Тема 5. Фінансово-кредитні механізми як об’єкт соціальної відповідальності 3 страница

Ми живемо в той час, коли інтереси самозбереження людства вимагають на­вчитися поєднувати «сильну голову», тобто раціональний розрахунок підприєм ці в, зі шляхетною здатністю до самовідданого служіння вищій меті.

Фінансова-діяльність як філософів» наука, мистецтво. Коли йдеться про грошово-кредитні механізми реалізації соціальної відповідальності, то розпо­чати варто з того, яке місце посідають гроші в системі соціальних та особистих цінностей. А раз справа стосується ціннісних орієнтацій, переконань, то слід зрозуміти: відповідальності не можна навчити, як навчають, наприклад» мате­матики, бо в її основі лежить не логіка. Відповідальність не зводиться до набору процедур, якими можна оволодіти як певною технологією, - це скоріше життє­ва позиція, світогляд. Тому, якщо ми хочемо зробити людину відповідальною, потрібна філософія. Філософія в цьому контексті— цс розуміння світоглядних параметрів економічної діяльності: її впливу на життєвий світ людини, на розв'язання проблем її буття, гармонізацію соціальних відносин.

Сучасна економіка настільки підпорядкована грошовому й навіть «супер-грошовому» початкові, коли гроші працюють винятково ради самих грошей, що, за визначенням засновника російської школи Філософії господарства Ю. М. Осилова, найбільш адекватним для неї с поняття «чфінансоміка». Якщо ж ми говоримо про соціальну відповідальність у сфері економічної діяльності» цієї -<фінансоміки>\ то саме гроші й мають бути першим і головним предметом такої відповідальності

Відповідальність випливає із самої сутності грошей. Адже від самого свого ви­никнення гроші - це угода в рамках спільноти використовувати «щось» як засіб обміну. А на чому будується будь-яка угода? На тому, що її учасники беруть на себе зобов'язання дотримуватися спільно визначених правил. Якщо ж ідеться про сучасні гроші, то треба мати на увазі, що у своїй масі це позичковий капітал. За виразом Б. А. Л і стара, гроші та борг - два боки однієї монети. Якби ми всі одного разу віддали наші борги, гроші зникли б з нашого світу, позаяк механізм їх створення знищив би сам себе: повернення всіх боргів неминуче вичерпало би всі вклади. Кредитна природа грошей означає, що в їхній основі лежать довіра, чесне виконання зобов'язань та відповідальність. Коли суспільство втрачає довіру до грошей» воно втрачає довіру до самого себе.

Американський долар за угодою 1946 року мав золотий еквівалент тридцять п'ять до­ларів за унцію золота і до нього була прив'язана більшість світових валют. Після закриття Р, Ніксоном «золотого вікнах він перетворився на папірець, не забезпечений золотом, значущість якого спирається лише на укази уряду і довіру людей до цього уряду. Якщо раніше значущість долара була виражена написові на банкноті «Підлягає оплаті на вимогу пред'явника», то після втрати золотого забезпечення цей напис був замінений на фразу «ln God we trust* - «У бога ми віруємо». Ця заміна виявляє суть трансформації грошей від природного забезпечення, яким було золото, до соціального - довіри до держави, соціального ладу, здатності людської спільноти контролювати стихію ринкових процесів, упевненості в непохитних розумних І справедливих засадах буття.

Ми бачимо, що -в надрах» такого раціонального, інструментального, чужого для будь-яких сентиментів феномена, як гроші, закладено серцевину, незрозу мілу і позбавлену сенсу для економічного розрахунку, - щннісно-нормативні поняття: довіра, обов'язок, свобода, відповідальність. І хоч якими сторонніми видаються вони для чистої економічної науки, а сучасний фахівець-економіст повинен ие просто уміти вимовляти ці слова, а навчитися мислити цими по­няттями, використовувати у своїй професійній діяльності як її категоріальний апарат.

