ЯЗЫК И РЕБЕНОК 12 страница

— підготовка рекомендацій з метою заохочення поваги і додержання прав людини й основних свобод для всіх;

— підготовка проектів конвенцій з питань, що входять до її компетенції, для подання їх Генеральній Асамблеї;

— скликання міжнародних конференцій з питань, що входять до її компетенції;

.— погодження діяльності спеціалізованих установ через консультації з ними і рекомендації таким установам, та через рекомендації Генеральній Асамблеї;

— укладання зі спеціалізованими установами угод про співробітництво.

Отже, Економічна та Соціальна Рада є координатором "економічної та соціальної діяльності ООН та її спеціалізованих установ.

Свої функції Економічна і Соціальна Рада здійснює через постійно діючі комісії (Статистична комісія з питань народонаселення, Комісія з прав людини, Комісія прав жінок, 4 регіональні економічні комісії — для Європи, Азії та Далекого Сходу, Латинської Америки, Африки та ін.), постійні комітети (Комітет з природних ресурсів, Комітет з планування розвитку, Комітет по попередженню злочинності та боротьбі з нею, Комітет з неурядових організацій), а також сесійні комітети (економічний, соціальний, координаційний).

Як правило, Економічна та Соціальна Рада провадить щорічно дві сесії (одну — в Нью-Йорку, іншу — в Женеві). Ухвали приймаються простою більшістю голосів.

Рада в справах опіки була створена як орган, що мав здійснювати контроль за управлінням підопічними територіями (в післявоєнний час було 11 таких територій), забезпечувати запровадження в життя системи опіки і додержання її принципів. У даний час ця Рада складається з п'яти країн: США, Росії, Великобританії, Франції та Китаю, тобто з постійних членів Ради Безпеки. Під опікою США залишилась одна територія — Тихоокеанські острови. На думку фахівців, у сучасних умовах існування Ради втрачає будь-яке практичне значення.

Міжнародний Суд, як головний судовий орган Організації Об'єднаних Націй, займає важливе місце в її структурі, його Статут, прийнятий у 1945 p., є невід'ємною частиною Статуту ООН.

Розглянемо деякі загальні положення про статус Міжнародного Суду ООН.

Насамперед зауважимо, що принципові напрями діяльності Міжнародного Суду ООН визначені в ст. ст. 92—96 Статуту Організації Об'єднаних Націй. Згідно зі ст. 92 Статуту ООН, Міжнародний Суд є головним судовим органом Організації Об'єднаних Націй, який діє за Статутом ООН і власним Статутом.

Ст. 93 Статуту ООН передбачає, що усі члени Організації є учасниками Статуту Міжнародного Суду. П. 2 цієї ж статті встановлює, що учасниками Статуту Міжнародного Суду може стати і держава, яка не є членом Організації, на умовах, що визначаються у кожному окремому випадку, Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки. Зокрема, на підставі рекомендацій Ради Безпеки від 23 жовтня 1969 p., Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію № 2520 від 4 грудня 1969 р., за якою держави, які не є членами ООН (Ліхтенштейн, Республіка Науру, Сан-Маріно, Швейцарія), були запрошені взяти участь у розгляді пропозиції Суду про внесення поправок до. Статуту.

Статут ООН (ст. 94) встановлює норму, згідно з якою кожний член Організації зобов'язаний виконати рішення Міжнародного Суду по тій справі, в якій він є стороною. В разі, коли якась сторона не виконає зобов'язання, покладеного на неї ухвалою Суду, друга сторона може звернутися до Ради Безпеки, яка може або зробити рекомендації, або вжити інших заходів для виконання зобов'язання.

Питання організації Суду регламентується ст. ст. 2—33 Статуту Міжнародного Суду.

Міжнародний Суд складається з 15 суддів, що обираються на 9 років. Склад Суду оновлюється кожні три роки на третину. Па кожні три роки Суд обирає голову і віце-голову та призначає секретаря терміном на 7 років.

