Напрями антимонопольної політики: демонополізація в промисловості, антимонопольне регулювання

Перехід до ринкової економіки передбачає можливість реалі­зації однієї з альтернативних концепцій антимонопольної політи­ки. Перша виходить з того, що антимонопольні заходи здебіль­шого мають передувати переходу до ринкових відносин. У цьому разі передбачається попередня організація конкурентної структу­ри ринку. Основними напрямками такої політики є: досягнення збалансованості в економіці і розвиток конкуренції через демо­нополізацію виробництва та створення ринкової інфраструктури. на концепція еалізується переважно адміністративними методами. Проте в оберненому випадку, використотовуються економічні методи. Принцип поєднання двох концепцій покладено в ос­нову державної антимонопольної політики України й відображе­но в законодавчих та нормативних актах. «Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції» містить захо­ди, що відповідають першій концепції — демонополізації еконо­міки, яка на даному етапі антимонопольної політики є пріоритет­ною. Крім того, програма передбачає також і заходи з другої концепції — антимонопольного регулювання.

Залежно від особливостей монополізованих ринків для цілей демонополізації застосовуються такі способи:

• децентралізація управління;

• зниження бар'єрів для вступу суб'єктів господарювання на ринки;

• стимулювання вступу на монополізовані ринки нових суб'єктів господарювання;

• розукрупнення державних монопольних утворень;

• ліквідація державних організаційних структур монопольного типу.

Децентралізація управління передбачає розподіл функцій між різними органами державної виконавчої влади, місцевими орга­нами влади і самоуправління, позбавлення цих органів невласти­вих їм функцій та права втручатися в господарську діяльність підприємств тощо, зменшення кількості галузевих органів дер­жавної виконавчої влади.

Подолання бар'єрів для вступу суб'єктів господарювання на монопольні ринки здійснюється такими методами: скороченням переліку товарів, що підлягають квотуванню і ліцензуванню в зо­внішньоекономічній діяльності; скороченням переліку видів під­приємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню або є державною монополією; скасуванням податкових, кредитних та інших пільг, бюджетних дотацій і субсидій, що надаються моно­польним утворенням; ужиттям заходів, передбачених законодав­ством щодо суб'єктів господарювання, які перешкоджають всту­пу інших суб'єктів на ринки.

Для зниження рівня монополізації виробництва використовує­ться і такий метод, як поділ монопольних утворень. Такий поділ здійснюється в примусовому порядку і застосовується як до дер­жавних, так і до недержавних монопольних утворень.Реструкту­ризація державних монопольних утворень здійснюється в процесі їх приватизації, санації та заходів з реформування структури ви­робництва.

• установлення державних замовлень;

•інших методів, що передбачають ужиття економічних санк­цій до підприємств-монополістів і накладення штрафів на поса­дових осіб у випадках, передбачених законодавством.

З-поміж методів антимонопольного регулювання на практиці в Україні найбільш широко застосовуються перші чотири. Пере­вага тому чи іншому методу віддається з огляду на обсяги вироб­ництва продукції підприємства-монополіста, соціальну значу­щість його продукції, обсягу імпортних операцій та ін. Головне тут, щоб антимонопольне регулювання досягало поставленої ме­ти й у найменшій мірі шкодило виробництву.