Тому розглянемо ці поняття в їхньому зв'язку з функціонуванням грошово кредитних механізмів у суспільному житті.

Довіра. Кожна з форм фінансової поведінки несе в собі певний ризик – втрати вкладених грошей, відсутності прибутку, одержання меншого прибутку від очікуваного, неможливості повернути кредит, не кажучи вже про ризики про­типравної фінансової поведінки. Ризик - неминуча складова фінансової діяли ності. Тому провідні цінності, що визначають діяльність людей на фінансовому ринку, своєрідний соціальний капітал - довіра, стабільність, надійність, захищеність, бізнесова чесність. Наприклад, у США та Японії багатомільйонні угоди укладаються через телефонні перемовини і ніхто не сумнівається в їхній надійності.

Формування потенціалу довіри до грошей ти грошових механізмів в Укра­їні - дуже складне завдання, що зумовлено низкою причин:

• сформоване ідеологічною обробкою радянських часів ототожнення фі­нансової діяльності з примітивним меркантилізмом, під яким мають на увазі гонитву за грошима ради самих грошей, ставлення до грошей як до головного критерію життєвого успіху, гідного життя і навіть цінності люд­ської особистості;

• новизна і незвичність фінансової діяльності та брак відповідної інформації;

• гіркий досвід першого знайомства з фінансовою сферою -всілякі шахрай ства трастових товариств, знецінення вкладів населення в Ощадбанку на початку 1990-х років, низка гучних фінансових скандалів. На жаль, цей досвід має продовження і наш час, свідченням чого є сумна доля інвесторів будівельного проекту «Еліта-Центр».

Недовіра до фінансової сфери є однією з причин того, що на фінансових ринках України, з одного боку, залишається незаловоленим попит на фінансові ресурси, тобто економіка залишається недофінансованою, а з другого - значна частина ресурсів не використовується для фінансування потреб соціально економічного розвитку. Ці кошти обертаються в тіньовому секторі або зали» шили національні терени і працюють за кордоном, або осіли мертвим капіталом на руках у населення, але всі вони являють собою невикористаний потенціал, якого так бракує українській економіці. Одним із найяскравіших виявів недові­ри громадян до вітчизняної грошової системи є доларизація економіки. Вона є своєрідною декларацією недовіри до національної грошової одиниці, реакцією на нестабільність політичного життя та економічного розвитку, прагненням зменшити фінансові ризики через застосування більш надійного та стабільного посередника у фінансових відносинах.

Солідарність. Солідарність дослідники визначають як такий стан взаємодії між людьми, в якому виникає злагоджене розуміння й сприйняття світу без на­сильства, як сукупність добровільних дій, здійснюваних у певному соціальному просторі без примусу державної влади, що утворює спільне взаєморозуміння та субендіарність членів соціуму. Дж. Маклін розуміє солідарність і субсмдіарннгть таким чином: члени суспільства беруть участьудолі одне одного і несуть спіль­ну відповідальність 80 здійснення певного соціального рівня життя. Іспанський філософ & Кортіна вважає, що суть солідарності в тому, що вона не визначається контекстом стосунків «один з нас», а, навпаки, за походженням орієнтована на сприйняття «іншого свого».

Вибір. Гроші - це специфічна цінність, і як кожна цінність вони несуть у собі соціально схвалені взірці; на які людина орієнтується, здійснюючи вибір своїх учинків. Товарно-грошові відносини - це та сфера, в якій ситуація постійного вибору репрезентована:особливо рельєфно, так би мовити, «в чистому вигляді». Гроші тут виступають як соціальна субстанція, яка принципово уможливлює вибір для кожної конкретної людини, робить її суб'єктом широких контекстів суспільного життя. Тому гроші є регулятором не лише руху матеріальних та ідеальних цінностей, а й реальним та необхідним регулятором соціальної пове­дінки людини. Перебуваючи постійно, в кожен момент свого життя, у ситуації вибору, людина знаходить у репрезентованих їй суспільством моделях поведінки два протилежні варіанти правильних (кожна у рамках своєї системи значень) відповідей на одні й ті самі питання: раціональна система смислів, квінтесенці­єю якої постають гроші, орієнтує на інтереси власного «Я», індивідуалістичний вибір особистої користі, тоді як гуманістичні смисли культури орієнтують на інтеграцію людини у спільноту, консолідацію колективного «Ми», нерідко за рахунок власних інтересів.