Кандидати в члени Суду висуваються у кожній державі так званими національними групами. Генеральний секретар ООН складає в алфавітному порядку список всіх осіб, чиї кандидатури були висунуті, і подає цей список Генеральній Асамблеї і Раді Безпеки. Члени Суду обираються з цього-списку абсолютною більшістю голосів Генеральної Асамблеї та Ради. Безпеки, які голосують незалежно одна від одної. Отже, Суд складається з колегії незалежних суддів, обраних незалежно від їх громадянства, з числа осіб високих моральних якостей, які задовольняють вимоги, що ставляться в їх країнах для призначення на вищі судові посади, або є юристами з визнаним авторитетом у галузі міжнародного права. Із 69 суддів, обраних до Міжнародного Суду з моменту утворення до 1989 p., 25 були з країн Західної Європи, 9 — зі Східноєвропейських країн, 14 — з країн Латинської Америки, 13 — з країн Азії, 8 — 3 країн Африки. В 1967—1970 pp. до складу, Суду входив представник України В. М. Корецький, який, до речі, в ті роки обіймав посаду Віце-голови Суду.

Місцем постійного перебування Суду є Гаага. Кворум для проведення судового засідання становить 9 суддів. Однак Суд має право утворювати камеру (менше 9 суддів) для розгляду окремих справ у порядку спрощеного судочинства.

Компетенція Суду визначається ст. ст. 34—38 Статуту Міжнародного Суду. Згідно із зафіксованими в них нормами «тільки держави можуть бути сторонами в справах, що їх розглядає Суд». Юрисдикція Суду є добровільною, тобто він може розглядати справи лише за-згодою сторін. Разом із тим, держави можуть визнати для себе юрисдикцію Суду обов'язковою в усіх правових спорах, що стосуються:

а) тлумачення договору;

б) будь-якого питання міжнародного права;

в) наявності факту, який, якщо він буде встановлений, являтиме собою порушення міжнародного зобов'язання;

г) характеру і розмірів відшкодування, що належить за порушення міжнародного зобов'язання.

Розв'язуючи передані йому спори на підставі норм міжнародного права, Суд вдається до міжнародних конвенцій, міжнародних звичаїв, загальних принципів права, судових ухвал і доктрин найкваліфікованіших спеціалістів з публічного права різних націй.

Правилам судочинства присвячені ст. ст. 39—64 Статуту Міжнародного Суду.

Офіційними мовами Суду є французька й англійська. Проте сторони мають право користуватися й іншими мовами. Справи порушуються в Суді або нотифікацією спеціальної угоди, або письмовою заявою на ім'я секретаря.

Судочинство складається з двох частин: письмової й усної. Письмове судочинство складається з подання сторонами меморандумів, контр-меморандумів, відповідей на них, а також усіх паперів і документів, які підтверджують їх. Усне судочинство складається з заслуханий Судом свідків, експертів, представників, повірених і адвокатів. Слухання справи в суді, як правило, провадиться публічно. Усі питання розв’язуються більшістю голосів присутніх суддів. В.разі поділу голосів порівну, голос Голови Суду або судді, який його замінює, дає перевагу. Вирок Суду обов'язковий лише для сторін, які беруть участь у справі, і лише в цій справі. Вирок остаточний і оскарженню не підлягає.

Окрім судової Міжнародний Суд здійснює і консультативну юрисдикцію. Порядок організації такої діяльності Суду передбачений ст. 96 Статуту ООН і ст. ст. 65—68 свого власного Статуту. Так, Суд може давати консультативні висновки з будь-якого юридичного питання на запит Генеральної Асамблеї і Ради Безпеки, а також інших органів і спеціалізованих установ ООН.

За роки своєї діяльності Міжнародний Суд розглянув більше 50 справ, дав 19 консультативних висновків.

До числа ухвал, які істотно підвищили його авторитет, можна віднести ухвалу 1986 року стосовно незаконності воєнної та напіввоєнної діяльності США проти Нікарагуа, а також консультативний висновок Суду 1988 р. про незаконність закриття владою США представництва Організації Визволення Палестини при ООН у Нью-Йорку.

Секретаріат ООН — один із головних її органів. Він складається з Генерального Секретаря і такого персоналу, який може бути потрібний для Організації.

Секретаріат обслуговує інші органи ООН і провадить практичну роботу по перетворенню в життя програм і постанов, схвалених цими органами. Зокрема, діяльність Секретаріату включає в собі здійснення операцій по підтриманню миру за дорученням: Ради Безпеки; організацію та проведення міжнародних конференцій з проблем, які мають світове значення (наприклад, Конференція з морського права); складання світових економічних і соціальних тенденцій і проблем; підготовку досліджень з таких питань, як роззброєння, розвиток, права людини. Крім функцій, безпосередньо спрямованих на забезпечення роботи різних органів ООН, до його функцій належить також реєстрація та публікація міжнародних договорів.

