Лекція по темі №2 «Розвиток, становлення та сучасний стан криміналістики в Україні»

План лекції

Вступ

1. Історія розвитку та становлення спеціальних знань у практиці розслідування злочинів (історичний аспект криміналістики).

2. Основні етапи формування криміналістики в Україні У 19 ст. - початку 20 ст.

3. Шляхи розвитку криміналістики в Україні в 20 ст.

4. Сучасний етап і перспективи розвитку криміналістики в Україні.

Висновок

ЛІТЕРАТУРА:

1. Криміналістика: Підручник / П.Д. Біленчук, О.П. Дубовий, М.В. Салтевський, П.Ю. Тимошенко. - К; 1998 р.

2. Криминалистика: Учебно - практическое пособие / М.В. Салтевский, Харьков 1997 г.

3. Ю. Торвальд. Век криминалистики. - М; 1991 г.

4. И.Ф. Крылов. В мире криминалистики. ПГУ 1989 г.

5. Криминалистика: Н.П. Яблоков, В.Я. Колдин. МГУ 1990 г.

6. Криминалистика: Пантелеев, Н.А. Селиванов, М. 1988 г.

7. Наказ МВС України №682 від 30.08.1999 р. «Про введення в дію настанови про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України».

ВСТУП

Криміналістика створила наукові методи розкриття злочинів і як наука виникла в останній чверті 19 століття.

Раніше «головним методом” отримання доказів були тортури, а визнання обвинуваченим своєї вини кращим доказом. Правда формально на початку 19 ст. (1801р.) тортури були скасовані, однак фактично в своїх різновидах продовжували існувати до початку 20 ст.

З цього приводу в середині 20 ст. Міністерство юстиції зацікавилось, яке знаряддя тортур, більше жахливе для злочинців, батіг чи канчук?

Статистика відповідей губернських прокурорів свідчила, що докази злочинної діяльності від злочинців більше ефективно отримувати з застосуванням саме батога.

Тільки після судової реформи 1864 р. поступово почали змінюватись принципи отримання доказів по фактам злочинів. Але нескоро навчились проводити слідчі огляди, вивчення і обслідування доказів, навіть після того, як ці вимоги зайняли ведуче місце в розслідуванні злочинів.

Так огляди місця події і дослідження доказів виконувались без додержання правил наукових відкриттів і методики виявлення і дослідження доказів.

Тому цілком справедливо зроблено висновок німецьким криміналістом Юргеном Торвальдом в науковій праці «Вік криміналістики», що тільки з другої половини 20 ст. почався період розквіту «віку криміналістики».

Ось чому формування предмету науки криміналістики має певний історичний аспект, суть якого до цього часу становить дискусійну проблему.

Вперше про криміналістику, як систему спеціальних знань згадав Гросс Г. у своїй фундаментальній роботі «Керівництво для судових слідчих, як система криміналістики»(1892р.). Це перша робота в якій були ситематизовані накопичені тактичні і метологічні знання про розкриття злочинів, зібрані технічні засоби, які використовувались для цього. Г. Гросс назвав сукупність таких знань системою, а галузь знання що їх вивчає, - криміналістикою. Предмет криміналістики він визначив так: “Криміналістика по своїй суті починається там.., “де встановлюють”.., яким саме способом вчинюються злочини? Як досліджувати ці способи і розкривати їх, які були мотиви, що спричинили до злочину, яка була мета — про все це нам не говорить ні карне право, ні кримінальний процес. Все це складає предмет криміналістики”. Автор першого в Росії підручника з криміналістики І. М. Якімов вважав, що криміналістика “має своїм предметом вивчення найбільш доцільних способів та прийомів використання природничих, медичних і технічних наук при розслідуванні злочинів і вивченні фізичної та моральної особистості злочинця”. Тут технічний аспект предмета криміналістики очевидний, хоча і додається новий напрям — дослідження особистості злочинця.

Криміналістика, так само, як й інші науки, для пізнання свого предмета повинна мати свої методи, котрі мають входити у структуру предмета.

Вперше про це заявив Б. М Шавер, який відзначив самостійність науки криміналістики в її “прийомах і методах виявлення та дослідження доказів, які використовуються з метою розкриття злочинів, виявлення і впізнання злочинця”.

Кінець дискусії про правовий статус криміналістики поклав С П.Мітрічев у 1955 р., коли обгрунтував, що криміналістика — це юридична наука, і вона не вивчає будь-якої правової сторони злочину. Разом з тим вона сприяє розкриттю та розслідуванню злочинів, розробляє засоби і методи збирання і дослідження доказів, і, таким чином, є галуззю юридичних наук. Таке розуміння предмета криміналістики поділяється до нашого часу багатьма науковими школами та окремими вченими, до числа яких належать І. Ф Крилов, І Ф. Пантелєєв, М. О. Селіванов та інші.