Тема 16

Міжнародна економічна політика України.

Мета: Описати процес формування економіки України, і як складової світового господарства, розкрити концептуальні засади міжнародної економічної політики України, охарактеризувати реалізацію зовнішньоекономічної політики України.

Час: 80 хв. Метод: Лекція Місце: Навчальна аудиторія

ПЛАН

Навчальні питання:Час викладу

Вступ…….………………………………………………...……………5хв

1. Формування економіки України, і як

складової світового господарства………………………………15 хв.

2. Концептуальні засади міжнародної економічної

політики України………………………………………………….20 хв.

3. Реалізація зовнішньоекономічної політики України…………25 хв.

Заключна частина……………………………………………..……15 хв.

Матеріально-технічне забезпечення: схеми, графіки, діаграми, таблиці, нормативні та законодавчі акти.

Джерела і література: 3,7,14,17,20,22,31,32,34,35,38,39,40.

1. Формування економіки України, і як складової світового господарства

Україна, ставши у 1991 р. на шлях незалежності, за прикладом інших постсоціалістичних держав Східної Європи почала налагоджувати економічні зв'язки з країнами світу. В Україні прийнято ряд законів, які створюють номінальні можливості для включення її економіки у світове господарство, у міжнародний поділ праці. Це, зокрема, Закони «Про зовнішньоекономічну діяльність»,

«Про режим іноземного інвестування», «Про спеціальні (вільні) економічні зони» та ін. Є всі підстави стверджувати, що в Україні формуються економічні, матеріальні, інституційні та інші переду мови для поступового включення її економіки у світогосподарські процеси і структури.

Серед головних причин і факторів, що спонукають до поглиблення участі економіки України в міжнародному поділі праці, до органічного включення її господарства у сучасні цивілізацій і п процеси є насамперед висока питома вага експорту у валовому національному продукті. Досить вказати, що третина національною виробництва України опосередковується дією зовнішніх економічних зв'язків. Це підкреслює важливість даної сфери в системі життєзабезпечення держава, її виходу з надзвичайно важкої і все­осяжної кризи. Існують також інші передумови, що детермінують тісну взаємодію української економіки зі світовим господарством До них слід віднести досить розвинені внутрішній поділ і кооперацію праці, ресурсну обмеженість (особливо забезпеченість палии но-енергетичними засобами), традиційні господарські зв'язки і республіками колишнього СРСР, і насамперед Росією, зростаючу необхідність отримання нових технологій, інвестиційних і фінансових ресурсів із високорозвинених країн світу.

Отже, курс на формування в Україні відкритої економіки, під якою мається на увазі не лише розвиток зовнішньої торгівлі, що переважає на нинішньому етапі, а й поступове відкриття ще двох каналів взаємозв'язку зі світовим господарством — рух капіталу та взаємообмін національних валют — є об'єктивно зумовленим і практично безальтернативним.

Основоположними принципами формування відкритої економіки України є, по-перше, тверда опора на розвиток власні і \ галузей, що мають порівняльні і конкурентні переваги у світовій економіці, в регіональному (СНД) і глобальному масштабі.

Йдеться про такі галузі національного виробництва, як машинобудування (ракети, судна, літаки, окремі види металорізальних верстатів, прилади, побутова техніка тощо). Високим науково-технологічним рівнем характеризуються порошкова металургія, виробництво надтвердих матеріалів, електрозварювальна галузь, хімічна промисловість (низьковуглецевий ферохром, пропілен, полістирол, полівінілхлорид, поліамідні та поліпропіленові волокна).

Великі потенційні можливості існують також у агропромисловому комплексі України та галузях, пов'язаних, з транзитом через її територію вантажів, нафти, газу, електроенергії та інших товарів і послуг.

По-друге, високий ступінь внутрішньої інтегрованості вітчиз­няної економіки, створення потужного національного ринку як фундаментальної економічної основи для завоювання і закріплен­ня відповідних ніш на гостроконкурентних і високоінтенсивних світових ринках товарів, послуг, капіталів, фінансових ресурсів.

По-третє, забезпечення подальшої фінансової стабілізації, яка поліпшує макроекономічні умови як для національного, так і для міжнародного підприємництва, формує сприятливий інвестиційний клімат.

По-четверте, впровадження твердої конвертованої національної валюти.

По-п'яте, неухильне здійснення поступової гармонізації на­ціонального зовнішньоекономічного законодавства з вимогами і нормами ГАТТ—СОТ.

