Початок війн за об’єднання Італії. Австро-італо-французька війна або «друга війна за незалежність Італії»

Сардинське королівство прагнуло – боротьба за об’єднання Італії.

Франція – спробувати ослабити позиції Австрії у центрі Європи, повна ревізія трактатів 1815 р., анексія лівого берегу р. Рейн і перетворення дрібних держав Західної і Південної Німеччини на своїх сателітів, або ж передової лінії оборони. За допомогу Сардинському королівству Франція зажадала повернення Савойї і Ніцци, що відійшли до Сардинії за договором 1815 р.

Австрія першою розпочала воєнні дії 26 квітня 1859 р. Війна була короткотривалою, австрійські війська були розбиті при Маженте і Сольферіно.

11 липня Наполеон ІІІ уклав сепаратне Віллафранкське перемир'я з Австрією, за умовами якого, підтвердженими Цюрихськими договорами 1859 та відмовилася лише від Ломбардії, а Венеція залишилася австрійським володінням. За Туринським договором 1860 р. Франція отримала п'ємонтські Савою та Ніццу.

До цього часу національний рух в Італії досяг такого розмаху, що ні наполеонівська Франція, ні яка інша сила не могли стримати його напору.

У травні 1860 1200 добровольців під командуванням Джузеппе Гарібальді висадилися на Сицилії і підняли повстання проти реакційного уряду Королівства Обох Сицилії.

У жовтні того ж року в Королівстві Обох Сицилії пройшов плебісцит, в ході якого більшість громадян висловилися за утворення єдиної італійської держави.

У лютому 1861 відбулися вибори до загальноіталійського парламенту. Через місяць, 14 березня, на його засіданні було оголошено про створення Італійського королівства на чолі з королем Віктором Еммануїлом.