Штаб-квартира ООН та її Секретаріату знаходиться в Нью-Йорку, є також підрозділи Секретаріату в Женеві, Відні, Найробі, Бангкоці та інших пунктах.

Діяльність Секретаріату, його оперативність має важливе практичне значення. Однією з найважливіших умов для ефективності його роботи є комплектування персоналу Секретаріату компетентними, працездатними та сумлінними співробітниками, а також забезпечення належного представництва в його апараті різних країн,

Загальна чисельність співробітників Секретаріату — понад 16 тис, осіб. Вони є громадянами більше 150 країн. Весь персонал Секретаріату ООН поділяється на 2 категорії: спеціалісти (фахівці) й технічні співробітники. Основна частина посад фахівців розподіляється поміж державами-членами на основі принципу справедливого географічного представництва з урахуванням розміру внеску до бюджету ООН та чисельності населення. В Секретаріаті ООН існують два види найму на службу: на основі постійних контрактів (до досягнення пенсійного віку) і тимчасових контрактів. На кінець 80-х років майже 70% співробітників Секретаріату мали постійні контракти.

Очолює Секретаріат і є головною адміністративною службовою особою Організації Генеральний Секретар. Він призначається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки на п'ятирічний термін. Ст. 98 Статуту ООН уповноважує Генерального Секретаря подавати Генеральній Асамблеї щорічні звіти про роботу Організації. До його повноважень належить також право доводити до відома Ради Безпеки про будь-які питання, які, на його думку, можуть загрожувати підтриманню міжнародного миру і безпеки (ст. 99 Статуту ООН). Нарешті, важливі правові норми містить ст. 100 Статуту Організації стосовно незалежності від, якого б то не було уряду чи влади посади Генерального Секретаря при виконанні службових обов'язків, а також щодо поважання міжнародного характеру його обов'язків.

Першим Генеральним Секретарем був Трюгве Лі (Норвегія), його змінив у 1953 р. Даг Хаммаршельд (Швеція). В 1961 р. Генеральним Секретарем став У. Таи (Бірма), якого в 1971 й, змінив Курт Вальдхайм (Австрія). Потім Генеральним Секретарем ООН був, Хав'єр Перес де Куельяр (Перу), який вступив на посаду; 1 січня 1982 р., а в 1991 р. Генеральним Секретарем ООН був призначений громадянин Єгипту Бутрос Бутрос Галі.

5. Спеціалізовані установи ООН

Починаючи з другої половини XIX ст., одну за одною було засновано міжнародні організації, що мають своїми цілями розвиток співробітництва держав у окремих спеціальних галузях — так звані адміністративні союзи: Загальний телеграфний союз (1865 p.), Міжнародне бюро мір та ваги (1875 p.), Всесвітній поштовий союз (1874 р.) та ін. Саме виникнення великого числа організацій із спеціальних питань сприяло значному розвитку інституту міжнародних організацій. Після другої світової війни деякі з них, уклавши, угоди з ООН, одержали статус спеціалізованих установ, інші — продовжують свою діяльність як міжнародні організації з спеціальних питань.

Поняття спеціалізованої установи ООН увійшло в міжнародне право разом із Статутом ООН. Відповідно до статей 57, 63 Статуту спеціалізованими установами ООН є міжнародні організації, створені міжурядовими угодами і наділені широкою міжнародною відповідальністю, визначеною в їхніх установчих актах, в галузях економічній, соціальній, культури, освіти, охорони здоров'я тощо, і поставлені у зв'язок з ООН.

Таким чином, спецалізованим установам властиві чотири основні ознаки:

1) міжурядовий характер угод про заснування таких організацій;

2) широка міжнародна відповідальність, яка визначається статутом;

3) здійснення діяльності в економічній, соціальній та гуманітарних галузях;

4) зв'язок з ООН.

Сьогодні існує 16 спеціалізованих установ ООН. За сферою своєї діяльності вони можуть бути поділені на три основні групи. Перша група — спеціалізовані установи економічного характеру. До неї входять 12 організацій: Міжнародний Банк Реконструкції та розвитку (МБР), Міжнародний Валютний Фонд (МВФ), Міжнародна фінансова Корпорація (МФК), Міжнародна Асоціація Розвитку (МАР), Продовольча та сільськогосподарська організація (ФАО), Організація міжнародної цивільної авіації (ТКАО), Міжнародна морська організація (ІМО), Всесвітній поштовий союз (ВПС), Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ) Всесвітня метеорологічна організація (ВМО), Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (МФСГР), Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО).

