Розрахунки акредитивами 1 страница

При розрахунках акредитивами виникають економічні відносини між чотирма суб`єктами:

- заявник акредитива – платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива;

- банк-емітент – банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові;

- бенефіціар – юридична особа, на користь якої виставлений акредитив;

- виконуючий банк – банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.

4

7 5 2

1) Між постачальниками і платником укладається договір.

2) Платник подає банку-емітентові заяву для відкриття акредитив.

3) Банк-емітент на підставі заяви перераховує кошти з рахунка платника на аналітичний рахунок “Розрахунки акредитивами”.

4) Банк-емітент повідомляє банк бенефіціара про відкриття акредитива.

5) Банк бенефіціара повідомляє його про відкриття й умови акредитива.

6) Бенефіціар відвантажує платнику товар, виконує роботи або послуги.

7) Бенефіцар подає необхідні документи, передбачені умовами акредитива, в обслуговуючий банк.

8) Банк бенефіціара надсилає спецзв`язком реєстр документів разом з іншими документами за акредитивом до банку-емітенту.

9) Банк-емітент після перевірки виконання всіх умов акредитива на підставі реєстру документів списує кошти з аналітичного рахунка.

10) Банк-емітент перераховує кошти на рахунок бенефіціара.

Рис. 4 Схема розрахунків акредитивами

ü Документальне оформлення операцій на рахунках в банках

Для здійснення операцій на поточному рахунку до банку подаються документи, форми яких затверджені Національними банком України. До первинних розрахунково-грошових документів відносяться розрахункові чеки, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, об¢ява на внесення готівкою, грошовий чек тощо. В них повинні бути такі основні реквізити: назва документу; номер поточного рахунку; ідентифікаційні коди; дата і місце складання; кому і за що перераховані гроші; мета одержання; сума числом і прописом (копійки лише числом) та інші. Виправлення в банківських документах не допускаються. Дані документи дійсні лише за наявності підписів і відтиску печатки.

При готівкових розрахунках прийняття (зарахування) готівки на поточний рахунок здійснюється на основі об¢яви на внесення готівкою, тримання готівки з рахунку здійснюється на основі грошового чека де вказується з якою метою та яка сума отримується.

При безготівкових розрахунках використовують такі документи:

1. Платіжне доручення.

Основним банківським документом є платіжне доручення – це розпорядження підприємства, як власника рахунку, про перерахування коштів з його рахунку на рахунок іншого підприємства, організації, установи, оформлене на спеціальному бланку. Платіжне доручення широко використовується для здійснення розрахунків з державним бюджетом, органами соціального страхування, пенсійним фондом, постачальниками тощо.

ПЛАТІЖНЕ ДОРУЧЕННЯ № ____

від "___"_______________200__р.

Одержано банком "___"__________200__р.

Платник

Код

код банку

ДЕБЕТ рах. №

СУМА

Банк платника

в м.

код банку

Одержувач

Код

КРЕДИТ рах. №

Банк одержувача

в м.

Сума словами

Призначення платежу

М.П.

Проведено банком "___"__________200__р. Підпис банку

Підпис

2. Платіжна вимога-доручення – це документ, який складається з двох частин: верхньої – вимога отримувача коштів до платника про їх сплату; нижньої – доручення платника своєму банку про перерахунок коштів.

3. Платіжна вимога.

Платіжна вимога про примусове списання коштів на підставі виконавчого документа оформляється та подається державним виконавцем, а на списання податкового боргу за рішенням податкового органу – податковим органом. Платіжну вимогу на примусове списання (стягнення) коштів на підставі виконавчого документу приймає безпосередньо керівник банку або уповноважена ним особа (на сьогодні використання обмежене).

ü Розрахункові чеки.

Чек - це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, списати чекотримачеві зазначену в чеку суму коштів.

ü Заяви на відкриття акредитиву.

ü Векселі.

ü І інші.

4.Аналітичний та синтетичний облік операцій на рахунках в банках

Банк реєструє всі проведені операції з надходження та списання коштів з поточного рахунку у спеціальній виписці з особового рахунку. Виписка банку – це дублікат записів на особовому рахунку підприємства. До виписка банку обов’язково прикладаються виправдні документи на проведені операції. Основні реквізити виписки: дата виписки, номер поточного рахунку власника, залишки коштів на початок операційного дня (вхідне сальдо) і на кінець (кінцеве сальдо), суми записів по дебету і кредиту рахунку.

