Орган слуху Орган слухаТТТТТллОрганОььььь

Поділяється на:

зовнішнє,

середнє

внутрішнє вухо

Зовнішнє вухо (auris externa) складається з:

• вушної раковини

• зовнішнього слухового ходу. Воно слугує для уловлювання і прове­дення звукових коливань.

Вушна раковина в своїй основі містить елас­тичний хрящ, який покритий шкірою. В ній розрізняють завиток, що утворений віль­ним загнутим краєм хряща, і протизавиток, який йде паралельно до завитка. Внизу вушна раковина закінчуєть­ся складкою шкіри - вушною часточкою, де немає хряща, а лише жирова клітковина.

Зовнішній слуховий хід складається із хрящової та кісткової частин. Хрящова частина - це продовження хряща вушної раковини, а кісткова - це кістковий канал скроневої кістки. В ділянці переходу однієї частини в іншу знаходиться звуження і вигин. Для вирівнювання вигину і огляду барабанної перетинки, яка є межею між зовнішнім і середнім вухом, вушну раковину потрібно відтягнути вгору і назад (у дорослого). Зовнішній слуховий хід вистелений шкірою, яка містить волосся і залози, що виробляють вушну сірку.

Барабанна перетинка має овальну форму і являє собою фіброзну пластинку, що втягнута всередину барабанної порожнини. Зовні вона покрита шкірою, а зсередини - слизовою оболонкою.

Середнє вухо (auris media) знаходиться в пірамідці скроневої кістки і складається з

• барабанної порожнини

• слухової (євстахієвої) труби, яка з’єднує середнє вухо з носоглоткою.

Барабанна порожнина лежить між зовнішнім слуховим ходом і внутрішнім вухом у висковій кістці. В ній розрізняють стінки:­

• верхню,

• нижню,

• передню,

• задню,

• латеральну та

• медіальну стінки.

Барабанна порож­нина заповнена повітрям і вистелена сли­зовою оболонкою. Сюди відкриваються комірки соскоподібного відростка скроне­вої кістки і барабанний отвір слухової труби. В барабанній порожнині знахо­диться ланцюжок слухових кісточок: молоточок, ковадло і стремінце, які з’єд­нані між собою суглобами, що дає мож­ливість передачі коливання барабанної перетинки на внутрішнє вухо.

Слухова (євстахієва) труба має кісткову та хрящову частини. Кісткова частина є нижнім півканалом м’язово-трубного каналу скроневої кістки, а хрящова - це еластичний хрящ, який укріплений на зовнішній основі черепа і підходить до бічної стінки носоглотки. Отже, одним кінцем труба відкривається в носоглотку, а другим - у барабанну порожнину, вирівнюючи таким чином тиск у барабанній порожнині з атмосферним тиском.

Внутрішнє вухо (auris interna) знаходиться між барабанною порожниною і внутрішнім слуховим ходом. До нього належать кістковий та перетинчастий лабіринти.

Кістковий лабіринтскладається з трьох частин:

• присінка,

• завитка

• півколових каналів

Присінок є середньою частиною кіст­кового лабіринту і сполучається з півколовими каналами позаду та каналом завит­ка попереду. На зовнішній його стінці, яка обернена до барабанної порожнини, є овальне вікно, що закрите стремінцем. Кругле вікно знаходиться біля початку каналу завитка, воно закрите вторинною барабанною перетинкою.

Кісткові півколові канали розта­шовані у трьох взаємно перпендикулярних площинах. Розрізняють передній, задній та латеральний канали. Кожний з них має по дві ніжки, які біля присінка розширюються, утворюючи ампули.

Завиток складається із кісткового стрижня - веретена, навколо якого спіральний канал утворює 2 ¹/₂ обороти. Основа завитка обернена до внутріш­нього слухового ходу. В порожнину каналу завитка від веретена відходить кісткова спіральна пластинка, в основі якої знаходиться спіральний канал.

Перетинчастий лабіринт розташований всередині кісткового і повторює його обриси. Він являє собою систему каналів, заповнених рідиною - ендолімфою.

