Етапи контролю та методика їхнього здійснення. 2 страница. 4) отримання товарів, робіт, послуг;

4) отримання товарів, робіт, послуг;

5) здійснення платежів;

6) використання товарів, робіт, послуг на виконання бюджетних програм.

Органи Державного казначейства здійснюють контроль використання коштів державного бюджету відповідно до зазначених стадій та в послідовності, що наведена на рис. 3.3.

Основні напрями контролю:

1. Контроль відповідності кошторисів доходів і видатків розпорядників бюджетних коштів розпису Державного бюджету України. Методами формальної, нормативної та експертної перевірки з’ясовуються, чи відповідають показники видатків, визначені в кошторисах, бюджетній класифікації видатків на функціональні, відомчі та економічні, а також чи визначені в кошторисах напрями використання бюджетних коштів відповідно до програмних завдань держави та ступінь відповідальності розпорядника бюджетних коштів за виконання бюджету певного рівня. У разі подання розпорядниками до органів Держказначейства помісячних лімітних довідок чи тимчасових кошторисів перевіряється відповідність їхніх показників даним розпису доходів і видатків державного бюджету з урахуванням щомісячного (щоденного) розподілу бюджетних коштів за напрямами здійснення видатків і підрозділами організації—розпорядника бюджетних коштів.

2. Перевірка доцільності та ефективності витрат бюджетних коштів здійснюється для забезпечення попереднього контролю за використанням коштів державного бюджету. Перш за все перевіряється наявність в обліку розпорядника відповідного бюджетного зобов’язання для здійснення платежу з виконання Державного бюджету за видатками (прийоми фактичного конт­ролю залишків на реєстраційних рахунках розпорядників бюджетних коштів). Фахівці відділу бухгалтерського обліку та звітності й відділу обліку лімітів видатків та контролю за виконанням кошторису територіального органу Держказначейства перевіряють банківські й розрахункові документи на предмет доцільності витрачання бюджетних коштів та правильності оформлення документів, що підтверджують необхідність проведення оплати рахунків, відповідно до визначених законодавством форм і правил (формальна і візуальна нормативна перевірка). Суми, що належать перерахуванню, звіряються з даними кошторисів доходів і видатків установи та залишками невикористаних асигнувань фактичного цільового призначення за кодами бюджетної класифікації (прийоми порівняння і логіч­ної перевірки). У разі необхідності документальна перевірка проводиться з виходом фахівців Держказначейства в установу. Якщо буде виявлено ознаки встановлення можливості неефективного використання матеріальних цінностей та грошових коштів чи неповного документального підтвердження витрат, органи Держказначейства відмовляють в оплаті такого рахунку та повертають його розпоряднику коштів.

3. Контроль за проходженням платежів за дорученням розпорядників бюджетних коштів. Спочатку фахівці відділу бухгалтерського обліку та звітності перевіряють, чи відповідають суми касових заявок на отримання готівки розпорядників бюджетних коштів даним кошторисів доходів і видатків установи та чи дотримані терміни, установлені для подання касових заявок (за 55 днів до початку кварталу). Контроль повноти проведених витрат здійснюється за кожним напрямом витрачання бюджетних коштів із застосуванням прийомів порівняння і візуальної нормативної перевірки виписок банку з бюджетного рахунку Держказначейства та реєстраційних рахунків розпоряд­ників бюджетних коштів, доручень на отримання грошових чеків, кошторисів доходів і видатків установи. При цьому особлива увага звертається на повноту та своєчасність перерахування відповідних податків у бюджет при отриманні установою заробітної плати і прирівняних до неї виплат (прийоми логічної і зустрічної перевірки платіжних доручень, касових заявок на отримання готівки, доручень на отримання грошових чеків, відомостей обігу ресурсів на бюджетному рахунку, виписок банку з бюджетного й реєстраційних рахунків).