При надходженні виписки банку бухгалтер повинен її опрацювати:

- виписка нумерується, перевіряється наявність виправдовуючих документів на списання та зарахування коштів, а також відповідність сум у виписці сумам у прикладених документах;

- записи в виписці контируються. Оскільки виписка банку є документом банку, зарахування коштів на поточний рахунок у виписці буде відображатися по кредиту, а списання - по дебету (тому що для банка рахунок підприємства є пасивним).

Виписка з особового рахунку - реєстр аналітичного обліку, вона є підставою для записів на активному синтетичному рахунку 31 “Рахунки в банках”. По дебету цього рахунку – відображають зарахування коштів, по кредиту – перерахування коштів. Дебетове сальдо показує залишок грошей на рахунку на певну дату, воно повинно співпадати із залишком у виписці банку на цю дату.

Приклад кореспонденції рахунків:

1. Зарахована на поточний рахунок довгострокова позика: Д-т31 К-т50;

2. Перераховано до бюджету суми податків: Д-т641 К-т311

Синтетичний облік операцій на поточному рахунку при журнальній формі обліку ведуть у журналі 1 (по кредиту рахунку 31) та у відомості 1.2. (по дебету рахунку 31).

5.Особливості обліку грошових коштів в іноземній валюті

Одним з принципів бухгалтерського обліку є принцип єдиного грошового вимірника, який передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці (гривнах та копійках).

Тому, грошові кошти в іноземній валюті і операції з ними слід обліковувати у гривнях та копійках, шляхом перерахунку іноземної валюти за курсом НБУ на відповідну дату.

Але, для контролю за реальним рухом грошових коштів та за розрахунками в іноземній валюті грошові кошти та розрахунки в іноземній валюті повинні відображатись і в іноземній валюті. Тому, на підприємствах ведуть або 2 комплекти облікових реєстрів (в гривнах та інвалюті), або записують суми операцій в одному реєстрі у вигляді дробу (в чисельнику іноземна валюта, а в знаменнику її еквівалент в гривнах).

Перерахунок коштів та операцій в іноземній валюті здійснюється на різні дати:

1) на дату складання балансу підприємства;

2) на дату здійснення розрахунків;

3) на дату надходження матеріальних цінностей від іноземних постачальників;

4) на дату видачі іноземної валюти підзвітній особі;

5) на дату звітування підзвітної особи про витрачені суми

6) тощо.

Оскільки валютний курс НБУ може змінюватись, то при перерахунку однакової кількості одиниць інвалюти на різні дати може виникати курсова різниця (різниця між оцінками однакової кількості одиниць інвалюти при різних валютних курсах).

Курсові різниці можуть бути позитивними чи негативними. Позитивні різниці списуються на доходи підприємства (в К-т 714 “Дохід від операційної курсової різниці” або 744“Дохід від неопераційної курсової різниці”), а негативні – на витрати (в Д-т 945 “Втрати від операційної курсової різниці” або 974 “Втрати від неопераційних курсових різниць”.

При відображенні в обліку грошових коштів та розрахунків в іноземній валюті до відповідних рахунків синтетичного обліку відкриваються субрахунки. Наприклад до рахунку 31 “Рахунки в банках” відкривається субрахунок 312 “Поточні рахунки в іноземній валюті”.

Тема 2.3: Облік векселів одержаних та фінансових інвестицій

11) Сутність векселів та їх облік.

12) Фінансові інвестиції та їх облік.

1.Сутність векселів та їх облік

Вексель – це письмово оформлене боргове зобов’язання встановленого зразка, яке засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Векселі відносять до цінних паперів.

Розрізняють прості й переказні векселі.

Простий вексель виписується боржником із зобов’язанням сплатити борг кредитору. Переказний вексель – це вимога кредитора до боржника сплатити кошти третій особі.

За термінами погашення векселі бувають короткострокові (видаються на термін до 1-го року) та довгострокові (видаються на термін, що перевищує 1 рік).

Підставою для відображення в бухгалтерському операцій по одержанню векселів є сам вексель, що надійшов на підприємство. Жодні виправлення у векселях не допускаються.

Аналітичний облік векселів одержаних ведуть по кожному окремому векселю.

Довгострокові векселі одержані обліковуються на субрахунку 162 “Довгострокові векселі одержані”, а короткострокові – на рахунку 34 “Короткострокові векселі одержані”. При одержані векселів дебетуються рахунки 162 “Довгострокові векселі одержані” чи 34 “Короткострокові векселі одержані”. Отримання коштів у погашення векселів, продаж векселя тощо відображають по К-у рахунків 162 “Довгострокові векселі одержані” чи 34 “Короткострокові векселі одержані”.

При журнальній формі обліку реєстром синтетичного обліку є журнал 3.

