянути дуже широкий спектр соціальних зв'язків, впливів, процесів.

Ще А. Сміт, нрагнучи віднайти гармонію у взаємодії індивіда і сусгпльства, ро­бить спробу знайти синтез між егоїзмом і альтруїзмом, пристрастями і розумом, приватним інтересом і публічним за допомогою концепції морального чуття і природної ситипатй. Всупереч абсолютизації ролі калькулюючого розуму в еко­номічній сфері. А. Сміт виводив економічну активність людей із неекономічної потреби у визнанні, пошані та схваленні з боку інших людей, завдяки чому по­ведінка» «людини економічної» набувала водночас і морального, і ринкового характеру. Це відбувається завдяки дії «невидимої руки ринку», що перетворює приватні недоліки на суспільну вигоду. За А. Смітом. сфера ринкових відносин - це арена, на якій кожен громадянин шукає визнання своєї праці і присутності у свищ перетворюючись на самостійну індивідуальність під впливом «тисяч ін­ших чинників», аніж корисливість.

Таблиця 5,1

Типологія особистісиого ставлення до грошей на основі концепції продуктивності характеру Е. Фромма

Спрямованість	Негіродуктивиий тип	Продуктивний тип
• орієнтація	спосіб поведінки	риса характеру	спосіб поведінки	риса характеру
Рецептивний	Відбирає	Сериільність	Одержує	Залежність
Експлуататорський	Експлуатує	Агресивне панування і використання влади для збагачення	Використовує	Авторитарність \ 1
Накопичувальний	Накопичує	Скнарість	Зберігає	Ощадливість
Ринковий	Продає	Шахрайство	Вимінює	Самовпевненість, дипломатичність

Проте сучасна людина значно складніша за соціальний тип, що його описав А. Сміт, адже «економічна людина» - не щойно досягнути на початок XXI століт­тя стан, а той історичний тип, який на цей час вичерпав себе.

За сучасних умов суттєво змінилися всі параметри соціально-економічного розвитку, включно з якістю та тривалістю життя людини. Лінійні залежності ft рівноважні стани виявляються неспроможними описати процеси в соціумі та економіці, які нині вже не відбуваються так прямолінійно, як а індустріальної*/ суспільстві. Сучасне гуманістичне мислення орієнтується на людину більш ви­сокого типу, в якої Над структурами ціпераціональпості розбудована розвинена ціннісно-раціональна сфера, заснована на моделях ставлення до світу закладених усім розвитком культури. Однак при цьому не ставиться завдання демонтувати роль грошових механізмів там, де вони є незамінним інструментом для забез­печення гідного людського буття. Справжнє питання в тому, які вищі життєві орієнтири і за допомогою яких соціальних механізмів може «декодувати» над прагматичними орієнтаціями людини сучасна цивілізація, а також як мають бути поєднані культурні засади буття людини та інструментарій ринкової орга­нізації економічного життя.

Чим відрізняється людина доби постмодерну?

На думку Е. Фромма, соціальному характерові в XIX стадітті були притаманні такі визначальні риси, як суперництво, накопичування, експлузіаторство. авто­ритаризму агресивність та індивідуалізм.

У XX столітті на місце експлуататорської та накопичувальної орієнтацій приходять сприймаючи (рецептивна) та ринкова орієнтації Замість суперниц­тва спостерігається зростання тенденції до спсчьної праці, замість прагнення до безперервного зростання прибутку - прагнення мати постійний і надійний дохід, затять ещплуащшщі - тенденція поділитися багатством з Ышимий ма­ніпулювати ними \ сооою; замість раціональної чи ірраціональної, але явної вла­ди, ми вшшяяємо владу анонімну - втлду громадської думки та ринку, замість власної совісті - потребу пристосовуватися й одержувати схвалення зі сторони, жшсть почуття власної гідноі ті та почуття господаря - постійно зростаюче, хоті здебільшого неусвідомлене почуття безсилля