4. Контроль правильності відображення в бухгалтерському обліку операцій з витрачання бюджетних коштів. Фахівці управління (відділу) бухгалтерського обліку та звітності територіального органу Держказначейства здійснюють щомісячну перевірку звітів про виконання кошторисів видатків за формою 2-МДБ щодо відповідності даних розпорядників коштів, що утримуються за рахунок державного бюджету, записам на особових реєстраційних рахунках Державного казначейства та даним звіту про виконання бюджетних асигнувань по розпорядниках коштів, який подається до вищого органу Держказначейства (прийоми порів­няння й арифметичної перевірки, проведення зворотних записів і виправлення помилок у записах на реєстраційних рахунках, виписка уточнюючих меморіальних ордерів без погодження з розпорядником коштів). Методом аналізу кореспонденцій рахунків за даними меморіальних ордерів, книги Журнал-Головна, відомостей реєстраційних рахунків розпорядників коштів перевіряється правильність відображення в бухгалтерському обліку й звіт­ності про виконання бюджетів, кошторисів наданих на оплату витрат бюджетних асигнувань, суми їхнього використання та залишку. Крім цього, органами Державного казначейства контролюється дотримання бюджетними організаціями інструкцій з питань правил ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання кошторисів і перевіряється, чи відображені в обліку в хронологічному порядку здійснені цими організаціями платежі та чи відповідають вони взятим бюджетним зобов’я­занням і бюджетним асигнуванням (прийоми порівняння, фор-
мальної і візуальної нормативної перевірки).

За результатами контролю виконання Державного бюджету
в системі Державного казначейства України можуть бути виявлені бюджетні правопорушення, тобто факти недотримання учасником бюджетного процесу чинного бюджетного законодавс­тва стосовно порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету. Згідно зі ст. 117 Бюджетного кодексу України до розряду бюджетних правопорушень, за здійснення яких можуть призупинити бюджетні асигнування, належать:

— несвоєчасне та неповне подання звітності про виконання бюджету;

— невиконання вимог бухгалтерського обліку, складання звіт­ності та внутрішнього фінансового контролю за бюджетними
коштами та недотримання порядку перерахування цих коштів;

— надання недостовірних звітів та інформації про виконання бюджету;

— порушення розпорядниками бюджетних коштів вимог про прийняття ними бюджетних зобов’язань;

— нецільове використання бюджетних коштів.

Приймаючи рішення за матеріалами контролю виконання Державного бюджету, у разі виявлення Бюджетних правопорушень органи держказначейства керуються Бюджетним кодексом України, Законом України «Про державний бюджет України» (на відповідний рік), Положенням про Державне казначейство, Порядком складання, передачі за належністю протоколу про бюджетне правопорушення, Порядком примусового списання (стягнення) коштів з рахунків установ і організацій, відкритих в органах Державного казначейства.

Для узагальнення інформації про виявлені порушення органи Держказначейства складають протокол про бюджетне правопорушення. Даний документ на відміну від акта ревізії оформляється посадовими особами відповідного територіального органу Державного казначейства на підставі довідок, що складені за результатами проведених перевірок, та матеріалів звітності, під час аналізу якої виявлено факти бюджетних правопорушень. У разі складання акта ревізії протокол про бюджетне правопорушення не оформлюється.

У протоколі зазначаються такі відомості:

¨ дата та місце складання;

¨ відомості про учасника бюджетного процесу, який скоїв бюджетне правопорушення;

¨ час скоєння і суть бюджетного правопорушення із зазначенням положень законодавчих і нормативно-правових актів, які було порушено;

¨ пояснення керівної особи органу, установи, організації, підприємства, де скоєне бюджетне правопорушення;

¨ додаток до протоколу (довідка перевірки, інші матеріали з питань, що перевірялись).

Протокол про бюджетне правопорушення складається в чотирьох примірниках, підписується посадовою особою відділення (управління) Держказначейства, яка його склала, та передається на строк до двох робочих днів для викладу пояснень і підпису керівником органу, установи, організації, підприємства, де вчинене бюджетне правопорушення. За наявності зауважень і пояснень щодо змісту протоколу, або в разі відмови від його підписання, керівник органу, установи, організації, підприємства, де скоєне бюджетне правопорушення, робить про це відповідний запис із викладенням мотивів своєї відмови.

