Грунтоутворюючі породи та їх категорії

Ґрунтоутворюючими, або материнськими породами називають поверхневі горизонти гірських порід, на яких утворюються грунти.

Гірські породи поділяють на магматичні, осадові і метаморфічні.

1. Магматичні гірські породи утворюються при охолодженні магми

І мають кристалічну будову. Магматичні породи утворюють 96% літосфери, іноді вони зустрічаються як ґрунтоутворюючі породи (Крим, Кавказ). За вмістом SiO₂ вони поділяються на кислі (граніти, гнейси) і основні (андезити, базальти, габо). На кислих ґрунтоутворюючих гірських породах утворюються грунти з низькою родючістю, на основних з високою родючістю, тому що вони мають багато поживних елементів, нейтральну або слабо лужну реакцію і здатність накопичувати гумус у грунті.

2. Осадові породи утворились на земній поверхні шляхом вивітрю-

вання вже існуючих гірських порід і поділяються на три групи: уламкові, хімічні і біогенні. Уламкові осадові гірські породи утворились шляхом механічного руйнування різних порід і за розмірами уламків класифікуються на: грубоуламкові, піщані і алевритові. Серед осадових порід хімічного і біогенного походження важливу роль у ґрунтоутворенні відіграють карбонатні відклади: вапняки, мергелі, доломіти. Осадові гірські породи, що утворились у четвертинний період внаслідок вивітрювання, характеризуються сприятливими для ґрунтоутворення властивостями: пухким складенням, пористістю, водопроникністю, повітроємністю, поглинальною здатністю. Тому ці породи відіграють найбільшу роль у процесах ґрунтоутворення.

3. Метаморфічні гірські породи утворюються з осадових у глибоких

шарах земної кори під впливом високих температур і високого тиску. До них належать гнейси, різні сланці (глинисті, слюдяні, кремнієві), мармури (утворені з вапняків), кварцити (утворені з піщаників).

Усі гірські породи за віком можна поділити на дві великі групи: давні (дочетвертинні) і четвертинні, або сучасні пухкі осадові породи континентального і морського походження.

За генезисом ґрунтоутворюючі породи поділяються на такі категорії: елювіальні, делювіальні, пролювіальні, алювіальні, озерні, льодовикові, леси і лесоподібні суглинки, еолові і морські.

Елювіальними породами, або елювієм називаються продукти вивітрювання гірських порід, які залягають на місці їх утворення. Сучасний елювіальний покрив називають корою вивітрювання. Ці породи найбільш розвинуті на площинних вододільних просторах, на схилах вони відсутні. Склад і властивості елювія мало відрізняється від материнської породи.

Делювіальними породами, або делювієм називаються наноси, які утворилися у нижніх частинах схилів внаслідок зливу водами продуктів руйнування вододілів і верхніх частин схилів. Ознаки: шаруватість і деяка сортованість механічних часток, які входять до його складу: більші осідають вище по схилу, найдрібніші частки – біля підніжжя схилу. Зустрічається і не шаруватий делювій.

Пролювіальні відклади утворюються в гірських областях тимчасовими потоками (селями), які мають велику силу і переносять несортований уламковий матеріал вниз по схилу, відкладають його біля підніжжя гір, у міжгірних долинах, в устях річкових долин, утворюючи характерні конуси. Делювій і пролювій широко розповсюджені у гірських і передгірних районах і слугують материнськими породами для різних типів грунтів.

Алювіальні відклади – це осад поточних вод, або заплавні наноси, відкладені під час повені, а також озерні і дельтові відклади, вони відрізняються доброю сортованістю матеріалу і шаруватістю. Алювіальні наноси є материнською породою для різних заплавних грунтів, які володіють високою родючістю.

Озерні відклади заповнюють пониззя давнього рельєфу й відрізняються оглиненням і шаруватістю, важким гранулометричним складом з великим вмістом мулистої фракції.

Льодовикові відклади представлені моренами, флювіогляціальними та льодовиково-озерними відкладами, які утворились в результаті діяльності льодовика та льодовикових вод. Характеризуються добро сортованістю, легким механічним складом матеріалу, безкарбонатністю. Грунти сформовані на цих відкладах мають низьку родючість, бідні на гумус і поживні речовини. Розповсюджені на Поліссі – це болотно-підзолисті грунти підстелені глинами.

Покривні суглинки поширені в зоні льодовикових відкладів, які утворились в результаті розливів талих вод. Для них характерне залягання на морені, мають жовто-бурий колір, добре сортовані, багато частинок пилуватої фракції, не містять валунів. Переважно без карбонатні. Розповсюджені в центральних областях нечорноземної зони Російської Федерації. На цих породах утворилися підзолисті, дерново-підзолисті, а також сірі лісові грунти.

Леси і лесоподібні суглинки мають різний генезис. Їх загальними рисами є: палевий або буровато-палевий колір, карбонатність, пилувато-суглинковий гранулометричний склад із перевагою крупно пилуватої фракції (0.05-0.01 мм), борошнистість, пухке складення, добра водопроникненість і пористість. На них формуються високо родючі чорноземи, сіроземи, каштанові, сірі лісові грунти. Леси найбільш поширені в Україні й в Середній Азії. Лесоподібні суглинки розташовуються в льодовикових і зовнішньо льодовикових областях, серед покривних суглинків у лісостепових і степових районах. Відрізняються від лесів: меншим вмістом крупно пилуватої фракції, меншою пористістю і посадочністю, вміст карбонатів менше ніж у лесів.

Еолові відклади утворюються внаслідок акумуляції продуктів руйнування гірської породи вітром, яка особливо інтенсивно проявляється в пустелі. До еолових відкладів належать сортовані піщані наноси, які утворюють горби, дюни, бархани.

Морські відклади формуються внаслідок переміщення берегової лінії морів, явищ трансгресії і регресії. Відклади характеризуються шаруватістю, сортованістю та значною акумуляцією солей. Зустрічаються в Прикаспійській та інших приморських низовинах. На них утворюються засолені грунти.