Для XX століття характерні люди, які легко взаємодіють у великих групах, прагнуть споживати все більше й більше, чиї смаки стандартизовані і чиї реакції легко передбачувані; люди, які почуваються вільними й незалежними, не під­коряються авторитетам, принципам або совісті, проте готові до того, щоб ними командували; вепр роблять те, що від них очікують, легко пристосовуються до суспільного механізму. Характерною рисою сучасності Фромм вважає поши­рення абстрактного підходу: людина зводиться до одиниці у множинах, до функції, до її грошового еквіваленту (наприклад, мільйонер). Як наголошує Е. Фромм, ми живемо серед цифр і абстракцій. Раз немає нічого конкретного, значить, немає нічого реального. Усе стало можливим як практично, так і мо­рально. Людина виявилася скинутою з будь-якого хоч мінімально визначеного місця, звідки вона могла б оглянути своє життя і життя суспільства й керувати тим та іншим. Сили, початково покликані до життя нею самою, втягують її у все стрімкіший рух. У цій шаленій круговерті вона думає, обчислює, занурившись із головою в абстракції, усе більше віддаляючись від конкретного життя.

Б. Фромм відповідно до обраної ним системи вихідних засад інтерпретує яви­ще відчуження: людина відчуває себе не активним носієм власних сил і багатства особистості, а позбавленою індивідуальних властивостей річчю, яка залежить від зовнішніх сил, на які вона перенесла свою життєву субстанцію. Мета людини - постійно набувати щось нове, «жити з роззявленим від подиву ротом». Відбува­ється відчуження від суспільних сил, від інших людей: ставлення до ближнього набуває характеру стосунків між двома абстракціями.

Головною рушійною силою в сучасної людини стала потреба в обміні. Обмін перетворився в самоціль, пристрасть до обміну прийшла на зміну пристрасті до володіння. Так, людина купує машину або будинок, маючи намір за першої можливості замінити їх на іиші, престижніші, кохання часто виявляється вигід­ним обміном між людьми, які в результаті одержують максимум ТОГО, що вони можуть очікувати, виходяче зі своєї ціни на ринку особистостей. Весь хід життя сприймається неначе вигідне розміщення капіталу, де інвестований капітал - це моє життя і моя особистість. Тлумачення життя як комерційного підприємства лежить в основі тилового для наших днів явища -зростання кількості самогубств.

Одна з поширених причин самогубстві в наш час - «жйт гя не вдалося ■ «не варто жити далі» - це подібне до того, як підприємець оголошує себе банкрутом.

На зміну авторитетові видатних особистостей або інституцій приходить «ано­німна влада»: авторитет прибутку, економічної доцільності, ринку, громадської думки, здорового глузду. З анонімною владою неможливо бороти* я, бо нема суб'єкта, якому можна протистояти. Механізм її панування - конформізм; бути прийнятним для соціального оточення означає не відрізнятися від інших.

Особливо виділяє Фромм серед визначальних деформацій людського ставлен­ня до світу сформований сучасною економічною системою принцип безпере­шкодного задоволення: негайне виконання кожного бажання і відсутийСк>< перешкод на шляху задоволення кожного а них. Водночас праця, замість того, щоб бути діяльністю, що несе в собі втіху та задоволення, стала обов'язком. На тлі зростаючої потреби в грошах різко знижується мотивувальна роль трудової етики, того почуття відповідальності, яке в більш ранніх парадигмах культури було обумовлене вимогами релігії або світськими ідеалами раціоналізму. Робота для заробляння грошей перестає сприйматися як виконання обов'язку, на зміну моральній відповідальності в постмодерному суспільстві мотивом до праці нерідко стає трудоголізм. Трудова етика за таких умов мусить набирати тера­певтичного характеру - як захист самого працівника від його небезпечного для здоров'я комплексу трудоголіка.

Г. Маркузе назвав «одновимірністю думки та поведінки - людини ті риси, що формує в ній сучасна економіка. Це підпорядкування потреб і прагнень людини особливій формі виробництва та розподілу, яка своею продуктивністю та ефек­тивністю, здатністю збільшувати комфортність, перетворювати непотрібне в потребу створює нові, ефективніші та приємніші форми соціального контролю, породжує новий, найбільш небезпечний вид тоталітаризму; тоталітарним стає сам виробничий механізм. Вихолощується зміст основних цінностей ринкового суспільства - свободи, відповідальності та автономії людини, бо вільний вибір з-поміж усе зростаючого розмаїття товарів та послуг не означає свободи, оскіль­ки ці товари та послуги реалізують витончену форму соціального контролю над людиною, а постійне відтворення в жнтгєдіяльності індивіда його зростаючих потреб не стверджує його автономії, позаяк ці потреби майстерно нав'язані і лише потверджують ефективність соціального контролю.