Протокол про бюджетне правопорушення заповнюється розбірливим почерком і в ньому не допускаються підчистки, закреслення чи виправлення відомостей, а також внесення додаткових записів після підписання протоколу.

Протягом трьох робочих днів після підписання (відмови від підписання) оригінал протоколу передається для прийняття рішення про накладення стягнення за бюджетне правопорушення до вищого територіального органу Державного казначейства, керівник якого має право накладати стягнення за бюджетне правопорушення. Якщо протокол складено про порушення порядку перерахування належних державному бюджету коштів з місцевих бюджетів, він передається міністру фінансів.

За вчинені бюджетні правопорушення до розпорядників і одер­жувачів бюджетних коштів органами Державного казначейства можуть застосовуватися такі заходи:

· адміністративні стягнення до осіб, винних у бюджетних правопорушеннях;

· зупинення операцій з бюджетними коштами.

У разі виявлення бюджетних правопорушень іншими упов-
новаженими на це органами (Міністерством фінансів України,
органами державної контрольно-ревізійної служби України, місцевими фінансовими органами тощо), а також в інших випадках, передбачених законодавством, органами Державного казначейства проводяться примусові списання (стягнення) коштів з рахунків установ і організацій, відкритих в органах Держказначейства. Розпорядження про примусове списання (стягнення) коштів (платіжні вимоги із супровідними документами) стягувач подає до відповідного територіального підрозділу Державного казначейства, у якому обслуговується установа, якою вчинене бюджетне правопорушення, чи організація-боржник. Крім цього, органи Державного казначейства виконують рішення про арешт коштів розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших підприємств, установ, організацій, що перебувають на відкритих в органах Держказначейства рахунках. Ухвала суду, постанова слідчого або державного виконавця надсилається безпосередньо до територіального підрозділу Державного казначейства, де відкриті відповідні рахунки організацій, на кошти яких накладено арешт.

Рекомендована література за темою

1. Бюджетна система: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / В. М. Опарін, В. І. Малько, С. Я. Кондратюк, Г. Б. Коломієць. — К.: КНЕУ, 2002.

2. Крисюк В. І., Каленський М. М., Юрченко О. В. Ревізія і контроль в установах і організаціях бюджетної сфери: Навч. посібник. — К.: Вид-во Європ. ун-ту фінансів, інформ. систем, менеджменту і бізнесу, 2000.

3. Романів М. В. Державний фінансовий контроль і аудит. — К.:
НІОС, 1998.

4. Сафонова Л. Д. Бюджетний менеджмент: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2001.

5. Юрій С. І., Бескид Й. М. Бюджетна система України: Навч. посіб-
ник. — К.: НІОС, 2000.

6. Дікань Л.В. Контроль і ревізія.- К.: Вид. ЦНЛ. - 2007. -247 с.

7. Державний фінансовий контроль: Навч.-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Н.С.Вітвіцька, І.Ю.Чумакова, М.М. Коцупатрий, М.Т.Фенченко. – К:КНЕУ, 2003. -408с.

8. Гуцаленко Л.В., Дерій В.А., Коцупатрий М.М. Державний фінансовий контроль. Навчальний посібник. –К.: Центр учбової літератури, 2009.

9. Білуха М.Т., Микитенко Т.В. Фінансовий контроль: теорія, ревізія, аудит: Підручник. –К.: Українська академія оригінальних ідей. – 2006. -888с.

10. Дудко В.П. Державний фінансовий контроль: Навчальний посібник. –Чернівці: Прут, 2005. -484с.

11. Симоненко В.К. Основи єдиної системи державного фінансового контролю в Україні. –К.: Знання України, 2006. -280с.

12. Шевчук О.А. Державний фінансовий контроль бюджетних установ: Навчальний посібник/ Київський національний торговельно-економічний університет. –К.: КНТЕУ, 2007. -215с.

