Ранньобуржуазні теорії держави і права та іх історичне значення

МЕТА:

Освітня (навчальна):

ознайомити курсантів (студентів) з культурно-історичними особливостями виникнення державно-правових теорій, в яких було закладено основні принципи, що набули значення загально-конституційних у правовій та соціальній державі.

розвиваюча:

формувати у курсантів (студентів) власну світоглядну позицію у відношенні до демократичних засад права та державотворчих процесів;

виховна:

виховувати вміння грамотно оцінювати та виявляти ознаки демократичних, авторитарних та інших принципів організації та регулювання суспільного життя.

Основні поняття: право, закон, указ; правова норма; мирне співіснування; природні закони, невідчужені права людини; верховна влада, суспільний договір; абсолютизм, конституційна монархія, парламент; природний стан, громадянський стан; віротерпимість; розподіл влад, буржуазний конституціоналізм, правова держава; лібералізм.

П л а н

1. Формування сучасних поглядів на державу і право (Н.Мак’явеллі, Ж.Боден, Г.Гроцій).

1. Політичне та правове вчення Б.Спінози.

2. Концепція держави і права Т.Гоббса.

3. Вчення Дж. Локка про право і державу.

Погляди Н.Мак’явеллі (1469-1527) на державу і право. Основні твори: “Міркування на першу декаду Тіта Лівія”, “Історія Флоренції”, “Князь” (“Государ”, правильно “Принцепс”). Ренесансні загальнофілософські підмури та античні корені державно-правової доктрини: 1) відкидання релігійних світоглядних орієнтирів у галузі державно-правових та політичних відносин; 2) державне життя як природна закономірність (коловорот суспільного життя – поняття Фортуни); 3) спирання на поняття досвіду. Навіть саму релігію розглядає з точки зору служіння державним інтересам. «Загальне благо» та «державний інтерес», «держава» та «республіка» у концепції Мак’явеллі (вводить та розробляє поняття “держава” – це політичний стан суспільства, а саме: відношення пануючих та підвласних, наявність організованої політичної влади, наявність юстиції, установлювання законів). Таким чином, держава – людська справа. Політика та етика: господар як “лев” та “лисиця”, цілі та засоби. Мак’явеллі та мак’явеллізм: необхідність історичного підходу в оцінці. Правильні (монархія, аристократія, демократія) та неправильні (тиранія, олігархія, “розпущенність” – охлократія) форми держави, критерії оцінки – к у Арістотеля. Найкраща форма – “змішана” (зачатки розподілу влади). Історичне значення політико-правових поглядів Н.Мак’явеллі.

Теорія державного суверенітету Жана Бодена (1530-1596). Основний твір “Шість книжок про республіку”. Релігійні протистояння у Франції (католики – протестанти (кальвіністи, гугеноти). Стремління до миру навіть ціною тиранії. Держава як управління великою кількістю сімей та тим, що є загальним для них усіх, яке здійснюється суверенною владою згідно права. Суверенітет – це абсолютна та постійна влада, яку римляни називають величчю (достоїнством), що означає вищу владу веліти (панувати). Це влада єдина, неподільна. Ознаки суверенітету: 1) видання законів для всіх у державі; 2) рішення питань війни та миру; 3) призначення посадових осіб; 4) дії в якості найвищого суду; 5) помилування. Монарх як суверен – найкраща форма держави. Види держави: 1) законна (піддані живуть по законам суверена, суверен – по природним законам); 2) сеньоріальна (суверен оволодів силою зброї і править як батько сімейства); 3) тиранія (править людьми як рабами, їхньою власністю – як своєю). Справедливость як право кожного на нагороду і покарання.

Вчення Гуго Гроція (1583-1645) про державу і право. Основна праця “Про право війни ” Видатний голандський юрист, представник ранньобуржуазної теорії держави та права (раціоналістичні доктрини природного та міжнародного права). Історичні обставини: Тридцятирічна війна. Стремління подолати феодальну систему регулювання суспільних відносин через юридичне вирішення проблем: становлення юридичного (буржуазного) світогляду. Розмежування проблем політичної науки (предмет – доцільність та користь) та юриспунденції (предмет – питання права та справедливості). Природне право – припис здорового розуму, справжнє право. У більш широкому сенсі право – форми права, установлено волею людини. Договірна концепція держави (витікає з природного права). Міжнародне право – форма волевстановленого права. Держава – досконалий союз вільних людей, укладений для дотримання права та загальної користі. Природний стан – до державна форма життя. Війни справедливі та несправедливі. Чи свобода, чи мир – більш важливий мир; концепція мирного співіснування народів.

Політичне та праве вчення Бенедикта (Баруха) Спінози (1632-1677). Основні праці: “Богословсько-політичний трактат”, “Етика”, “Політичний трактат”. Загальна методологічна позиція: природа, оскільки є причиною самої себе (causa sui), не потребує для свого буття нікого і нічого іншого. Все – органічні частини природи. Пануючий закон – закон самозабезпечення. Люди, як і всі “частки природи”, прагнуть утвердити себе у своїм бутті, а це забезпечується силою. Сила, міць природи – право природи. Міць індивіда рівнозначна його природному праву: “кожна людина має стільки права, скільки моці”. Джерело права не тільки розум, але й пристрасті, звідси конфлікти. Але потреба надавати один одному послуги та фактор безпеки примушує укласти людей договір. Держава – це об’єднання індивідів в одне ціле, на яке кожен переносить свою міць, своє природне право. Ця “міць народу” – суть держави, верховна влада, перебільшує міць будь-кого; повна підкореність владі – плата за життя в умовах держави. Влада не може бути у одного (щоб не було випадковостей) це – етатизм. Але є невідчужувані права людини: 1) право на існування та діяльність; 2) свобода совісті та думки, це паростки правової держави.

