Правонаступництво держав 17 страница

При виконанні міжнародних сполучень та польотів повітряне судно, не втрачаючи правового зв'язку зі своєю державою, тимчасово потрапляє під юрисдикцію тієї іноземної держави, в межах території якої воно перебуває в певний момент, тобто встановлюється принцип подвійної юрисдикції.

Право на здійснення юрисдикції за державою реєстрації повітряного судна і за державою, у повітряному простору якої здійснюється політ, зафіксовано в Токійській конвенції 1963 р. про правопорушення та деякі подібні акти, вчинені на борту повітряного судна.

У ст. З цієї Конвенції в найбільш загальній формі визначається юрисдикція держави реєстрації. Важливим моментом тут є те, що вона не ставиться в залежність від місцезнаходження повітряного судна та громадянства правопорушників.

Дещо точніше визначається юрисдикція держави, у повітряному просторі якої відбувається політ. Ст. 4 Конвенції передбачається, що держава може перервати політ іноземного судна для здійснення своєї юрисдикції у випадках, коли: а) правопорушення мало наслідки на її території; б) правопорушення було вчинене громадянином або проти громадянина цієї держави; в) правопорушення, вчинене проти безпеки цієї держави; г) правопорушення полягає у нехтуванні норм і правил польотів та маневрування у повітряному просторі цієї держави; д) здійснення юрисдикції необхідне для того, щоб забезпечити додержання зобов'язань цієї держави відповідно до багатосторонньої міжнародної угоди.

На закінчення зазначимо, що у повітряному просторі над відкритим морем, який не підлягає суверенітетові жодної держави, повітряні судна підкоряються виключно юрисдикції держави реєстрації їх, якщо іншого не передбачено міжнародними угодами. Винятком є акти повітряного піратства, вчинені у міжнародному повітряному просторі над відкритим морем.

МІЖНАРОДНЕ КОСМІЧНЕ ПРАВО

1. Виникнення та формування міжнародного космічною права

Зародження міжнародного космічного права як галузі системи міжнародного публічного права науковці різних країн пов'язують з початком практичної діяльності держав у космічному просторі — із запуском у колишньому Радянському Союзі 4 жовтня 1957 р. першого штучного супутника Землі, який справив глибокий вплив на всі сфери суспільного життя, включаючи сферу міжнародних відносин. Днем народження цієї галузі прийнято вважати дату набрання чинності Договору про космос — 10 жовтня 1967 р

Оскільки ще до розробки цього договору деякі принципи і норми міжнародного космічного права склалися як звичаєво-правові, логічно буде поділити історію становлення цієї галузі на два етапи. Перший характеризувався прийняттям Генеральною асамблеєю ООН ряду резолюцій стосовно правового регулювання здійснення космічних досліджень, з-поміж яких варто відзначити резолюцію 1721 (XVI) від 20 рудня 1961 р. і резолюцію 1962 (XVIII.) від 13 грудня 1963 р. Перша резолюція закріпила такі принципові постанови, як: а) дослідження та використання космічного простору здійснюється тільки на благо всього людства; б) на космос і небесні тіла розповсюджується міжнародне право, в тому числі і Статут ООН; в) космічний простір і небесні тіла не підлягають національному присвоєнню. Друга резолюція ГА ООН' містила Декларацію правових принципів діяльності держав щодо дослідження та використання космічного простору.

На цьому ж етапі існували окремі договірні норми, які регулювали ті чи інші аспекти діяльності в космосі. Вони зафіксовані в Московському, договорі 1963 р. про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі і під водою, а також у деяких інших міжнародних актах, зокрема в Конвенції та Регламенті Міжнародного союзу електрозв'язку (МСЕ).

Укладання Договору про принципи діяльності держав щодо дослідження та використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла (Договір про космос 1967 p.), започаткувало новий етан у становленні міжнародного космічного права, характерною рисою якого є прийняття багатосторонніх міжнародних угод. Центром практичної розробки норм міжнародного космічного права стає ООН, і зокрема утворений у 1959 р. як допоміжний орган ГА ООН Комітет з питань використання, космічного простору в мирних цілях (Україну призначено його членом в 1990 р, на місце, що займала колишня ПДР). Починаючи з 1962 р., у рамках ООН були розроблені й прийняті п'ять універсальних міжнародних договорів і дві декларації принципів, які регулюють діяльність держав у галузі дослідження та використання космосу. Формування міжнародного космічного права як галузі продовжується і в даний час.

