ЛЕКЦІЯ №2 (Тема № 2): Державно-правові вчення мислителів Давньої Греції

ЛЕКЦІЯ № 1 (Тема № 1): Предмет історії вчень про державу і право

МЕТА:

освітня(навчальна):

ознайомити курсантів (студентів) із специфікою, структурою та змістом навчальної дисципліни «Історія вчень про державу та право»; ознайомити з історією цього курсу в системі юридичної освіти; розкрити міжпредметні зв’язки з загально соціальними та гуманітарними і юридичними навчальними дисциплінами.

розвиваюча:

формувати у курсантів (студентів) власну світоглядну позицію по відношенню до оцінки різних типів правових систем та видів держанвого устрою.

виховна:

виховувати повагу до конституційних засад демократичних держав та вільних суспільств.

Опорні поняття: право, історія, юриспруденція, культура, філософія права, енциклопедія права, теорія права, предмет, метод, Конституція.

П л а н

1. Історія вчень про державу і право як навчальна дисципліна.

2. Методологічні проблеми дисципліни.

3. Завдання навчального курсу.

Вирішення проблем організації життя суспільства як зміст історії вчень про державу і право. Ідеї, доктрини та вчення про державу і право: проблеми та питання, специфіка розвитку у різні історичні періоди, сучасне значення. Вивчення цих теорій в їхньому зв’язку з сучасними проблемами права та держави. Зв’язок з іншими дисциплінами. Історія вчень про державу і право як історична, як філософська та як юридична дисципліна. Історія вчень як складова частина вищої юридичної освіти. Традиції викладання дисципліни на юридичних факультетах.

Методологічні проблеми дисципліни. Закономірності, культурно-історична та світоглядна обумовленість політико-правової та державознавчої думки. Принципи побудови курсу та його структура. Різноманітність підходів та форм втілення державно-правової проблематики в історії. Основні категорії та коло питань історії вчень про державу і право. Головні вимоги при вивченні історії державно-правових вчень. Значення теоретичних визначень. Історичні типи методологічних підмурів. Циклічна (антична) та лінійна (біблійна) моделі історії. Класовий підхід. Цивілізаціний підхід до тлумачення генези та розвитку державно-правової думки. Особливості генези Східної та Західної цивілізацій та їхній вплив на становлення вітчизняної суспільно-політичної та державно-правової думки.

Завдання навчального курсу:

1) як вчення поглядів і теорій, що пояснюють та обгрунтовують ті чи інші державно-правові інституції, а також показують їхню необхідність;

2) як вчення культурно-історичних умов та філософсько-світоглядних (методологічних) основ державно-правових поглядів і теорій, насамперед тих, які мали суттєвий вплив на світові ідеологічні та політичні процеси, а також на практику державного будівництва;

3) як вивчення правових та державницьких теорій, що мають актуальне значення для соціально-політичних процесів сучасної України.

Предмет історії вчень про державу і право як погляди та теоретичні концепції права та держави в їхньому історичному розвитку.

ЛЕКЦІЯ №2 (Тема № 2): Державно-правові вчення мислителів Давньої Греції

МЕТА:

освітня(навчальна):

ознайомити курсантів (студентів) із особливостями виникнення державно-правових поглядів у Давній Греції та їхнім значенням для подальшого розвитку правознавства та державознавства;

розвиваюча:

формувати у курсантів (студентів) власну світоглядну позицію у відношенні до демократичних засад права та державотворчих процесів;

виховна:

виховувати вміння грамотно оцінювати та виявляти ознаки демократичних, авторитарних та інших принципів організації та регулювання суспільного життя.

Опорні поняття: Культура, міфологія, боги, традиція; справедливість, благозаконіє, право, закон природний, закон людський; етика, політика; форма державного устрою, поліс; рівність, свобода, рабоволодіння, влада, власність; демократія, аристократія, плутократія, олігархія, тиранія, монархія (царство), політія; ідеальна держава, справедливість порівняльна, справедливість розподільна; "правильні", "неправильні" та "змішані" форми держави.

П л а н

1. Державно-правові ідеї досократиків.

2. Вчення Платона про ідеальну державу.

3. Правові ідеї та вчення про державу Арістотеля.

4. Державно-правова думка періоду елінізму.

