Тема 2. Стародавня філософія

Заговори, щоб я тебе побачив

Сократ

Не золото потрібно пере-давати в спадок дітям, а найбільшу сумлінність

Платон

При розгляданні цієї теми, перш за все, слід звернути увагу на загальні риси становлення та розвитку філософії на Стародавньому Сході та в античному світі. Цьому буде сприяти аналіз умов існування і рівня життя народів цих стародавніх цивілізацій. Розклад первісної міфології й формування на її основі ранніх форм філософського та релігійного типів світогляду мали своїм джерелом розклад родового ладу, формування натомість ранньокласових суспільних організацій. Що стосується Стародавнього Сходу, то незважаючи на те, що розвиток філософської думки в цій частині світу здійснювався в найбільш розвинутих соціальних системах (Єгипті, Вавилонії, Індії, Китаю та ін.), її інституціоналізація так і не була завершена на Близькому Сході, в силу чого ми говоримо лише про окремі елементи філософських ідей в культурно-історичній спадщині народів цих стародавніх цивілізацій. Більш продуктивним було становлення філософії як теоретичної форми світогляду в Індії та Китаї. До надзвичайно давніх (ІІІ – ІІ тис. до н. е.) записів мифологічних текстів (гімнів), до так званих Вед (буквально – “знання”) і стародавнього епосу “Махабхарата” і “Рамаяна” сягає коріння перших філософських узагальнень в Індії, які знаходять своє ще напівміфологічне виявлення в Упанішадах (VІІІ ст. до н. е.). Поступовий розвиток філософії в Індії призвів до формування двох основних напрямків: ортодоксального, який зорієнтований на підтримку авторитету Вед (йога, ньяя, веданта, міманса та ін.), тим самим реальність постає в більшості течій як безособовий субстрат, та неортодоксального, течії якого відмовлялися від ідеалів Вед (буддизм, джайнізм). Коріння найдавніших філософських ідей Стародавнього Китаю (ІХ – VІІ ст. до н. е.) були зафіксовані у “П’ятикнижжі” (“У-цзин”) – збірці міфологічних текстів. Зверніться до вивчення подальшого розвитку філософських ідей, перш за все, до найвпливовіших течій: конфуціанства та даосизму.

Філософія Стародавньої Греції сформувалася у VІІ – VІ ст. до н. е. За своїм характером, змістом, особливо засобами філософствування відрізняється від філософських систем Стародавнього Сходу і являє собою першу в історії спробу раціонального осягнення навколишнього світу. Для давньогрецьких мислителів світ є живим, гармонійно організованим цілим – космосом. Спершу це слово означало “військовий стрій”, потім було переосмислене як “порядок взагалі” і, нарешті, як “упорядкований світ”, “світопорядок”, який мислиться як, насамперед, матеріальний порядок буття. Щодо історичного розвитку античної філософії, то традиційно виділяють чотири її основні етапи:

І етап (до V ст. до н. е.) – досократівський. Серед найбільш яскравих представників мислителі Мілетської та Елейської шкіл, Піфагор, Геракліт, давньогрецькі атомісти;

ІІ етап (V – ІV) – класичний. З ним пов’язана діяльність Сократа, Платона, Аристотеля;

ІІІ етап (ІV – ІІ ст. до н. е.) – еліністичний. Засновується багато філософських шкіл, серед яких значне місце займають стоїцизм та скептицизм. Творчість Епікура; ІV етап (І ст. до н. е. – V – VІ ст. н. е.) – римський. Т. Л. Кар, М. Т. Цицерон та ін.

Звертання до Сократ (469 – 399 рр. до н. е.) та розглядання його місця в історії філософії, перш за все, пов’язано з тим, що він рішуче повертає напрям філософського дослідження від космосу, природи до людини. “Пізнай самого себе” – такою є вихідна теза філософствування Сократа. І такого знання можна набути лише в безпосередньому контакті з іншими людьми – в діалозі, практичній зустрічі умів. Треба зазначити, що Сократ принципово не записував свої думки, вважаючи дійсною сферою існування справжнього знання, мудрості живу бесіду з опонентами полеміку. Саме це він і називав діалектикою (вести бесіду, сперечатися).

При розгляданні ідеалістичного розв’язання Платоном (428 – 347 рр. до н. е.) основного питання філософії зверніть увагу на античну специфічність платонівського ідеалізму. Ідеї – вічні, незмінні, досконалі і тому являють собою “повноту буття”, буття у його найбільш можливій повноті свого вияву. Що ж до матерії, то вона, так би мовити, “нульове буття” небуття, ніщо. Але це, незважаючи на “нульовий” характер, так само як і “повне”, нескінченне щодо свого буття існування ідеї, цілком предметне ніщо, тобто це таке небуття, яке активно взаємодіє з буттям ідеї. Результатом цієї взаємодії і є речі навколишнього світу.

Вивчення ідей Аристотеля (384 – 322 рр. до н. е.) треба здійснювати в порівнянні з вченням Платона, тому що критика Платона Аристотелем мала принциповий характер (згадайте відомий афоризм: “Платон мені друг, але істина дорожча”). Аристотель рішуче повертає причини, начала, сутність у світ речей, категорично вважаючи, що загальне не може існувати окремо від одиничних речей. Більш того, справжнім, існуючим в самому собі (а не в чомусь іншому) буттям, субстанцією може бути тільки одиничне буття. Тому світ, за Аристотелем, є сукупністю множини таких субстанцій, кожна з яких є нерозривною єдністю форми і матерії.

Крім представників класичного періоду античної філософії, варто детальніше познайомитися з ідеями Епікура (341 – 270 рр. до н. е.), Т. Л. Кара (І ст. до н. е.), Зенона з Китіона (333 – 262 рр. до н. е.) та ін.

План семінарського заняття

1. Особливості виникнення та розвитку філософії на Стародавньому Сході.

2. Специфіка й основні етапи розвитку античної філософії.

3. Сократ та його місце в історії філософії.

4. Об’єктивний ідеалізм Платона.

5. Філософська система Аристотеля.

Питання до самостійної роботи студентів

1. Наведіть чотири – п’ять рис, що визначають особливості філософських систем Стародавнього Сходу.

2. Чому процес інституціоналізації філософії так і не був завершений на Близькому Сході?

3. Які ключові передумови виникнення неортодоксальних шкіл у філософській системі Стародавньої Індії?

4. Чому статус офіційної ідеологїі у Стародавньому Китаї одержало конфуціанство?

5. Чому жодна з філософських течій у Стародавній Індії не набула статусу панування в державі, як, наприклад, конфуціанство в Китаї?

6. У чому полягає космоцентричний характер античної філософії?

7. Як ви розумієте висловлювання Геракліта: “В ту саму річку входимо і не виходимо. Існуємо і не існуємо”?

8. У чому ви вбачаєте сучасне значення вислову, який викарбувано при вході до храму Аполлона: “Пізнай самого себе”?

9. У чому полягає протилежність філософських систем Демокріта і Платона?

10. У чому принципова різниця між змістом філософських теорій і принципами філософствування представників Стародавнього Заходу і Сходу?