Кореспонденція рахунків

1) Одержано вексель від покупця: Д-т34 К-т36;

2) Одержано вексель від інших дебіторів: Д-т34 К-т37;

3) Надійшли кошти в погашення заборгованості, забезпеченої одержаними векселями:

Д-т30, 31 К-т34.

2.Фінансові інвестиції та їх облік

Фінансові інвестиції – це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора.

Методологію обліку фінансових інвестицій і порядок розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначає П(С)БО 12 “Інвестиції” (опрацювати самостійно).

Прикладом інвестицій є грошові внески, паї, облігації, акції тощо.

За терміновістю фінансові інвестиції поділяють довгострокові (строком більше одного року) та поточні (на строк менше одного року).

Фінансові інвестиції первинно оцінюються та відображаються у бухгалтерському обліку за собівартістю. Собівартість фінансової інвестиції складається з ціни її придбання, комісійних винагород, мита, податків, зборів, обов’язкових платежів, що не відшкодовуються підприємству, та інших витрат, безпосередньо пов’язаних з придбанням фінансової інвестиції.

На дату балансу застосовуються наступні методи оцінки фінансових інвестицій:

· метод участі в капіталі;

· справедлива вартість;

· амортизована собівартість;

· собівартість (первина).

Вказані методи опрацювати самостійно згідно П(С)БО 12 “Інвестиції”.

Аналітичний облік фінансових інвестицій ведуть за їх видами та об’єктами інвестування.

Синтетичний облік довгострокових фінансових інвестицій ведуть на рахунку 14 “Довгострокові фінансові інвестиції”, а короткострокових – на рахунку 35 “Поточні фінансові інвестиції”. Це активні рахунки, за Д-м яких відображають вартість придбання (надходження) фінансових інвестицій, за К-м – їх вибуття (списання), зменшення вартості.

При журнальній формі обліку реєстром аналітичного обліку фінансових інвестицій є відомість 4.2., синтетичного – журнал 4.

Кореспонденція рахунків

· Передано основні засоби в якості внеску до статутного капіталу іншого підприємства:

7) на суму нарахованого зносу: Д-т131 К-т10;

8) на залишкову вартість переданих основних засобів: Д-т14 К-т10;

· Придбано акції інших підприємств (облігації): Д-т14, 35 К-т31;

· Передано кошти в довгострокову позику: Д-т14 К-т30, 31;

· Повернуто грошові кошти, надані в позику: Д-т30, 31 К-т14;

· Погашена заборгованість перед кредиторами цінними паперами: Д-т685 К-т14;

· Нараховано відсотки за облігаціями: Д-т37 К-т732 “Відсотки одержані”;

· Одержано дохід від продажу акцій інших підприємств: Д-т31 К-т741 “Дохід від реалізації фінансових інвестицій”;

· Списано балансову вартість реалізованих акцій: Д-т971 “Собівартість реалізованих фінансових інвестицій” К-т35.

Тема 2.4:Облік дебіторської заборгованості за нетоварними операціями та витрат майбутніх періодів

Сутність та види дебіторської заборгованості за нетоварними операціями.

Облік розрахунків за виданими авансами.

Облік розрахунків з підзвітними особами.

Облік розрахунків за нарахованими доходами.

Облік розрахунків за претензіями.

Облік розрахунків за відшкодуванням завданих збитків.

Облік розрахунків з іншими дебіторами.

Поняття та облік витрат майбутніх періодів.

Сутність та види дебіторської заборгованості за нетоварними операціями.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансових звітах визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 “Дебіторська заборгованість” (опрацювати самостійно).

Дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

Дебітори- юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.

Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може достовірно визначена її сума.

Згідно П(С)БО 10 дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову та поточну. При цьому враховуються такі критерії, як: строк погашення та зв’язок з нормальним операційним циклом. Операційний цикл - проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отримання коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

Довгострокова дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості фізичних та юридичних осіб, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

Для віднесення дебіторської заборгованості до довгострокової необхідно, щоб виконувалися обидва критерії:

1. не виникає в ході нормального операційного циклу;

2. строк її погашення більше 12 місяців.

У разі, якщо строк погашення дебіторської заборгованості, що не виникає в ході нормального операційного циклу, менше року, вона відноситься до поточної.

Поточна дебіторська заборгованість – сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу, або буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу.

Дебіторська заборгованість, яка виникає в ході нормального операційного циклу визнається поточною незалежно від строку погашення.

Також доцільно виділити такі види дебіторської заборгованості:

- дебіторська заборгованість за товари, роботу, послуги (товарна);

- дебіторська заборгованість, яка виникає від операцій підприємства інших, ніж продаж товарів, виконання робот, надання послуг (нетоварна).