Тема 4. Організація контрольно-ревізійної роботи в системі органів державної контрольно-ревізійної служби України

1. Організація контрольно-ревізійної роботи в системі державної контрольно-ревізійної служби України.

2. Інформаційне забезпечення контрольно-ревізійного процесу.

3. Основні етапи ревізії та їх сутність.

4. Особливості організації та проведення ревізії за поданням правоохоронних органів.

5. Облік і звітність з контрольно-ревізійної роботи.

Відповідно до вимог закону про державну контрольно-ревізій­ну службу в Україні всі її структурні підрозділи складають півріч­ні плани контрольно-ревізійної роботи.

План контрольно-ревізійної роботи — це директивний до­кумент щодо обсягу, тематики функціональної діяльності конт-
рольного підрозділу. У плані зазначаються: перелік об’єктів конт-
ролю (назви підприємств, організацій); підстави для вклю­чення до плану; дата, на яку об’єкт попередньо було обревізовано; плановий термін виконання (назва місяця, затрати часу в днях); особа керівника ревізійної групи. Об’єкти для ревізій і тематичних перевірок включаються до планів контрольно-ревізійної роботи за дорученням контрольно-ревізійного управління вищого рівня, поданням правоохоронних органів, дорученням органів державної влади і за власною ініціативою.

Під час планування контрольно-ревізійної роботи треба враховувати, що ревізія підприємства, організації в плановому порядку чи за ініціативою органів контролю може проводитися
не частіше ніж один раз на рік, а за поданням правоохоронних органів — незалежно від кількості раніше проведених на цьому об’єкті ревізій і перевірок. Плановий термін проведення реві-
зії — 30 робочих днів.

Складання плану контрольно-ревізійної роботи передбачає рів­номірне навантаження працівників ревізійного відділу, виділення резерву часу для виконання позапланових завдань, перевірки вико­нання рішень за раніше здійсненими ревізіями.

Державна контрольно-ревізійна служба повинна координувати плани контрольно-ревізійної роботи з іншими контрольними органами. Щоб неплановий контроль ревізованого підприємства, організації здійснювався комплексно, причому одночасно всіма державними контролюючими органами один раз на рік, термін проведення ревізій координує територіальний орган податкової інспекції.

Плани контрольно-ревізійного органу мають бути складені в установлені строки і передані на затвердження керівникові струк­турного підрозділу державної контрольно-ревізійної служби вищого рівня. Зміни до планів контрольної роботи можуть вноситися не пізніше ніж за місяць до закінчення поточного півріччя на підставі
обґрунтованих пропозицій про необхідність внесення таких коректив.

Основним завданням інформаційного забезпечення є інформування учасників контрольно-ревізійного процесу про стан ревізованих підприємств і організацій та їхнього функціонування відповідно до нормативно-правових актів і законодавства.

За змістом інформаційне забезпечення фінансового контролю поділяють на законодавче, нормативно-довідкове, планове, дого-вірне, технологічне, організаційно-управлінське, документальне.

Законодавче інформаційне забезпечення — це система ін-
формування про законодавчі акти з питань господарського, ци-
вільного, трудового, кримінального, адміністративного, земельного, фінансового, податкового, банківського та інших видів права, які застосовуються у виробничій і фінансово-господарській діяль­ності підприємств і організацій.

Нормативно-довідкове інформаційне забезпечення — комплекс заходів з надання інформації, яка міститься в нормах і нор­мативах з витрачання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів (загальнодержавних, галузевих тощо).

Планове інформаційне забезпечення - це система надання інформації, яка міститься в планах економічного і соціального розвитку галузі, регіонів, підприємств, організацій (у бізнес-планах, у завданнях тощо).

До договірного інформаційного забезпечення належать заходи з інформування про господарські угоди, контракти, договори, укладені підприємствами й організаціями з іншими суб’єктами підприємницької діяльності.

