Скульптура відіграє важливу світоглядну роль, оскільки сприяє формуванню ідеалів, дає змогу людині побачити себе збоку

Специфічним різновидом творчої діяльності й спілкуван­ня людей є музика – вид мистецтва, який відображає світ у художніх звукових образах. Вона відображає почут­тя, думки, процеси, що переймають внутрішній світ люди­ни, становлення і розвиток цього світу. Змістом музики є втілений у музичних образах ідейно-художній задум компо­зитора, результат емоційного відображення, перетворення й естетичної оцінки явищ об'єктивної дійсності у свідомості музиканта. Музика не може, як слово, виражати конкретні почуття і наочно, як образотворче мистецтво, зображувати зміст, їй притаманні розвиток, перетворення і зіткнення уза­гальнених образів – емоцій, що в людській свідомості може асоціюватися з динамікою психологічних і соціальних про­цесів, явищ природи. Образні системи музики дають змогу втілювати поняття, що визначають світоглядні ідеї. Для кон­кретизації ідей своїх творів композитори вдаються до синте­зу музики зі словом, сценічною дією, танцем, зображенням. Однією з визначальних рис музики як мистецтва самовира­ження є возвеличення й оспівування позитивного, прекрас­ного в людині. Музика має велике пізнавальне, виховне, організуюче значення в житті суспільства. Як важливий засіб світоглядного виховання людини вона формує ес­тетичні смаки та ідеали, розкриває емоційну чут­ливість, відчуття прекрасного. Музика здатна збуджува­ти співпереживання, впливати на сферу почуттів, інтелект людини, її поведінку. Музику брали і беруть на своє озброєн­ня всі соціальні системи і сили. Найвидатніші музичні звершення пов'язані з передови­ми гуманістичними ідеями певної епохи і загальнолюдськи­ми ідеалами.

Історично складалися типові музичні форми – двочастинна, тричастинна, період, варіації, рондо, сонатна форма, фуга та ін. Музична діяльність має три основні різновиди – творчість, виконавство й сприйняття. Якщо компонування й виконання відбуваються одночасно, – це імпровізація.

Музику можна диференціювати за різними ознаками: за авторством – народна, самодіяльна, професійна; за харак­тером змісту – лірична, епічна, драматична, героїчна, тра­гічна, комічна тощо; так звана серйозна і легка музика; за виконавським призначенням – музика вокально-інструмен­тальна; в іншому аспекті – сольна, ансамблева, оркестрова, зорова, мішана, камерна, симфонічна, механічна, яку вико­нують на механічних та електромузичних інструментах; за синтезом з іншими видами мистецтв та зі словом – музика театральна, хореографічна, кіномузика, музика програмна інструментальна, а також мелодекламація; за життєвими функціями – музика прикладна, побутова, обрядова, що об'єднує жанри – пісенний (гімн, колискова, серенада та ін.), танцювальний (менует, вальс, гопак, козачок та ін.), мар­шовий (стройовий, церемоніальний і жалобний марш); за кількістю голосів – одноголосна і багатоголосна музика; за системою ладогармонійного мислення – тональна і атональ­на музика; за стилями – історичний, регіональний, націо­нальний, груповий, індивідуальний. З основних різновидів музики історично склалися музичні жанри: вокальні й вокально-інструментальна – пісня (лірична, жартівлива, тру­дова, масова, історична, революційна, військова тощо), дума, романс; хорові твори (поема, сюїта, фантазія, кантата, ора­торія), опера (так звана серйозна, комічна, епічна, героїчна, народна музична драма тощо), оперета, музична комедія, мюзикл; інструментальні – танець, марш, елегія, ноктюрн, скерцо, увертюра, сюїта, соната, симфонія, симфонічна пое­ма, рапсодія тощо.

Музика є предметом дослідження окремої галузі мистецтво­знавства – музикознавства. Наше завдання – ознайомити в загальних рисах із музикою як потужним мистецьким факто­ром формування високого рівня світоглядної культури людини. Родову сутність мистецтва особливо яскраво демонструє театр – вид мистецтва, який відображає світ у худож­ньо-сценічних образах. Театральне мистецтво є своєрідним проявом світоглядної культури, засобом естетичного та ідей­ного виховання людини і суспільства. Театр відображає особ­ливості становлення людини, її душевний стан, ідеали і су­перечності суспільства.

Театр – це просторово-часове, синтетичне, водночас ав­торське і виконавське мистецтво. Основою драматичного теат­ру є література, передусім драматургія, музичного театру – музика. Драматургія набуває сценічних форм за допомогою акторського мистецтва, засобами сценографії та костюмів ство­рює середовище, де відбувається дія, і режисерського мистец­тва, що забезпечує єдність задуму, художню і стильову ці­лісність вистави. Сучасний театр використовує окремі елемен­ти кіномистецтва, телебачення, радіо, здобутки новітньої тех­ніки. Одним із важливих принципів театру є умовність – пев­на невідповідність зовнішніх рис сценічної дії життєвим пер­шоосновам, що досягається використанням засобів метафорич­ності, символіки, гротеску, гіперболи, фантастики. Своєрід­ність театру полягає в тому, що дія на сцені, незважаючи на попередню її підготовку, відбувається щоразу безпосередньо перед глядачем.

Між актором і глядачем встановлюється взаємозв'язок. Завдяки цьому театр справляє особливий емоційний вплив. Безпосередність сприйняття театрального твору робить гля­дача свідком і немовби співучасником дії.

Театр як вид мистецтва поділяють на види: драматичний, музичний театр (опера, балет), музично-драматичний (поєднує ознаки музичного і драматичного театрів), оперета; театр ля­льок, тіньовий театр, пантоміма; до них примикає театр од­ного актора. Види театру мають різноманітні структурні ва­ріанти, жанрові модифікації. Так, драматичний театр ставить трагедію, комедію, драму тощо. Драма буває соціальна, сімей­но-побутова, психологічна, камерна, історична, лірична тощо. Комедію поділяють на соціальну, сатиричну, побутову, лірич­ну, комедію характерів або ситуацій, водевіль, фарс та ін. Деякі театри мають жанрову спеціалізацію (театр сатири, ко­медії, водевілю, малих форм) або орієнтуються на певне коло глядачів (театр молодіжний, юного глядача). Театр належить до видовищних мистецтв, куди, зокрема, входять цирк, ма­сові видовища, кіномистецтво, телевізійне мистецтво.