Словник

Абсолют — вічна, незмінна, нескінченна першооснова Всесвіту. Відображає повну і завершену досконалість якоїсь речі, явища. Найчастіше властивості абсолюту приписують­ся Богу, духу, ідеї, розуму, обов'язку, волі тощо. Абсолют­ність якостей цих об'єктів не залежить від суб'єктивного сприйняття людиною.

Гіпотетичне — можливе, гадане, правдоподібне; сумнів­не, домислене, припущене (від гіпотези — наукового положення, висновку, що пояснює ті чи інші явища дійсності на основі припущення).

Егоїзм — морально-етичний принцип, за яким людина віддає перевагу власним інтересам, нехтуючи інтересами інших людей.

Емпіризм - напрям у філософії, який єдиним джерелом пізнання вважає чуттєве сприймання (тобто свідчення орга­нів чуття людини) і досвід, а значення теоретичних узагаль­нень і логічного мислення недооцінює або зовсім заперечує. Іншими словами, схильність до практичної діяльності на шкоду теоретичним узагальненням.

Індивід (або індивідуум) - окрема людина у єдності при­родних та соціальних особливостей, на відміну від групи, ко­лективу, будь-якої людської спільноти та суспільства.

Індивідуальність - сукупність психічних властивостей, характерних рис і досвіду кожної людини, що відрізняють її від інших індивідів. Неповторне, унікальне, інтимне в людині.

Карма - закон моральної відплати, за яким сума здійсне­них людиною вчинків (включно з думками) визначає харак­тер її нового народження та подальшого існування. Невиди­ма і невблаганна сила, яка визначає в буддизмі благополуч­чя чи неблагополуччя умов існування, стать, строки життя, соціальний стан людини тощо.

Особистість - поняття, яке визначає людину в єдності її індивідуальних здібностей і соціальних функцій. Це люди­на зі своїми соціальне зумовленими, індивідуально вираже­ними якостями: інтелектуальними, вольовими, емоційними. Конкретна людина з погляду її культури, особливостей ха­рактеру, поведінки та ін.

Раціоналізм - напрям у теорії пізнання, який, на про­тивагу емпіризмові, вважає розум єдиним джерелом і кри­терієм пізнання. У буденному розумінні — розсудливе став­лення до життя, розсудливість у вчинках.

Соціальне - пов'язане з життям і стосунками людей у суспільстві; суспільне, породжене умовами суспільного жит­тя, певного середовища, ладу. Існує у тому чи іншому су­спільстві.

Сутність - у філософії головне, визначальне у речі, явищі, що зумовлене глибинними зв'язками й законами роз­витку і пізнається на рівні теоретичного мислення. Отже, це найголовніше, основне, істотне в речі, явищі - це її суть, зміст.

Феномен - унікальне, неповторне явище, подія тощо. У нашому випадку - унікальність людини, її неповторність, відмінність від інших живих істот.

Відродження – розквіт, піднесення чого-небудь (напри­клад культури), що перебувало в стані занепаду або на низь­кому рівні розвитку.

Відчуження – соціальний процес, який характеризуєть­ся перетворенням діяльності людини та її результатів у са­мостійну, ворожу людині силу. Відчуження від культури — процес втрати людиною можливостей освоювати необхідні для її життєдіяльності культурні цінності, які стають для неї "чужими".

Деградація – рух назад, поступове погіршення, занепад культури, втрата нею гуманістичних властивостей.