Технологічне інформаційне забезпечення охоплює систему заходів з надання інформації про технічну документацію з технології виробництва продукції, виконання робіт, послуг, міждержавні та державні стандарти, технічні умови якості про­дукції, галузеві стандарти, проектно-кошторисну документацію тощо.

Організаційно-управлінське інформаційне забезпечення — заходи з надання даних зі статуту підприємства та організаційно-розпорядчих документів (накази, розпорядження, службове листування, штатний розпис, кошториси тощо).

Документальне інформаційне забезпечення — це система інформування про факти, які відбулися у виробничій і фінансово-господарській діяльності підприємств і організацій, відображені
в первинних документах, облікових реєстрах бухгалтерського, управлінського, податкового, статистичного й оперативно-тех­нічного обліку, а також у звітності про діяльність ревізованих підприємств і організацій.

Організація ревізійного процесу в системі державної конт-
рольно-ревізійної служби України регламентована Інструкцією про порядок проведення ревізій і перевірок державною конт-
рольно-ревізійною службою в Україні, затвердженою наказом ГоловКРУ від 3 жовтня 1997 р. № 121.

Основні етапи ревізії:

1) підготовка до проведення ревізії;

2) проведення ревізії;

3) оформлення матеріалів ревізії;

4) реалізація матеріалів ревізії і контроль виконання прийнятих рішень.

На етапі підготовки до проведення ревізії підприємства, орга­нізації керівник ревізійної групи знайомиться з матеріалами попередньої ревізії, вивчає дані контролю інших контрольних органів. На підставі цих матеріалів розробляється програма ревізії (перевірки), у якій визначається період проведення ревізії, її мета та основні питання, на яких слід зосередити увагу.

Треба врахувати, що плани контрольної роботи є документами для службового користування, не підлягають розголошенню, про­те за 10 днів до початку планової річної ревізії суб’єкту контролю має бути письмово повідомлено про строк її проведення.

На підставі затвердженої керівником ревізійного органу програми ревізії (перевірки):

а) складається план її проведення з визначенням конкретних завдань, виконавців, термінів виконання;

б) готуються наказ про проведення ревізії (на ревізованому об’єкті) і спеціальні посвідчення кожному члену ревізійної групи;

в) проводиться службова нарада з повним складом ревізій-
ної групи з питань організації і методики здійснення програми ревізії.

Другий етап ревізії — безпосереднє її проведення — почи-
нається з прибуття ревізійної групи на ревізоване підприємство чи в організацію, пред’явлення повноважень на здійснення ревізії і проведення наради з адміністрацією підприємства, на якій ке-
рівник ревізійної групи представляє всіх її членів, повідомляє мету, завдання та програму ревізії, а керівник підприємства, у свою чергу, знайомить ревізорів з керівниками структурних підрозділів. Протягом 1—2 днів члени ревізійної групи як виконавці відповідно до передбачених планом конкретних завдань здійснюють обстеження об’єктів контролю, стану бухгалтерського обліку, уточнюють обсяги робіт, вирішують організаційні питання проведення ревізії, складають індивідуальні робочі плани ревізорів, які затверджує керівник ревізійної групи.

Після проведення такої підготовчої організаційної роботи на ревізованому підприємстві члени ревізійної групи розпочинають ревізію, застосовуючи методичні прийоми і способи докумен-
тального та фактичного контролю.

Для збору і систематизації матеріалів проведеного контролю кожний ревізор повинен вести журнал (відомість) ревізора, де реєструються виявлені факти недоліків і порушень з необхідною деталізацією підстав для складання висновку ревізора про суть порушень (назва документа, номер, дата, назва облікового регістру, розрахунки сум, винні службові особи, номер пунктів нормативних актів, які порушено, та ін.). Після закінчення перевірки за ревізований період ревізор систематизує зібрану інформацію з журналу ревізора, складаючи для узагальнення однорідних порушень і недоліків за ревізований період довідки, групувальні відомості, розрахунки як додатки до акта ревізії. Щоб мати юридичну силу доказу про суть виявлених порушень і недоліків, вони мають бути оформлені як документи.