До другої групи відносяться спеціалізовані установи соціального характеру: Міжнародна організація праці (МОП), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ).

Третю групу складають установи культурно-гуманітарного характеру: Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ).

Спеціалізовані установи — постійно діючі міжнародні організації. Оскільки вони відносяться до числа міжнародних організацій, їхня юридична природа подібна до всіх міжнародних організацій.

Зв'язок спеціалізованих установ з ООН згідно зі Статутом ООН (ст. 56, 63) підтримується в основному через Економічну і Соціальну Раду ООН на основі спеціальних угод між відповідною спеціалізованою установою та ООН.

Відповідними статтями ООН передбачено право Організації робити рекомендації щодо погодження політики та діяльності спеціалізованих установ (ст. 62); право Генеральної Асамблеї перевіряти адміністративні бюджети спеціалізованих установ (ст. 17); прав Економічної та Соціальної Ради погоджувати діяльність спеціалізованих установ шляхом консультацій та рекомендацій (ст. 63); право одержувати регулярні доповіді про діяльність спеціалізованих установ (ст. ст. 62, 63).

Відповідними угодами між Організацією Об'єднаних Націй та спеціалізованими установами передбачається також взаємне представництво на конференціях і в комітетах, обмін інформацією та документами, бюджетні та фінансові заходи, співробітництво з питань статистики тощо.

При всій різноманітності цілей та суттєвих відмін у характері діяльності спеціалізованих установ вони мають у принципі однотипну структуру та цілий ряд однотипних положень статутів.

Так, членство в ООН не є обов'язковою передумовою членства в спеціалізованих установах. Щоправда, для вступу до спеціалізованої установи держави — члена ООН, передбачається значно спрощений порядок, ніж для країн, що не входять до складу ООН.

Згідно зі статутами спеціалізованих установ, їхні вищі органи складаються з представників усіх держав — членів даної організації. В різних спеціалізованих установах вони мають різні назви: Генеральна конференція (ЮНЕСКО), Конгрес (ВПС), і скликаються з періодичністю від 1 до 5 років. До компетенції цих повноважних органів входить розгляд всіх питань, пов'язаних з розробкою та прийняттям проектів міжнародних угод та конвенцій, визначення політики, програм і основних напрямів діяльності відповідної організації.

Оперативне керівництво ж діяльністю організації здійснюється виконавчими органами (міжнародне бюро), основні завдання яких полягають у підготовці матеріалів, нагляді за виконанням ухвал конференцій, здійсненні зв'язків з ООН та її спеціалізованими установами тощо. Крім того, в структурі спеціалізованих установ існують численні комітети, комісії, в тому числі спеціалізовані технічні комітети. Останнім часом створено цілий ряд регіональних центрів та комітетів.

Серед основних форм діяльності спеціалізованих установ можна назвати розробку проектів міжнародних конвенцій та регламентів із спеціальних питань; координацію діяльності держав уі розвитку співробітництва в спеціальних галузях; надання технічної допомоги; обмін інформацією. Але це тільки схема основних форм, в яких має здійснюватися діяльність спеціалізованих установ. Для оцінки та характеристики їх ролі в системі міждержавних відносин необхідно розглянути основні види діяльності спеціалізованих установ, зокрема кожної.

Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки, культури (ЮНЕСКО) була заснована в 1945 р. на Лондонській конференції. Статут набрав чинності 4 листопада 1946 р. З грудня того ж року ЮНЕСКО — спеціалізована установа ООН. Штаб-квартира знаходиться в Парижі (Франція). її членами є переважна більшість країн світу. Україна вступила в ЮНЕСКО у 1954 р.

Її основні цілі та завдання: сприяння розвитку міжнародного співробітництва в галузі освіти, науки і культури, збереження історичних й наукових пам'яток, сприяння міжнародному обміну виданнями, предметами наукового та художнього значення, інформацією.

ЮНЕСКО притаманні всі види діяльності спеціалізованих установ, про які йшла мова вище. її нормотворча функція виявилась у підготовці ряду важливих міжнародних конвенцій: Гаазької конвенції про захист культурних надбань у випадку збройного конфлікту (1954 p.), Конвенції про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти (1960 p.); Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини (1972 р.). В 1978 р. вона прийняла Декларацію про засоби масової інформації.