Найголовнішою причиною, що стримує нині входження України у світове господарство як повноправного партнера, є дуже низька конкурентоздатність її продукції на міжнародних ринках. Головні причини такого стану такі:

1. Практично всі вітчизняні товари, навіть високої якості, не відповідають міжнародним стандартам. У країнах соціалістичного табору використовувалася своя система стандартизації, яка значно відрізнялася від прийнятої в усьому світі. Перехід до такої системи зараз вимагає чимало часу і коштів. Ось чому лише одиничні українські товари сьогодні мають міжнародні сертифікати і допускаються на світовий ринок. Окрім того, характерними рисами української продукції є її низька якість та висока матеріаломісткість, оскільки обладнання, на якому вона виготовляється, морально застаріло. Ціна деяких вітчизняних товарів вища від закордонних аналогів.

2. Переважання в експорті України сировинних товарів і практично повна відсутність високотехнологічного обладнання, патентів, ліцензій, «ноу-хау», що користуються на ринках величезним попитом.

3. Гостра нестача високопрофесійних кадрів, які можуть працю вати на зовнішніх ринках, сприяти збуту продукції. Недосконалою є система управління зовнішньоекономічною діяльністю. Часто навіть прекрасна за своїми якостями продукція і к потрапляє на міжнародні ринки через нерозпорядливість чиновників.

4. Низька зацікавленість вітчизняних підприємців у виробництві продукції на експорт. У провідних країнах світу держана всіма можливими способами стимулює таке виробництво: па дає податкові пільги, вводить обмеження на ввезення імпорт них товарів та ін. На Україні, на жаль, цього поки що не зроблено, хоча вона має значний експортний потенціал, у якому виділяють відносно розвинену промисловість, значну сиро винну базу, можливості АПК і ВПК, наявність високих технологій і науку.

В Україні відносно розвинена промисловість, але її продукція може конкурувати головним чином на ринках СНД і країн, що розвиваються, де відзначається низька якість товарів. На світо ні ринки Україна має виходити з конкурентоздатною продукцією, а не шукати невибагливих клієнтів.

Україна має значну сировинну базу, багаті родовища корисних копалин, але надмірний експорт мінеральної сировини за дешевими цінами не приносить їй належних прибутків.

Агропромисловий комплекс також має потужну базу розвитку і можливість швидкої експортної спеціалізації, але низька продуктивність сільського господарства, стан АПК стримують вихід України на світовий ринок. Крім того, Заходу сільськогосподарська продукція не потрібна. Росія та інші країни СНД також не купуватимуть сільськогосподарську продукцію и Україні за світовими цінами, оскільки за такими цінами вони знайдуть кращу продукцію на Заході. Іншими словами — товари АПК неконкурентоздатні і ще довго продаватимуться за низькими цінами.

В Україні потужний технологічний потенціал ВПК, сфера його НДКР, але технології потребують конверсії, а «високі технології» в експорті посідають незначне місце. Україна володіє розвинутим науковим потенціалом, але коштів на його подальший ефективний розвиток немає.

Зовнішньоторговельну діяльність України не можна назвати успішною, що обумовлено негативними передумовами її розвитку. Економіка України і до сьогодні має ізольований характер і функціонує з відривом від світового ринку, що призводить до консервації економічного, технічного та наукового відставання.

За економічним потенціалом Україна входить до першої п'ятірки країн Європи, а за ефективністю його використання — замикає першу сотню країн світу. Неабиякою мірою це пояснюється низькою конкурентоздатністю експортного виробництва, обумовленою важким періодом депресії в економіці, пов'язаної із структурними перетвореннями і переходом на ринкові відносини.

Але, незважаючи на депресивні процеси, експортний потенціал лише промислової продукції і послуг України в цілому оцінюється приблизно в 12 млрд. дол. США, причому переважає продукція металургії (5 млрд. дол.), машин і обладнання (3—4 млрд. дол.), хімічна продукція (близько 700 млн. дол.), послуги (1,5 млрд. дол.).

2. Концептуальні засади міжнародної економічної політики України

Які ж вихідні, фундаментальні положення і принципи має бути покладено в основу розробки стратегічної програми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України? Щонайперше, йдеться про забезпечення суверенітету України у світогосподарських зв'язках, гарантування її національної зовнішньоекономічної безпеки.

