Духовно-моральна СЕС склалася на основі християнського світогляду і була втілена в межах православної соціально-економічної моделі

Згідно з християнським світоглядом людина – духовно-тілесна істота. Сенс її життя розкривається лише в духовному вимірі. Всі земні умови її існування, в тому числі господарські, кінцеві і мають служити лише для того, щоб людина могла стати спадкоємцем вічного життя. Людина має не тільки тіло, а й розумну душу і вищу силу – дух. Відповідно, її потреби представлені потребами тілесними, душевними та духовними. Тілесні потреби – це потреби матеріальні (фізіологічні) і потреби в безпеці. Потреби душі, у відповідності з силами душі (розумова, чуттєва, вольова), це потреби: у придбанні знань про світ; творчій самореалізації; в отриманні радості, любові, щастя; реалізації себе, в тому числі через працю; в спілкуванні, розумінні, в необхідності бути корисним іншим, потреба в дії. Вищі потреби людини – це потреби духовні, без реалізації їх людина втрачає істинний сенс життя, не може розкрити повноцінно свою людську сутність і своє призначення. Духовна сила в людині – це сила створююча, перетворююча та організуюча, сила, яка об'єднує і дисциплінує. Духовні потреби проявляються в прагненнях до: дисципліни розуму, серця і волі (людина прагне до цілісності думок, почуттів, вчинків, до вибору духовно корисного для себе і оточуючих і подолання некорисного); набуття влади над нижчими бажаннями та побудови свого ціннісного світу, а значить і вчинків у відповідності з ієрархією (Бог, Вітчизна, ближній, Я); абсолютних цінностей і в незадоволеності всім відносним і земним; в прагненні до повноти, Божественної досконалості, спілкування з Богом. Також вони проявляються як творча сила, що створює себе і навколишній світ, як потреба жити по совісті, потреба жертовної любові до ближнього, до Бога. Сенс життя людини – успадкування Царства небесного, а весь її земний шлях, в тому числі господарська діяльність, це своєрідний «випробувальний полігон», часові умови, в яких людина повинна навчитися вірити, любити, прощати. І ці умови творить сама людина. Навколишній світ і господарську діяльність вона створює за своїм образом і подобою. І господарський світ, створений людиною, повинен, принаймні, не заважати досягненню головної її мети, а краще, якщо він буде сприяти цьому.

Християнська теологія стала фундаментом кількох напрямків наукової думки. Це східнослов’янська філософсько-економічна школа (кінець ХІХ – початок ХХ століття), дослідження А. Ріха, об'єднані в фундаментальну працю «Господарська етика» [74], сучасна німецька школа економічної етики.

Якщо фундаментом світогляду є християнський світогляд, система цілей економіки буде виглядати наступним чином (рисунок 4.1).

Базова, фундаментальна мета економіки, що відповідає тілесним потребам людини – це необхідність забезпечення умов для життя, зростання і розвитку як окремої людини, так і суспільства в цілому. Щоб реалізувати цю, переважно матеріальну мету, необхідна продуктивна праця.

Економіка при цьому має низводити людину до рівня засобів виробництва, вона не повинна вважати, що максималізація вироблених матеріальних благ і є її абсолютною метою. Важливо, щоб економіка реалізовувала і свою гуманну ціль. Людина має розвиватися повноцінно і гармонійно, реалізуючи, в тому числі, в господарському просторі і за допомогою його своє призначення. Структура трудової діяльності має велике значення для духовного і психічного формування людини. Збіднення внутрішнього змісту праці породжує небезпеку кризи, позбавляючи сенсу людське існування взагалі. Господарська діяльність має бути організована таким чином, щоб людина не втратила своєї людської сутності, щоб вона могла реалізувати не тільки тілесні потреби, а й потреби вищі, сприяла найбільш повному розкриттю людської особистості. Щоб праця її була насиченою творчістю, приносила радість людині і користь оточуючим, щоб після трудової діяльності у неї залишався час на відпочинок і відновлення сил, власний інтелектуальний, творчий і духовний розвиток, час на сім'ю та виховання дітей, допомогу іншим людям. Щоб оплата праці була достойною, своєчасною і справедливою. У праці в цілому, і в господарській діяльності зокрема, розкривається

Рисунок 4.1 – Цілі господарської діяльності

покликання людини стати співтворцем Бога щодо перетворення навколишнього світу.