Цікаво зазначити, що наука міжнародного космічного права задовго до початку формування однойменної галузі: вже у 30-ті роки XX ст. з'явилися наукові праці, в яких учені висловлювали свої позиції стосовно можливого правового регулювання діяльності держав у космічному просторі. Перші дослідження в цій сфері людської діяльності належать чеському юристу В. Мандлу, праці якого надруковані в Німеччині ще в 1932 p., а також російському вченому Е. А. Коровіну. Про бурхливий розвиток світової науки міжнародного космічного права свідчить той факт, що в бібліографії з космічного права, яка опублікована в 1978 р. у Канаді, містилися посилання па 6400 праць, виданих у 55 країнах.

Тепер доктрину міжнародного космічного права активно розробляють такі відомі, автори, як Е. Фазан (Австрія), А. Кокк, М. Ферєра (Аргентина), М. Марков (Болгарія), Т. Валладао (Бразилія), У. Дженкс, Дж. Фосетт (Великобританія), Р. Квадрі (Італія), Ф. Нозарі (Іран), Н. Матт (Канада), А. Гурбель. М. Ляхс (Польща), Ф. Н, Ковальов, Г. П. Жуков, Ю. М. Колосов, А. С Пірадов, В. С. Верещетін, Е. Г. Василевська, А. І. Рудєв, С. Г. Сташевський (Росія), С. Горов, К. Кристол, Дж. Купер, М. Макдугал (США), Н. М. Ульянова, В. А. Василенко (Україна), М. Бурелі, Е. Пенен, Ш. Шамон (Франція), А. Мейер (ФРН), М. Ніцу, Д. Попеску (Румунія) та ін.

2. Поняття, джерела і предмет міжнародного космічного права

Здійснення будь-якої діяльності, що торкається інтересів інших держав, призводить до виникнення міжнародних правовідносин. Визнання того, що в процесі космічної діяльності можуть виникнути міжнародні правовідносини, містилося вже в резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1348 (XIII) від 13 грудня 1958 p., в якій підкреслювались «загальна зацікавленість людства в космічному просторі» і необхідність обговорення в рамках ООН характеру проблем, які можуть виникнути при здійсненні програм дослідження космічного простору».

Як зазначається в спеціальній літературі, ще задовго до того, як ГА ООН визнала необхідність розробки спеціальних правових принципів космічної діяльності, вчені-юристи припускали, що в системі міжнародного публічного права складається особлива група принципів і норм, покликаних регулювати правовідносини у новій сфері діяльності. При цьому специфічність цієї,групи принципів і норм обґрунтовувалися особливостями самого космічного простору як нового середовища діяльності людини (підкреслено нами — Авт), а також особливостями космічної діяльності, яка суттєво відрізняється від діяльності в будь-якій іншій сфері. Зокрема, космічний простір має такі особливості: тільки він надає можливість людству вийти за межі земного середовища; тільки в ньому знаходяться небесні тіла, території яких нікому не належать і можуть бути використані в перспективі людиною; космос практично є безмежним; на відміну від сухопутної території, Світового океану та повітряного простору, космічний простір не підлягає поділу на будь-які зони в процесі його використання; в космосі та на небесних тілах діють фізичні закони, які суттєво відрізняються від земних. До особливостей космічної діяльності необхідно"віднести те, що вона здійснюється за допомогою принципово нових засобів — ракетно-космічної техніки: використання космосу у воєнних цілях являє собою ні з чим не зрівняну небезпеку; космічні запуски можуть завдати шкоду іноземним державам і громадянам тощо.

