Україна наприкінці ХVІІ ст. – у хvііі ст

Розділ України принципово змінив її політичний устрій та соціально-економічне становище. На Правобережжі королівський уряд Польщі відновив систему влади, що існувала до початку української національно-визвольної революції. Слобожанщина підлягала безпосередньому управлінню з боку царської місцевої адміністрації.

Автономними правами користувалася тільки Гетьманщина, влада якої до того часу фактично розповсюджувалася тільки на підросійське Лівобережжя (4.9.).

4.9. Гетьманщина (Гетьманська держава) – назва української держави, що виникла внаслідок української національно-визвольної революціїта існувала впродовж 1648- 1782 рр. Офіційна назва держави – Військо Запорізьке. Царський уряд називав її Малоросією. На початковому етапі була номінально залежною від Речі Посполитої, але фактично незалежною, влада її глави – гетьмана поширювалася на Київське, Чернігівське, Брацлавське воєводства та частину Волині. Державний устрій характеризувався наявністю власного військово-адміністративного управління, виборністю гетьмана, старшини; єдиною податковою, судовою, фінансовою, військовою системою; встановленням дипломатичних зносин з іноземними державами. В адміністративно-територіальному відношенні поділялася на полки та сотні. Міста користувалися правами самоврядування. Після Переяславської Ради розпочалося систематичне обмеження прав та привілеїв Гетьманщини. У 1663 р. поділилася на Лівобережну та Правобережну. На Правобережжі полково-сотенний устрій проіснував з перервами до 1714 р., на Лівобережжі – до 1782 р. На Правобережжі гетьманське правління було скасовано у 1686 р., на Лівобережжі – у 1764 р.

Наступу на автономні права Гетьманщинисприяла необхідність перезаключення українсько-московських договорів з приходом до влади кожного наступного гетьмана (див. Березневі статті).Лінія на обмеження самостійності в управлінні, що спостерігалося вже у Переяславських статтях, посилилася у договорах з гетьманами І.Брюховецьким (1663-1668 рр.), Д.Многогрішним (1668-1672 рр.) та І.Самойловичем (1672-1687 рр.), в результаті яких:

- гетьмана обирали в присутності царських делегатів;

- збільшувалася кількість воєвод, їх резиденції з гарнізонами відкрилися, окрім Києва, в Чернігові, Каневі, Ніжині, Гадячі, Полтаві та ін. містах;

- була заборонена зовнішньодипломатична діяльність гетьманів;

- гетьманська адміністрація зобов’язувалася видавати російським поміщикам збіглих селян;

- було введено податки з населення до царської казни.

Не зміг відстояти самостійність Гетьманщини навіть такий обдарований політик, як гетьман І.Мазепа (1687-1709 рр.), ним були підписані Коломацькі статті (4.10.).

4.10. Коломацькі статті – українсько-московський договір (підписаний за гетьмана І.Мазепи в 1687 р.), згідно якого: - гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина – скидати гетьмана; - козацька старшина зобов’язувалася наглядати і доносити на гетьмана царському уряду; - обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями; - гетьману заборонялося підтримувати дипломатичні відносини з іноземними державами, вести торгівлю з Кримом і торгувати в Московській державі; він зобов’язувався направляти козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною; - у гетьманській столиці розміщувався полк московських стрільців; - для об’єднання народів рекомендувалося сприяти змішаним шлюбам та вільному переселенню українців на російські землі.

Не дивлячись на це, І.Мазепа не позбувався ідеї повернути українську самостійність:

- чимало робив для укріплення української політичної еліти – козацької старшини й української шляхти: надання дворянських звань, закріплення земельних угідь, що вже були у користуванні, та наділення новими;

- великі кошти витрачалися на розвиток релігії та культури;

- на початку Північної війни між Росією та Швецією, скориставшись моментом, об’єднав Лівобережжя та Правобережжя;

- у 1709 р. під час Полтавської битви з частиною козацького війська перейшов на бік шведів, сподіваючись отримати від них у майбутньому омріяну самостійність.

Після розгрому шведів І. Мазепа змушений був виїхати до еміграції, де помер.

Наслідком політичної поразки І.Мазепи стало посилення наступу на автономію України:

- зруйнування військами Петра І української столиці – м. Батурина та Запорозької Січі; перенесення резиденції гетьмана до Глухова;

- призначення гетьманом І.Скоропадського;

- створення для управління Україною Малоросійської колегії, безпосередньо підпорядкованої царю; вона складалася з шести російських офіцерів і прокурора на чолі з генерал-лейтенантом С.Вельяминовим-Зерновим та фактично поділяла владу з гетьманом: збирала податки для царської казни, контролювала діяльність Генеральної військової канцелярії, розквартировувала російські війська, брала участь у рішенні всіх адміністративних, фінансових та судових питань.

У боротьбі за повернення автономних прав України потерпів поразку й наступний гетьман – П.Полуботок, кінець кінцем ув’язнений до Петропавлівської фортеці. І хоча у 1727 р. Малоросійська колегія була розпущена, наступ на автономію Гетьманщини посилювався й надалі:

- за гетьмана Д.Апостола Лівобережна Україна перейшла у відання Колегії іноземних справ;

- після смерті Д.Апостола царський уряд взагалі заборонив обирати гетьмана, а управління Лівобережною Україною передав правителю Слобожанщини князю А.Шаховському – було створено Правління гетьманського уряду, в якому окрім А.Шаховського перебували ще й два представника старшини;

- останнім українським гетьманом став К.Розумовський (1750-1764 рр.), який більшу частину часу перебував у російській столиці, а Україною правила старшина;

- було встановлено контроль царського уряду за наділенням старшини земельними володіннями та урядовими посадами;

- було ліквідовано таможні між Україною та Росією;

- Київ вивели з підпорядкування гетьману.

У 1764 р. – гетьманське правління було остаточно зліквідоване. У 1782 р. – з утворенням Київського, Чернігівського та Новгород-Сіверського намісництв було скасовано полково-сотенний устрій, що завершило процес ліквідації Гетьманщини.

Таким чином, головним в житті українського народу у другій половині ХVІІ – у ХVІІІ ст. стала боротьба за незалежність. В ході української національно-визвольної революції було відновлено українську державність у вигляді козацької гетьманської держави – Гетьманщини. Внутрішні міжусобиці, економічний занепад та несприятливі міжнародні умови призвели до розчленування України між Річчю Посполитою та Московською державою й створили умови для поступового обмеження автономних прав Гетьманщини, а згодом – й її остаточної ліквідації.