Важливим напрямом діяльності ЮНЕСКО є проведення нею великої аналітичної і науково-дослідницької роботи, насамперед у сфері глобальних проблем. Так, у 1984-1989 рр. здійснювалась програма «Становище жінок», відповідно з якою ЮНЕСКО скликала різні конференції, наукові симпозіуми та проводила інші заходи. З 1972 р. за участю ЮНЕСКО реалізується програма «Всесвітня система науково-технічної інформації». В 1985 р. вона заснувала «Міжнародну програму з інформатики». В рамках ЮНЕСКО концентрується дослідження глобальних проблем.

Адміністративно-технічні функції в ЮНЕСКО виконує Секретаріат на чолі з генеральним директором, який призначається на 6 років. Нині очолює цю організацію, Ф. Майор (Іспанія).

Міжнародна Організація Праці (МОП) створена в 1919 р. на Паризькій мирній конференції. Разом з тим, це перша міжнародна організація, яка в 1946 р. одержала статус спеціалізованої-установи ООН. Згідно з її Статутом, головними цілями організації проголошувалось: поліпшення умов праці шляхом законодавчої регламентації робочого часу; встановлення рівня заробітної плати, що забезпечувала б задовільні умови життя; охорона праці підлітків та жінок; визнання прав трудящих на організацію та інші.

Основною формою діяльності МОП е розробка проектів конвенцій, рекомендацій з питань праці та умов життя. МОП уже прийняла понад 300 конвенцій і рекомендацій про працю, що дає підставу говорити про формування міжнародного кодексу праці МОП.

Важливим напрямом діяльності МОП стало надання допомоги країнам, що розвиваються. МОП направляє у ці країни експертів, виділяє стипендії громадянам цих країн для навчання в розвинутих країнах тощо.

Всесвітня Організація Охорони Здоров'я (ВООЗ) створена в 1946 р. на міжнародній конференції в Нью-Йорку. За її Статутом, цілями та завданнями ВООЗ є координація міжнародного співробітництва в галузі охорони здоров'я; боротьба з епідеміями; попередження захворювань; надання країнам допомоги в галузі медобслуговування тощо.

Однією з головних форм діяльності ВООЗ є розробка медико-санітарних правил. Ці правила містять уніфіковані норми, які регламентують боротьбу з інфекційними захворюваннями. ВООЗ падає також допомогу країнам, що розвиваються, в налагодженні національних служб охорони здоров'я, підготовці медичних кадрів. Ця спеціалізована установа провадить також чималу інформаційну діяльність.

Організація Об'єднаних Напій з промислового розвитку (Ю.НІДО) функціонує як спеціалізована установа з 1985 р. Основними напрямами її діяльності є: координація співробітництва держав-членів в галузі промислового розвитку; надання допомоги країнам, що розвиваються, в прискоренні їхньої індустріалізації. При виконанні цих завдань ЮНІДО надає допомогу в складанні планів і програм промислового розвитку цих країн, в одержанні та засвоєнні ними нової технології, підготовці національних кадрів, мобілізації для цих цілей національних і міжнародних ресурсів.

До числа найважливіших документів, за якими діє ЮНІДО, відноситься Лільська декларація і План дій з промислового розвитку і співробітництва, прийнята в 1975 р., в якій накреслена програма промислового розвитку країн, що розвиваються.

Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) заснована в 1944 р. на Конференції в Чікаго. Конвенція про міжнародну цивільну авіацію, яка є установчим актом ІКАО, набрала чинності 4 квітня 1947 р. Штаб-квартира організації знаходиться в Монреалі (Канада). її членами в 1988 р. були 157 держав. Нормотворча діяльність ІКАО виявляється насамперед у розробці проектів багатосторонніх конвенцій з питань міжнародного повітряного права, (наприклад, Гаазька конвенція 1970 р. про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден і Монреальська конвенція 1971 р. про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації). Важливою стороною діяльності ІКАО в технічній сфері є розробка й прийняття міжнародних стандартів, тобто технічних правил у сфері навігації. ІКАО також надає допомогу слаборозвиненим країнам шляхом відрядження експертів, підготовки спеціалістів для цивільної авіації, поставки обладнання для аеропортів.