Виходячи з зазначеної специфіки космічного простору та космічної діяльності, правова доктрина обґрунтувала специфіку міжнародно-правового регулювання в цій сфері. Переважна більшість юристів з самого початку зароджений науки міжнародного космічного права виходила з того, що основні принципи і норми міжнародного публічного, права розповсюджуються і на космічну діяльність. її специфіка повинна враховуватись у спеціальних нормах, які, будучи побудовані на загальновизнаних принципах і нормах, можуть скласти нову галузь міжнародного публічного права

Пізніше — на початку 60-х років XX ст., — держави офіційно визнали такий підхід до врегулювання космічного простору та небесних тіл (п. 1а резолюції ГА ООН 1721 (XVI) від 20 грудня 1961р., преамбула резолюції ГА ООН 1802 (XVII) від 14 грудня 1962 р. А Договір про космос 1967 р. вже містить обов'язкові для застосування матеріальні норми).

Таким чином, правове регулювання космічної діяльності з самого початку було спрямоване на те, щоб на підставі загальних принципів і норм міжнародного права розробити спеціалізовану систему юридичних принципів і норм, які, враховуючи специфіку нової сфери діяльності, створювали б найбільш сприятливі умови для співробітництва держав у засвоєнні космосу.

Спільність принципів міжнародного космічного права і міжнародного публічного права в цілому дозволяє стверджувати, ЩО перше є складовою частішою другого як єдиного цілого. У той же час специфічність принципів і норм космічного права не дозволяє ототожнювати його з іншими галузями міжнародного публічного права. Цим і визначається роль і місце цієї галузі в загальній системі міжнародного публічного права.

Підсумовуючи сказане, можна дати таке визначення поняття міжнародного космічного права.

Міжнародне космічне право — це галузь міжнародного публічного права, що складається із загальновизнаних принципів, а також спеціальних принципів і норм, які встановлюють правовий режим космічного простору, включаючи небесні тіла, і які регулюють права й обов'язки учасників космічної діяльності.

Загальновідомо, що метод правового регулювання — узгодження волі держав та інших суб'єктів щодо змісту конкретного правила поведінки та визнання його юридично обов'язковим — є єдиним для міжнародного космічного та міжнародного публічного права. Звідси випливає ідентичність джерел міжнародного космічного й міжнародного публічного права. Основними з них є міжнародний договір і міжнародний звичай.

Основну й вирішальну роль у процесі утворення норм міжнародного космічного права відіграє міжнародний договір. Ця галузь формується передусім з норм, які містяться в багатосторонніх договорах.

З-поміж цієї групи джерел виділимо ряд міжнародно-правових актів (договорів, конвенцій, угод), розроблених в ООН, а потім підписаних і ратифікованих великою кількістю держав: Договір про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла (відкритий для підписання 10 січня 1967 p., набрав чинності 10 жовтня 1967 p., 92 учасники); Угода про рятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об'єктів, запущених у космічний простір (відкритий для підписання 22 квітня 1968 p., набрав чинності 3 грудня 1968 p., 83 учасники); Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами (відкрита для підписання 29 березня 1972 p., набрала чинності 1 вересня 1972 p., 76 учасників); Конвенція про реєстрацію об'єктів, які запускаються у космічний простір (відкрита для.'1' підписання 14 січня 1975 p., набрала чинності 15 вересня 1976 p., 38 учасників); Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах (відкрита для підписання 18 грудня 1979 р., набрала чинності 11 липня 1984 p., на 1.01.1991 р. — 7 учасників).

Центральне місце посеред цих джерел посідає Договір про космос 1967 p., який встановлює найбільш загальні міжнародно-правові принципи космічної діяльності.

Другу групу утворюють численні міжнародні науково-технічні угоди що регулюють спільну діяльність держав у космосі. За своєю назвою, формою, призначенням, характером норм, які містяться в них, вони вельми різноманітні. Серед цих, наприклад, є установчі акти міжурядових організацій (Інтерсупутник), багатосторонні та двосторонні угоди із загальних і конкретних питань спільної діяльності держав у космосі.

Якщо держава не є учасником вказаних договорів або будь-яке питання не врегульовано міжнародно-правовими актами, для неї діють звичаєво-правові норми. їх зміст розкривається в серії резолюцій ГА ООН, які відображають загальну практику (наприклад, право на здійснення телевізійного мовлення за допомогою супутників, розмежування повітряного і космічного простору на висоті 100—11О км над рівнем моря та ін.).