Донетоварних операцій відносять:

9) розрахунки за виданими авансами,

10) розрахунки з підзвітними особами;

11) розрахунки за нарахованими доходами;

12) розрахунки за претензіями;

13) розрахунки за відшкодуванням завданих збитків;

14) розрахунки з іншими дебіторами;

2.Облік розрахунків за виданими авансами.

Аванс – суми, видані іншим підприємствам під майбутню поставку матеріальних цінностей, виконання робіт тощо.

Авансові платежі постачальникам та іншим підприємствам оформляють платіжними дорученнями, в яких міститься посилання на укладений договір.

Аналітичний облік виданих авансів ведуть по кожному дебітору окремо.

Синтетичний облік виданих авансів ведуть на субрахунку 371 “Розрахунки за виданими авансами”, по дебету якого відображають суми виданих авансів, а по кредиту – погашення авансів при надходженні матеріалів, виконанні робіт тощо, а також суми, що повертаються постачальниками (підрядниками) як невикористані.

При журнальній формі обліку синтетичний облік ведуть в журналі 3.

Господарські операції з обліку розрахунків за виданими авансами

№ п/п	Зміст господарських операцій (фактів, подій)	Проводка
Дебет	Кредит
1.	Оплата авансом відображається у платника На суму податкового кредиту
2.	Отримання виробничих запасів малоцінних предметів, за які раніше було перераховано аванс На суму податкового кредиту з податку на додану вартість
3.	Зарахування передоплати (авансу), раніше виданої постачальнику
4.	Повернення невикористаних авансів

3.Облік розрахунків з підзвітними особами.

Підзвітні особи – це працівники даного підприємства, які отримали грошові суми в підзвіт для майбутніх витрат згідно наказу (розпорядження) керівника підприємства.

Під звіт видається готівка на господарські потреби та на витрати, пов'язані з відрядженням на визначений термін. Гроші підзвітним особам видаються з каси підприємства, видача проводиться за умови повного звіту за раніше видані суми. Гроші видані під звіт повинні використовуватись за призначенням на ті потреби, на які вони видані. Видача грошей відбувається на основі письмової заяви, на якій є дозвіл керівника на проведення операції. Гроші у підзвіт видаються в межах кошторису, видача готівки на витрати, пов'язані із службовими відрядженнями проводиться у межах сум, належних відрядженим особам на ці цілі відповідно до порядку встановленого урядом України.

На господарські витрати (купівля канцтоварів тощо) підзвітні суми видаються на один робочий день на підставі розпорядження керівника. Список осіб, які мають право одержувати гроші в підзвіт на господарські потреби, затверджується наказом керівника. Працівники, які одержали готівку в підзвіт на господарські потреби, зобов’язані не пізніше наступного дня після видачі коштів подати до бухгалтерії підприємства авансовий звіт про витрачені суми. До авансового звіту обо’язково прикладаються всі виправдовуючі документи про витрачені суми (акти закупівлі, рахунки, чеки, квитанції, квитки тощо). Витрати, вказані в авансовому звіті повинні бути затверджені керівником чи уповноваженою ним особою.

Службовим відрядженням – вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.

Термін відрядження визначається керівником,але не може перевищувати в межах України 30 календарних днів, за кордон – 60 календарних днів.

Направлення працівника у відрядження здійснюється керівником підприємства і оформлюється наказом із зазначенням пункту призначення, назви підприємства, строку і мети відрядження.

На підставі наказу відрядженому працівнику видається посвідчення про відрядження.

За відрядженим працівником залишається місце роботи, середній заробіток за час відрядження, в тому числі і за час перебування у дорозі.

Витрати, які були здійсненні працівником під час відрядження і які пов’язані з метою відрядження, відшкодовуються відрядженому працівникові та списуються на витрати підприємства (вартість проживання в готелі, вартість проїзду тощо). Але витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків, рахунків готелів тощо.

Також працівнику за кожен день відрядження (включаючи день від’їзду та приїзду) виплачуються добові, норми яких встановлені постановою КМУ «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордоном». Добові в межах України становлять: 18 грн. (в разі коли до рахунків вартості проживання в готелі не включені витрати на харчування), 14 грн. 40к.(включаються витрати на одноразове харчування); 10 грн.80к.(дворазове харчування); 7 грн.20к. (трьох разове харчування).

