Основні історичні періоди розвитку порівняльної педагогіки

Перший період — класичний (за В. Брікманом — перед­історичний) — з найдавніших часів до XIX ст. Інтерес до виховання підростаючого покоління в чужоземних країнах виявлявся ще з давніх часів. Наприклад:

• давньогрецький історик Геродот розповідав про виховання у Вавилоні та Єгипті;

• давньогрецький письменник та історик Плутарх, автор праці «Порівняльні життєописи», розповідав про вихован­ня афінських і спартанських дітей;

• давньоримський історик Тацит у нарисі «Германія» відзна­чав особливості виховання давніх германців;

У середні віки дуже активно розвивалася наука у країнах Сходу У Європі в цей час монополістом в освіті була церква, тому національні особливості не мали істотного значен­ня, а запозичення досвіду мусульманських країн забороняло­ся. В епоху Відродження (XIV-XVI ст.) та в часи Реформації (XVI ст.) посилюється інтерес до вивчення освітніх систем інших країн, який має інтернаціональний характер. Підсумком першого періоду стало усвідомлення багатьма вченими потреби у розвитку окремої галузі знань — порів­няльної педагогіки.

Другий період — період запозичень (за Дж. Бередеєм), або описовий період (за Д. Вілсоном), — тривав упродовж XIX ст. Він характеризується виникненням і розвитком по­рівняльної педагогіки як самостійної галузі педагогічного знання.

Виникнення порівняльної педагогіки пов'язують з публі­кацією у 1817 р. французьким ученим М.-А. Жульєном Па­ризьким (1775 — 1848) «Нарисів та попередніх нотаток до досліджень із порівняльної педагогіки». У Франції першим «педагогічним мандрівником» став філософ, професор Сорбонни і член Вищої ради народ­ної освіти В. Кузен (1792 — 1867). У 80 —90-х роках XIX ст. Е. Дрейфус-Бріссак опублікував 3-томну працю «Нове виховання: порівняльно-педагогічне вивчення».

В Україні та Росії систематичне вивчення зарубіж­них систем освіти започаткував К. Д. Ушинський (1824 — 1871).

Третій період — перші наукові дослідження та створення інституційної бази в галузі порівняльної педагогіки — поча­ток XX ст. і до Другої світової війни. Західні компаративісти Дж. Бередей, Д. Н. Вілсон, X. В. Даел пов'язують його з появою праці М. Седлера «Яку практичну цінність може мати ознайомлення із зарубіжними системами освіти» (1900).

У цей період створюються перші міжнародні й національні наукові та інформаційні організації і установи У 20 —30-х роках XX ст. в різних країнах світу створено низку міжнародних і національних наукових та інформацій­них організацій і установ:

• 1919 р. — Міжнародну асоціацію освіти (МАО) у Нью-Йорку;

• 1923 р. — Міжнародний інститут при педагогічному ко­леджі Колумбійського університету (МІКУ);

З 20-х років XX ст. розпо­чинається розроблення методологічних і теоретичних проб­лем порівняльної педагогіки вченими-компаративістами про­відних країн світу.

С. Ф. Русова приділяла значну увагу розвиткові дошкіль­ної та початкової освіти за кордоном.

Четвертий період — період активізації розвитку методо­логії науки (за Д. Вілсоном) — друга половина 50-х — 70-ті роки XX ст.

Велика Британія. Професор Лондонського університету Б. Холмз (1920—1993) у своїх працях «Проблеми в освіті: порівняльний підхід» (1965), «Порівняльна педагогіка: деякі питання методу» (1981) сформулював та обґрунтував проб­лемний принцип у порівняльно-педагогічних дослідженнях. На його думку, зіставлення освітніх систем різних країн — це лише перший етап роботи, який має інформативний харак­тер. Найефективнішим є метод, що передбачає вибір кількох важливих проблем (на основі попереднього вивчення фак­тичного матеріалу), які потребують глибокого зіставного аналі­зу на матеріалі різних країн.

Франція. Значним явищем у французькій педагогічній літературі стала праця А. Вексліара «Порівняльна педагогіка. Методи і проблеми» (1967). У ній розглянуто методологічні основи порівняльної педагогіки як науки, міститься детальний історичний нарис розвитку порівняльної педагогіки.

П'ятий період — період теоретичних змагань (за Д. Вілсоном) — 80-ті роки XX ст. — початок XXI ст. Процес інституалізації триває: створюються нові національні товариства порівняльної педагогіки на Тайвані (1987), в Ізраїлі (1992), Сингапурі (1993), а також континентальна Асоціація азіат­ських товариств порівняльної педагогіки (1995). Нині порівняльна педагогіка переживає пору розквіту: регулярно проходять європейські і світові конференції компа­ративістів; в усіх провідних країнах світу створено національ­ні товариства порівняльної педагогіки; видаються міжнародні й національні журнали з проблем порівняльної педагогіки.