Людина ототожнює себе з речами, які формують ЇЇ життя, в них вона знаходить свій власний розвиток і задоволення, це відчужене існування повністю поглинає її. Скрізь, повсюдно, в усіх формах існує лише один вимір: виробничий механізм і товари, які він продукує, «продають» людині певний цілком визначений спосіб життя. Засоби масового пересування та зв'язку, предмети споживання: житло, їжа, одяг, безперервне продукування розваг, індустрія інформації несуть зі со­бою пропоновані установки та звички, певні інтелектуальні й емоційні реакції, котрі більш або Менш приємно схиляють споживачів до виробників... Товари повчають і маніпулюють; вони стимулюють хибну свідомість, яка е нечутливою до своєї хибності

У цьому новому Історичному тилові тоталітаризму гроші постають як чуттєво-наочне вираження «одновимірносгі», універсальний посередник, що пов'язує лю­дину з усіма формами споживання, які є, по суті, формами соціального контролю над нею. і занурює її у світ відчуженого буття. Гроші і є тою єдиною «мірою», що зводить нескінченне розмаїття цих форм до «одновимірнсхлі», в якій існують лише кількісні відмінності, теж обраховувані саме за допомогою грошей.

Сказаного не слід розуміти в тому сенсі, що «одно в им і рн ість» зводиться до влади грошей над людиною. «Однонимірність» потрібно розглядати значно ширше - це тотальний контроль суспільства над індивідуальним буттям люди­ни, який відрізняється від попередніх форм тоталітаризму проникненням соці­ального контролю у сфери, раніше недосяжні для уніфікуючих впливів соціуму. Гроші постають тут лише як дуже зручний та ефективний інструмент здійснення

Посилюється гедонютіfчна спрямопаність моделей споживацької поведінки.

Гедонізм та аскетизм - це крайні полюси спектра моделей Споживання життєвих благ. Гедонізм ставить за мату задоволення матеріальних потреб, він націлений на зростання цих потреб і вбачає а їх всебічному задоволенні справжню повноту життя. Його шлях -зростання багатства, максимум задоволень і насолод Аскетизм, навпаки, вбачає сенс життя у звільненні духу від матерії, тому його мета - мінімізація матеріальних потреб, заперечення багатства, грошей як спокуси І найбільшого зла. У культурі споживання ас­кетизм і гедонізм у своєму повному та завершеному вигляді трапляються рідко, зазвичай поведінка споживачів містить елементи як одної, так і іншої моделі в різних пропорціях і тяжіє до того чи того з означених полюсів. Співвідношення між цими моделями поведінки стає краще зрозумілим через їх співвіднесення з іншою бінарною опозицією - егоїзмом і альтруїзмом. Різний ступінь вираження тих чи інших елементів у культурі споживання формує широкий діапазон конкретних моделей поведінки. Крайні, загострені форми, як правило, притаманні спільнотам або окремим особистостям з аномальними життєвими обставинами, такі форми свідчать про відхилення від оптимальних моделей соціального і особистого буття. Оптимум, який формує модель поведінки споживача, має виходити не з інтересів економіки самої тю собі, а з різноплзновості людської особистості, для задо­волений потреб якої ісмус економіка.

Характерні риси нового типу людини докладно і глибоко описав X. Ортега-і-Ґасет: пересічна людина нашого часу переконана, що життя легке, багате, по­збавлене трагічних обмежень, а завтра воно буде ще багатшим і щасливішим. Вона «тгросякнута почуттям влади й тріумфуй По суті, це почуття розпещеиої ди­тини, яке в дорослих людях постає як тип «еамондоволеного панича» людини, яка прийшла у світ, щоб робити те, то їй заманеться.

Самовпевненість «людини - маси» породжена надмірними можливостями ци­вілізації XX століття - надмірними порівняно з примітивним рівнем потреб та здібностей цієї людини. X. Ортеґа-і-Ґасет уважає неодмінною умовою, «законом» людського життя співмірність засобів, що є в розпорядженні людини, та про­блем, які вона мусить розв'язувати. У кінці XIX - XX століттях, коли пересічна людина влаштовується у світі багатств, коли вона бачить надмір засобів, не врів­новажених життєвими труднощами, виникають деформовані зразки людського життя. Найважливіша деформація - це засади и ча невдячність ««люди ни-маси» стосовно всього, що уможливило їй легке і забезпечене життя. Вигоди цивілізації вона сприймає не як плоди тяжких зусиль І творчих здібностей, а як готову без­посередню реальність, котрої можна домагатися на засадах природного права-Люди всіх попередніх епох жили за умов, недостатніх в аспекті захищеності та комфортності, у світі, в якому не було нічого певного, багатого, сталого. Це прищеплювало їм почуття обмеженості власних можливостей,а водночас - при­сутності когось іншого, вищого та сильнішого, виховувала дисципліну та усві­домлення свого місця і своєї співвіднесеності з іншими людьми.