Під час проведення ревізії матеріали контролю фактичної наявності грошей та матеріальних цінностей оформляються проміж­ними актами, які є також додатками до основного акта. Кожен член ревізійної групи результат (звіт) про виконану роботу офор­млює як розділ акта ревізії з необхідними додатками до нього і подає його керівникові ревізійної групи. Таким чином, другий етап ревізії закінчується здачею членами ревізійної групи розділів акта ревізії керівнику ревізійної групи.

Третій етап — оформлення ревізії — є завершальним у її безпосередньому проведенні. Керівник ревізійної групи вивчає подані йому розділи акта ревізії, перевіряє повноту виконання програми, планів проведення ревізії, їхню якість, у разі необхідності призначає додаткові перевірки для уточнення висновків по суті порушень і недоліків. Потім він складає загальний акт ревізії як документ про результати ревізії фінансово-господарської діяльності ревізованого підприємства.

Акт складається з двох частин: загальної (вступ) і результативної. У загальній (вступній) частині зазначаються: повна назва цього документа (дата, місце складання); підстава для проведення ревізії (дата, номер наказу організації, яка призначила ревізію);
ревізований період; персональний склад ревізійної групи; керівні посадові особи (керівник та головний бухгалтер підприємства)
з визначенням терміну їхньої роботи за ревізований період; дані про попередню ревізію (ким проведена, за який період); термін проведення даної ревізії. Додатково можуть бути зазначені розділи фінансово-господарської діяльності, види, групи господарських операцій, які перевірено вибірковим або суцільним способами. Вступна частина закінчується стереотипною фразою «Ревізією встановлено:».

Результативна частина акта ревізії - це систематизований перелік виявлених під час ревізії порушень і недоліків, зловживань у фінансово-господарській діяльності ревізованого підприємства чи організації.

Систематизація результатів ревізії в акті здійснюється за розділами (ділянками) ревізійної роботи, а всередині розділів —
за основними напрямами контролю в цьому розділі.

Таким чином, у результативній частині акта можуть бути виділені такі розділи:

І. Загальна інформація про підприємство (організацію).

ІІ. Грошові кошти та фінансові інвестиції.

ІІІ. Розрахункові та кредитні операції.

ІV. Основні засоби та нематеріальні активи.

V. Капітальні інвестиції.

VІ. Запаси.

VІI. Основна діяльність підприємства (організації).

VIII. Доходи і витрати діяльності. Фінансові результати підприємства (організації).

IX. Статутна діяльність і фінансовий стан.

X. Стан обліку, внутрішньогосподарського контролю і звітності.

XI. Виконання рішень за результатами попередньої ревізії.

ХІІ. Додатки до акта ревізії.

Слід зауважити, що структура акта ревізії нормативно не регламентована.

Основні вимоги до змісту результативної частини акта ревізії:

а) до акта ревізії включаються тільки перевірені документально обґрунтовані факти порушень;

б) факти порушень викладаються чітко, ясно, доступно для розуміння;

в) стосовно кожного факту порушень, відображеного в акті ревізії, стисло викладається суть порушення з посиланням на конкретні нормативні документи уряду, а також докази (додатки до акта, первинні документи, облікові реєстри, суми, посадові особи, які видали неправомірні розпорядження, та особи, які їх виконали);

г) в акті не повинно бути виправлень, підчисток, помарок;

ґ) у висновках про суть порушень не можна кваліфікувати дії посадових осіб ревізованого підприємства висловами на кшталт «антидержавна політика», «крадіжки», «розбазарювання коштів», «злочинець», «шахрай», «привласнив державне майно», «зловжи­вання службовим становищем», «безвідповідальне ставлення», «безгосподарність» і т. ін.

Акт ревізії складається в трьох примірниках. Його підпи-
сують: керівник ревізійної групи, керівник і головний бухгалтер ревізованого підприємства, організації, які на першому примірнику акта ставлять підписи, дату одержання акта.