Нарешті, допоміжним джерелом є праці найбільш кваліфікованих юристів-фахівців у галузі міжнародного космічного права.

Варто звернути увагу на таку особливість. Хоча на сьогодні лічені крани є космічними державами, спроможними самостійно досліджувати та використовувати космос, коло держав, на які розповсюджується дія норм міжнародного космічного права, значно ширша т. зв. «космічного клубу», тобто суб'єктами космічної діяльності є всі без винятку суверенні держави.

Стосовно міжнародних міжурядових організацій, то обсяг їх прав та обов'язків як суб'єктів міжнародного космічного права визначається установчими актами відповідних міжнародних організацій.

Завершуючи розгляд цього питання, необхідно зазначити, що предметом міжнародного космічного права є регулювання міжнародних відносин у процесі космічної діяльності (правовідносини суб'єктів при запуску космічних об'єктів, у процесі використання космічної техніки для практичних цілей тощо).

3. Правовий режим космічного простору та небесних тіл

Норми, які визначають міжнародно-правовий режим космічного простору і небесних тіл, зафіксовані переважно в Договорі про космос. Низку важливих додаткових положень щодо статусу Місяця та інших небесних тіл передбачено Угодою про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах 1979 р. Оскільки правовий режим космічного простору тісно пов'язаний з деякими загальними принципами міжнародного космічного права, його доцільно розглядати у зв'язку з ними.

За змістом Договору про космос поняття «космічний простір» включає небесні тіла, в тому числі Місяць. Тому всі постанови Договору стосовне небесних тіл автоматично розповсюджуються і на Місяць, а положення щодо космічного простору в цілому — на всі небесні тіла.

В міжнародно-правових актах немає також визначення юридичного поняття «небесних тіл»:. Тому в космічному праві прийнято вважати, що це поняття стосується природних космічних тіл типу Місяця, планет,, астероїдів.

Свобода дослідження та використання космічного простору. Правовий режим космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, визначається передусім тим, ідо на нього не розповсюджується суверенітет будь-якої держави; цей простір є від-' критим, або вільним, для дослідження та використання всіма державами. Статті) і 2 Договору про космос проголошують свободу космічного простору і підкреслюють у зв'язку з цим, що «космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, не підлягає національному присвоєнню і*і і шляхом проголошення на них суверенітету, ні шляхом використання або окупації, ні будь-якими іншими засобами».

Юридичний зміст цього принципу деталізується постановами ст. 1 Договору про космос і визначається тим, що увесь космічний простір, включаючи Місяць та будь-які інші небесні тіла, відкрито для: 1) вільного доступу, 2) вільних наукових досліджень, 3) вільного практичного використання всіма державами без будь-якої дискримінації на основі рівності та згідно з міжнародним правом. Отже, всі держави мають рівні права стосовно дослідження та використання космічного простору.

Дослідження та використання космічного простору повинні здійснюватися на благо та в інтересах усіх держав. Космічний простір, як і небесні тіла, не є приналежністю Землі. Цей факт й самі умови його використання унеможливлюють права будь-якої держави на підпорядкування космосу своєму суверенітетові. Ці моменти зафіксовані в Договорі про космос 1967 р. Так, ст. 1 підкреслює: «Дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, здійснюються на благо та в інтересах усіх країн, незалежно від ступеня їх економічного або наукового розвитку, і є надбанням усього людства». А ст. IX передбачає, що держави «повинні здійснювати свою діяльність у космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, з належним урахуванням відповідних інтересів усіх інших! держав-учасниць Договору». І хоча ці постанови мають дещо декларативний характер, вони містять вимогу про те, щоб діяльність у космосі була спрямована на користь усього людства.

Використання космічного простору, Місяця та інших небесних тіл виключно в мирних цілях. Проголошуючи принцип свободи космічного простору, держави відповідно до ст. IV Договору про космос 1967 p., зобов'язались «не виводити на орбіту навколо Землі будь-які об'єкти з ядерною зброєю, не встановлювати таку зброю на небесних тілах і не розміщувати таку зброю у космічному просторі яким-небудь іншим чином». Згадана стаття особливо підкреслює, що «Місяць та інші небесні тіла використовуються всіма державами-учасницями договору виключно в мирних цілях. Забороняється створення на небесних тілах військових баз, споруд і укріплень, випробування будь-яких типів зброї і проведення військових маневрів».

