Назва цього виду мистецтва походить від латинського слова, що означає „висікаю”, „вирізаю"

Скульптура – це вид мистецтва, в якому образи дійсності відтворюються в пластичних, об'ємно-просторових формах при використанні різних матеріалів. У скульптури як мистецтва є свої особливості, своє коло сюжетів. Це пов'язано насамперед з можливостями, якостями того матеріалу, з котрого робиться скульптурний твір. Відтак, можемо виявити декілька найголовніших способів творення скульптури: висікання (якщо використовуються тверді матеріали: мармур, граніт), вирізання (дерево), ліплення (глина та інші м'які матеріали), литво (метал, пластмаса). У наш час кількість матеріалів, які можуть використовувати скульптори, значно розширилась, і це дозволяє урізноманітнити виражальні засоби цього виду мистецтва.

Скульптура – один із найдавніших видів мистецтва, який своїм корінням сягає доби палеоліту. Вже тоді люди робили фігурки людей та звірів, використовуючи їх, як правило, у культових потребах. У Стародавньому Єгипті скульптура була пов'язана з культом мертвих. Переконання, що душа живе, поки живе зображення людини, примушувало робити скульптуру з довговічних матеріалів і максимально точно передавати образ людини, що померла. Найвищого розквіту досягає скульптура Стародавньої Греції. Недарма Регель називав саме скульптуру провідним видом мистецтва античності. До сьогодні дивують і захоплюють людство гармонійні й одухотворені образи, створені великими давньогрецькими скульпторами Фідієм, Міроном, Праксителем, Лісіппом та іншими. Середньовіччя розвинуло монументальні форми скульптури, що існували в нерозривному взаємозв'язку з архітектурою. Готична сакральна скульптура втілювала повною мірою світоглядні установки епохи, які утверджували перевагу духовності над тілесністю.

З повною силою, в усьому різнобарв'ї жанрів і технік скульптура проявилася у мистецтві великих епох – емоційному Ренесансі, урочисто-пафосному бароко, раціонально виваженому класицизмі. Скульптори XIX ст. намагалися утвердити реалізм у скульптурі, надати образам історичну конкретність, побутову та психологічну достовірність.

Абсолютно нові підходи демонструє скульптура XX ст., яка несе в собі, як правило, символ, емоційний імпульс, а не реалістичність і подібність. Авангардисти досягають цієї мети відвертою гротесковою деформацією пластичної форми, пошуками її вихідних конструкцій і цим на перший план виводять найголовнішу характерну рису скульптури, що коріниться у самій її природі, – здатність до широкого узагальнення.

Скульптор передає рух, який фіксує один момент дійсності. Але в ньому сконцентровано відчуття того, що передувало йому і як він буде продовжуватися в майбутньому. Таким чином, сприйняття скульптури поступово розгортається у часі, створює відчуття безупинного руху. Навіть повний спокій сприймається у скульптурі як внутрішній рух.

Ці уявлення досягаються за допомогою таких засобів виразності у скульптурі, як світло й тінь. Площини і поверхні скульптури, віддзеркалюючи світло та кидаючи тінь, створюють просторову гру форм, яка відповідно впливає на глядача. Тут важливо врахувати все: масштаб зображення, реакцію на світло того матеріалу, який використовується, основні композиційні ритми. Так, бронза допускає різке розділення світла і тіні, дає потужний художній імпульс. А мармур може передати тонку світлотіньову палітру.

Види скульптури розрізняють за її призначенням. Скульптура поділяється на:

Ø монументальну (включаючи монументально-пам'ятникову та монументально-декоративну),

Ø станкову (камерну);

Ø скульптуру малих форм.

Монументальна скульптура буває, як правило, великих розмірів, вона розрахована на складну взаємодію з архітектурою або ландшафтом. Це пам'ятник, монумент, інтер'єрні оздоби. Якщо скульптор робить фігуру у повний зріст – це статуя, до стегон – напівфігура, торс, зображення до пояса – бюст, від плечей – скульптурна голова (якщо із стесаними плечима – герма). Скульптурними групами називають композицію, де є фігури декількох людей.

Склалися два основні різновиди скульптури: кругла – якщо є можливість розглядати скульптуру з різних точок зору, рельєф – об'ємне зображення, розташоване на деякій площині. Розрізняють плоскі рельєфи, в яких зображення утворюється цілком площинними силуетами, проміжки між котрими заглиблені (як у граверній дошці для високого друку), барельєфи (буквально – „низькі рельєфи”), якщо їх виступаючі частини мають більш-менш складну опуклу поверхню, горельєфи (буквально – „високі рельєфи”), форми яких значно виступають над фоном. Зображення може утворюватися і заглибленнями, виступи між котрими правлять за тло (як у граверних дошках для глибокого друку). Такий спосіб називається контррельєфом (буквально – „протирельєф”).

Скульптура малих форм – це скульптурні твори, орнаменти та деталі, які прикрашають предмети побуту. Це різні статуетки, підстаканники, попільнички, настільні лампи, все, що знаходиться посередині між станковою скульптурою і декоративно-прикладним мистецтвом. Сюди ж належать медальєрне мистецтво, гліптика (різьба по каменю) та ін.

Жанри скульптури за її змістом (темою):

Ø портретна (зображення людей);

Ø анімалістична (зображення тварин);

Ø побутова;

Ø жанрова(зображення різних сцен та епізодів життя);

Ø історична;

Ø орнаментальна (орнаменти, гірлянди, квіти, маски тощо).