Концепція держави і права Томаса Гоббса (1588-1679). Загальне із Спінозою: виходили з природи людини (але розуміли кожен по-своєму). Вчення про суспільство та державу також є підсумком філософської доктрини. Основні твори: “Елементи законів, природних та політичних”, “Про громадянина”, “Левіафан”. Емпірично-сенсуалістична методологія. Вчення про суспільство та державу витікає з поняття людської природи, в якій з’єднані дві основи: природне та штучне тіло. Люди створені рівними у своїх фізичних та розумових здібностях, всі мають рівні права на все. Але людина – істота егоїстична, всі суперники та вороги – це в “природному стані”, де очевидна неминучість “війни всіх проти всіх”, оскільки панує принцип “людина людині вовк”. “Природний стан” – це “досуспільний, додержавний стан”. Втім інстинкт самозбереження та природний розум примушують людей долати такий “природний стан”. Умови цього подолання – природні (вічні та незмінні) закони. Головний: необхідно прагнути миру та додержуватися його; другий декларує відмову кожного від своїх прав у тій мірі, в якій цього вимагають інтереси миру та самозахисту; третій: необхідно виконувати укладені угоди. Всього законів біля 20. Розділяє право (jus) та закон (lex). Право – це свобода будь-що робити чи не робити. Закон – це розпорядження будь-що робити чи не робити. Інша сторона людської природи – істинний розум, що створює “штучні тіла”, найголовніше з них – держава, там панує принцип “людина людині Бог”. Це сила, яка робить обов’язковими ці закони, гарант миру; видає громадянські закони; влада держави абсолютна. Але функції держави не тільки поліцейсько-охоронні, в завдання її входить: заохочувати будь-яку економічну діяльність, силою примушувати всих здорових людей до праці; займатися виховною та просвітительською діяльністю. Держава повинна вести боротьбу із поглядами та вченнями, які ведуть до її розпаду. Втім (а це елемент все правової держави).Вона гарантує свободу робити все, що не заборонено законом. Гоббс (як Мак’явеллі, Гроцій) розглядає державу не через призму теології, а виводить її закони із розуму та досвіду (це відбивало процес породження правосвідомості).

Вчення Джона Локка (1632-1704) про право і державу. Основні твори: “Листи про віротерпимість” (4) та “Два трактати про правління”. Великий філософемпірико-сенсуального напрямку, концептуально оформив доктрину лібералізму. Великий вклад у процес становлення правосвідомості (суто юридичне мислення на основі надконфессіональної ідеї прав людини), на відміну від релігійних уявлень чи простої рефлексії в закон, що існував. Це XVII століття (в Європі). Найважливішим у цьому процесі було: 1) обґрунтоване поняття приватної власності, як необхідної передумови розподільної справедливості; 2) договірна інтерпретація повноважень державної влади; 3) докорінне переосмислення концепції “природного права”. Головна заслуга у Локка. Розвивав ідеї природного права, суспільного договору, народного суверенітету, невідчужених прав і свобод людини, розподілу та збалансування гілок влади та т.і. Не згоден із Гоббсом: у природному стані – рівність, свобода розпорядження своєю свободою та власністю. Втім відсутність органів, які б справедливо вирішували суперечки між людьми дестабілізують життя. Тому для захисту та забезпечення природних прав, рівності, свободи, захисту особи та власності люди засновують державу, або політичну спілку. Держава – це сукупність людей, об’єднавшихся в одне ціле під егідою ними ж установленого закону. Влада повинна управляти згідно цьому закону. Закони мають бути відомі людям. Ціль закона – не знищення і не обмеження, а збереження та розширення свободи. Локк: там, де немає законів, там немає і свободи. “Велика ціль” держави – підтримання режиму свободи, для цього – розподіл власних повноважень держави: 1) законодавча – тільки представницькому органу (парламенту); 2) виконавча (втілення законів у життя) – монарху та кабінету міністрів. Ще – федеративна влада (в структурі виконавчої ті функції, що пов’язані із спілкуванням закордонним). Розвиток ідеї правової держави: держава не опікує підданих, а поважає дієздатність та громадянську самостійність індивіда; це підмури (разом з ідеями Ш.Монтескьє) буржуазного конституціоналізму. Основні права, які індивіди визнають за кожним у природному стані, а потім повинна гарантувати держава: право на життя, свободу та власність. Головне – право на власність: особа піднімається над собою як емпіричною індивідуальністю. Багато послідовників Локка (Джефферсон, Франклін, ін. Розробив конституцію штату Північна Кароліна (США), прийнята у 1669 р. Історичне значення вчення Д.Локка.