Льон-довгунець

Льон-довгунець – прядильна культура. З його волокна в чистому вигляді або в сполученні з синтетичним виготовляють різноманітні тканини – від грубого брезента до найтоншого батіста. Льняне волокно має високу міцність (у 2 рази міцніше бавовникового в 3 рази – вовняного) і високими теплоізоляційними і гігеїнічними особливостями (термо- і вологоізоляційні особливості льняної тканини вдвічі вищі, ніж бавовникової і шовкової).

Олія з насіння льону має чудові дієтичні особливості, застосовується також у фармацевтичній і миловарній промисловості, Варена льняна олія – оліфа використовується для виготовлення лаків і барвників, льняна макуха – на корм худобі. Він містить до 30% білка.

Найбільше льону висівають Російська Федерація, Білорусь, країни Балтії. В україні льон висівають у Західних і Північних областях України. Великі площі льон займає в Польщі, Чехії, Словаччині, Франції, Бельгії, Нідерландах, Японії.

Систематика і порходження.

Льон-довгунець відноситься до роду Linum L. – льон сімейства льонові – Linaceae Dum. Вид, до якого він належить, L. usitatissimum L. – льон культурний відрізняється високою поліморфністю і, крім довгунця, включає льо-кудряш (низькорослі сильногілкуваті олійні форми), проміжні форми (так званий межеумок), середземноморські крупнонасіневі зразки, а також деякі інші (мал. 39). До роду Linum, крім льону культурного, відноситься понад 200 інших видів, 45 з них, переважно диких, ростуть на території України.

Хромосомні числа видів льону не складають цілкорм правильного ряду (2n =16, 18, 30, 36, 60). Все це трав’янисті однорічні, дво- і багаторічні рослини.

Види льону об’єднані в дев’ять секцій. Льон культурний входить у секцію Protolinum planch. (першольонові). Вона включає також близькі до L. usitatissimum види, які добре схрещуються з ним і між собою. В Західній Європі, в Україні і Далекому Сході в посівах льону культурного зустрічається L. Crepitans Dum. – льон смітній (льон-стрибунець). Він відрізняється тим, що при дозріванні його коробочки розтріскуються і розкидається насіння. Є привід вважати, що L. crepitans походить від льону культурного. У Закавказзі (Колхіда, Ленкорань), а також на Балканах і в Баварії (ФРН) зустрічається L. bienne Mill. – льон дворічний (зимній) – багатостеблова сланцева рослина з розтріскуваним коробочками. В горах Грузії існує інший вид – L. humile Mill. – льон низький. Обидва види в минулому вирощувалися, в теперішній час їх не вирощують.

Пращуром культурного льону, як льоу дворічного і низького, вважається L. angustifolium Iiuds. – льон вузьколистий – дикий поліморфний багаторічний або дворічний вид. Цетри походження культурного льону – Середньоазійський, Середземноморський і Ефіопський; Західно-Сибірський центр – вторинний. Саме тут формувалися довунцеві форми льону. Особливо слід відмітити північно-західні області Російської Федерації, в яких селяни у прадавні часи займалися льонарством і де народна селекція створила зразки з високим вмістом волокна високої якості. Західноєвропейські і північноамериканські форми довгунця походять від російських. За іншими джерелами, льон-довгунець у Західній Європі лише частково запозичений з Росії, а в основному походить від льону з Передньої Азії, тоді як батьківщина вітчизняних форм довгунця – Середня Азія.