По-друге, вся розгалужена сукупність зовнішньоекономічних зв'язків повинна грунтуватися на суворо еквівалентному, взаємовигідному обміні, міжнародному поділі й кооперації праці.

По-третє, взаємодія зі світовим господарством має спиратися на комплексну, гнучку й динамічну державну зовнішньоекономічну політику, в основу якої покладено максимальну господарську свободу безпосередніх виробників та експортерів товарів і послуг — підприємств, фірм, банків, корпорацій, концернів, кооперативів, юридичних і фізичних осіб.

По-четверте, відкритість економіки для широкої і взаємовигідної участі у регіональних і світових господарських та валютно-фінансових системах і структурах.

Виходячи з вищезгаданих основоположних принципів, можна сформулювати головні складові елементи системи зовнішньо - екомічної стратегії України. Вона включає в себе:

1. Створення потужного експортного сектора.

2. Національну конвертовану валюту.

3. Залучення іноземних інвестицій на основі створення СП, вільних економічних зон, інших форм спільного підприємництва із зарубіжним капіталом.

4. Лібералізацію імпорту.

5. Проведення зарубіжної підприємницької діяльності.

6. Розбудову розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту (банки, біржі, страхові компанії, консалтинг, аудит, лізинг тощо).

7. Гнучку податкову, цінову, депозитну, кредитну, фінансову і валютну політику, яка стимулює диверсифікацію експортно - імпортних відносин.

8. Поступову інтеграцію економіки в європейські і світові господарські об'єднання та організації.

9. Кадрове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності.

Головне завдання полягає у тому, щоб визначити етапи, напрями, форми і засоби реалізації зовнішньоекономічної стратегії. Коротко охарактеризуємо кожен із цих елементів концепції.

Створення експортного сектора. Визначаючи пріоритети у розвитку експортного сектора, слід назвати передусім високотехнологічні наукомісткі галузі машинобудування (верстати, літаки, ракети, судна, прилади, побутова техніка), порошкову металургію, надтверді матеріали, кераміку, електрозварювальне виробництво. Техніка і технологія у даних та деяких інших галузях сягають світового рівня, що значно полегшує проблему пошуку своєї ніші на світових товарних ринках.

Другу групу пріоритетних галузей може скласти агропромисловий комплекс, спрямований насамперед на країни СНД та партнерів із числа країн, що розвиваються.

Патентно-ліцензійна торгівля, «ноу-хау», інжиніринг, різноманітні послуги, особливо туризм, можуть скласти третій пріоритетний напрям при формуванні еспортного сектора України.

Видобувна і металургійна галузі промисловості формують четвертий пріоритетний блок експортного сектора. Кольорові метали, уран, вугілля, сталь і прокат користуються сталим попитом на світових ринках. Україна не лише входить до першої п'ятірки держав — продуцентів сталі, але й виробляє її найбільше на душу населення. Потужна металургійна база, очевидно, залишатиметься однією з головних складових експортного сектора України.

Нарешті, п'ятий пріоритетний напрям, пов'язаний з надзвичайно вигідним географічним положенням наш країни. Транзитні перевезення вантажів, нафти, газу та ін. з євроазійської частини на захід і з півночі на південь Європи і далі на Близький Схід аж до Африки можуть дати великі валютні надходження.

Введення національної конвертованої валюти. Крім внутрішньої стабілізації (фінансової, бюджетної, цінової та ін.), за умов демонетизації золота, головною гарантією введення і підтримки валютної конвертації є товарна конвертованість. Тобто лише за наявності потужного і зростаючого потоку на світові ринки конкурентоздатних товарів і послуг, що користуються сталим попитом, буде і відповідний попит на національну ва­люту, а значить, і її конвертація у валюти інших держав. Золотовалютні резерви відіграють допоміжну роль як фактор стабілізації національної грошової одиниці і регулювання її поточного курсу. Вирішальне значення має товарна інтервенція, завоювання надійних ніш на світових ринках товарів і послуг, технологій і фінансових капіталів.

III. Залучення іноземних інвестицій — важливий додатковий фактор економічного відродження України, створення розвиненого експортного сектора. Основні принципи залучення іноземного капіталу — надання зарубіжним інвесторам прав і можливостей, адекватних тим, якими користуються національні суб'єктигосподарської діяльності.