Таким чином, наведені постанови Договору про космос передбачають повну нейтралізацію космосу і різні ступені його демілітаризації. На космічний простір поширюється лише режим часткової демілітаризації, оскільки заборона використання його у воєнних цілях стосується тільки розміщення ядерної зброї, а не будь-якої зброї взагалі.

Щодо Місяця та небесних тіл, то вони підлягають повній демілітаризації та нейтралізації. На-них не можна розміщувати взагалі будь-яку зброю, створювати військові об'єкти, забороняється випробування будь-яких типів зброї. Окрім цього, ст. З Угоди про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах 1979 р. розширила приблизний перелік заборонених видів використання Місяця та інших небесних тіл. Зокрема, забороняється виведення на орбіту навколо Місяця об'єктів з ядерною зброєю або будь-якими іншими видами зброї масового знищення, а також встановлення та використання такої зброї на поверхні Місяця. В Угоді міститься постанова, яка забороняє загрозу силою або застосування сили, а також будь-які інші ворожі дії або загрозу здійснення ворожих дій на Місяці або з використанням Місяця.

Важливою особливістю режиму космічного простору і небесних тіл є вимога, що міститься в міжнародно-правових актах, щодо запобігання потенційно шкідливих наслідків космічної діяльності. В ст. IX Договору про космос встановлена норма, згідно з якою держави зобов'язані провадити вивчення та дослідження космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, «таким чином, щоб запобігти їх шкідливому забрудненню, а також несприятливим змінам наземного середовища внаслідок доставлення позаземної речовини» та з цією метою у випадку необхідності вживати «відповідні заходи».

Цей загальний принцип запобігання потенційно шкідливих наслідків космічної діяльності одержав подальший розвиток у Конвенції про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 р. Ця Конвенція заборонила застосування будь-яких науково-технічних засобів,.у тому числі й космічних, для впливу па погоду і клімат, якщо такі засоби можуть викликати довгострокові руйнівні або згубні для природи наслідки.

Стосовно інших видів діяльності у космічному просторі ст. ІХ Договору про космос встановлює принцип консультацій. Якщо держава вважає, що діяльність чи експеримент, запланований нею, створять потенційно шкідливі перешкоди діяльності інших держав у справі мирного використання космосу, то вона повинна провести відповідні міжнародні консультації, перші, ніж приступити до такої діяльності або експерименту.

Отже, правовий режим космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, визначається вищезгаданими спеціальними принципами міжнародного космічного права, який у найбільш узагальненому вигляді можна звести до такого. Космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, не підлягає національному привласненню і є відкритим для свободного проникнення, дослідження та використанню його всіма державами у мирних цілях без дискримінації і на засадах рівності.

4. Правовий статус космонавтів і космічних об'єктів

Юридичне поняття «космонавт». Термін «космонавт» (від грецького kosmos — астрономічне визначення Всесвіту і nautes — мореплавець) використовується в науці для позначення особи, яка випробовує та експлуатує космічну техніку в космічному польоті. У США та інших країнах розповсюджений термін «астронавт».

У міжнародному космічному" праві стосовно осіб, які здійснили космічні польоти і знаходяться на) борту космічних об'єктів або на небесних тілах, вживаються терміни: «екіпаж», «представник», «особи на борту космічного об'єкту» тощо. Ст. V Договору про космос 1967 p., зокрема, проголошує, що держави «розглядають космонавтів як посланців людства у космос». На думку більшості юристів, це визначення має декларативний, а не конкретний юридичний характер і не повинно тлумачитись як надання космонавту наднаціонального статусу. Зазначимо в зв'язку з цим, що юристи Росії, США та ФРН у 1990 р. розробили та передали Юридичному комітету ООН з питань використання космічного простору в мирних цілях проект Конвенції про пілотовані космічні польоти, в якому даний термін набуває реального юридичного змісту. Згідно з цим проектом, термін «екіпаж» застосовується до осіб, які здійснюють професійну діяльність у ході космічного польоту.

