Козацько-селянські повстання

З початку 1590-х років козацтво широко виступає за боротьбу не тільки проти турецько-татарських агресорів, а й польсько-шляхетського панування. Відмічають дві хвилі козацько-селянських повстань (3.5.): перша (1591-1596 рр.) була порівняно короткою у часі, друга (1625-1638 рр.) – тривалішою.

3.5. Козацько-селянські повстання – очолювані козаками військові виступи українського суспільства кінця ХVІ – сер. ХVІІ ст. проти соціально-економічного, національного, політичного та релігійного гноблення, що особливо посилилося після прийняття Люблінської (1569 р.) та Берестейської церковної (1596 р.) уній.

Основними причинами козацько-селянських повстаньбули:

- посилення кріпосницького та національного гніту;

- енергійна експансія шляхти на землі, колонізовані козаками;

- зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств;

- непослідовна політика польського уряду щодо козацтва.

Козацько-селянські повстання:

- під проводом Криштофа Косинського (1591-1593 рр.) охопило Київське, Волинське, Брацлавське і частково Подільське воєводства, було придушене приватним військом князів Острозьких, але повсталих амністовано;

- під проводом Северина Наливайко (1594-1596 рр.) охопило більшу частину Правобережжя, було придушене регулярним, коронним військом, що вчинили жорстоку розправу над повсталими;

- під проводом Марка Жмайла (1625 р.) охопило Запоріжжя, Середнє Подніпров’я, жорстока битва біля Курукового озера не дала перемоги жодній стороні; а внаслідок досягнутого компромісу всі повсталі були амністовані, козацький реєстр збільшувався з 3 до 6 тис. чол., реєстровці мали право обирати гетьмана, щорічна плата реєстровцям збільшувалася до 60 тис. злотих, однак козакам заборонялося здійснювати морські походи та мати відносини з іноземними державами; усі козаки, що залишалися поза реєстром, повинні були повернутися до своїх панів і виконувати кріпацькі обов’язки;

- під проводом Тараса Федоровича (Трясила) (1630 р.) охопило Середнє Подніпров’я та частину Правобережжя, а героїзм та вдалі військові дії козаків змусили поляків піти на поступки – реєстр збільшився до 8 тис. осіб;

- під проводом Івана Сулими (1635 р.) охопило Запоріжжя, було знищено польську фортецю Кодак, придушене регулярним військом, а повсталих стратили;

- під проводом Павла Бута (Павлюка), Дмитра Гуні, Яцька Острянині (1637-38 рр.) охопило Середнє Подніпров’я та Лівобережжя, було знищено Кодак, придушене регулярним військом, а урядовою реакцією на повстання стала ухвала у 1638 р. польським сеймом “Ординації Війська Запорізького” (закону), за якою скасовувалося козацьке самоврядування; число реєстрових козаків обмежувалося до 6 тис.; козаки могли проживати лише у Черкаському, Канівському та Корсунському староствах; на Запоріжжя можна було переходити тільки за окремим дозволом, порушники каралися смертю.

Отже, загалом козацько-селянські повстання кінця ХVІ ст. – першої половини ХVІІ ст. закінчилися поразками.

Причини поразкикозацько-селянських повстань:

- перевага військових сил польських феодалів;

- неконсолідованість та погана озброєність повстанських мас;

- стихійний, неорганізований характер повстань;

- локальний характер повстань, жодне з яких не поширилося на всю Україну.

Однак, не зважаючи на поразки, козацько-селянські повстання відіграли велику прогресивну роль в історії визвольної боротьби українського народу:

- в ході цих повстань народні маси набували досвіду збройної боротьби;

- міцнішав зв’язок козацтва із селянами та справою оборони православ’я;

- прискорювалось формування національної свідомості;

- повстання гальмували процеси ополячення та окатоличення;

- зменшували тиск феодального гніту.

Таким чином, внаслідок багаторічної, цілеспрямованої польської та литовської експансії українські землі у ХІV ст. опинилися під владою іноземних держав та втратили свою державність.

Закономірним наслідком соціально-економічних та політичних процесів на українських землях під владою Польського королівства та Литовського князівства, а також татарської агресії стає виникнення унікального явища в світовій історії – козацтва.

Козацтво стає захисником українського народу та рушійною силою повстань кінця ХVІ – першої половини ХVІІ ст. проти соціально-економічного, релігійного та національного гноблення українського народу польсько-шляхетською владою.