Поняття та значення строку позовної давності

За ст. 251 ЦКУ строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Види строків у цивільному праві класифікують за різними критеріями.

1. За правовими наслідками строки поділяються на:

- правовстановлюючі або правостворюючі: строки, з якими пов'язане виникнення правовідносин або окре­мих прав та обов'язків осіб (з досягненням фізичною особою повноліття пов'язується з виникнення цивільної дієздатності в повному обсязі);

- правоприпиняючі: строки, з перебігом яких за­коном пов'язується припинення певних цивільних правовідносин (із спливом певного строку кредитор втрачає право звернутися з претензією до боржника);

- правозмінюючі: із закінченням цих строків припи­няються одні права та обов'язки і виникають інші.

2. За підставами виникнення строки класифікують на:

- законні строки, які встановлені актами законодавства і які не можуть бути змінені за домовленістю;

- судові строки, тривалість яких визначається су­дом залежно від обставин конкре­тної справи;

- договірні строки, які визначаються за угодою сторін із врахуванням змісту та особливостей кон­кретних правовідносин.

3. За ступенем самостійності сторін у встановленні строків:

- імперативні строки, які не можна змі­нити за домовленістю сторін (позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін);

- диспозитивні строки, які хоч і передба­чені законом, але можуть бути змінені за угодою сторін (щодо договору про збільшення позовної давності).

4. За призначенням в цивільних правовідносинах:

- строк здійснення цивільних прав про­тягом якого носій суб'єктивного права може реалізу­вати можливості, закладені в цьому праві (гарантійний строк);

- строки виконання зобов'язань (строки поставки);

- строки захисту цивільних прав (строки позовної давності).

5. За способами визначення, коли строки ви­значаються:

- календарною датою (строк повернення боргу);

- певним періодом часу (пок­квартальна або щомісячна поставка продукції);

- вказівкою на юридичний факт (подію), яка має настати (за договором перевезення водним транспортом на­стання навігації).

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Строки позовної давності встановлюються для захисту майнових та немайнових права фізичних та юридичних осіб, вони є обов’язковими та спільними для всіх учасників цивільних правовідносин.

За ст. 257 ЦКУ загальна позовна давність в цивільному праві становить три роки.

Позовна давність встановлюється законом, але, разом з тим, вона може бути збільшена за домовленістю сторін, про що обов’язково укладається договір в письмовій формі. Зменшувати строк позовної давності порівняно з законом заборонено.

Початок строку позовної давності обчислюється з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Строк спливає у відповідне число відповідного місяцю останнього року. Наприклад: для оскарження договору купівлі-продажу квартири, укладеного 20.10.2003 строк позовної давності складає 3 роки, відповідно він починається 21.10.2003 та закінчується 20.10.2006.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або іншій неробочий день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

У випадку спливу строку позовної давності, заява про захист прав та інтересів все одне приймається судом до розгляду, але, за заявою однієї з сторін, зробленою до прийняття рішення, пропущена позовна давність стає підставою для відмови у позові. Суд може визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та захистити порушене право.

Особа, яка виконала зобов’язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо у момент виконання вона не знала про сплив позовної давності.

Позовна давність не поширюється

- на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав;

- на вимогу вкладника до фінансової установи (банку) про видачу вкладу;

- на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ушкодженнями здоров’я, смертю;

- на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним акту органів державної влади, АР Крим, місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;

- на вимогу страхувальника до страховика про здійснення страхової виплати;

- інше, встановлене законом.