- Свобода. Нерідко гроші та свободу розглядають як антиподи, як суперечливу єдність, в якій одна.зі сторін обов'язково виключає іншу. Так, Г. Зіммель ще в 1900 році стверджував: «Єдиним мірилом свободи є гроші... Одним своїй доти­ком вони нищать і природу речей, і природу людини». Хоча не можна заперечити правомірності такого бачення, слід визнати, що воно далеко не вичерпує собою проблеми взаємозв'язку грошей та свободи. Адже наявність грошей - неодмінна умова для участі конкретного суб'єкта в ринковому процесі, тобто доступу до всього спектра можливостей, які в сучасному соціумі не можуть не мати форми товарів та платних послуг. Протиставляти гроші і свободу за принципом «або - або» так само безглуздо, як вимагати заборони, наприклад, автомобілів ради чистоти довкілля.

Взаємозв'язок свободи як соціальної вартості та грошей чітко простежується в рейтингу економічної свободи, який визначається американським дослід­ним центром Cato Institute. Серед п'яти критеріїв визначення рейтингу - роль уряду (рівень податків, урядові витрати тощо), правова база та захист майнових прав, доступ до реальних коштів, свобода міжнародної торгівлі, регулювання -кожен тим чи іншим способом пов'язаний з оцінкою функціонування грошових механізмів. Сукупна дія перелічених факторів найбільш наочно виявляється в рівні середнього прибутку на душу населення, який у 2004 році в країнах першої п'ятірки станови» близько 26 100 доларів США, тоді як аналогічний показнику країнах, що гахдакль п'ять останніх місць, становив близько 2 800 доларів США. Про вплив економічної свободи на інші сторони життя можна судити з того, що середня тривалість життя в країнах з максимальним ступенем економічної cвободи перевищує більш ніж на двадцять років аналогічний показник у державах, де рівень економічної свободи найнижчий. В економічно вільних країнах вищий рівень грамотності та нижчий рівень дитячої смертності. Економічна свобода, зменшує можливості для корупції та масштаби «тіньової економіки».

Зв'язок грошей і свободи важливий і в іншому аспекті - необхідною умовою свободи є відповідальність людини за свій вибір, вчинки та їх наслідки. У цьому плані грошовий вимір наслідків нашої поведінки робитых максимально відчут­ними, вимірюваними і таким чином дозволяє краще зіставляти наші рішення з їх результатами. Протиставлення ж грошей та свободи є наслідком фетишизації грошей, коли вони із засобу перетворюються на самоціль, найвищу цінність і, таким чином, не виконують своєї функції включення людини в соціальні зв'язки, а, навпаки, підміняють собою все багатство життєвого світу людини.

