ББК 65.01 4 страница

Рис.6.2. Схема виробничої системи

Основною метою підприємницької діяльності є максимізація прибутку. У процесі своєї діяльності фірма повинна виконати декілька задач і у цьому плані зробити свій вибір:

- Що виробляти?

- Як виробляти?

- Для кого виробляти?

-

Теорія фірми передбачає ряд припущень:

- раціональність поведінки, метою якою є максимізація прибутку;

- акцент на систему цін як ключовий механізм передачі інформації для прийняття рішень;

- акцент на формальні моделі економічної поведінки в основному на основі графічного аналізу і на умовах рівноваги.

2. Фактор часу і періоди функціонування підприємства

Найкоротший ринковий період настільки малий, що виробники не встигають відреагувати на зміни попиту і ціни. Тут спостерігається зовсім нееластична крива пропозиції. Крива пропозиції займає в цьому випадку вертикальне положення, всі фактори виробництва постійні.

При короткостроковому періоді підприємство з незмінними виробничими потужностями має достатньо часу, щоб використати їх більш чи менш інтенсивно. Підприємство має можливість пристосуватись до попиту за рахунок більшої завантаженості обладнання, інтенсифікації праці і продажу існуючих запасів. Крива пропозиції при цьому відхиляється від суворо вертикального положення в напрямку, визначеному законом пропозиції. Еластичність пропозиції стає позитивною (більшою від нуля). Це буде означати більш високу еластичність пропозиції.

В умовах довготривалого періоду підприємствам достатньо часу, щоб відреагувати на ринкову ситуацію. У цьому випадку ми маємо криву більш еластичної пропозиції.

Виробники можуть перебудувати виробництво за рахунок заміни старого обладнання новим, більш продуктивним, розширити виробничі потужності. У випадку підвищення цін на продукцію відбувається входження нових фірм до галузі, яка виробляє цей товар.

3. Параметри підприємства як мікроекономічної моделі

Процес виробництва – це процес перетворення ресурсів у товари. Технологічна залежність між структурою витрат ресурсів (факторів виробництва – працею (L), матеріалом (М), капіталом (К) і максимально можливим випуском продукції (Q) визначається за допомогою виробничої функції: Q = f (L, K, M).

Виробнича функція показує, який максимальний обсяг випуску може бути отриманий при кожній даній комбінації використаних факторів виробництва.

При незмінній технології виробнича функція має ряд властивостей, що визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю використовуваних ресурсів:

- для збільшення обсягів випуску продукції існує межа, яка може забезпечитися зростанням затрат одного ресурсу за інших незмінних умов. Не можна безкінечно розширювати обсяг випуску продукції, збільшуючи число робітників, бо для них не вистачить обладнання, так само не можна безкінечно збільшувати кількість матеріалу та обладнання, бо для їх використання не залишиться робітників.

- існує певна взаємна компліментарність факторів виробництва, тобто ефективне функціонування кожного з них вимагає наявності певної кількості іншого. Чинники виробництва так взаємопов’язані між собою, що без скорочення обсягу виробництва можлива певна взаємозамінність одних чинників іншими.

Саме функція виробництва визначає технологічну взаємодію між витратами виробництва та обсягом продукції, яку можна одержати з їх допомогою. Такий технологічний зв’язок існує для певного рівня розвитку техніки.

Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні в довгостроковому періоді, ніж в короткостроковому.

Фірма орієнтується на вибір такого обсягу виробництва, який дозволяє її максимізувати економічний прибуток.

Максимізація прибутку досягається шляхом вибору такого обсягу виробництва, який максимізує різницю між сукупними доходами та сукупними витратами.

Щоб з’ясувати, як впливають зміни обсягів використання одного з факторів виробництва на його результати потрібно розглянути ряд показників.

Сукупний продукт (ТР) – це кількість економічного блага, виробленого з використанням деякої кількості змінних факторів.

Середній продукт (АР) – це відношення сукупного продукту (ТР) змінного фактора до кількості цього фактора (L), яка використовується у виробництві.

(6.1)

де АР – середній продукт;

ТР – сукупний продукт;

L – змінний фактор (праця).

Граничний продукт (МР) – це приріст сукупного продукту, який одержаний за рахунок зміни кількості факторів на одиницю.

(6.2)

де МР – граничний продукт;

ТР – сукупний продукт

L – змінний фактор (праця).

Таблиця 6.1.

Сукупний, середній, граничний прибуток

Праця годин	Продукт
сукупний	середній	граничний
		3,5	3,5
		4,5	5,5
		6,0	9,0
		6,8	9,2
		7,1	8,3
		7,0	6,5
		6,5	3,5
		6,0	2,5
		5,5	1,5
		4,8	-1,5

Графічно криві середнього та граничного продуктів мають вигляд:

Рис. 6.3. Криві середнього та граничного продуктів

Середній продукт (АР) буде збільшуватися до тих пір, поки граничний продукт (МР) буде більший нього.

