Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
На буття людини та її життєдіяльність впливають два основні
процеси: біологічний і культурний. Якщо біологічна еволюція визна-
чається природними та генетичними засадами, то сутність культур-
ного розвитку виражається інформаційною передачею традицій,
звичаїв, обрядів, способів спілкування індивідів між собою і з сере-
довищем їхнього існування. Культура, як система позабіологічно
вироблених норм, прийомів, засобів людської діяльності, задає цю
діяльність, програмує спосіб і міру оволодіння людиною природного
і соціального світу. Сфера культури містить не тільки результати,
але й процеси матеріальної та духовної діяльності людей.
Поняття «культура» латинського походження, під яким у добу
античності розуміли обробіток землі, догляд за нею тощо. Таке
визначення культури давно відійшло в минуле. Традиційно вважа-
ється, що першим до сучасного розуміння поняття «культура»
наблизився римський оратор, політичний діяч, письменник і філософ
Марк Тулій Цицерон (106–43 рр. до Р. Х.) у праці «Тускуланські
бесіди». Ця робота присвячена Марку Юнієві Бруту, який запа-
м’ятався в історії як людина, що очолила змову проти Юлія Цезаря.
«Тускуланські бесіди», які написані в 45 р. до Р. Х., складаються з
п’яти книг. У першій книзі М. Цицерон порівнює досягнення греків і
римлян, а в другій, де висловлюється, що таке правдива філософія,
пише: «Як плодоносне поле без обробітку не дає врожаю, – так і
душа. Обробіток душі – це і є філософія: вона випалює в душі вади,
6 Розділ 1
готовить душі до посіву і сіє тільки те насіння, яке, визрівши, при-
несе рясний врожай». З часом слово «культура» почало вживатись у
значенні «вихований», «освічений», «мудрий» тощо.
У повсякденне життя, як самостійне, поняття «культура» ввів
німецький філософ культурно-історичної доби Нового часу* Самуїл
Пуфендорф (1632–1694). У 1684 р. цим поняттям він позначив все
те, що відрізняється від природного, тваринного, тобто все створене
і надбане людиною, що має позабіологічне походження. С. Пуфен-
дорф розділив «природну» людину і людину культурну, внаслідок
чого поняття «культура» поступово набувало значення чогось поза-
природного, штучного.
Сьогодні «культуру» ще називають «другою» природою, що її
створила людина під час освоєння божественної або «першої»
природи, від якої вона безпосередньо походить.
У добу Просвітництва (ХVІІІ ст.) активно продовжилось
теоретичне осмислення культури. Французькі просвітителі Шарль
Монтеск’є (1689–1755), Марі Франсуа Аруе Вольтер (1694–1778),
Жан Антуан Кондорсе (1743–1794) зводили культурно-історичний
процес до розвитку людського розуму, боротьби варварства і циві-
лізації, пов’язували культуру з тими перевагами і благами, які несуть
людині вдосконалення й застосування розуму. Вони та їхні прихиль-
ники враховували те, що культура повинна сприяти побудові
досконалого суспільно-політичного ладу, який відповідав би природі
людини, яка, будучи творінням Божим, вважається доброю від
народження. Таке суспільство повинно ґрунтуватися на засадах
розуму, де в кожної людини виховані розумні потреби. Для гармо-
нізації особи необхідно шляхом загальної просвіти підвищити рівень
освіти суспільства.
* У культурно-історичній періодизації XVII – середина XIX ст. – це доба
Нового часу. Під час цієї доби розвинулось Просвітництво як – широка ідейна
течія, представники якої (вчені, філософи, письменники) вважали метою сус-
пільства людське щастя, шлях до якого – зміна устрою суспільства відповідно
до розуму. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція
освіченого абсолютизму, ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм,
осуд експлуатації людини людиною, утвердження самосвідомості й само-
цінності особи. Цим просвітники відрізняються від просвітителів, якими є всі
носії освіти і прогресу.