Отже, незалежно від того, чи є такі особи військовими або цивільними, чи управляють вони космічним кораблем або виконують науково-дослідницькі функції, а також незалежно від їхньої належності до громадянства будь-якої держави, усі вони з погляду на міжнародне космічне право мають однаковий статус космонавтів.

Юрисдикція та контроль над екіпажем космічного об'єкту. Згідно зі ст. VIII Договору про космос 1967 р., «держава-учасниця Договору, до реєстру якої занесено об'єкт, запущений у космічний простір, зберігає юрисдикцію і контроль над таким об'єктом і над будь-яким екіпажем цього об'єкта під час їх знаходження в космічному просторі, в тому числі і на небесному тілі». Отже, космічний об'єкт та його екіпаж (включаючи міжнародний) при їх знаходженні в космосі контролюються та підкоряються владі держави, яка зареєструвала даний космічний об'єкт.

Міжнародне космічне право виходить з того, що порядок здійснення юрисдикції та контролю визначає сама держава шляхом видання відповідних нормативних актів. Наприклад, уі США під час підготовки до польоту багаторазового космічного корабля «Спейс Шаттл» у 1980 р. була опублікована інструкція НАСА, відповідно до якої на командира космічної транспортної системи покладалась відповідальність за дотримання порядку та дисципліни, гарантування безпеки усього персоналу «Шаттла», а також за збереження самого корабля та всіх його елементів. З цією метою командиру дозволялось використовувати все необхідне, включаючи застосування фізичної сили стосовно осіб, які знаходились на борту. Інструкція встановила також підпорядкованість командира керівникові польоту в Центрі керування польотами. В Інструкції є посилання на кримінальне законодавство США, згідно з яким порушення постанов цієї інструкції або невиконання наказів командира тягне за собою штраф до 5 тис. долл або тюремне ув'язнення строком до 1 року.

Правова охорона життя та здоров'я космонавтів. Діючі міжнародно-правові норми в цій галузі досить детально регламентують питання, пов'язані з наданням допомоги космонавтам, які зазнають лиха в космічному просторі, а також на випадок їх аварійного приземлення на чужій території. Так, ст. V Договору про космос, ст. 10 Угоди про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах, Угода 1968 р. про рятування космонавтів, повернення космонавтів і об'єктів,. запущених у космічний простір та ім. передбачають, що в разі аварії, лиха або вимушеної посадки на території іншої держави або у відкритому морі всі держави зобов'язані подавати їм усю можливу допомогу. Космонавтам, які здійснять таку вимушену посадку, має бути гарантовано безпеку і також без затримки мають повернути державі, до реєстру якої занесено їхніх космічний корабель. Працюючи у космічному просторі, в тому числі й на небесних тілах, космонавти однієї держави повинні, надавати допомогу космонавтам інших держав.

Норми міжнародного космічного права передбачають й інші заходи, спрямовані на охорону життя та здоров'я космонавтів і,.зокрема, такі, як право захисту осіб, що зазнають лиха, на станціях, спорудах, апаратах, які знаходяться на Місяці та інших небесних тілах;і взаємне поінформування держав про явища в космічному просторі, які могли б представляти небезпеку для життя та здоров'я космонавтів та ін.

Правовий статус космічних об'єктів. На відміну від небесних тіл, природного походження (таких, як Місяць, планети, астероїди), під космічними об'єктами у міжнародному космічному праві розуміються створені людиною космічні апарати різного призначення та їх складові частини (штучні супутники Землі, автоматичні та пілотовані кораблі і станції;, ракети-носії тощо). Необхідно підкреслити, ' що норми міжнародного космічного права регулюють діяльність, пов'язану з космічними об'єктами, з моменту їх запуску, або спорудження в космічному просторі. До цього моменту діяльність по їх створенню та запуску знаходяться у сфері внутрідержавного права. Після повернення;на Землю космічний об'єкт, За загальним правилом, знову підпадає під дію національного права.