Свого максимального значення середній продукт змінного фактора досягає в точці перетину кривих середнього та граничного продуктів (АР=МР)

По даним таблиці і графіку ми бачимо, що ця точка лежить в інтервалі затрат праці: від 50 до 60 одиниць.

До основних показників, які визначають мікроекономічні параметри підприємства належать витрати виробництва, виручка, прибуток. Виділяють бухгалтерські та економічні витрати.

Бухгалтерські витрати включають лише фактичні витрати у грошовому виразі, тобто вони складаються з явних витрат.

Економічні витрати – це витрати, які пов’язані з невикористанням власного ресурсу, тобто це недоотриманий дохід від більш ліпшого можливого використання власного капіталу.

Значна роль у виробничому процесі надається для розрахунку економічної діяльності підприємства таким показникам як:

Сукупні витрати (ТС) – це загальні витрати, які пов’язані з виробництвом матеріальних благ.

Середні витрати (АТС = ТС/Q) – це обсяг сукупних витрат, які припадають на одиницю виробленої продукції.

Граничні витрати (МС = Δ TC/ Δ Q) – це приріст загальних витрат, які викликані для виробництва додаткової одиниці продукції.

Валова виручка (TR = P x Q) – це грошові надходження від реалізації товарів і послуг.

Середня виручка (AR = TR/Q) – це загальна виручка із розрахунку на одиницю продукції.

Гранична виручка (MR = Δ TR/ Δ Q) – це приріст сукупної виручки при виробництві додаткової одиниці продукції.

Питання для самоконтролю:

1. Покажіть схему ринково-виробничої системи?

2. Що відносять до основних параметрів підприємства?

3. Як розрахувати прибуток підприємства?

4. У чому полягає суть виробничої функції?

Тема 7. Варіації факторів виробництва та оптимум товаровиробника

1. Частинна варіація факторів виробництва.

2. Ізокванта. Віддача від масштабу.

3. Оптимум виробника.

1. Частинна варіація факторів виробництва

Економічна діяльність фірми може бути описана виробничою функцією

Q =f (F₁,F₂… Fn) (7.1)

де, Q максимальный обсяг виробництва при даних витратах;

F₁ - кількість використаного фактора f₁

F₂ – кількість використаного фактора f₂

Fn – кількість використаного фактора f_n

Припустимо, що F₁ є змінний фактор, тоді як останні фактори (F₂… Fn) постійні.

Q =f (F₁, F₂… Fn) (7.2)

const

Припустимо, що всі фактори виробництва, крім одного, є незмінними. Така ситуація можлива в короткостроковому періоді, а ми маємо справу з однофакторною виробничою функцією, або частинною варіацією факторів виробництва.

Для виявлення впливу змінного фактору на виробництво розглядається поняття сукупного, середнього, та граничного продукту.

Сукупний продукт (Q) з ростом використання в виробництві змінного фактора (F₁) буде збільшуватися.

І стадія виробництва (ОА): збільшення витрат праці сприяє більш повному використанню капіталу: гранична та сукупна продуктивність праці росте. Це виявляється у рості МР і АР, при цьому МР > АР (рис. 7.1) В точці А¹ МР досягає свого максимуму.

ІІ стадія виробництва (АС): величина МР зменшується, в точці С¹ дорівнює АР (МР = АР).

Якщо на І стадії (ОА) сукупний продукт зростає повільно, то на ІІ стадії (АС) сукупний продукт зростає швидко, чим використана кількість, змінного фактора (рис. 7.1).

ІІІ стадія виробництва (СВ): МР<АР сукупний продукт росте повільніше витрат змінного фактора.

ІV стадія виробництва (після точки В): МР<0. Зростання змінного фактора приводе до зменшення випуску сукупної продукції (рис. 7.1).

У цьому і полягає закон спадної граничної продуктивності.

Він стверджує, що з ростом використання будь-якого виробничого фактора досягається така точка при якої додаткове застосування змінного фактора веде до зменшення відносного і далі абсолютного обсягів випуску продукції.

	а)     б)
Рис. 7.1. Ріст змінного фактора

Закон спадної граничної продуктивності:

- несе не абсолютний, а відносний характер;

- він використовується у короткостроковому періоді;

- технічний прогрес постійно розсуває його межі.

Правило максимізації прибутку:

Фірма буде нарощувати випуск продукції до того моменту, поки додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції не зрівняються з граничним доходом від її продажу. Це правило визначається - МR =MC

2. Ізоквантна варіація факторів виробництва. Віддача від масштабу

Якщо дещо ускладнити виробничу функцію, аналізуючи залежність обсягів виробництва від двох факторів (наприклад, праці і капіталу), то можна скласти виробничу сітку — таблицю, що описує виробничу функцію для певного максимального обсягу продукції, який може бути вироблений при кожній комбінації факторів виробництва. Зробимо аналіз технології виробництва, при якій можуть змінюватися обидва виробничих фактори: капітал (К) і праця (L) (таблиця 7.1)

Таблиця 7.1.