IV. Лібералізація імпорту. Серед пріоритетів державної імпортної політики — залучення сучасної техніки і технологій, «ноу-хау», інжинірингових послуг. Другим важливим напрямом імпортної політики є охорона здоров'я, розвиток медичної промисловості, медичних закладів. Третій напрям включає в себе сукупність галузей продовольчого комплексу, харчової промисловості країни.

V. Проведення зарубіжної підприємницької діяльності. Може здійснюватися за наявності вільних капіталів, досвіду, підготовлених кадрів шляхом створення за кордоном спільних підприємств і фірм за участі українського капіталу, заснування філіалів банків, інших структур, які сприяли б просуванню товарів та послуг.

VI. Розбудова розгалуженої системи зовнішньоекономічного менежменту. Вона має доповнюватися за рахунок комерційних банків, міжнародної фондової і товарних бірж, транснаціональних банків, консалтингових тв аудиторських фірм, лізингових і венчурних підприємств тощо.

VII. Гнучка податкова, цінова, депозитна, кредитна, фінансова і валютна політика є ключовою ланкою зовнішньоекономічної стратегії. Світова практика свідчить, що ділова активність і господарська енергія як внутрішніх товаровиробників і експортерів, так і зарубіжних інвесторів та банкірів вирішальною мірою залежить від створення в Україні сучасної податкової системи на експорт, імпорт, прибуток спільних підприємств.

VIII. Зовнішньоекономічна стратегія передбачає вибір географічного середовища, у якому найбільш доцільно й органічно досягається реалізація економічних інтересів. Найсприятливішим економічним регіоном для України є європейський. Територіальна спільність, наявність зручних транспортних комунікацій, історичні і духовні традиції, більша чи менша близькість рівнів економічного та науково-технічного розвитку роблять його головним на даному етапі формування й диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків України.

У регіональному аспекті одним із пріоритетних напрямів у зовнішньоторговельній діяльності України є співробітництво з країнами СНД, що обумовлено історичними зв'язками, взаємопов'язаністю економік, подібністю економічних проблем. Необхідне поглиблення участі України в діяльності Економічного Союзу СНД. Торговельно-економічні стосунки із СНД мають розвиватися за умов режиму вільної торгівлі. У відносинах України з країнами СНД найважливіший пріоритетний напрям — розвиток українсько-російських торговельно-економічних відносин.

Перспективним напрямом розвитку зовнішньої торгівлі з Росією є налагодження прямих зв'язків з окремими її регіонами. Такі зв'язки вже розвиваються з Башкортостаном, Татарстаном, Дагестаном, Бурятією, Якутією, Санкт-Петербургом, створюється міст «Да­лекий Схід Росії — Україна», підписано (1998 р.) договір з Кузбасом.

У межах СНД існують умови для подальшого розвитку торгівлі з Білоруссю та Молдовою, а також поглиблення відносин з країнами Центральної Азії, насамперед з Узбекистаном, Туркменистаном, Казахстаном, які мають великі природні ресурси (зокрема, паливно-енергетичні та мінерально-сировинні), в обмін на які Україна може постачати нові технології, проектно-будівельні по­тужності, товари.

Серед інших країн СНД привабливими є зв'язки з країнами Закавказзя, які сприяють виходу України на ринки Центральної Азії та Близького Сходу.

Пріоритетним завданням для України є забезпечення взаємовигідних і стабільних торговельних зв'язків з країнами Балтії, її перспективі в режимі вільної торгівлі.

У напрямі розвитку зовнішньої торгівлі з окремими регіонами світу велике значення мають зв'язки з Європейським Союзом у цілому та особливо з такими країнами, як Німеччина, Італія, Велика Британія.

Необхідне збільшення товарообороту між Україною і країнами Центральної та Східної Європи, особливо з угрупованням Центральноєвропейської зони вільної торгівлі (CEFTA).

З країнами Центральної Європи зовнішньоекономічна політика має спрямовуватися, насамперед, на відновлення ефективних традиційних зв'язків, міжнародної спеціалізації і кооперування, зокрема в металургії, транспортному і сільськогосподарському машинобудуванні, хімічній та легкій промисловості, а також контактів у сфері науки і техніки.

Для України важливе значення мають торговельні зв'язки з країнами Чорноморського економічного співробітництва, перш за все з Туреччиною (забезпечення диверсифікації джерел надходження нафтопродуктів, а також імпорту сировини для легкої промисловості), Грецією (розвиток судноплавства в басейні Середземного моря), Болгарією та Румунією (розвиток торгівлі в Придунайському регіоні).