Певні юридичні наслідки для космічного об'єкту пов'язані З його реєстрацією. З набранням чинності Конвенції про реєстрацію об'єктів, запущених у космічний простір — 15 вересня 1976 p., — національна і міжнародна) реєстрація космічних об'єктів для учасників цієї Конвенції набула обов'язкового характеру. Ст. ст. Конвенції (II, III і ІV) містять норми, згідно з якими космічний об'єкт повинен бути занесеним у національний реєстр, а також зареєстрованим в ООН. Держава після реєстрації направляє Генеральному секретареві ООН певний перелік відомостей про кожний космічний об'єкт (назва держави, що запускає, реєстраційний номер об'єкту, дата запуску, параметри орбіти тощо). Одержану інформацію Генеральний секретар ООН заносить до реєстру, який ведеться Відділом космосу, та розсилає усім членам Організації Об'єднаних Націй.

Договір про космос 1967 р. зазначає, що космічні апарати мають національність тієї держави, до реєстру якої вони занесені. При польотах у космічному просторі вони перебувають під виключною юрисдикцією держави реєстрації, оскільки сам космічний простір не підлягає суверенітетові жодної держави. Ст. VIII Договору фіксує норму, згідно з якою держава, що зареєструвала апарат, запущений у космічний простір, «зберігає юрисдикцію) і контроль над таким об'єктом... під час перебування у космічному просторі, в тому числі й на небесному тілі».

Положення Договору про космос передбачають також, що «права власності на космічні об'єкти... залишаються недоторканими під час їх знаходження у космічному просторі або на небесному тілі чи після повернення на Землю». При цьому такі об'єкти або складові частини їх, знайдені за межами держави, до реєстру, якої вони занесені, мають бути повернені цій державі. Для цього держава реєстрації зобов'язана пред'явити розпізнавальні дані. Повернення космічних об'єктів та їх складових частин здійснюється за рахунок держави, яка виконала запуску

5. Міжнародно-правове регулювання прикладних видів космічної діяльності

Безперечно, норми міжнародного космічного права розповсюджуються на всі види космічної діяльності. Однак широке прикладне використання штучних супутників Землі для цілей космічного зв'язку, метеорології, навігації, вивчення природних ресурсів викликало необхідність розробки спеціальних правових режимів деяких видів використання космічної техніки і окремих районів космічного простору. Особливе значення має правове регулювання тих видів використання космічного простору, наслідки яких відбиваються на Землі. Адже супутники прикладного призначення застосовуються в такому разі з господарською та іншою прикладною метою.

Безпосереднє телевізійне,мовлення через супутники (БТМ). Протягом багатьох років у Комітеті ООН з питань використання космосу та інших органах Організації Об'єднаних Націй обговорювались питання безпосереднього телевізійного мовлення через супутники; Міжнародно-правові норми стосовно БТМ, які містятся в Документах, неоднорідні за колом учасників, юридичної сили, предметом регулювання і сфери дії.

Одним з перших документів, у якому був сформульований принцип співробітництва - держав у галузі космічного електрозв'язку, є резолюція Генеральної Асамблеї ООН 1721 (XVI) від 20 грудня 1961 p., де проголошувалось, що зв'язок за допомогою супутників повинен стати доступним усім державам на всесвітній основі, яка виключає дискримінацію.

У 1982 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Принципи використання державами штучних супутників Землі для міжнародного безпосереднього телевізійного мовлення (МБТМ). Згідно з цим документом, служба МБТМ. може бути утворена тільки на підставі угод або домовленостей між державою мовлення та державою прийому передачі. Він у спеціальній літературі іменується «принципом угод і домовленостей». Ці принципи включають і ряд інших постанов, якими повинні керуватися держави при здійсненні безпосереднього телевізійного мовлення. З-поміж них: застосування до БТМ міжнародного права; міжнародне співробітництво при здійсненні БТМ; мирне розв'язування спорів; відповідальність держав за діяльність у галузі БТМ; обов'язок і право проведення консультацій стосовно діяльності в галузі БТМ; співробітництво в захисті авторських і суміжних прав; сповіщення ООН про діяльність у галузі БТМ.