Міжнародна Морська Організація (ЇМО) є спеціалізованою установою ООН з 1959 р. Штаб-квартира ІМО знаходиться в Лондоні (Великобританія). В 1987 р. до неї входило 130 держав. Україна також є її членом. Мета ІМО — сприяння міжнародному співробітництву в галузі морських перевезень і морської торгівлі та забезпечення безпеки на морі.

Діяльність ІМО має в основному консультативний характер. У рамках ІМО розробляються проекти відповідних міжнародних конвенцій (прийнято близько ЗО конвенцій та інших документів); Скликаються міжнародні конференції, наради.

Вищий орган ІМО — Асамблея, яка скликається один раз у 2 роки. Вона обирає керівний орган ІМО — Раду, розглядає її доповіді рекомендує членам ІМО правила стосовно безпеки на морі.

Всесвітній Поштовий Союз (ВПС) — одна з найбільших міжнародних організацій (на 01.01,1989 р, її членами були 169 держав) утворена у 1874 р. при підписанні першої Всесвітньої конвенції. З 1947 р. є спеціалізованою установою ООН. Вищий орган — Конгрес — скликається кожні п'ять років. Постійно діючим органом ВПС є Міжнародне бюро у Берні.

Значення Організації полягає в тому, що її Статут закріплює три важливі принципи міжнародного поштового обміну, без яких зв'язок між державами був би неможливим. До них відносяться:

1) —єдність поштової території;

2) — свобода транзиту;

3) — однаковий тариф.

Діяльність ВПС здійснюється в формі розробки правил міжнародного переказування усіх видів поштових відправлень. Існує цілий ряд конвенцій, кожна з яких, як правило, присвячується певному виду поштового зв'язку та поштових операцій: Всесвітня поштова конвенція (про правила прийому, пересилання та видачі поштової кореспонденції); Конвенція про пересилання листів та ящиків з оголошеною цінністю; Конвенція про перевезення пошти повітряним шляхом.

Міжнародний Союз Електрозв'язку (МСЕ) було створено в 1932 р. на базі двох багатосторонніх конвенцій: Міжнародної телеграфної конвенції 1865 р. та Міжнародної радіотелеграфної конвенції 1906 р. З 1947 р. це спеціалізована установа ООН. На 01.01.1985 р. до складу МСВ входило 160 членів, у тому числі Україна (з 1947 р.)

Завдання МСЕ — підтримка і розширення міжнародного співробітництва у справі поліпшення всіх видів електрозв'язку; розвиток технічних засобів служб електрозв'язку та розповсюдження їх застосування; встановлення міжнародних правил для телефонного, телеграфного та радіозв'язку. З 1 січня 1984 р. діяльність МСВ регламентується Міжнародною конвенцією електрозв'язку 1982 p.

Вищий орган МСВ — повноважна конференція, яка скликається раз в 5—7 років. Штаб-квартира МСВ — у Женеві.

Всесвітня метеорологічна організація створена в 1947 p., почала діяти з 1951 р. На 01.01.1989 р. її членами було 159 держав. Україна також є членом цієї організації.

Згідно з Вашингтонською конвенцією, завдання ВМО полягають у координації та поліпшенні метеорологічної діяльності в усьому світі; у сприянні ефективному обмінові метеорологічною інформацією; співробітництву в галузі створення мережі станції для метеорологічних спостережень; розвиткові наукової та практичної роботи в метеорології-тощо.

В даний час діяльність ВМО пов'язана зі створенням Всесвітньої служби погоди, яка повинна забезпечити міжнародне метеорологічне співробітництво у світовому масштабі.

Всесвітня Організація Інтелектуальної Власності (ВОІВ) утворена в 1967 p., з 1974 р. є спеціалізованою установою ООН. На 1 січня 1989 р. членами ВОІВ були 132 держави, в тому числі й Україна. Місцеперебування керівних органів — Женева.

Виходячи зі свого ГОЛОВНОГО завдання -— охорони інтелектуальної власності, ВОІВ координує діяльність держав-членів з метою стимулювання й, удосконалення охорони інтелектуальної власності; здійснює інформаційну діяльність —- видає журнали «Промислова власність» і «Авторське право»; проводить наукові дослідження в галузі інтелектуальної власності та надає технічну допомогу країнам, що розвиваються.

Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО) заснована в 1945 р., на 01.01.1988 р. до її складу входило 158 країн (ні колишній СРСР, ні Україна не були її членами).