Необхідно розвивати позитивну тенденцію до збільшення обсягів торгівлі з країнами Північноамериканської зони вільної торгівлі (NAFTA) і особливо зі США та Канадою.

У розвитку торговельних відносин з країнами Латинської Америки перспективним є співробітництво з такими країнами, як Бразилія, Аргентина, Чилі. На нову фазу взаємин виходить співробітництво з Панамою та Перу, відновлюються зв'язки з Кубою.

Зростає роль торговельно-економічних зв'язків з країнами Африки, Азії та Тихоокеанського регіону.

Україна буде продовжувати активну співпрацю з країнами Північної (Єгипет, Марокко, Туніс) і Західної Африки (Гвінейська Республіка, Нігерія), з Південно-Африканською Республікою. Найперспективнішим партнером України на Далекому Сході с Японія, яка включила Україну до Генеральної системи преференцій. Необхідно активізувати співробітництво з новими індуст­ріальними країнами (НІК), з країнами АСЕАН, Китаєм та Індією, країнами Південно-Західної Азії.

Країни Південно-Західної Азії (Близького та Середнього Сходу) такі як Ліван, Кувейт, Туреччина, Сирія, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати мають велике значення з точки зору забезпечення економіки України джерелами енергоносіїв та споживання інженерно-технічних послуг України у спорудженні промислових та цивільних об'єктів, транспортної і комунальної інфраструктури. За певних умов доцільне співробітництво у розвитку трансконтинентальної системи транспорту та зв'язку. Українські підприємства ВПК можуть одержати в цьому регіоні необхідні для конверсії кошти від торгівлі воєнною технікою, озброєнням та надання ремонтних послуг.

Китай та Індія є одними з основних партнерів України у зовнішній торгівлі, у перспективі це ринки для значного збільшення експорту української продукції машинобудування і передових технологій, насамперед для реконструкції об'єктів, збудованих колишнім СРСР.

Країни АСЕАН — потенційні партнери України у XXI столітті. Вони можуть стати значними ринками для вітчизняної машинотехнічної продукції, інженерно-технічних послуг, підготовки кадрів. Україна може взяти участь у будівництві великих об'єктів енергетичного та промислового значення. Збіль­шуватимуться обсяги експорту традиційної продукції української промисловості (металопрокат, вироби важкого машинобудування, верстати, мінеральні добрива та інша хімічна продукція), імпорту порівняно дешевих, але високотехнологічних виробів.

Для удосконалення регіональних зовнішньоторгівельних зв'язків Україні в перспективі необхідна участь у міжнародних торговельних організаціях, особливо в ГАТТ/COT, а також співробітництво з інтеграційними угрупуваннями, перш за все з ЄС, а також з CEFTA, ІДЕЇ, NAFTA.

Фактор віддаленості від Середньої Азії та Казахстану значно зменшує ефективність української торгівлі з ними, при цьому зменшується і транзитна роль Росії, особливо це стосується торгівлі металами, що обумовлено зростанням цін внаслідок високих транспортних тарифів у Росії.

Організація та здійснення торговельних відносин між країнами СНД передбачає активний обмін необхідною статистичною інформацією і, в першу чергу, співставлення по зовнішній торгівлі. Передбачається обмін статистичними виданнями та публікаціями, методологією, розробками і програмами, а також досвідом проведення статистичних спостережень, узгоджень принципів формування статистики зовнішньої торгівлі. Це сприятиме створенню спільних інформаційних систем, які дадуть змогу за­безпечити відстеження стану ринку товарів та послуг усіх країн СНД, включаючи обсяги виробництва та споживання товарів і послуг та їх порівняльну кон'юнктуру на внутрішньому і світовому ринку.

3. Реалізація зовнішньоекономічної політики України

Як незалежна держава, Україна прагне встановити добрі відносини з усім світовим співтовариством. Цьому сприяє обрання нашою країною статусу неприєднання до будь-яких військових блоків, добровільна відмова від володіння ядерною зброєю. На всіх міжнародних форумах, у яких Україна бере участь, наші представники послідовно виступають за збереження миру у світі, за справедливе економічне співробітництво, за екологічну безпеку.

Взаємозв'язки України з іншими державами відбуваються на двох рівнях: на рівні участі в міжнародних організаціях і на рівні двосторонніх відносин.

