Мистецтво і світогляд

Світоглядні орієнтири людини і суспільства мають також мистецьки окреслений характер.

Мистецтво – це відображення людиною світу в ху­дожніх образах, естетичне освоєння світу в процесі ху­дожньої творчості. При цьому під художньою творчістю розуміють особливу сферу людської діяльності, в межах якої відбувається відображення дійсності в конкретно чуттєвих образах відповідно до певних естетичних ідеалів.

Загальноприйнятим вважається положення, що мистец­тво зародилося у первісному суспільстві доби пізнього палео­літу. Про це свідчать різноманітні пам'ятки, наприклад, малюнки в печерах, різьблення на кістці та камені, знаряд­дя праці, зброя тощо.

З моменту свого зародження і донині мистецтво пройшло тривалий і складний шлях, з кожним етапом свого розвитку збагачуючись і вдосконалюючись.

Мистецтво країн стародавнього світу, а також мистецтво Київської Русі, гуманістичний живопис, архітектура і літе­ратура епохи Ренесансу, класицизм ХУП—ХУІП ст. і роман­тизм кінця XVIII – початку XIX ст., критичний реалізм XIX ст. та прогресивні напрями сучасного демократичного мистецтва збагатили людство невмирущими художніми цінностями, які містять у собі колосальний обсяг знань і життєвий досвід цілих епох, поколінь і суспільних культур.

Мистецькі знання і життєво-художній досвід відіграють значну роль у діяльності людини. Ця роль виявляється пе­редусім у мистецьки орієнтованому світогляді.

Як органічно цілісне явище мистецтво в цілому виступає у вигляді складної системи видів і жанрів, що історично ево­люціонують. За змістом та формальними ознаками вони утворюють певні напрями, стилі, школи та манери худож­ньої творчості, зумовлені особливістю образного відтворен­ня дійсності в специфічному матеріалі: дереві, камені, фар­бах, металі, звуках, слові тощо. Зародження стилів, мане­ри, напрямів мистецтва відбувається як під впливом відпо­відного рівня духовності, так і завдяки історично визначе­ним соціальним та природним потребам та інтересам люди­ни й суспільства. Суттєвий вплив на зародження і розвиток того чи іншого виду і жанру мистецтва справляють культу­ра, звичаї, традиції і обряди, концепції і теорії художньо-образного бачення світу.

Одним із найперших видів мистецтва є живопис – зорове втілення задуму (теми, сюжету) митця за допомогою композиції й малюнка. Живопис – це також зорове втілен­ня обсягу і розташування у просторово-часовому вимірі постатей і предметів, що передається за допомогою світлотіні, лінійної та просторово-кольорової перспекти­ви. Найважливішим зображувальним та емоційним засобом живопису є колір. За допомогою кольору, зведеного у творі в гармонійну систему (колорит, кольорова гама), підкреслюєть­ся різноманітність барв реального світу, їхнє природне забар­влення та зміни цього забарвлення залежно від освітлення на­вколишнього світло-повітряного середовища. Залежно від призначення живопис визначають як монументальний, де­коративний, станковий, декораційний і мініатюру. Відповідно до тематики і предмета зображення розрізняють жанри жи­вопису: анімалістичний, побутовий, історичний, батальний, портрет, пейзаж, натюрморт, міфологічний, релігійний та але­горичний.

Визначення рівня світоглядного впливу живопису за­лежить від глибини і правдивості зображення дійсності, майстерності застосування художніх і технічних засобів та ідейно-емоційного духу живописного твору.

Глибин зародження первісного суспільства сягає такий вид мистецтва, як графіка.

Графіка – це специфічне зображення людиною реаль­них предметів чи задуму за допомогою таких засобів, як лінія, штрих і пляма у взаємодії з незайманим тлом. За технікою виконання графіку поділяють на рисунок тверди­ми матеріалами (олівець, вуглина, крейда, пастель, сангіна), малюнок – рідкими (чорнило, туш, акварель, соус) та дру­ковану графіку (гравюра, літографія, офорт тощо). Графіка має багато жанрових різновидів. Найголовнішими з них є: станкова графіка – твори самостійного значення, які не­рідко становлять цикли, серії, об'єднані спільними темами; книжкова – ілюстрації, зовнішні та внутрішні оздоби (віньєтки, заставки, ініціали тощо), шрифт; журнальна і газетна; ужиткова графіка – поштові марки, етикетки та малюнки на упаковці товарів, фірмові й фабричні знаки, екслібриси, дипломи, грамоти тощо; плакат (політичний, рекламний, видовищний). Масовість, яка досягається тиражуванням інформації, здатність оперативно відгу­куватися на події та явища сучасності зумовлюють важливість світоглядного значення графіки.

У первісному суспільстві зароджується й такий вид мис­тецтва, як архітектура. Архітектура – мистецтвостворення будинків і споруд, а також їхніх комплексів, які формують просторове середовище для життя та діяль­ності людей.

Головні засоби створення художнього образу в архітек­турі – формування простору й архітектоніка, а також симет­рія і асиметрія, контрасти, ритм, пропорції, масштаб. Ці за­соби доповнюються різними прийомами обробки поверхні спо­руди, які надають архітектурі пластичності, фактури, кольо­ру. Архітектура виконує світоглядну функцію разом із інши­ми видами мистецтва. Виконання архітектурою цієї функції виявляється в тому, що вона, з одного боку, розкриває загальнолюдське у стилі і характері, організації умов людського життя, з іншого – показує своєрідність на­ціональних рис, побут і духовну культуру різних народів.

У народів різних континентів ще в первісному суспіль­стві зародилась і була поширена скульптура як один із ба­гатьох видів мистецтва.

Скульптура – вид мистецтва, основним засобом ху­дожньої виразності якого є співвідношення обсягових форм у реальному просторі. Скульптурне мистецтво вміло використовує закономірності пропорційності та ритму з ура­хуванням освітлення. Скульптурні твори виконують із твер­дих або пластичних матеріалів — виліплюють з глини або пластиліну, висікають з граніту і мармуру, вирізають з дере­ва, виливають із бронзи, чавуну, виколочують та карбують з нержавіючої сталі, міді, алюмінію. Об'єктом скульптурного зображення є людина, іноді тварина. Основними видами скульптури є кругла скульптура і рельєф. Кругла скульп­тура (статуя, напівфігура, бюст, скульптурна група) розра­хована на круговий огляд. У рельєфі опукле зображення ви­ступає з площини, що становить основу твору. Завдяки цьо­му скульптор у рельєфі має більше, ніж у круглій скульп­турі, можливостей вільно групувати постаті та відтворювати елементи пейзажного і архітектурного середовища. Залежно від того, наскільки високо виступає зображення над фоном, розрізняють барельєф, горельєф і контррельєф. Своєрід­ним різновидом рельєфу є медаль. За призначенням скульп­туру поділяють на монументальну (пам'ятник, надгробок), монументально-декоративну (фонтан, каріатида, маскарон тощо) та станкову (скульптура в музеях, на виставках, в інтер'єрі громадських, державних та особистих будівель). Окремим різновидом станкової скульптури є скульптура ма­лих форм (статуетки людей, тварин тощо).