Суспільний спосіб виробництва

Більш широким поняттям ніж технологічний спосіб виробництва є суспільний спосіб виробництва.

Суспільний спосіб виробництва ґрунтується не на техніко-економічному, а на соціально-економічному поєднанні особистих та речових факторів виробництва. Це суперечлива єдність і взаємодія продуктивних сил та виробничих відносин (відносин економічної власності). Було виділено п’ять суспільних способів виробництва: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний

Виробничі відносини – це система відносин які виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання, пов’язані з привласненням засобів і результатів виробництва, обумовлюють поділ людей на різні класи та соціальні групи, визначають положення цих людей в суспільстві та характер їх взаємовідносин.

Продуктивні сили показують рівень розвитку суспільства та ступінь оволодіння людиною силами природи, тобто виступають як матеріальний зміст суспільного виробництва. Виробничі відносини надають суспільному виробництву соціальної визначеності, виступають його соціально-економічною формою.

Продуктивні сили розвиваються більш динамічно й активно, а тому пред’являють певні вимоги до стану виробничих відносин. Це означає, що виробничі відносини (відносини економічної власності) постійно розвиваються і змінюються не по волі людей, не за їхнім бажанням. Той чи інший тип виробничих відносин – результат певного рівня розвитку і характеру продуктивних сил.

В свою чергу, виробничі відносини активно впливають на розвиток продуктивних сил. Вплив виробничих відносин залежить від ступеня їх відповідності рівню і характеру розвитку продуктивних сил. Наявність такої відповідності обумовлює прогресивну роль виробничих відносин. Відставання виробничих відносин перетворює їх у консервативну силу, у гальмо розвитку продуктивних сил.

Нагромадження невідповідностей рано чи пізно приводить до ліквідації старої системи виробничих відносин і створення нової. Тобто відбувається зміна суспільних способів виробництва.

Це всезагальний економічний закон – закон адекватності (відповідності) виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил.

Пізнання цього закону дає можливість в межах одного способу виробництва здійснити зміну виробничих відносин, вдосконалити їх, пристосувати до змін у продуктивних силах.