Коротка історія становлення демографії

Слово «демографія» утворене з двох грецьких слів: “ демос ” – народ і “ графо ” – пишу, тобто якщо трактувати це словосполучення буквально, воно означатиме “ народоопис ”, або опис населення. Але демографія із самого початку своєї історії ніколи не обмежувалася лише описом, її предмет завжди був ширший і глибший.

На відміну від багатьох інших наук демографія має точну дату походження. Вона веде свій початок із січня 1662 р., коли в Лондоні вийшла у світ книга англійського купця і капітана, згодом майора міської міліції, вченого-самоука Джона Граунта (1620 – 1674), що мала довгу, як тоді було прийнято, і вельми красномовну назву: “Природні та політичні спостереження, перераховані у змісті, що додається, і зроблені на основі бюлетенів про смертність. По відношенню до управління, релігії, торгівлі, зростання, повітря, хвороб та інших змін названого міста. Твір Джона Граунта, громадянина Лондона”. Вже з назви книги видно широкий соціальний задум її автора. У ті часи, коли вона писалася, в Англії нерідко лютувала чума й інші заразні хвороби, тому бюлетені про смертність мали практичне призначення і публікувалися в Лондоні щотижня. Їх багато хто читав з метою щоб при перших же ознаках загрози для свого життя швидко залишити місто. Дж. Граунт перший побачив у скорботних бюлетенях користь для науки. Вивчивши відомості про смертність і народження в Лондоні за 80 років, він звернув увагу на існування в населенні цілого ряду закономірностей.

Зокрема Дж. Граунт установив, що хлопчиків народжується більше, ніж дівчаток, причому співвідношення статей серед тих, хто народився, постійне і складає для Лондона 14 до 13 (тобто хлопчиків народжується на 7,7 % більше, ніж дівчаток). Він відзначив також: що й серед померлих більше чоловіків, ніж жінок; що в Лондоні смертність перевищує народжуваність і населення міста зростає тільки за рахунок переселенців; що у провінції, навпаки, народжуваність вища за смертність; що в кожен шлюб народжується 4 дитини; що за кількістю народжень і смертей можна визначити чисельність населення міста, а за віковою структурою померлих – вікову структуру населення. Уже одне це було важливо, адже ні переписів населення, ні якої-небудь іншої статистики (окрім церковної) ще не існувало. Нарешті Дж. Граунт був першим, хто побудував першу математичну таблицю (модель) смертності, що описує закономірне збільшення вірогідності смерті щодо старіння людей. Нині така модель, звичайно ж, незрівнянно більш досконала, ніж створена Дж. Граунтом, і є одним з головних знарядь в арсеналі демографії, причому використовується для аналізу не тільки смертності, але й шлюбності, народжуваності, вікової структури населення, для розробки прогнозів чисельності та структури населення. Методологічні принципи тієї ж моделі знаходять застосування і в інших науках. Вона застосовується і в дослідженнях міграційних процесів, і в соціології у процесі вивчення та прогнозування соціальної мобільності, і в економіці праці під час вивчення плинності робочої сили, і в охороні здоров'я для прогнозування захворюваності, а також на ній базуються і фінансові розрахунки зі страхування життя.

Книга Дж. Граунта була прийнята тодішньою інтелектуальною елітою дуже добре. Протягом трьох років вона перевидавалася ще чотири рази, причому друге видання було здійснене вже в кінці того ж року, що й перше. Книга так сподобалася королю Карлу II, що вже через місяць після її публікації Дж. Граунт був прийнятий у Королівське товариство (тобто у перекладі нашою мовою – в академіки). Більше того, король розпорядився, якщо знайдуться ще купці, подібні Дж. Граунту, негайно всіх їх прийняти в товариство (тобто в Академію).