За виразом Ю. Габермаса, сучасні гроші як ніколи наблизили нас до парадок­сально! мети - «звільнення людства від праці через найбільше в історії людства спонукання до праці», та водночас «капіталізм дедалі більше, ніж досі, руйнува­тиме здатність традиційної культури наповнювати дозвілля смислом, тому ціл­ком реальною є небезпека, що капіталізм, досягти своєї мети... закине людей у світ, який разом ІЗ втратою ритмічної аміни праці та дозвілля втратить будь-яку привабливість. Взаємодоповнювальність трудоголіка і споживача наявна вже сьогодні, і якщо на початку новочасової доби гідність пересічної людини визна­чається моральним і релігійним каркасом тодішньої культури, світ «бездуховних фахівців і безсердечних споживачів» може стати останнім словом капіталізму».

Соціальний світ XX століття творив у людини враження що все дозволено, бажання не обмежені, а обов'язків не існує, Вступаючшу XXI століття з такою настанов л еністю, людство опинилося на дуже небезпечній межі, за якою соці­альна безвідповідальність створює реальну загрозу для його існування.

Aim не все так страшно.

На противагу негативним тенденціям, у житті економічно розвинених країн нашого часу дослідники виявляють також інший, принципово відмінний напрям - поступову заміну у громадян цих країн матеріалістичної мотивації постма-теріалістинною. Наприклад, Р. Інглгарт висуває гіпотезу щодо зміни ціннісних орієнтирів у ставленні до стандартів споживання при переході від індустріаль­ного до посгіндустріального суспільства. На його думку, ті матеріалістичні орі­єнтир»!, які утвердила модерна доба: гроші, багатство, матеріальний добробут, у добу постмодерну відходять на другий план, поступаючись чільним місцем духо­вним цінностям: на зміну економічним критеріям ЯК стандартам раціонального споживання приходить розуміння цш та сенсу людського буття.

Причини цих змін лежать не поза межами економічного життя, а, навпаки, зумовлені саме економічним розвитком. У другій половині двадцятого століття діяли три основні фактори:

* попереднє зростання добробуту забезпечило такий високий рівень життя значної частини населення розвинутих країн, що прагнення до вдоско­налення власної особистості стало домінувати в системі цінностей усе ширшого кола людей;

розвиток нових виробничих форм, які вимагають засвоєння все більшої кількості інформації, викликає нагальну потребу в постійному підви­щенні освітнього рівня й накопиченні нових знань; володіння інформацією та здатність продукувати нові знання стають сьогодні так само важливим джерелом соціального визнання і такою ж неодмінною умовою включення людини до складу домінуючих соці­альних груп, якою була за умов індустріального суспільства власність на матеріальні багатства. Зростання кількості та різноманітності життєвих благ, які репрезентує людині інформаційне суспільство, знижує статус грошей у системі ціннісних орієнтацій людини. Так, кроскультурні дослідження показують, що люди в багатих країнах схильні надавати грошам менше значення, ніж люди в бідних країнах. Таке ж спів­відношення простежується між ціннісними орієнтаціями різних верств населення в рамках однієї країни. Наприклад, дослідження в Англії показали, що серед тих, хто найбільше стурбований здобуванням грошей і вірить, що вони накопичуються завдяки власним зусиллям та здібностям, виявилося більше жінок, людей з низь­ким прибутком, а також людей, що розділяють протестантську трудову етику, в якій помітним мотивом є елементи аскетичного ставлення до життя.

Важливою особливістю є зростання плюралізму в смисловій значущості гро­шей для різних соціальних, демографічних верств, а також поглиблення дифе­ренціації у сприйнятті грошей, зумовленої соціально-культурною ідентичністю. Виділяють п'ять вимірів смислової значущості грошей, пов'язаних зособистісни-мн вимірами людей: влада, безпека, недовіра, особиста значущість, тривожність. Орієнтації у ставленні до грошей сильно залежать від статі:

• для чоловіків гроші є засобом акцентуації сили, влади, компетентності, мужності як готовності до ризику;

• для жінок гроші частіше виступають як засіб для одержання бажаних благ та задоволень.