Україна співпрацює у більшості найважливіших, найавторитетніших глобальних організацій. Насамперед це Організація Об'єднаних Націй та її структури. Україна була серед членів — засновників ООН у 1945 році. У Генеральній Асамблеї організації наша країна має рівні права з усіма членами ООН, декілька разів обиралася непостійним членом Ради Безпеки. Вона бере активну участь у роботі го­ловного економічного органу ООН — Економічній і соціальній раді (ЕКОСОР), _а також в ЮНЩО, ЮНКТАД та інших органах, пов'язаних з економікою. Після здобуття незалежності Україна вступила до таких могутніх і впливових з точки зору ролі у світовій економіці організацій, як Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Світовий банк.

МВФ є найбільшим серед міжнародних організацій кредитором України, його частка становить 60 %. Кредити МВФ спрямовані на економічну трансформацію в Україні, перш за все вони йдуть на покриття дефіцитів платіжного балансу й погашення внутрішнього боргу. Це означає, що у виробництво кредити МВФ не йдуть і не дають можливість одержати прибуток. Проте кредити МВФ почали надходити в Україну в той час, коли її економіка пе­ребувала в критичному стані. Завдяки ним вдалося приборкати гіперінфляцію та увести в обіг нову грошову одиницю — гривню.

Стабілізація гривні у 2000—2001 роках відбувалася також не без допомоги МВФ. Члени МВФ умовно поділяються на країни-донори (це розвинені країни) та країни — споживачі допомоги, до яких належить і Україна. Таким чином, МВФ регулює потоки капіталу між державами світу. Хоча квота України в МВФ становить лише 0,7 %, її членство в цій організації для нас дуже важливе, причому не тільки через можливість безпосередньо одержати від неї кредити. Справа в тому, що цей Фонд справляє вплив на ситуацію на світовому валютно-кредитному ринку, і від його позиції багато в чому залежить політика комерційних банків та інших кредитних закладів. Неврівноваженість української економіки сприймається як суттєвий ризик для надання кредиту; авторитет МВФ, його готовність надати кошти Україні пом'якшують цей ризик, що створює так званий «демонстраційний ефект».

До Світового банку Україна вступила одночасно зі вступом до МВФ (у 1992 p.). Вона є членом всіх його структур — Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародної фінансової корпорації (МФК), Міжнародної асоціації розвитку (МАР) та Багатосторонньої агенції з гарантування інвестицій (БАТІ). Серед міжнародних кредитно-фінансових організацій МБРР є другим, після МВФ, кредитором України; його частка становить 33 % всіх позик. Кошти, що надходять від Світового банку, на відміну від коштів МВФ, використовуються більш різноманітно. Вони спрямовані також на реалізацію довгострокових інвестиційних проектів, підтримку українських підприємств, страхування імпорту тощо. Позики Світового банку для України вигідніші, ніж позики з інших джерел, оскільки умови надання ним кредиту більш сприятливі. За класифікацією СБ Україна належить до III категорії країн (рівень доходів нижче середнього), тому термін погашення кредитів продовжується до 20 років з пільговим періодом 5 років. За рахунок цього банку в Україні реалізується 16 проектів на загальну суму 2895 млн. дол. та 15 млн. евро. У структурі позик СБ значне місце посідають позики на структурну перебудову й розвиток паливно-енергетичної галузі, на реструктуризацію сільського господарства, впровадження ринкових відносин в агропромисловому комплексі. Пріоритетним напрямком співробітництва України зі Світовим банком є залучення коштів на інвестиційні проекти.

Третьою за обсягом кредитів України організацією є Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). Позики ЄБРР безпосередньо йдуть на розвиток виробництва, причому значна їх частка спрямовується на підтримку приватних малих і середніх підприємств. ЄБРР працює на комерційній основі, кредити нада­ються на умовах ринкових ставок. До співробітництва з ЄБРР під­ключені найсолідніші комерційні банки України. За обсягом кредитів банку країнам Центральної та Східної Європи Україна посідає друге місце, що свідчить про високу оцінку нашої країни в Європі. В галузевому розрізі ЄБРР інвестує переважно харчову промисловість, видобуток нафти й газу, агробізнес, телекомунікації, портове господарство, а також вкладає кошти у фінансову сферу.

