Провідні стратегії розвитку освіти у різних регіонах світу

Перший тип - стратегія "розподільчої справедливості", що набула, свого розквіту в епоху, коли соціальна політика розвинутих країн побудована на основі концепції "суспільства суцільного благоденства". Держава розподіляла суспільні блага, до яких належить і загальна безкоштовна освіта. У розвинутих країнах рівень обов'язкової освіти законодавче досяг 9 років, а фактично - 12 років навчання. Не можна сказати, що така стратегія забезпечувала повну справедливість. Засобами здійснення несправедливості були: поділ школярів на потоки, шкіл на зони, відсутність гнучких навчальних планів, недостатні освп -ні пропозиції на вищому освітньому рівні, система тестів та екзаменів побудована на основі упереджень тощо. Позитивною рисою освітніх систем, що були побудовані в епоху "розподільчої справедливості". проф. педагогічного факультету Сіднейского університету Р.В.Коннелл називає створення програм компенсуючого навчання, метою яких є забезпечення рівності можливостей для всіх у досягненні навчальних успіхів. Особлива увага в рамках програм приділяється бідним, національним меншинам, жінкам, біженцям тощо.

Другий тип - стратегія "ринкової справедливості", про деякі риси якої вже йшла мова (освіта як приватне благо, за яке треба платити користувачам освітніх послуг; товар, що створюється та продається освітніми закладами, які мають конкурувати між собою у його продажу; партнерство держави, приватного сектору та батьків у справі фінансування освіти тощо). Така стратегія призводить, на думку її противників, до подальшої соціальної стратифікації, оскільки перетворю»;шкільну сферу на ринок, де купуються не стільки суто освітні послуги. скільки соціальні привілеї на отримання послуг. Дослідження науковцями наслідків "ринкових" реформ у шкільній системі Великобританії доводять, що головними їх "бенефіціантами" є ті, хто вже має привілеї багаті сім'ї. Позитивними сторонами розвитку цієї стратегії дослідники вважають: можливість вільного свідомого вибору навчального закладу батьками дитини; підвищення якості освіти, дисципліни і безпеки у навчальному закладі,

Третій тип - стратегія "курікулярної справедливості" (від curriculum - навчальний план, навчальна програма). Її можна назвати стратегією педагогічної справедливості, оскільки вона розглядається в контексті проблем гуманізації навчального процесу як передумови перебудови школи. У її характеристиці дослідники, як правило, оминають питання шляхів фінансування освіти, що посідають важливе місце в оцінці першої та другої стратегій. Саме поняття "справедливості" в такій стратегії означає передусім суспільну та суто педагогічну рівність можливостей в отриманні повноцінного соціального досвіду, соціальних контактів. Така стратегія передбачає переосмислення методів викладання, організації системи знань, характеру стосунків у навчальному процесі. Їх основою повинна стати не конкуренція, а співробітництво.