Історія розвитку та становлення спеціальних знань у практиці розслідування злочинів (історичний аспект криміналістики)

Знання — це філософська категорія, що означає систему підтверджених практикою результатів пізнання. Всяке знання відображає якісь відношення речей і людей у свідомості людини. Тому знання можуть бути повсякденними та науковими. Наукові знання відображають глибинні процеси об'єктивної дійсності на теоретичному рівні пізнання, розкривають його характер і суть. В слідчій практиці зустрічаються випадки, коли як фахівця запрошують особу, знання якої знаходяться на емпіричному рівні, наприклад, майстра з індивідуального шиття взуття, одягу, пічника тощо.

У будь-якій сфері діяльності суб'єкт, який пізнає, часто звертається до фахівця за знаннями, якими він не володіє або яких у нього недостатньо для розв'язання якоїсь практичної задачі. Фахівець може проконсультувати, або на запрошення суб'єкта діяльності взяти безпосередню участь у розв'язанні практичної задачі.

Пізнання події злочину — це складна багатопрофільна діяльність, яка потребує як емпіричних, так і наукових знань із різних галузей науки, техніки, мистецтва, ремісництва. Тому ще з часів сивої давнини для розслідування злочинів, особливо пов'язаних із убивством та нанесенням тілесних ушкоджень, використовували спеціальні знання, запрошували для цього осіб, які розумілися на цій справі, які допомагали розв'язувати складні задачі в процесі розслідування.

Перші спеціальні знання були дуже примітивні і належали головним чином медицині. Вони використовувались при медичному огляді потерпілих, оглядах трупів для встановлення причини смерті. Ще Папа Інокентій III (1200 р.) наказував при з'ясуванні причин смерті звертатись до лікарів, а відомий Кодекс “Кароліна” (1532 р.) встановив обов'язкову участь лікарів при розслідуванні злочинів проти життя та здоров'я.

Разом з тим перші спеціальні знання мали більше емпіричний, ніж теоретичний характер, тому їх носіїв називали обізнаними людьми. У наш час вони називаються спеціалістами.

Значно раніше у Китаї (900 — 1278 рр.), за часи правління Танської династії у окремих кримінальних справах використовувались відбитки пальців замість підпису певної особи. Найімовірніше, що застосування спеціальних знань у судовій практиці зародилось у Китаї.

Згадку про широке використання слідчих дій при розслідуванні злочинів у XV ст. в Україні за часів Литовсько-Руської держави ми знаходимо в “Історії українського народу” відомого історика Олександри Єфименко. Слід зауважити, що одним із елементів організації внутрішнього життя в Україні були так звані копні округи. Авторка пише: “Копна округа — це союз населення певної території, що розмірами наближається до нашої сучасної волості чи до кількох волостей; союз має охороняти округу від правопорушень, вести “слід” злочину й карати злочинців”. Потім вона зазначає, що “шматок украденої де-небудь речі, слід від копит коня, що ним пробіг злочинець, коли вони були знайдені на території дворища,— все це клало на дворище підозру, що репрезентант дворища неодмінно мусив відвести від себе, інакше не тільки підозра, але вже провина падала на нього, і йому доводилося відповідати за злочин”. Далі Єфименко пише: “Розшукування злочинця, у свіжу тропу, велося звичайно через “маленьку” копу, що на неї скликалися найближчі мужі. Це була так звана “гаряча копа”, що “гнала слід”, трусила, вела допит, збирала матеріал”. Всі ці вищенаведені цитати свідчать про те, що перші паростки елементів криміналістики були закладені в Україні ще за часів Руської Правди, Володимира Мономаха або ще й раніше. Всі ці традиції були втрачені або трансформувалися після возз'єднання України з Росією, коли російським царатом була придушена місцева судова влада (хоча й більш прогресивна) і був примусово запроваджений “російський варіант”.

Одним з перших випадків застосування спеціальних знань у Московській Русі відноситься до 1535 р., часу правління княгині Олени. Удільний князь Андрій Старицький не сплачував до казни податків і не з'являвся на поклін до княгині начебто через хворобу. Тоді княгиня послала лікарів до нього перевірити, чи дійсно князь хворий. Лікар Феофіл, виконавши завдання княгині, написав: “В Андрія хвороба легка, каже, що на стегні (спині) болячка, а лежить у ліжку”. Зрозуміло, що це не експертиза в її сучасному розумінні, але використання спеціальних знань обізнаної особи для розв'язання практичної задачі.

В історії є епізодичні випадки використання медичних знань для огляду потерпілих та трупів. Цікава справа про цареву наречену, яка за фальсифікованим висновком лікарів була визнана хворою. Суть справи така. Бояри, прибічники царя Михайла Федоровича Романова, обрали йому за наречену Марію Хлопову і наблизили її до двору, бо царю вона сподобалась. Але ворогуюча група бояр Салтикових розповсюдила чутки, що Марія хвора. Їхні ж лікарі зробили свідомо неправдивий висновок, що Марія хвора на невиліковну хворобу. Через це Марію заслали в Тобольськ, а потім у Нижній Новгород. Згодом цар запідозрив, що Марію було усунено від двору внаслідок угоди між боярами Салтиковими та їхніми лікарями. Через сім років, у 1623 р. була призначена комісія з числа придворних лікарів, які їздили до Нижнього Новгорода і провели огляд Марії, встановивши що вона цілком здорова.