Яким має бути співвідношення між свободою дій індивіда та його відпові­дальністю, обмеженнями з боку суспільства - це предмет досліджень лауреата Нобелівської премії з економіки Дж. Б'юкенена. Ще в 60-х роках Б'юкенен дій­шов висновку, що ми занурюємося в анархічний хаос і неконтрольовану експлуатацію під тягарем держави-Левіафана. Виглядало так. що демократія не здатна контролювати свої власні крайні прояви, а всякі ознаки конституційного порозуміння, здавалося, раптово зникли: «Де пролягають межі колективної ДІЇ? Я зрозумів, що став політичним філософом - якщо не за своєю спеціальністю, то через ті питання, які намагався розв'язати». На думку Б'юкенена, для економічно розвинених країн сьогодні характерна модель держави, що максималізує свої до­ходи і являє собою конкретну альтернативу «державі-благодійниці». Він шукає новітній еквівалент «ідеї прогресу», що панувала в XIX і на початку XX століть, прагне відвернути занепад громадянського устрою, до якого призвело «наше жахливе XX СТОЛІТТЯ». На його думку, сучасна держава добробуту, яка могла би залишатися шггтєздатною за менших рівнів соціальних трансфертів, може за­знати краху в тому сенсі, що вимоги щодо трансфертів можуть переви щити ті надходження, які люди як платники податків готові генерувати.

«Це жахливе століття» було позначене невдалими експериментами, у ході яких руйну­вався «цінний соціальний капітал, капітал, який репрезентується особистим ставленням до незалежності, дотриманням законів, покладанням на власні сили, наполегливою пра­цею, відчуттям упевненості в завтрашньому дні, довірі, взаємній повазі й терпимості. І цей капітал руйнувався тільки для того* щоб поступитися місцем установці, яка має своїми складовими безвідповідальність, залежність, експлуатацію, опортуністичну гонитву за вигодою, швидкоплинний гедонізм, вимагання грошей під прикриттям закону, судову тяганину, недовіру і нетерпимість» {Дж. Б'юкенен).

Основну причину описаних проблем, з якими зіткнулося сучасне суспільство. Дж. Б'юкенен вбачає в природі держави, яка; на переконання ученого, реалізує засобами політики модель ринкових соціальних взаємин, при тому виймаючи змогу діяти на політичному ринку як монополіст. Звідси випливає висновок про необхідність обмеження та стримування суспільного сектору економіки. Де­мократичні режими, на його думку, зазнають явних провалів у своєму намаганні дотримуватися принципів «звичайної фінансової справедливості», тому їхня фінансова безвідповідальність має бути обмежена конституційними засобами.

Висновок, що його формулює Б'юкенен, означає визнання залежності еконо­мічної ефективності вщ екзистенційних основ людського буття: допоки люди як громадяни не матимуть змоги довіряти одне одному - як громадяни і як суб'єкти економічної діяльності, - ні економіка, ні держава не зможуть функціонувати ефективно. Цілком незалежно від інституційної трансформації, необхідної для забезпечення стимулів для оновлення, паралельно лшє розпочатися певне відро­дження духу, певне відчуття спільної мети в суспільстві вільних у своєму виборі громадян.

Відповідальність. Надії на подолання постіндустріальноі техніко-економіч-ноі цілерацюнальності, яви, руйнуючи ціннісно-норматнвні основи людської діяльності, обмежує обрій життєвого світу моделлю «людини економічної», сьогодні все частіше пов'язують з «етикою відповідальності*, що її прагне об­грунтувати сучасна філософія.

Завдяки своїй природі точного механізму що вловлює найтонші зміни в суспіль­ній діяльності людей, гроші дозволяють виявити й дослідити проблемні аспекти в житті соціуму. Невипадково переважна частина соціальних проблем, з якими зітютуяохя людство сьогодні (як і в попередні періоди своєї історії), знаходить вияв у суспільній свідомості в чітко визначеній пов'язаності з буттям грошей — чи то як утрата моральних фнностен, витіснених споживацтвом, чи то як соціальні деформації, пов'язані зі злочинністю та корупцією, чи то як труднощі фінансуван­ня соціально важливих проектів. У цих процесах гроші виявляють свою природу одного з. провідних чинників соціальної інтеграції, узгодження особистих і сус­пільних інтересів, індивідуальних і загальних цілей та цінностей. Однак ця роль виявляється здебільшого в негативному забарвленні - як чи не найголовніша з причин кризових явищ сучасного суспільного життя, які західна соціальна наука описує в термінах -соціальна патологія», «аномїя»у«н е керов ан а складність».