Господарювання – це діяльність суспільно необхідна і соціальна за своєю природою, тому економіка, безумовно, має і соціальну ціль. Природа суспільства така, що в ньому не існує рівності: люди наділені різними здібностями, схильностями і можливостями, в тому числі матеріальними, душевними, духовними, різними повноваженнями і ступенем влади в ієрархії управління. У силу цього люди не можуть бути рівними у земному просторі, вони є рівними лише перед Богом в духовному вимірі. Однак господарська діяльність повинна бути організована таким чином, щоб забезпечити максимальну можливість для соціальної рівності, рівності в реалізації особистісного потенціалу кожного члена суспільства. Одне з базових призначень трудової діяльності – це допомога тим, хто не може повноцінно працювати сам і не може забезпечити себе. В економіці має бути створений механізм для забезпечення достойного існування незахищених верств населення, інвалідів та пенсіонерів, дітей, сиріт, людей, які частково втратили працездатність. Тобто, з проблемою внутрішнього сенсу економіки пов'язане питання справедливого розподілу. І це не тільки розподіл суспільного продукту, але й інших життєво важливих благ, до яких належить можливість отримати гідну освіту, відповідно здібностям людини, і робоче місце, що відповідає і здібностям, і освіті, і потребам людини (матеріальним, душевним, духовним). Якісне фінансування освіти і створення робочих місць – це найважливіші економічні завдання держави. Економічні блага, до яких належить і обмежена кількість робочих місць, повинні розподіляться за можливістю справедливо, щоб запобігти нісенітниці і несправедливості, яка загрожує внаслідок такої переорієнтації саме більш слабким у господарському відношенні. Це постановка питання про те, як мають бути влаштовані економічні та правові структури суспільства, щоб усім, у тому числі і найбільш знедоленим, була доступна як максимально допустима частка в користуванні суспільним продуктом, так і найвищий рівень можливостей отримання освіти відповідно до здібностей.

У тварному світі людина займає унікальне місце – місце відповідального перед Богом, Його уповноваженого на землі і в той же час суб'єкта, який має зробити об'єктом своєї творчої діяльності, подібної з Божественним творінням, всю Землю з усіма її скарбами, використовувати і підпорядкувати собі все, що зростає і живе на ній [74, С.280]. Тому не можна забувати й про екологічну ціль економіки. Економічна система повинна бути організована таким чином, щоб створити умови для найбільш раціонального та дбайливого використання природних ресурсів, збереження навколишнього середовища. Більше того, людина здатна розвивати природний світ шляхом виведення нових видів рослин і тварин, освоєння нових, мало придатних для господарювання територій (наприклад, осушення болот або освоєння пустелі шляхом створення штучних систем іригації).

Власне економічна ціль економіки пов'язана з її ефективністю. Ефективність економіки можна визначити як максимальну користь за мінімальних витрат, отримання достатнього для сталого розвитку прибутку.

