ВИСНОВКИ. 2. Погружний (занурений) насос;

11. Крылов И.Ф. Очерки истории криминалистики и криминалистической экспертизы. – Л.: ЛГУ, 1975.

12. Лисиченко В.К. Использование данных технических наук в следственной и судебной практике. – К., 1979. – с.88.

13. Ломако Э.М. Методологические основы измерений и их использование в криминалистике. – К., 1976.

14. Лукашевич В.Г., Салтевский М.В. Научные основы криминалистической методики / Дидактический материал к спец. курсу. – К., 1986.

15. Малукаев Р.С. Полиция в России (ІХХ – ХХ в.). – Н.-Новгород, 1993.

16. Митричев С.П. Методология криминалистики. – М.: ВЮЗИ, 1982.

17. Пантелеев И.Ф. Теоретические проблемы криминалистики. – М.: ВЮЗИ, 1982.

18. Рассейкин Д.П. Очерки истории уголовной регистрации. – Саратов, 1976.

19. Салтевский М.В. Криминалистика. – Харьков, 1997.

20. Селиванов Н.А. Советская криминалистика. Система понятий. – М.: Юр. лит., 1982.

21. Шинджикашвиян Д.И. Сыскная полиция в царской России в период империализма. – Омск, 1973.

22. Ю. Торвальд. Век криминалистики. – М.: Прогрес, 1991.

Вступ

Формування предмета науки криміналістики має певний історичний аспект, суть якого до цього часу становить дискусійну проблему. Предмет будь-якої науки розвивається, вдосконалюються його зміст і методи у відповідності до загального накопичення наукових знань та соціальних умов розвитку суспільства. Розвиток процесуальної думки наприкінці XIX ст. та пекучі потреби практики створили умови до відгалуження від фундаментальних правових галузей знань багатьох спеціальних, які мали спочатку прикладний характер. Це були судова медицина, криміналістика, судова психологія та інші.

Уперше про криміналістику як систему спеціальних знань згадав Г. Гросс у своїй фундаментальній роботі "Керівництво для судових слідчих як система криміналістики" (1892 р.)[11]. Це перша робота, в якій були систематизовані накопичені тактичні і методологічні знання про розкриття злочинів, зібрані технічні засоби, які використовувались для цього. Г. Гросс назвав сукупність таких знань системою, а галузь знання, що їх вивчає,— криміналістикою. Предмет криміналістики він визначив так: "Криміналістика по своїй суті починається там.., "де встановлюють".., яким саме способом скоюються злочини? Як досліджувати ці способи і розкривати їх, які були мотиви що спричинили до злочину, яка була мета — про все це нам не говорить ні карне право, ні процес. Все це складає предмет криміналістики".

Наступні визначення предмета криміналістики є вдосконаленням основних положень, які були зазначені ще у Г. Гросса. Так, С. Н. Трегубов писав, що предметом криміналістики є "використання методів природничих наук і технічних знань при розкритті злочинів і встановленні особистості злочинця". [2,3,5]. Увага до технічного аспекту використання засобів і методів природничих наук викликало появу однобокого визначення предмета криміналістики. Автор першого в Росії підручника з криміналістики І. М. Якімов вважав, що криміналістика "має своїм предметом вивчення найбільш доцільних способів та прийомів використання природничих, медичних і технічних наук при розслідуванні злочинів і вивченні фізичної та моральної особистості злочинця". Тут технічний аспект предмета криміналістики очевидний, хоча і додається новий напрям — дослідження особистості злочинця.

Криміналістика, так само, як й інші науки, для пізнання свого предмету повинна мати свої методи, котрі мають входити у структуру предмета.

Вперше про це заявив Б. М. Шавер, який відзначив самостійність науки криміналістикив її "прийомах і методах виявленнята дослідження доказів, які використовуються з метою розкриття злочинів, виявлення і впізнання злочинця". Незважаючи на це, деякі вчені, наприклад С. М. Строгович, вважали криміналістику лише технікою, а тактику і методику розслідування злочинів предметом кримінального процесу, а не криміналістики [2]. Ці погляди С. М. Строговича не поділяли багато криміналістів. Відомий професор С. М. Потапов писав, що "Криміналістика є системою наукових, технічних і тактичних методів розкриття злочинів, системою, яка разом з тим включає методику розслідування окремих видів злочинів, так звану часткову методику".

С. М. Потапов пропонував вважати криміналістику "наукою про судові докази — наукою доказового права". Кінець дискусії про правовий статус криміналістики поклав С. П. Мітрічев у 1955 р., коли обгрунтував, що криміналістика — це юридична наука, і вона не вивчає будь-якої правової сторони злочину. Разом з тим вона сприяє розкриттю та розслідуванню злочинів, розробляє засоби і методи збирання і дослідження доказів, і, таким чином, є галуззю юридичних наук. Тому предмет криміналістики С. П. Мітрічев визначив так: "Криміналістика як юридична спеціальна дисципліна, є наукою про технічні засоби, тактичні прийоми і методи, які вико­ристовуються для виконання передбачених кримінально-процесуальним законом дій судових і слідчих органів по виявленню і збиранню, фіксації та дослідженню доказів з метою розслідування злочинів". Таке розуміння предмета криміналістики поділяється до нашого часу багатьма науковими школами та окремими вченими, до числа яких належать І. Ф. Крилов, І. Ф. Пантелєєв, М. О. Селіванов та інші.

О. М. Васильєв більш лаконічно визначає її предмет — "Криміналістика,— пише він,— є наукою про технічні засоби і тактичні прийоми та методи, що використовуються для виконання передбачених кримінально-процесуальним законом дій по виявленню, збиранню, фіксації та дослідженню доказів з метою розкриття і попередження злочинів."

Нове визначення предмета криміналістики запропонував Р. С. Бєлкін у 1967 р. В цей час була поширена думка, що не методи, прийоми і засоби роботи з доказами є предметом криміналістики, а закони виникнення, виявлення, дослідження, оцінювання і використання доказів та основаних на пізнанні цих законів засобах і методах судового дослідження і попередження злочинів." Відтоді на сторінках преси і в монографічних дослідженнях неодноразово спалахували дискусії, в яких автори робили спробу знайти нове або вдосконалити запропоноване розуміння предмета криміналістики, але всі вони не досягли бажаних результатів. Потім Р. С. Бєлкін вдосконалив своє визначення предмета і довів, що поряд із законами, елементом предмета криміналістики є механізм учинення злочину, що і додалося до наступного визначення криміналістики.

В. Я. Колдін в останньому підручнику зробив спробу дати син­тезоване визначення предмета криміналістики, куди ввійшли концепції О. М. Васильєва, Р. С. Бєлкіна, Б. М. Шавера та І. М. Якимова, а також інформаційний підхід у доказуванні, і запропонував таке визначення:

Криміналістика — це наука, котра досліджує закономірності злочинної поведінки, механізм її відтворення в джерелах інформації, особливості діяльності при розкритті, розслідуванні і попередженні злочинів та розробляє на цій основі засоби і методи вказаної діяльності з метою забезпечення належного використання процесуально-матеріальних правових норм".По суті визначення правильне, але громіздке, що є наслідком спроби автора зосередити в одному понятті всі елементи, з яких складається предмет науки криміналістики.