До перетинчастого лабіринту належать:

• маточка

• мішечок, що знаходяться в присінку

• півколові перетинчасті канали

• перетинчаста протока завитка.

Між кістковим і перетинчастим лабіринтами знаходиться рідина - перилімфа. Стінки перетинчастого лабіринту побудовані із тонкої сполучно­тканинної пластинки.

Перетинчаста протока завитка на розрізі має трикутну форму. Одна її стінка зростається із стінкою кісткового каналу завитки, дві інші відділяють її від перилімфатичного простору і називаються основною і присінковою мембранами. Протока завитка ділить перилімфатичний простір її каналу на дві драбини:

• барабанну, яка сліпо закінчується біля вікна завитка,

• присінкову, яка сполучається із перилімфатичним простором присінка

В ампулах півколових каналів знаходяться гребінці, а в ділянці мішечка і маточки - плями, які є рецепторними ділянками вестибулярного (статич­ного) апарату. В рецепторних ділянках вестибулярного апарату закінчуються периферичні відростки клітин вестибулярного вузла, що знаходиться у внутріш­ньому слуховому ході. Ці клітини являються І нейроном вестибулярного шляху. Центральні відростки клітин вестибулярного вузла утворюють присінкову частину присінково-завиткового (VIII пара) нерва і підходять в його складі до ядер, які розташовані в ромбоподібній ямці (II нейрон). Ці ядра мають чисельні зв'язки з руховими ядрами стовбура мозку, мозочком і спинним мозком. Відростки клітин вестибулярних ядер підходять до зорового горба (III нейрон), а потім - у кору півкуль.

1. У ділянці протоки завитка, на її основній пластинці, що складається з фіброзних волокон різної довжини, розташований спіральний (кортіїв) орган, який є рецепторним апаратом органа слуху.)

У людини орієнтація у просторі здійснюється вестибулярною сенсорною системою, зоровим аналізатором, а також системами пропріоцептивної і тактиль­ної чутливості. Вестибулярний аналізатор відіграє провідну роль у просторовій орієнтації, оскільки сприймає інформацію про прискорення чи сповільнення прямолінійного чи обертового руху, а також про зміну положення голови у просторі. При цьому виникають рефлекторні скорочення м’язів, які сприяють випрямленню тіла і збереженню пози. Периферійним відділом вестибулярного аналізатора є вестибулярний орган, який складається із отолітового апарату і трьох півколових каналів. Руйнування вестибулярного органа спричинює втрату відчуття рівноваги.

Війчасті рецепторні клітини вестибулярного органа містяться в ампулах півколових каналів і плямах мішечка та маточки внутрішнього вуха. При зміні швидкості руху, при нахилах голови у війчастих клітинах виникає рецепторний потенціал, який перетворюється у нервовий імпульс і проходить по вестибулярно­му нерву. Подразником для рецепторів півколових каналів є кутове прискорення при обертанні у трьох взаємно перпендикулярних площинах.

Волокна вестибулярного нерва прямують у довгастий мозок. Далі нервовий імпульс поширюється у стовбурові структури головного мозку, мозочок, у спинний мозок, де містяться центри рефлекторної регуляції положення тіла, підтримки пози тіла та рівноваги. Контакт вестибулярних ядер із окоруховими є причиною виникнення ністагму (ритмічного руху очей, що змінюється зворотним стрибком). Виникнення очного ністагму - важливий показник стану вестибулярної системи і широко застосовується в авіаційній, морській медицині та клініці. При інтенсивному подразненні вестибулярних центрів виникають вестибуло- вегетативні реакції (зміна частоти серцевих скорочень, звуження і розширення судин, посилене потовиділення, нудота, запаморочення). При значних наванта­женнях на вестибулярний апарат виникає патологічний симптомокомплекс - морська хвороба. Вестибулярний апарат можна тренувати шляхом обертання, гойдання. Центральний відділ вестибулярного аналізатора повністю не вивчений. Вважають, що він розташований у постцентральній, верхній скроневій звивинах кори великих півкуль та верхній тім’яній часточці, де відбувається аналіз інформа­ції і усвідомлення орієнтації у просторі.