Названі особливості ставлення до грошей, характерні для економічно нисо-корозвинених країн, в Україні мають свою специфіку, пов'язану з процесами соціально-економічної трансформації, яку проходить наше суспільство.

У нас свої особливості.

В Україні у системі життєвих цінностей гедоністичний ухил виявляється і сприймається набагато різкіше, що зрозуміло, якщо згадати «стартові умови» нашого стрибка у споживанні. За умов глибокої і по суті райтовоїі ренціації відбувається небезпечне соціальне розшарування. Обрана в перші роки незалежності логіка первісною нагромадження й приватизації призвела до того, що диференціація доходів населення перейшла припустимі межі. Українська модель економічних реформ не тільки породила проблему бідності для нижчая верств населення, а й перетворила її на життєво важливу проблему виживання для більшості громадян.

Разом з тим на цьому тлі формуються нові соціальні й культурні стереотипи, вони пов'язані з появою соціальних верств, чиї грошові ресурси несліввиміриі не лише з нижчим, а й середнім рівнем матеріального стану. Належність до забез­печених соціальних верств передбачає наявність дорогого автомобіля, елітного житла, дорогого виду спорту як хобі. Показне споживання стає розвагою та від­починком, такий стиль життя передбачає споживання в усе ширших та ширших масштабах. Нестримне споживання небагатьох представників майнової верхів­ки та престижне споживання нечисленного середнього класу різко контрастують З тим, що для більшості населення стратегія споживання, та й узагалі стратегія фінансової поведінки зводиться до стратегії виживання. Так, за даними, які на­водить Ю. Луценко, привілейована верства громадян України в листопаді 2008 року мала в особистій власності: 1600 яхт середньою вартістю 2 мли доларів кожна, 68 літаків (середня вартість 400тис. доларів), 51 гелікоптер, 27199 авто­мобілів найдорожчих моделей.

П'янкий дух грошової свободи для «обраних» культивує престижні трати вели­ких сум, які не вкладаються в рамки раціональної поведінки. Для решти суспіль­ства, особливо для його найбільш активної верстви - молодого покоління, - це створює серйозну спокусу казкового життєвого успіху через здобуття грошей, установку на збагачення будь-якою ціною, а така ціна, звичайно ж. лежить поза межами правового поля.

Не спостерігається поки що в Україні зниження соціальної значущості грошей на користь гуманітарних цінностей. Ця закономірність виявляється лише в кра­їнах з високим рівнем добробуту та соціального захисту. В Україні ж тривалий час увага «пересічного» громадянина мимоволі концентрується на грошах із найвагомішої причини: їх відсутності або серйозної недостатності. Цю увагу закріплювали борги із зарплатні, ЇЇ недостатні розміри, неможливість заробити гроші через брак робочих місць, зростання цін, тарифів, комунальних платежів, а з другого боку - демонстративний наддостаток «нових українців». Тому сто­совно вітчизняних умов є сенс говорити не про зниження, а про неправомірне перебільшення значущості грошей у масовій свідомості Приігьому в дефіциті залишається усвідомлення соціальної- відповідальності людини за те, який «плав чинять If гроші на соціальне оточення

Окреслені особливості сприйняття грошей в українському суспільстві на­кладають на їхній соціальний образ риси певної ірраціональності, їх нерідко сприймають як най могутнішу соціальну силу, але таку, що спрямована проти

фундаментальних основ людського співжиття, як соціальне зло, з яким немож­ливо боротися.

Це хибна по самій своїй суті позиція. Становлення нормального ладу нор­мального людського життя в Україні неможливе без, зокрема, переосмис­лення ролі грошей, яке передбачає:

• по-перше, зведення їх статусу до більш поміркованого рівня економічного інструменту;

? по-друге, відхід «рядової людини» від позиції жертви всевладдя грошей і пе­ретворення її на свідомого та повноправного суб'єкта грошових відносин;

• по-третє, формування культури багатого життя, яка передбачає усві­домлення заможною людиною своєї підвищеної відповідальності за ті можливості, які створює для неї б багатство.