Створення Аптекарського приказу стало початком регулярного залучення медиків (лікарів) для медичного огляду живих осіб.

Пізніше в XVII ст. висновки лікарів про причини смерті стали докладнішими. Так, з приводу причини смерті вбитого конюха патріарха було складено висновок у письмовій формі, в якому відмічалось: “... а по осмотру конюх лет в шестьдесят, й бит тот конюх плетьми по спине, а иных язв кроме побоев на теле убитого конюха никаких нет й внутренних болезней ныне знать не мочно, а знатное дело, что тот конюх умер с побой”.

З часів царювання Олексія Михайловича почали зустрічатись хімічні експертизи (за сучасною термінологією). Так, у 1657 р. розглядалася справа про якогось Андрія Дербеньова, котрий давав людям різне коріння. Вилучене коріння і рослини досліджували лікарі і дійшли висновку, що “от того корени ни какого дурна не бывает, а от иного коренья им знать непочему, потому, что коренье сухо, изгнило й никакова духа в них нет”. Це майже сучасний висновок фахівця, що користується органолептичним методом — одорологією. Отрута досліджувалась шляхом експерименту. Для того, щоб установити котрий з двох порошків миш'як, проводили такий експеримент: порошками годували голубів, якщо голуб не гинув, то саме цей порошок не миш'як.

До цього часу належать свідчення про виникнення психіатричної експертизи, першими “експертами” були монахи.

Разом із започаткуванням судово-медичної, хімічної та психіатричної експертизи, брала свій початок і експертиза документів. Відомо, що у Древньому Римі підробка документів була дуже розповсюджена. Існували особливі фахівці по встановленню підробок. Підроблені заповіти, різноманітні документи про позики часто були засобами збагачення. За словами Цицерона, навіть порядні люди не відмовлялися збагатитися з їх допомогою.

Документи підробляли всі верстви суспільства і несли за це покарання. Так, “князю Петру Кропоткину учинено наказание — перед Московским судным приказом бит кнутом за то, что он в деле своровал, выскреб и приписал своєю рукою”.

Першими експертними установами в Росії були Аптекарський приказ та Іванівська площа у Москві. Аптекарський приказ — це медична установа, яка мала забезпечувати царські аптеки ліками, засновувати польові аптеки, розподіляти у військові полки лікарів, розглядати їх суперечки. Крім того, аптекарські прикази займалися експертною діяльністю за наказом царя, хоча головною їх функцією було лікування. Однак цей приказ не мав процесуального характеру, а сама експертиза в той час була рідким явищем.

Іванівська площа у Москві — це місце перебування дяків і піддячих, які володіли грамотою. Спочатку вони займалися складанням різних ділових паперів: розписок, заставних, листів тощо. Іванівська площа як експертна установа виникла у другій половині XVII ст., коли піддячі почали досліджувати підроблені документи, а також надавали “юридичні” послуги. Вони були підпорядковані Стрілецькому приказу. Експертна діяльність Іванівської площі припинилась у 1699 р.

Криміналістична експертиза випливала з надр судово-медичних досліджень, результатом чого було створення Медичної ради у XIX ст., а у 1811 р.— Міністерства поліції, при якому була заснована Друга медична рада, що виконувала судово-медичну експертизу. Власне, це була перша експертна установа Росії.

До складу Медичної ради входили відомі вчені І. Д. Менделєєв, Н. Н. Зінін, М. І. Пирогов, І. П. Павлов, чия експертна діяльність вписала багато сторінок в історію становлення судової експертизи.

Крім Медичних рад, певну роль у виконанні судово-медичних експертиз свого часу відіграли Лікарські Управи при губернських управліннях поліції, у штаті яких був лікар — судовий медик.

Експертиза документів, особливо підроблених документів, грошей, розвивалась шляхом створення Експедиції заготівлі державних паперів з 1818 р. Статут Кримінального судочинства 1864 р. передбачав відсилання всіх підроблених паперів у Експедицію заготівлі державних паперів для встановлення їх справжності. Експертиза кредитних білетів та інших паперів, звідки б вони не надходили, виконувалась в Експедиції. Експертиза була приблизно такою: “Будь який папір спочатку оглядається гравером і каліграфом; особи ці визначають: чи має даний папір або документ ознаки підлогу чи підробки... Якщо в документі чи папері знайдуться ознаки підробки, то цей документ підлягає фотографічному і хімічному дослідженню для визначення способу підробки, відновлення початкового тексту. За результатами складається акт”.

Справжню судово-фотографічну експертизу документів створив своїми науковими працями і відкриттям методу підсилення контрастів — Є. Ф. Буринський у 1889 р., який є батьком судово-дослідної фотографії, засновником технічної експертизи документів. У 1893 р. було створено державну судово-фотографічну лабораторію при прокуророві Петербурзької судової палати. Лабораторію очолював Є. Ф. Буринський.