Завдання полягає в тому, щоб знайти можливості для регуманізації суспіль­ства, що втратило смисл ожиттєві цінності та орієнтації, витворити «етику відповідальності», яка поєднала б іцлерацюнальність суспільства, в якому гроші є визначальним чинником, зі спільною моральною відповідальністю людей за на-слідки своєї діяпьності у глобальному масштабі. Нова універсалістська етика, норми і цінності якої покликані дати орієнтири сучасного суспільного розвитку, має стати тією легітимуючою інстанцією, на основі якої досягається взаєморо­зуміння всіх членів спільноти в усіх практичних питаннях. Практично вперше в історії перед людством постало реальне завдання, пов'язане з імперативами виживання: взяти на себе відповідальність за наслідки своєї діяльності у глобаль­ному масштабі.

Чи поєднуються гроші та мораль? Актуальні проблеми нашого життя зво­дять сьогодні в єдиний дискурс роздуми про гроші та про моральні цінності, які ще донедавна перебували на протилежних і незалежних одне від одного полюсах суспільної думки. І це правильно, адже само вчення про економіку ви­никло як складова частина філософі моралі. Проблеми практичної філософії так чи інакше розглядав кожен з тих, хто займався філософствуванням, і серед цих проблем знаходили своє місце роздуми про виправдання власності, справедливу ціну, справедливий прибуток і розподіл - тобто підхід до економічних проблем розбудовувався на світоглядно-нормативних засадах, економічне знання було невіддільним від філософського.

Проте в новочасній науці та філософії, внаслідок еволюції економічного знан­ня, економічна вигода і моральна відповідальність постали вже як антиподи. Антагонізм зайшов так далеко, що філософ та економіст К. Маркс поставив собі за мету розв'язати суперечність між економічним інтересом та ідеалами гуманіз­му, висунувши утопічний проект здійснення «реального гуманізму» через повне знищення грошей та приватного економічного інтересу. За радянських часів вітчизняна суспільна думка повністю дотримувалася теорії К. Маркса про те, ар гроші - це така соціально-економічна субстанція, що не просто розвивається, витворюючи й відтворюючи себе і свої умови, але разом з тим підриває своїм розвитком своє власне існування і на певному етапі сама створює умови для са­мозаперечення, самознищення. Політекономічна теорія Маркса доповнювалася соціально-політичною концепцією, згідно з якою суспільний розвиток неминуче прямує до революційного знищення суспільно-економічної формації, заснованої на приватній власності, і побудови комуністичного суспільства, в якому гроші не існуватимуть, вони «відімруть» у процесі руху до комунізму. Кілька поколінь наших співвітчизників, зокрема й ті, що перебувають сьогодні в розквіті соціаль­ної активності, були виховані на Марксовій теорії, за якою гроші - це загальна форма відчуженого буття людської сутності. Цих людей переконували, що ще за їхнього життя настане «світле майбутнє», в якому не буде грошей і товарно-грошових відносин.

Насправді це була не наукова теорія, а утопічна мрія. Проте ставлення сьо­годнішніх «пересічних» українців до реальних проблем економічного життя не­можливо зрозуміти без усвідомлення того, наскільки глибока міфологізовані їхні уявлення про діючі в економіці грошові механізми.

2. Якими нас зробили гроші: люди у світі грошей

Гроші - суспільно зло?

Лейтмотив пострадянської міфології, у ставленні до грошей такий: сфера шей та грошових відносин - це сфера «несправжнього» буття, яке людина повинна здолати, щоб досягти свободи та справжньої самореалізації. Гроші, мовляв, втягуючи людину в усе нові та нові витки господарського буття, ске­ровують и сутнісні сили у сферу чужих її власній природі видів діяльності, роб­лять людину такою «як усі», ведуть до втрати особистості і втрати соціальної відповідальності.