Тоненька книжка Дж. Граунта (всього 90 сторінок) стала початком не однієї, а відразу трьох наук: статистики, соціології і демографії, які потім упродовж трьох сторіч з'ясовували між собою “родинні” відносини, – хто кому ким доводиться. Але спочатку прямим “нащадком” книги Дж. Граунта стала політична арифметика – наука, що прагнула вивчати кількісні (точніше, статистичні) закономірності суспільних явищ і процесів. Протягом подальших сторіч до демографічних аспектів життя суспільства виявляли інтерес видатні вчені і громадські діячі: економісти й політики, астрономи, фізики, математики, біологи, медики, священнослужителі та ін. Нарешті, у XIX ст. з'явилася і назва науки, яку дав їй бельгійський вчений Алтай Гійяр (1799 – 1876), ентомолог за фахом. У 1855 р. в Парижі він опублікував книгу “Елементи людської статистики, або Порівняльна демографія...”, у якій визначив демографію дуже широко – як “природну і соціальну історію людського роду” і як “математичне пізнання людських популяцій, їх загального руху, їх фізичного, цивільного і морального стану”. Так само широко визначав коло інтересів демографії інший видатний учений XIX ст. – Жак Бертійон (в іншій транскрипції – Бертільон) (1851 – 1922рр.), до речі, онук А. Гійяра). У 1880 р. він писав у книзі “Статистика руху населення у Франції”: “Демографія займається вивченням колективного життя. Мета її полягає у вивченні причин, через які суспільства розвиваються, відновлюються і врешті-решт занепадають і гинуть. Вона розглядає як фізичний, так і етнічний склад кожного народу, які саме заняття дають йому засоби для життя; досліджує, як і чому люди одружуються, у якій кількості розмножуються та як виховують своїх дітей тощо; вказує, нарешті, за яких обставин, у якому віці і з яких причин люди вмирають”. З цих визначень можна зробити висновок, що і А. Гійяр, і Ж. Бертійон (а також багато інших видатних вчених) включали до кола питань, що вивчаються демографією, дуже широкий спектр явищ, які розглядаються багатьма науками. І такий широкий погляд на демографію зберігався дуже довго, аж до кінця 70-х рр. XX століття. Та й зараз ще, мабуть, не припинилися суперечки між окремими вченими про предмет демографії і про її право на самостійне існування серед інших суспільних наук. У другій же половині XIX ст. панував погляд на демографію як на синонім статистики або як на розділ статистики (статистики населення). Важливою причиною цього було, як видається, швидке становлення статистики як самостійної та універсальної науки, що охоплює своїми методами всі сфери суспільного буття (особливо після початку проведення регулярних переписів населення в промислово розвинених країнах), і зростання попиту на статистичні дані про населення у зв'язку з розвитком капіталістичного ринку. Надалі становлення демографії як науки відбувалося у двох напрямах. З одного боку, її предмет поступово звужувався, точніше, конкретизувався, з іншого – розширювалось коло чинників, які впливають на цей предмет і демографія включала в межі свого розгляду. Усе-таки, очевидно, “вивчення колективного життя”, як стверджував Ж. Бертійон і не лише він, – це надзвичайно широка галузь, що обіймає фактично все суспільне життя. Одній науці охопити все суспільне життя просто не можливо. Тому саме в міру розвитку демографії її предмет звужувався. Поступово з нього виключалися питання економіки, виховання і освіти, соціальної структури і мобільності, здоров'я населення, моралі та ін., що насправді складали предмет дослідження для інших наук: політичної економії, соціології, педагогіки, етнографії, медицини та ін. Врешті-решт до середини 1960-х рр. більшість фахівців стали обмежувати предмет демографії питаннями так званого природного руху населення, під якимрозуміють не у фізичному, а в більш загальному вигляді зміну поколінь. Розрізняють два види руху населення: природний і механічний (міграційний). Другий з двох названих видів руху (зміна поколінь) населення останніми роками фахівці вважають за краще називати міграційним рухом (це переміщення населення по території) або ще простіше – міграцією населення.

Природний рух населення – це безперервна зміна чисельності і структури населення в результаті народжень, смертей, шлюбів та розлучень. У природний рух населення включаються також і зміни статевовікової структури населення, зважаючи на тісний взаємозв'язок її сполученні з такими термінами, як народження, змін зі всіма демографічними процесами. Слово “природний” у смертність, шлюбність, розлучення, залишилося нам у спадок від статистики минулого століття, коли їх розуміли саме як тісно пов'язані з біологічною природою людини, як в основному природні, біологічні. Подібний погляд на народження, смертність, шлюбність і розлучення, як на явища біологічні у своїй основі, ще далеко не викоренений, особливо серед учених, зайнятих у природничих науках. Аналізуючи демографічні тенденції у світі, більшість природників (а вони, на жаль, дуже часто беруться обговорювати проблеми зростання населення без попереднього набуття необхідних для цього знань у демографії) трактують ці процеси майже виключно як біологічні, не помічаючи відмінності між людським суспільством і співтовариством тварин. Звичайно ж, люди мають біологічну конституцію, яка відіграє велику роль у їх поведінці й організації суспільного життя. Водночас люди живуть у суспільстві, в культурі, тобтов системі соціальних норм, інформації і традицій. Усі процеси в людському суспільстві, як відомо, подвійні, діалектичні, біологічна природа людини опосередкована соціальними умовами, у яких вона живе та діє. І будь-яке окреме явище, будь-який процес, у якому беруть участь люди, має соціально-біологічну структуру, у якій, проте, найчастіше соціальна, культурна сторона переважає над біологічною. Інакше кажучи, ми живемо у штучному середовищі, створеному і створюваному (і руйнованому) самим людством (населенням), названому культурою, яка здійснює вирішальний вплив на всю поведінку, діяльність людей, часто навіть пригнічуючи їх біологічну природу.