Після повернення з відрядження працівник зобов’язаний протягом трьох днів відзвітуватись за витрачені суми. При цьому він подає авансовий звіт, разом з посвідченням про відрядження і документами, що підтверджують вартість витрат (крім суми добових). Авансові звіти проходять ретельну перевірку. Перевіряється наявність наказу із вказівкою мети відрядження, перевіряються відмітки про перебування у відрядженні, а також встановлюється законність виправдовуючих документів: проїзних квитків, квитанцій, посвідчення про відрядження тощо. Перевірені авансові звіти затверджуються керівником підприємства, після чого надходять до бухгалтерії, яка повинна організувати аналітичний і синтетичний облік розрахунків.

Суми авансу, які були видані працівнику зверх затверджених по авансовому звіту витрат, працівник повинен повернути в касу підприємства (цю суму у разі неповернення стягують з заробітної плати працівника). Якщо працівник по авансовому звіту здійснив перевитрату коштів, порівняно з виданим авансом, то суму перевитрати відшкодовують з каси підприємства.

Аналітичний облік розрахунків з підзвітними особами ведуть за кожною підзвітною особою. Синтетичний облік розрахунків з підзвітними особами ведуть на субрахунку 372 «Розрахунки з підзвітними особами» (активно-пасивний). Сальдо по дебету показує невитрачені суми, заборгованість перед підприємством і в балансі приводиться у третьому розділі активу. Залишок по кредиту – перевитрати, які підлягають відшкодуванню з каси підприємства, в балансі відображаються у четвертому розділі пасиву. По дебету рахунку відображають видані підзвітні суми, по кредиту – списання за відповідними документами підзвітних сум, повернення невикористаних авансів, утримання заборгованості з заробітної плати підзвітних осіб.

При журнальній формі обліку операції по кредиту рахунку 372 відображають у журналі 3, реєстром аналітичного обліку є відомість 3.2.

Кореспонденція рахунків

№ п/п	Зміст господарських операцій (фактів, подій)	Проводка
Дебет	Кредит
1.	Видача із каси коштів під звіт і відшкодування перевитрат підзвітної особи
2.	Придбання через підзвітних осіб матеріальних цінностей	20, 22, 28 …
3.	Списуються суми витрат по відрядженню	92, 93 …
4.	Внесено до каси невикористані підзвітні суми
5.	Утримано з заробітної плати неповернуту вчасно підзвітну суму

4. Облік розрахунків за нарахованими доходами

Облік нарахованих дивідендів, відсотків тощо, що підлягають отриманню, ведуть на субрахунку 373”Розрахунки за нарахованими доходами”. За дебетом рахунку відображають виникнення заборгованості за нарахованими доходами, за кредитом – погашення цієї заборгованості.

Наприклад:

· Нараховані дивіденди по інвестиціям чи відсотки по фінансовій оренді: Д-т 373 К-т 73;

· На поточний рахунок зараховані дивіденди (відсотки): Д-т 311 К-т 373

5. Документування та облік розрахунків за претензіями

Претензії можуть висуватись:

1) за виявлені в рахунках постачальників, підрядників, транспортних організацій невідповідності цін, арифметичні помилки тощо;

2) за виявлену невідповідність якості матеріальних цінностей, що надійшли від постачальників;

3) за нестачу вантажів;

4) за брак і простій з вини постачальників;

5) за суми, помилково списані установами банків з поточного рахунку;

6) за штрафи, пені, неустойки, що утримуються з постачальників, покупців, підрядників тощо у розмірах, визнаних платником або присуджених господарським судом.

Письмова претензія до порушника підписується керівником підприємства і надсилається адресату. При визнанні претензії у відповіді зазначають визнану суму, номер і дату платіжного доручення на перерахування визнаної суми або інший спосіб задоволення претензії. Якщо в задоволенні претензії відмовлено або був недотриманий строк відповіді на претензію, заявник вправі подати позов до господарського суду.

Підставою для записів в обліку є: письмові претензії; рішення судових органів; письмова відповідь постачальників на пред’явлені претензії; виписки установ банку на суми, що надійшли в порядку задоволення претензій тощо.

Облік розрахунків за претензіями ведуть на субрахунку 374”Розрахунки за претензіями”. По дебету субрахунку відображають суми пред’явлених претензій, а по кредиту – задоволення претензій (перерахування визнаної суми тощо). У разі, якщо пред’явлені претензії не визнані судовими органами і стягненню не підлягають, їх суми відносять на ті рахунки, з яких вони були списані.

Синтетичний облік розрахунків за претензіями ведуть в журналі №3.

Наприклад:

1) відображені суми, помилково зняті з поточного рахунку: Д-т374 К-т311;

2) відображені суми штрафів, пені, неустойки, що стягуються за недотримання договірних зобов’язань: Д-т374 К-т715;

3) виставлена претензія за оприбутковані ТМЦ: Д-т374 К-т20,22,28 тощо;