Виходить, що сприйняття соціального значення грошей у суспільній свідомос­ті зазнає своєрідної біфуркації, роздвоєння:

• тоді як з економічного погляду гроші виступають як провідний чинник господарської діяльності і в цій функції є суспільним благам, об'єктом про­фесійної відповідальності найвищою мірою;

• з погляду провідних життєвих цінностей значення грошей наповнюється негативним змістом і сприймається як утілення соціального зла і сваволі.

Відповідно до другого підходу, залежно від місця грошей у системі ціннісних орієнтацій людини, масова свідомість схильна бачити два взаємовиключні типи людської особистості. У першому акцент робиться на гуманістичні виміри буття - у ньому життя наповнене смислом, людині цікаво жити, вона перебу­ває в гармонії із соціумом і все, у тому числі і гроші, підпорядковується цьому інтересові. Другий - це особа, спрямована виключно на прагматичні цілі, без особистої самореалізації - це ринкова орієнтація на те, щоб якомога більше взя­ти в предметно-речовому, матеріальному плані, не приймаючи на себе жодних зобов'язань.

Протистояння утилітарно-прагматичного та ціннісного ставлення до рішень і вчинків людини не є винятковою характеристикою сучасної доби.

У сучасному світі меркантильний розрахунок обіймає собою всі сфери люд­ського життя («що не купується за гроші, то купується за великі гроші»*).У формі грошової вартості може бути виражена значущість будь-якої речі або явища, це дозволяє найкращим чином обраховувати і збалансовувати витрати і прибутки, таким чином грошова форма існування соціальних смислів речей допомагає лю­дині досягати поставленої мети найбільш раціональним способом.

Однак стверджувати, що людина, яка присвячує себе діяльності, пов'язанні із грошима, у силу самого цього факту живе «несправжнім» життям, нереалістич­но і несправедливо.

Чому, коли йдеться про моральну оцінку грошей, то ключовою темою, як пра­вило, стає твердження, що «гроші псують людей»? Бо вважається, що породжений ними егоїзм начебто не сумісний із соціальною відповідальністю, солідарністю, справедливістю. Проте замислимося над більш масштабними наслідками впливу грошей на життя людини.

Гроші - суспільне благо?

По-перше, порівняно з безгрошовими системами господарювання, лише економічна система, побудована на розвинених грошових відносинах, здатна забезпечити такий рівень добробуту такій великій кількості людей. Крах системи соціалістичного планового господарства, в якому гроші не виконували повноцінно функцій ринкового механізму (або ж його організований демонтаж, наприклад, у Китаї), показав, що немає альтернативи ринковим механізмам для досягнення сучасного рівня добробуту. Проте, безперечно, вимогам справедли-вості відповідає лише соціальне ринкове господарство, позаяк воно перейма­ється дотриманням принципів справедливості при розподілі.

Друга морально значуща риса грошей полягає в тому, що за їхньою допомо­гою може бути реалізована (хоча самі собою гроші цього не гарантують) вимога принципу справедливості, що стосується рівного ставлення до рівних за умов фактичної нерівності: більша особиста ефективність дає людині й більші економічні права власності, добробуту, економічного визнання, матеріальної незалежності, яка є важливим елементом свободи особи. Грошові інструменти соціальної оцінки особистої ефективності дають можливість постійно коригува­ти стартові можливості, аби гарантувати реальну рівність шансів усім і кожному.