Оскільки економіка не є самодостатньою як у своїй основі, так і цілях свого існування, вона створюється людиною, а також для людини, суспільства, тому має, меншою мірою, реалізовувати свою базову мету, бути гуманною, соціальною, екологічною, ефективною. Таку економіку можна визначати як моральну та соціальну. Втім існують і більш високі цілі, що знаходяться за межами економіки, але пов'язані з господарською діяльністю, це цілі духовні – сотеріологічна (її можна звести до таких визначень, як «гідно поводитися перед Богом», «стати духовними людьми, перебуваючи ще в цьому світі», «врятувати душу», «здобути собі воскресіння») і есхатологічна (позитивний вплив на весь навколишній світ, його перетворення відповідно до плану Божественного домобудування). Їх втілення в господарському просторі означає, що соціально економічна система повинна в міру можливостей сприяти тому, щоб людина при бажанні і відповідних діях могла досягти цих цілей. У разі якщо ці неекономічні, але духовні цілі будуть пронизувати соціальну, гуманну, екологічну, базову цілі своїм внутрішнім змістом і виявляться вищими за ієрархією, економічна ж ціль буде матеріальним фундаментом перетворень, ми будемо мати справу з духовно-моральною СЕС. У ній всі цілі отримують найбільш повну реалізацію. У цьому випадку, як писав С. Булгаков у «Філософії господарства»: «Хозяйство изнутри полагается как явление и средство духовной жизни» [16, С.85]. При такій заданості ієрархії цілей економіки для людини як для суб'єкта господарювання і для соціально-економічної системи в цілому, розкриваються принципово необмежені можливості для розвитку господарства, соціального добробуту і миру, духовного зростання.

Вихід на динамічну і стійку, духовно і соціально інтегровану модель розвитку суспільства і економіки передбачує реалізацію всіх вище названих цілей економіки з урахуванням домінуючих цінностей. Гідне самовизначення, справжня свобода і самореалізація особистості можлива тільки в полі духовно-моральних орієнтирів і духовно-моральної економіки як системи, що створює для цього необхідні соціально-економічні передумови.

Духовно-моральна соціально-економічна система – це така система ведення господарства і соціального устрою, яка має сприяти націленості особистості і суспільства в цілому на вічні цінності віри, надії і любові, прагнення до духовного зростання, згоди і взаємодопомоги. У сотеріологічному аспекті це система, яка повинна сприяти головній меті буття – спасінню душі людини, успадкуванню нею вічного життя. Однак людина відповідальна не тільки за своє життя, вона покликана до перетворення всього світу. І господарська діяльність розглядається як засіб перетворення, одухотворення світу, його зміни відповідно Божественному задуму про світ і про людину в процесі співтворчості Бога і людини, за допомогою синергії двох воль, зусиль людини і сили Божественної енергії (благодаті). Тому в есхатологічному аспекті духовно-моральна СЕС – це система, яка має сприяти не тільки освоєнню, збереженню, а й розвитку, одухотворенню оточуючого всесвіту. Духовно-моральна СЕС – гуманна і соціальна – вона служить інтересам особи і суспільства. Це система, яка забезпечує гармонійний розвиток особистості людини, в тому числі творчий, інтелектуальний, духовний; накопичення духовного та інтелектуального капіталу особистості і суспільства; злагоду і мир у суспільстві, збереження і розвиток всього навколишнього світу; соціальний комфорт і матеріальний добробут усіх членів суспільства.

Головними цінностями духовно-моральної культури такої системи є: Бог, особистість, Батьківщина, сім'я, вічні цінності віри, надії, любові, милосердя. Економічна культура і відносини базуються на таких цінностях як: соборність, єдність, взаємодопомога, взаєморозуміння, взаємоповага, справедливість, довіра, чесність, працелюбність, некористолюбство, відповідальність, діловитість, благодійність, соціальна захищеність, якість роботи.

Оскільки одна з головних цінностей такої системи – сім'я, систему спрямовано на підтримку і розвиток інституту сім'ї, її культурного, духовно-морального капіталу та економічного добробуту. Основою мотивації якісної, продуктивної праці і всіх перетворень в системі є не людські пороки, а людські чесноти. Економічний розвиток, економічна ефективність такої системи є необхідною умовою, не самоціллю, а засобом для гармонійного, всебічного розвитку людини і суспільства в цілому, перетворення, одухотворення навколишнього світу. Теж можна сказати і про професіоналізм як необхідну умову досягнення всіх цілей системи. Духовно-моральна соціально-економічна система – це система, побудована на духовних цінностях, моральних принципах та професійних знаннях.