3. Якими робимо їх ми: гроші у світі людей

Гроші неможливо розглядати абстрактно, безвідносно до їх конкретної Історич­ної форми. ТЬж конкретизуймо: сучасні гроші мають цілковито визначену істо­рично й досить специфічну сутність - це креддїтні гроші, позичковий капітал.

Кредит с субстанцією сучасних грошей до такої міри, що, якби ми всі водночас повернули всі свої борги, гроші просто зникли би, від них нічого б не залишило­ся. А що являє собою кредит за своєю суттю? У наступному рощ' я, як дасть Бог, своєю працею створю певну вартість. Ця вартість ще не існує, Й немає повної гарантв, що я зможу її створити, проте банк уже дав мені кредит і я вже при­ходжу з цими грошима на ринок. Припустімо, купуючи товар за сто гривень, я збільшила продаж даного продавця на сто гривень. Продавець одержав належну йому платню, виробник одержав зарплату, уряд одержав податок з продажу, поповнивши бюджет країни. Ці гроші буяй позичені з мого завтрашнього за­робітку і вкладені в сьогоднішній ринок*

Таким чином, іфедитні гроші здійснили досі недосяжну мрію людини про наближення майбутнього. Вони діють усупереч векторній спрямованості часу зминулого через теперішнє в майбутнє, бо, по суті, вони переносять, перепом-повують вартість із майбутнього в нинішній час. Вартість, якої ще не існує, по суті-обіцянку про те, що ця вартість буде створена! Але можливий (і цілком ре­альний!) і такий варіант: ми взял и споживчі кредити, витратили їх для власного задоволення, проте а тих чи інших причин не створили обіцяну вартість. Кредит повертати нічим!

Чому людина так гаряче прагне наблизити майбутнє? Бо воно уявляється Світ­лана, щасливим, кращим за сьогодення. І ось ми, нарешті, доживаємо до цього жаданого майбутнього, але знаходимо... пограбовану скарбницю. Тут уже хтось був і все забрав. Хто? Ми, якими ми були десять або пить, або два роки тому. Ми зробили це за допомогою кредитних грошей. У цьому й полягає суть сучасної фінансової кризи і всіх майбутніх криз найближчих часів

Кредитні гроші перетворили світ Jul загальну фінансову піраміду, а що така пі­раміда собою являє, це вже знає кожен. Ми живемо за рахунок надмірних, невід-шкодовних позичок з майбутнього, відбувається надексплуатащя майбутньою. Надексплуатація природи призвела до екологічної кризи, фінансовий грабунок майбутнього вкидає у кризу весь наш життєвий лад.

Почалося це не тепер і навіть не в минулому столітті, а в добу Відродження, коли почала формуватися перша у світі банківська система. Саме тоді в самісінь­ку суть грошового механізму було закладено можливість вкладати в господар­ство «порожні» кредитні гроші, забезпечені довірою, вірою в те, що позички будуть повернуті. Ера кредитних карток та електронних грошей лише надала процесові несамовитого прискорення та інтенсивності, наповнюючи сучасну економіку, по Cfti, обіцянками, перетворюючи Б в мильну бульбашку, яка от-от лусне.

Якщо наші гроші забезпечені довірою, то й криза їх - це криза довіри як

головного в нашу добу, за Ф. Фукуямою, суспільного капіталу. Не даремно про дефіцит довіри в сучасному суспільстві говорять і пишуть не лише гуманітарії, а й найавторитетніші у світі економісти. І це не просто красивий риторичний зворот. Це констатація того, що етос «людини економічної» не відповідає еко­номічним потребам сучасного господарювання.

«Людина економічна» - це не щойно досягнутий щабель розвитку, а витвір індустріальної епохи, якою її витворила доба Нового часу, ХУШ-ХГХ століття, а в нас, пострадянських, світогляд XIX століття був ще й законсервований марк­сизмом. І ось цей суб'єкт з минулої епохи одержав у своє розпорядження коло­сальну потугу сучасних постіндустріальних грошей, абсолютно неспіввимірну з моральними програмами, що керують його поведінкою. Ми люди індустріальної доби, яким випало жити на етапі її остаточного завершення: уже не техноло­гічного, яке позаду, а екзистенційного - тобто вичерпання породженого цією епохою типу людини. Не сьогоднішня економічна етика, основний принцип якої «успіх за будь-яку ціну», а етика відповідальності людства у глобальних масшта­бах за результати своєї діяльності, обриси якої ще лише намагаються побачити філософій може врівноважити новою духовністю небачене зростання економіч­них викликів.