Теоретичні основи культури 7
Раціоналізм Вольтера та його прихильників піддав критиці
Жан-Жак Руссо (1712–1778), який поставив під сумнів роль освіти,
науки і мистецтва в покращенні природи людини. Зокрема
філософські, релігійні та педагогічні міркування Ж.-Ж. Руссо за-
клали основи такої естетичної течії в мистецтві, як сентименталізм:
«Розум може помилятись, а почуття – ніколи!». Для сучасної куль-
турології важливою, хоч і неоднозначною, є думка Руссо про те, що
культура із своїми благами відділяє людину і народи від «першої
природи», впливаючи негативно на їхнє фізичне і моральне здоров’я,
що врешті-решт, веде до занепаду, як це трапилось у минулому з
Єгиптом, Грецією, Римом, Візантією та іншими цивілізаціями. Для
Руссо є очевидним, що причина нерівності в суспільстві має куль-
турне походження, а саме після того, як люди добровільно відмо-
вились жити за законами природного права і погодились жити за
такими правилами, згідно з якими кожен має право сказати стосовно
чогось – це моя власність. Він також протиставив зіпсованість і
моральну розбещеність «цивілізованих» націй простоті і чистоті
звичаїв культури патріархальних народів. Досі ці ідеї є визна-
чальними для культурологів.
Вагомий внесок у теоретичне осмислення культури зробив ні-
мецький філософ Еммануїл Кант (1724–1804), який, визнаючи в
основі світобудови тріаду ідей – істина, добро і краса, – прийшов до
морального осмислення культури. У цьому контексті важливе місце
займають його роздуми над проблемою просвіти. На думку Е. Канта,
суть просвіти полягає в тому, щоб поступово навчити суспільство
думати над тим, якими принципами, законами і правилами воно ке-
рується в своєму громадському, духовному і повсякденному житті.
Філософ закликає владу не забороняти громадянам займатися віль-
ним і публічним обговоренням тих питань, які виникають з приводу
державного ладу, релігійних традицій і освіти. Оскільки, залежно від
того, як швидко суспільство візьметься за публічне обговорення
наявних проблем, настільки швидше воно розпочне пошук доско-
наліших і розумніших принципів життєвого устрою. Він вважав, що
дана Богом культура сприяє людським здібностям піднятись від
тваринного стану до високоморального існування, підкоряючись
внутрішньому прагненню до добра, яке він назвав «категоричним ім-
8 Розділ 1
перативом». Цей основний закон кантівської етики твердить: «Чини
так, щоб ти завжди ставився до людини в своєму обличчі, і в обличчі
будь-кого іншого, як до цілі, і ніколи як до засобу». Е. Кант також
вважав, аналізуючи людську діяльність, що небезпечно ставити
насолоду на перше місце – це загрожує самій сутності моралі.
Інша актуальна для культурології проблема, яку піднімав
Е. Кант, це проблема про небезпечність цивілізації, але визнавав, що
іншої дороги в людства немає. Вважав, що людина стає людиною,
тільки завдяки тому, що перемагає в собі «природне», тобто тва-
ринне, і стає людиною, коли здатна побачити людину в іншій.
До формування фундаментальних засад культури особливо
доклався ще один німецький філософ – Георг Вільгельм Фрідріх
Гегель (1770–1831), який вирізнявся загостреною увагою до історії
світової духовної культури. У роботі «Феноменологія духу» (1807)
він оцінює культуру як закономірний розвиток, поступове виявлення
творчої сили існуючого поза ним «світового» розуму, який ототож-
нював з Богом. Розум втілюється в поступово змінних формах
культури різних держав і народів, одночасно пізнаючи сам себе, як
їхнього творця. Рушієм цих змін у природі і суспільстві є діа-
лектична боротьба протилежностей. Сутність культури, за Гегелем,
розкривається не через подолання біологічних основ у людині і
творчу фантазію видатних осіб, а через духовне приручення людини
до світового цілого, яке поєднує природу та історію.
Загалом у добу Нового часу культура розглядалася насамперед
як феномен духовного порядку, як наслідок і прояв творчої діяль-
ності в науці, мистецтві, релігії, освіті тощо. Матеріально-виробнича
діяльність, яка була примусовою для більшості безпосередніх вироб-
ників, поняттям культури не охоплювалась, тому що не створювала
належних умов для творчої активності людини. Натомість, духовна
діяльність завжди асоціювалася з вільним інтелектуальним пошу-
ком, фантазією і натхненням, незалежним від зовнішніх обставин,
внутрішнім світом людини, що робить її досконалішою і сильнішою.
Утім, ці погляди на культуру та її особливості стали фун-
даментальними, вже з середини ХІХ ст. і відтоді розширився їхній
предмет дослідження, з’явилися нові дискусійні проблеми, тео-
Теоретичні основи культури 9
ретичні роздуми, сформувалися концепції* та наукові школи**. А все
для того, щоб пізнати витоки, сутність, особливості, закони куль-
турно-історичного розвитку тощо.
Дата публикования: 2014-11-18; Прочитано: 435 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!