Ще в 1990-х рр. у підручниках із демографії іноді пропонувалося таке вирішення суперечності між біологічною і соціальною сторонами демографічних процесів. Стверджувалося, що кожна окрема демографічна подія, наприклад народження людини або її смерть, – подія біологічна, випадкова, але сукупність таких подій стає вже явищем соціальним, закономірним. З таким розумінням не можна погодитися. Наприклад, народження дитини, пологи – акт фізіології, але не тільки її. Кожна така подія відбувається в різних суспільних умовах і розрізняється залежно від того, наприклад, чи відбувається вона за участю лікаря (і залежно від кваліфікації лікаря), в пологовому будинку (і до того ж у хорошому) чи за його межами. Має значення (для успіху пологів) те, чи бажана ця дитина або ні (тобто чинник психологічний). Кожне народження коштує певних фінансових витрат, а це вже чинник економічний та ін. Таким чином, кожне окреме народження людини – це багатопланова подія, яка має аспекти як біологічні, так і економічні, соціологічні, психологічні, медичні, етнографічні тощо. Смерть – це теж фізіологічний акт, але не тільки. Усі люди смертні, але тривалість життя істотно залежить від багатьох умов і обставин в основному соціального характеру. Те ж стосується й до будь-якої іншої демографічної події. Соціальні та біологічні чинники тісно переплетені в кожній окремій людині, в кожному її вчинку. Інша справа, що закономірності будь-якихпроцесів виявляються лише в масі випадків, причому не в будь-якій масі, а згрупованою за однорідними характеристиками, за певними правилами, тобто в масі статистичних фактів.

Визнаючи провідну роль соціальних чинників у демографічних процесах, деякі фахівці на цій підставі висловлюються проти терміна «природне» в застосуванні його до демографічних процесів пропонують замінити його іншим терміном, більш “соціальним” на вигляд, або, принаймні, брати це слово в лапки. Але поки що такої заміни не знайдено. Ймовірно, вона й не потрібна. І лапки не потрібні. Звичайно, термін “природне” в застосуванні до руху населення є значною мірою умовним. В даному випадку умовність (якщо пам'ятати про неї) не створює ніяких термінологічних труднощів.

Отже, населення безперервно змінюється, перебуває в русі. Люди народжуються, вмирають, одружуються або розлучаються, змінюють професію, місце роботи, проживання та інше. У результаті постійно змінюється чисельність населення і його структура. За рахунок народжень населення безперервно збільшується та одночасно за рахунок смертей – безперервно зменшується. Одне покоління змінюється наступним. Такого ж роду процеси зростання і зменшення відбуваються безупинно й одночасно у всіх структурах населення: за віком, шлюбним станом, сімейним станом, соціальною належністю та ін. Залежно від співвідношення кількості людей, що народилися і померли, або, в більш загальному вигляді, між вступом людей до тих або інших соціальних груп і вибуттям з них, чисельність цих груп, чи населення в цілому, або збільшується, або зменшується, або залишається незмінною (якщо кількість прибулих дорівнює кількості вибулих).

Безперервний процес відновлення населення (який математично може бути зображений як зі знаком плюс, так і зі знаком мінус) відбувається цілком під впливом законів розвитку суспільства, є невід'ємною частиною суспільного життя і тому має соціальний характер. Народження більшої або меншої кількості дітей у сім'ї, тривалість життя, вступ до шлюбу або безшлюбності – усі ці соціальні факти підпадають під вплив суспільних законів, є частиною функціонування суспільного організму, або, суспільного відтворення (відтворення суспільного життя). Демографічна сфера є складовою частиною (підсистемою) суспільного життя, результатом діяльності людей. Тому замість відновлення населення правильніше говорити про його відтворення, що підкреслює і його соціальний характер, і активну роль соціальних механізмів у змінах чисельності населення та його структури.