По-третє, на цивілізованому ринку перевагу та успіх має той, у кого капі* талістична трудова мораль стала другою натурою. Цей аргумент часто наштовхується на нерозуміння та опір в українському моральному дискурсі, мотивований гірким досвідом недавнього минулого і мало чим відмінного

сьогодення. Безперечно, процес становлення новочасової трудової моралі є до­сить тривалий, болючий і повинен мати свої передумови. В одній тільки Європі

за нього сплачено ціною багатьох жертв - годі вже казати про «третій світ», де бракувало реліпймо-світоглядних передумов, закладених християнством, зокрема протестантизмом, для швидкого завершення цього процесу. Україна -християнська країна, проте і вона не мала протестантського морального досвіду, який утвердив заробляння грошей як справу, угодну Богові. Тому варто не за­бувати, що безконтрольне зростання потреб, які в змозі задовольнити тільки грошово-ринкова економіка, без становленім відповідної трудової моралі може призвести тільки до втрати людиною особистої гідності Реальним фактом є те, що капіталізм забезпечує високу грошову оцінку праці, але така оцінка перед­бачає дві умови:

• праця людини може бути позитивно оцінена, коли вона дає змогу швидко та ефективно досягати цілей (не тільки економічних), але за умови, що немає сумнівів у моральності цих цілей за своєю суттю;

• становлення трудового етосу відбувалося паралельно з розвитком таких чеснот, як відповідальність, справедливість, самодисципліна, спромож­ність передбачити наслідки своєї діяльності, тобто зі здатністю людини панувати над власною природою.

По-четверте, економічний егоїзм відіграє роль «невидимо!руки», яка із загаль­ного прагнення власної користі кожного витворює спільне благо всіх. Усунення ж економічного егоїзму, який мотивує дії учасників ринку, веде до апатії, а це, порівняно э його негативними наслідками, ще більше суперечило б спільному благу. Тому слід спокійно ставитися до того, що ринковому господарству не до­водиться покладатися на добру волю окремого індивіда, аби досягати морально пристойного результату. Те, що ринок безпосередньо карає за помилки і таким чином грошові механізми перебирають на себе значну кількість рішень за моральну свідомість, свідчить про суттєве розвантаження людини, і тому дію ринкових чинників регуляції поведінки не варто сприймати як втрату автономії воль

Чому в имх гроші на першому місці?

У людей, які займаються бізнесом, професійно працюють із грошима, гроші справді на першому місці, але не тому, що нема вищих інтересів, а тому, що це їхній спосіб само реалізації - професійна робота з грошима як дуже складним і ефективним інструментом, який потребує найвищої самовіддачі і дуже вели­кої відповідальності. Це і є та сама діяльність, яка утворює соціальну сутність грошей. Гроші не є для них засобом легкого, безтурботного життя. Ті блага, які вони можуть через них отримати, вони, як правило, не мають часу споживати, бо професійна діяльність рідко залишає на це дозвілля. Ці люди - трудівники, висококласні професіонали, вони платять податки, займаються доброчинністю, забезпечують наповнення бюджету, за рахунок чого створюються блага, які мають суспільний характер і уможливлюють реалізацію найвищих у гуманітарно­му плані цілей соціуму. Власне кажучи, грошей на утримання соціальної (іншим словом - бюджетної) сфери поза коштами, що надходять від підприємніщької діяльності, просто не існує в природі. Ринковий вибір українського суспільс це орієнтаціями те, що такі люди і такі соціальні відносини набиратимуть більшої ваги4 зрештою, стануть визнапальними.

Окрім того, кожна людина в сучасному суспільстві повинна мати знання,ма* нички, вміння, що дозволяють їй здійснювати успішний менеджмент грошей. До цього 8 зобов'язують і професійна діяльність, і родинні обов'язки, і особисті інтереси, що обов'язково мають як духовний, так і матеріальний вимір.

Якими ж нас роблять гроші? Насправді картина типів людської особистості пов'язаних із прагматичними, у тому числі й грошовими, орієнтаціями, значно складніша за дихотомічне протиставлення духовних і матеріальних інтересів людини. Так, Вріх Фромм у праці «Людина для самої себе» висуває концепцію продуктивного характеру, в якій розкриває цілий спектр характеристик, що ви­ражають здатність людини застосовувати власні сили, реалізуючи закладені в ній можливості.