Основні цілі ФАО сформульовані в її статуті. Це такі:, поліпшення харчування і підвищення продуктивності сільського господарства, покращення системи розподілу продовольства, сприяння розвитку світової економіки. ФАО бере активну участь у здійсненні світової продовольчої програми шляхом розподілу продовольства і фінансових засобів серед країн, які їх потребують. Інший важливий напрям діяльності. ФАО — надання технічної допомоги країнам, що розвиваються, у піднесенні сільського господарства. Останніми роками чільне місце в діяльності ФАО займають питання розвитку технічного співробітництва між країнами, що розвиваються. Місцеперебування правління ФАО — м. Рим.

Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (ІФАД) як спеціалізована установа ООН діє з 30.11.1977 р. До ІФАД входять 139 держав (1986 p.). Україна не входить до цієї організації. Специфічно членство в ІФАД. Усі її члени поділяються па три категорії:

— розвинуті країни—донори;

— країни, що звільнилися,—донори (організація країн експортерів нафти);

— країни, що розвиваються,—одержувачі допомоги.

Країни першої та другої категорії повинні зробити внески у вільно конвертованій валюті. їхній загальний внесок дорівнює 99% усіх ресурсів фонду. Країни третьої категорії можуть робити внески в національній валюті.

Мета ІФАД — мобілізація ресурсів і надання їх державам третьої категорії на пільгових умовах з метою розвитку сільського господарства. Найбільш розповсюджена форма допомоги ІФАД— позики, в основному спеціальні (терміном на 50 років з початком сплачування через 10 років і оплатою послуг в розмірі 1%).

Вищим органом ІФАД є Рада керуючих, до якої входять усі держави-члени. Штаб-квартира ІФАД -~- у Римі.

Міжнародний Валютний Фонд (МВФ) утворений у 1944 р. У 1946 р. набув статусу спеціалізованої установи ООН. На 01.01.1989 р. її членами були 152 держави. Україна також входить до МВФ.

МВФ належить провідна роль у системі, міждержавного регулювання валютно-фінансових зв'язків, в узгодженні політики країн-учасниць в цій галузі. Офіційне завдання МВФ — сприяння ч.. міжнародному валютному співробітництву і торгівлі. Діяльність фонду здійснюється шляхом контролю за дотриманням міжнародних угод у цій сфері, надання країнам короткострокових кредитів для вирівнювання платіжних балансів, сприяння створенню багатосторонньої системи валютних розрахунків.

Кошти МВФ формуються за рахунок квот (тобто частки), які вносять країни-учасниці. Капітал МВФ складає понад 90 млрд. дол. США. Квота країни-учасниці в капіталі МВФ визначається з урахуванням валового національного продукту на душу населення, обсягу зовнішньої торгівлі й ряду інших показників і визначає кількість голосів кожного учасника і, відповідно, питому вагу тієї ЧИ іншої країни при прийнятті ухвал. Ухвала в МВФ приймається «виваженим» голосуванням (кожна держава володіє кількістю голосів, пропорційною її фінансовому внеску).

Провідну роль у МВФ відіграє так звана «група десяти» — розвинуті країни, і, в першу чергу, США, квота яких складає близько 20% капіталу МВФ.

Усі країни-учасниці МВФ мають право одержати іноземну валюту без будь-яких обмежень і умов в межах 25% своєї квоти в капіталі фонду. Надання позик зверх цієї суми обумовлено виконанням «рекомендацій» МВФ у галузі економічної та соціальної політики. МВФ має право піддавати інспекції економічний і фінансовий стан країни-боржниці і зобов'язує своїх членів надавати докладну фінансову статистику. Кредити ці, звичайно, видаються па 3—5 років.

Вищий орган МВФ — Рада керуючих, яка збирається на щорічні сесії. Постійний орган МВФ — Рада виконавчих директорів. Штаб-квартира фонду — в м. Вашингтоні.

Міжнародний Банк Реконструкції і Розвитку (МБРР) — спеціалізована установа ООН, міждержавна валютно-фінансова організація, створена в 1945 р. за ухвалою Бреттон-Вудської конференції ООН 1944 p. Спільно з Міжнародною асоціацією розвитку (МАР) та Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК) складають так звану групу Світового Банку (World Bank). Членами МБРР можуть бути тільки учасники Міжнародного Валютного Фонду. Операції банк почав у 1946 році.