За наявності заперечень або зауважень стосовно змісту акта ревізії (перевірки) керівник чи головний бухгалтер роблять про це застереження перед своїми підписами і не пізніше ніж через 5 днів з дня їхнього підписання подають із цього приводу пояснення чи заперечення. Ревізори повинні в 15-денний термін дати щодо цих документів письмовий висновок, який затверджується керівником контрольно-ревізійного відділу.

У разі відмови посадових осіб від підписання акта за наслідками ревізії або перевірки службові особи державної контрольно-ревізійної служби засвідчують це відповідним актом та своїми підписами.

Керівник ревізійної групи повинен здати матеріали ревізії керівникові відповідного підрозділу контрольно-ревізійної служби для розгляду й ухвалення. У разі неякісного проведення ревізії може бути призначена додаткова перевірка чи навіть повторна ревізія. Про розгляд і прийняття матеріалів ревізії (перевірки) керівник контрольно-ревізійного відділу робить запис на останній сторінці акта: «Акт ревізії прийнято» та ставить дату і підпис.

Четвертий етап ревізії — реалізація матеріалів ревізії і контроль виконання прийнятих рішень — є завершальною стадією ревізійного процесу. За матеріалами ревізії (тематичної перевірки) заходи вживаються, по можливості, у міру виявлення зловживань, істотних порушень та недоліків у діяльності підприємства, організації, що ревізується, не чекаючи закінчення ревізії.

У разі потреби матеріали ревізії (перевірок) виносяться на
обговорення в трудових колективах перевірених підприємств,
організацій, оприлюднюються через засоби масової інформації.

Якщо заходами, ужитими в період ревізії, не забезпечено повного усунення виявлених ревізією порушень, ревізори готують
за підписом керівника ревізійного органу вимогу про усунення
виявлених порушень, повне відшкодування збитків та притягнення винних у допущених порушеннях до дисциплінарної і матеріальної відповідальності.

При виявленні істотних порушень фінансової дисципліни, розкрадань грошей і матеріальних цінностей, інших зловживань матеріали ревізії передаються правоохоронним органам. Одночасно по­рушується питання про звільнення з посад винних у цьому осіб.

Від керівника ревізованого підприємства чи вищої за підпорядкованістю організації слід вимагати звернення до суду з цивільним позовом на дії винних службових осіб навіть у тих випад­ках, коли завдані ними матеріальні збитки державі або юридич­ній особі вчинені діями або бездіяльністю, що не класифікуються як кримінальні.

Крім цього, інформація про наслідки контрольно-ревізійної роботи подається органам місцевої державної адміністрації.

За результатами проведеної ревізії (перевірки) контрольно-ревізійні підрозділи оформлюють рішення про застосування фінансових санкцій і накладання адміністративних стягнень відповідно до чинного законодавства. Це рішення вручається під розписку керівнику ревізованого підприємства. У разі його неви­конання контрольно-ревізійний відділ оформлює документи в господарський суд.

Органи державної контрольно-ревізійної служби здійснюють контроль усунення виявлених недоліків і порушень за виконанням своїх вимог, відшкодуванням збитків у вигляді письмової інформації ревізованих підприємств і організацій з наступною перевіркою на місці достовірності поданих відомостей. У разі невиконання їх у встановлені терміни застосовуються додаткові заходи впли­ву залеж­но від суті порушень. Ефективність контролю визначається результативністю заходів з реалізації наслідків ревізії.

При проведенні ревізії в умовах комп’ютеризації обліку зберігається її мета та основні елементи методології. Але застосування ПЕОМ в обліку вносить суттєві зміни в систему джерел інформації про об’єкти, що ревізуються, та в організацію ревізійного процесу загалом.

В умовах комп’ютерної обробки інформації (КОІ) поряд з паперовими створюються й електронні носії інформації. Тому, щоб провести перевірку, ревізор повинен знати, як отримати та обробити дані, що зберігаються на електронних носіях.