Людина продуктивної орієнтації- «та, що виробяШШь будує. Непродуктивна орієнтація виражається у прагненні маніпулювати навколишніми людьми і че­рез них одержувати все, чого бажається.

Фромм розглядає економічне життя як найпоширенішу сферу реалізації про дуктивності. Він поділяє орієнтації в процесі соціалізації особистості на про дуктивні і непродуктивні, кладучи в основу розрізнення способи, якими людина одержує те, чого вона потребує, реалізує свої взаємини з іншими людьми. До непродуктивних орієнтацій належать типи:

1. Рецептивний (той, що одержує). Принцип його стосунків з людьми: «якщо я підкорюся сильнішому, одержу від нього все, що мені потрібно».

2. Експлуататорський (той, що відбирає) І «щоб узяти від іншого все, що мені треба, я повинен керувати ним, перетвориш його в безпомічний об'єкт моєї волі».

Обидва ці типи орієнтацій побудовані на повному злитті з людьми, від яких особа очікує або прагне узяти якісь блага,

3. Накопичувач (той, що зберігає). Для нього характерна перевага усаміт­нення, відсутність контакту з людьми. Прагне набувати потрібні блага не із зовнішніх джерел, а через накопичення і недопущення марнотратства. Будь-які близькі стосунки з іншими людьми сприймає як загрозу. Пробле­му стосунків із зовнішнім світом розв'язує через відчуження від нього, а якщо навколишнє середовище сприймається як занадто велика загроза -через Його руйнування.

4. Ринковий (той, що вимінює). Він віддає перевагу певній незалежності від інших, незв'язаності з ними, самостійності, але, на відміну від накопичу-вача, ця роз'єднаність має скоріше дружні, ніж руйнівні засади. Пмовний

принцип - уміння легко вступати в контакт, легкі і нестійкі, поверхневі зв'язки, і лише в глибині душі стійке почуття незалежності Принциповий підхід Е. Фромма полягає в тому, що немає жодної людшш, чия

особистісна орієнтація була б повністю продуктивною або, навпаки, повністю позбавленою продуктивності. При цьому дуже важливо, що продуктивний по­тенціал особистості формується на ранніх етапах соціалізації, коли вона ще не тчена у грошові відносини. Таким чином для конкретної особистості не гро­шові відносини постають як чинник, що формує її соціальний тип, а навпаки, характер її ставлення до грошей зумовлений уже сформованою спрямованістю особистості.

Значущість продуктивної І непродуктивної орієнтації в кожної конкретно} людини індивідуальна, саме вона зумовлює якість непродуктивних орієнтацій. Кожна людина, щоб жити, повинна щось одержувати від інших, щось брати в них; зберігати і вимінювати. Вона також повинна бути здатною підкорятися авторитетові, керувати іншими, а на певний час усамітнюватися й самоствер-джуватися. Відповідно до ступеня продуктивності загальної спрямованості не­продуктивні орієнтації мають або позитивні, або негативні властивості

Якщо домінує продуктивна орієнтація, to непродуктивні не мають негатив­ного значення, але виявляють різноманітні продуктивні властивості. У став­ленні до грошей, якщо спосіб придбання речей суттєво непродуктивний, тоді нормальні здатності брати, віддавати, зберігати й вимінювати перетворюються в ппертрофовану пристрасть відбирати, експлуатувати, накопичувати й про­давати як домінуючий спосіб життя. Непродуктивні способи соціальних зв'язків у людей з домінуючим продуктивним типом спрямованості виявляються як за­лежність, авторитарність, ощадливість, самовпевненість. Ці ж якості при домі­нуванні неітродуктивної спрямованості набирають характеру сервільності, або агресивного панування й використання влади для збагачення, або формують тип гоголівського Плюш к і на («Я до какой низости, мелочности, гадости мот снизойти человек!»), або шахрайства (табл. 3.1).