Випуск продукції при різних комбінаціях факторів

Капітал (К) машино-години	Витрати праці (L)

Ця таблиця свідчить про те, що деякі обсяги продукції можна отримати при різних альтернативних наборів факторів виробництва. Наприклад, 75 одиниць продукції при K = 600, L = 100; K = 400, L = 200; K = 300, L = 300; K = 500, L = 500.

Якщо графічно сполучити точки, що характеризують альтернативні комбінації факторів при певному обсязі виробництва продукції, то отримаємо криву, що називається ізоквантною.

Ізокванта – це крива, на якій показано багато комбінацій факторів виробництва, які забезпечують однаковий випуск продукції.

К     600 • А 500 • В С 400 •   300 •   200 • 100 200 300 400 500 600

Рис. 7.2.. Випуск продукції при зміні двох виробничих факторів Точки А, В, С показують такі комбінації факторів виробництва, які дають змогу виробити 75 одиниць продукції. А точка К – визначає комбінацію, що також дозволяє виробити значно більше продукції. Через цю точку можна провести іншу ізокванту, яка відповідає більшому обсягу виробленої продукції при наявності комбінацій факторів виробництва розташованих на неї.

Карта ізоквант – це ряд ізоквант які показують максимальний випуск продукції, що досягаються при використанні визначених сполучень ресурсів.

Властивості ізоквант:

- ізокванти на одній карті ніколи не перетинаються;

- ізокванта яка розташована на більшій відстані від початку координат, відповідає більшому обсягу продукції;

- ізокванти мають вигляд вигнутих кривих;

- ізокванта має від’ємний нахил.

Аналізуючи властивості ізоквант, можна визначити показник заміщення одного фактора виробництва іншим, що є граничною нормою технологічного заміщення.

Гранична норма технологічного зміщення (MRTS_LК) – визначається величиною капіталу, яка може бути заміщена кожною додатковою одиницею праці при незмінному обсязі виробництва.

Це означає, кожну втрачену одиницю капіталу необхідно замінювати все більшою кількістю праці.

Гранична норма технологічного зміщення (MRTS_LК) показує кількість зменшення одного ресурсу в обмін на збільшення кількості споживання іншого ресурсу на одиницю за умови, що загальний обсяг виробництва не зміниться:

- ізокванта для виробничої функції з ідеальною взаємозамінністю факторів виробництва;

- ізокванта для виробничої функції з фіксованою структурою факторів виробництва.

АВ – зона технічного заміщення ІзЗ збільшенням витрат праці зменшуються витрати капіталу, це зазначає, що зменшується гранична продуктивність праці та збільшується гранична продуктивність капіталу. Рис. 7.3. Гранична норма технологічного зміщення

(7.3)

В процесі виробничої діяльності підприємство намагається збільшити обсяги виробництва продукції залучає все більше ресурсів, що приводе до збільшення масштабу виробництва. При цьому спостерігається різна віддача від зміни масштабу виробництва, тобто виникає різний ефект.

Шляхи розвитку та економія від масштабу

Рис. 7.4. Зростаюча економія від масштабу

Це лише показує темпи зростання співвідношення між факторами в процесі розширення виробництва.

Якщо відстань між ізоквантами зменшується, це буде свідчить про те, що існує зростаюча економія від масштабу, тобто збільшення випуску досягається при відносній економії ресурсів.

Дане є характерним для тих виробництв, де можлива широка автоматизація виробничих процесів, застосування поточних і конвеєрних ліній.

В такому випадку фірмі необхідно нарощувати обсяг виробництва. Все це приводить до відносної економії ресурсів.

Якщо відстань між ізоквантами збільшується, то це свідчить про спадаючу економію від масштабу.

	Спадаюча економія від масштабу свідчить про те, що мінімальний ефективний розмір вже досягнутий і подальше нарощування виробництва не доцільно.
Рис. 7.5. Спадаюча економія від масштабу

При від’ємному ефекті масштабу виробництва невигідно створювати крупне виробництво. Причиною низької ефективності у цьому разі, як правило, є додаткові витрати, що пов’язані з керівництвом подібним виробництвом, труднощами координації крупного виробництва.

L	У випадку, якщо збільшення виробництва потребує пропорційного збільшення ресурсів це свідчить про те, що існує постійна економія від масштабу. Збільшення витрат двічі викликає подвоєння випуску продукції.
Рис. 7.6. Постійна економія від масштабу

Таким чином ізокванта дозволяє не тільки економно використовувати ресурси для досягнення даного обсягу виробництва, та і визначити мінімально ефективний розмір підприємства в галузі.