Основні особливості становлення державності в Давній Греції (державність виникає на початку І тисячоліття до н.е.). Відображення у міфах боротьби за владу у давньогрецьких полісах. Поеми Гомера та Гесіода. Уявлення про божественний характер про справедливість, закон та владу, що породжує відповідне ставлення до них. Раціоналізація міфологічних уявлень про державу і право й формування філософського підходу до політико-правових проблем. Розподіл понять справедливості (права) та благозаконія (закона) як результат раціоналізації міфологічних уявлень. Погляди “семи мудреців”: подальша раціоналізація уявлень про моральний та правовий порядок. Значення загальнофілософського поняття “міри” та реформаторська діяльність Солона: відміна боргів, розподіл населення на чотири стани, створення колективного органу – Ради чотирьох. Вчення “семи мудреців” про необхідність панування справедливих законів у полісі.

Соціально-політичні теорії досократиків. Піфагор та Герекліт: обґрунтування правління кращих (інтелектуальної та моральної еліти) – аристократії. Виявлення Піфагором числових характеристик моральних та правових явищ, значення поняття “рівності” для його тлумачення справедливості: справедливість як воздаяння рівного за рівне. Позиція Геракліта щодо виправдання нерівності; закон як відповідність логосу, виправдання воєн. Філософські основи понять “рівність”, “справедливість”, “міра”, космічна і соціальна гармонія, закон і традиція. Проекти ідеальних держав. Фалей Халкедонський: урівняння земельної власності. Гіпподам: розподіл населення на функціональні класи, а території – на три частини (священну, суспільну, приватну). Висування проектів найкращого устрою (Евгемер “Священна хроніка”, Ямбул “Держава сонця”). Погляди Демокріта: походження та розвиток суспільства як природний процес, справедливо те, що відповідає природі, міра у власності як запорука соціально-політичного миру; захист демократичних основ управління, але природно правити кращим. Соціально-політичні вчення софістів: релятивізм, соціальний критицизм. Протагор про справедливість демократичного устрою та рівність людей. Горгій: справедливість вище писаних законів, благо миру. Гіппій: протиставлення закону природного та полісного. Сократ: розумна природа та тотожність розумного, справедливого та законного; обгрунтування принципу компетентного правління та виступ проти “крайнощів” демократії.

Платон (основні твори “Держава”, “Політик”, “Закони”): філософські основи вчення про суспільство; ідея справедливості та його теорія ідеальної держави; вчення про структуру душі і соціальна ієрархія як втілення ідеї справедливості; організація влади й управління, відношення станів населення до приватної власності, особливе становище філософів та стражів; значення “міри” – середнього достатку; регламентація життя в ідеальній державі; проблема авторитарних та комуністичних мотивів у вченні про ідеальну державу. Протипоставлення інших форм державного устрою: схема занепаду державності – тимократія (войовничий тип), олігархія (влада багатіїв), демократія (влада бідних, де всі рівні, але без належного управління) як свобода, яка гине від внутрішніх протиріч й перероджується у тиранію – найгірший тип держави, де панують беззаконня та насильство.

Арістотель (основні твори “Етика”, “Політика”, “Афінська політія”): філософські основи соціальної теорії; вчення про суспільно-політичну природу людину; сім’я, поселення та держава як “форми спілкування”, як продукт природного розвитку і апологія приватної власності та критика теорій ідеальної держави Платона; держава як сукупність громадян, вчення про “правильні” та “неправильні” форми державної влади; поміркована цензова демократія та панування закону як крок до політії, що поєднує кращі сторони демократії та олігархії (знову “міра” – політія є “середньою формою” держави). Вчення про рівність і справедливість: рівність кількісна та якісна.

Політична та державно-правова думка періоду еллінізму (друга половина IV ст. (македонське завоювання) – ІІ ст. до н.е.(римське завоювання). Епікур: свобода людини як відповідальність за розумний спосіб свого життя; аполітичність та індивідуалізм; держава і закон як договір про безпеку; справедливість як договір про загальну користь людей, закон як захист “мудрих” від “натовпу”. Стоїки: доля як розум всесвіту, як природний закон; держава як природне об’єднання людей, космополітизм (люди – громадяни всесвіту); започаткування ідеї змішаного правління як найкращого у Зенона (елементи демократії, царської влади, аристократії). Полібій: доля як доля історична, зміна форм держави як природний процес (царство, тиранія, аристократія, олігархія, демократія, охлократія); змішана форма як найкраща: три форми (царська влада, аристократія і демократія) як три влади, що забезпечує стабільність держави. Значення ідеї “змішаної держави” для подальшого розвитку державно-правових уявлень у напрямку становлення ідеї правової держави.

ЛЕКЦІЯ № 3 (Тема № 4):