Маємо краще усвідомити, що грошові механізми - не демонічна сила, яку лю­дина випустила на свободу собі на погибель, а об'єктивована, оречевлена форма соціальних зв'язків між людьми.

Гроші є зовнішнім вираженням Цілого комплексу соціальних зв'язків, які ви­никають на ґрунті обмінних угод, вираженням соціального консенсусу товаро­виробників, досягігутого в результаті багатовимірних ринкових і госунків Таким чином, вони формують і виражають колективну волю гсктюдапської спільноти Тому гроші - неодмінний атрибут суспільного життя, вони протягом попереднього

ричного розвитку лише зміцнювали свої позиції в життєвому світі людини, і ь-яка модель гармонізації нашого життя не може не враховувати функціону-ння грошових механізмів саме в ролі інструменту соціальних відносин. Для українського суспільства таке усвідомлення утруднюється тим, що в ньо­му відбувається далеко ще не завершений перехід до ринкових відносим» який стосується не лише економічної сфери, а багатьох різноманітних сторін життя та свідомості людей. Ідеологізований образ грошей як соціального зла допов­нюється браком реального досвіду цивілізованих ринкових стосунків та над­міром гіркого досвіду пострадянського періоду «дикого накопичення капіталу». Це створює несприятливий ґрунт для усвідомлення того, що все наше майбутнє життя проходитиме в суспільстві, де роль грошей буде дуже значною і дедалі зростатиме - адже Україна не так давно визнана країною з ринковою економі­кою і до справжнього утвердження грошово-ринкових моделей їй доведеться витримати довгий «навчальний процес».

Чому ми не стали щасливими.

Ядром соціальних змін в Україні, поряд із процесом розбудови незалежно! держави, а нерідко й випереджаючи цей процес, став демонтаж економічної сис­теми, що мала в ході свого розвитку втілити в собі проект безгрошового соціуму. Гроші, які в радянській економіці виконували свої функції в неповному, урізано­му обсязі, позаяк не існувало повноцінного ринку, були не лише економічно «ре­абілітовані», але раптово, навально й агресивно почали завойовувати величезні простори життєвого світу колишніх радянських людей. Як у публіцистичній, так і в науковій літературі цей процес дістав означення «шокової терапії», проте пері­од «дикого накопичення капіталу» є, скоріше, «шоком без терапії». Цей шок мав не тільки економічний аспект, а й ідеологічний: це був крах на лише ідеологічної доктрини, а й переконань мільйонів реальних людей, які втратили не просто роботу, заощадження, добробут, а й упевненість в упорядкованості, стабільності, розумності та моральності свого життєвого світу.

Очікування доби горбачовської «перебудови» живилися значною мірою пере­конанням, що нездорові соціальні явища, породжені адміністративно-команд­ною системою, можна легко усунути за допомогою лібералізації та нормального функціонування товарно-грошових механізмів. Та, як відомо, лібералізація в тій формі, в якій вона відбулася в більшості пострадянських країн, не привела до створення нормальної цивілізованої ринкової економіки. Незмірне зростання ролі та значущості грошей не звільнило суспільство від деформацій, а багато­кратно примножило їхні масштаби.

Однією з причин формування негативного образу грошей у свідомості укра­їнського суспільства був катастрофічний за своїм характером період інфляції, яка в 1993 році досягла 1 870%, а в 1994-му - 720%. У соціально-психологічному плані ситуація ускладнювалася тим, що інфляція зненацька вибухнула в країні, населення якої з покоління в покоління виховувалося в ситуації повної грошової стабільності, яке взагалі не мало уявлення про коливання грошового курсу і ризики, пов'язані із заощадженнями (це населення взагалі не маю уявлення про банківський депозит, бо зберігало гроші лише в ощадній касі зі ставкою 2% річних). Перше знайомство з грошима своєї молодої незалежної держави для цих людей почалося з їх наростаючого знецінення, зарплатні а кілька доларів на місяць, яку виплачували із запізненням мало не на рік (а бувало Й більше), з ностальгічних спогадів про радянські рублі, зібрані протягом усього трудового житті і раптово безповоротно втрачені* Не дивно, що назва «фантики» була не найобразливішою з тих, якими народ охрестив ті гроші