Однією з небагатьох глобальних організацій, до яких Україна поки що не входить, але прагне увійти, є Світова організація торгівлі (СОТ). Доступ до неї обмежено досить жорсткими умовами, які Україна поступово виконує. Неприйняття України до СОТ суттєво погіршує її позиції в міжнародній торгівлі, оскільки країни — члени цієї організації (а їх більшість серед країн світу) підвищують тарифні ставки, обмежують імпортні квоти й ставлять інші перепони для країн не-членів. Україна подала заяву про вступ до СОТ (тоді вона ще мала назву ГАТТ) у 1993 р. З 1997 року розпочався процес двосторонніх переговорів уряду України майже з 30 країнами — членами СОТ про позитивну рекомендацію нашій країні щодо вступу до цієї організації.

У зв'язку з поширенням процесу регіоналізації у світі Україна підтримує зв'язки на регіональному рівні з країнами-сусідами. Ці зв'язки мають макрорегіональний (у формі великих інтеграційних міждержавних об'єднань) та мезорегіональний (у формі прикордонного співробітництва) характер.

На макроекономічному рівні Україна є членом інтеграційних об'єднань, що сполучають країни Східної і Центральної Європи та Азії. Це - СНД, ЧЕС та ГУУАМ.

Співдружність Незалежних Держав (СНД) — організація, до заснування якої в 1991 р. причетна Україна, її членами є Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменистан, Україна, Узбекистан. Договір про заснування СНД передбачав співробітництво в таких сферах, як зовнішня політика, економічна й фінансова політика, політика в галузі безпеки й оборони. Проте інтеграційні процеси в СНД йдуть важко й суперечливо через неоднакове осмислення цілей організації різними країнами-членами. Так, Україна не бере участі в оборонних структурах СНД, оскільки це суперечило б її статусу неприєднання до військових блоків. Економічна інтеграція також гальмується взаємним непорозумінням. Незважаючи на те, що в 1993 р. держави-члени підписали Угоди про створення Економічного союзу, по суті й сьогодні інтеграція в СНД відповідає лише рівневі зони преференційної торгівлі. Україна наполягає на прийнятті конкретних заходів, які б сприяли утворенню зони вільної торгівлі в територіальному просторі СНД.

Незважаючи на труднощі, якими супроводжується співробітництво членів СНД в його межах, ця організація має для України важливе значення. Для нас економічний простір СНД являє собою потенційно широкий ринок збуту наших товарів і джерело постачання необхідної сировини (особливо енергоносіїв), машин і обладнання, товарів широкого вжитку. На країни СНД припадає понад 40 % зовнішнього товарообігу України, Збереглося ще чи­мало виробничих зв'язків між підприємствами України і колишніх республік СРСР. Хоча й дуже повільно, але здійснюється просування до утворення економічного простору в межах СНД. Багато товарних груп користуються пільговими тарифами. Більшість кра­їн має безвізовий режим, що полегшує вільне пересування робочої сили. Налагоджуються на новій, ринковій основі виробничі й комерційні зв'язки між підприємствами країн-членів, розвивається співробітництво у кредитно-фінансоаій сфері.

Зовнішньоекономічна діяльність України з країнами СНД регулюється Постановою Кабінету Міністрів України «Положення про порядок поставок і митного оформлення продукції за виробничою кооперацією підприємств і галузей держав — учасниць СНД». Це Положення регулює поставки продукції (сировини, ма­теріалів, деталей, вузлів) для спільного виготовлення кінцевої продукції. Між підприємствами укладаються договори, на основі яких здійснюється митне оформлення продукції. Ця продукція звільнюється від обкладення ввізним або експортним митом, акцизним збором та іншими податками.

Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС) було також засноване за безпосередньої участі України у 1992 р. Воно складається з 11 держав: Азербайджану, Албанії, Болгарії, Вірменії, Греції, Грузії, Молдови, Росії, Румунії, Туреччини та України. Серед цілей ЧЕС — багатостороннє співробітництво чорноморських держав у різних галузях економіки, передусім у промисловості, сільському господарстві, на транспорті, в торгівлі, в розвитку туризму, телекомунікацій. Однією зі сфер співробітництва визначено екологію Чорного моря. Механізм інтеграції в межах ЧЕС передбачає безподаткову торгівлю, вільний рух капіталів та послуг, створення вільних економічних зон, обмін економічною інформацією.

Чорноморське економічне співробітництво перебуває поки що на початковій стадії інтеграційного процесу. Незважаючи на це, учасники ЧЕС вбачають реальні перспективи для плідного співробітництва. Вже сьогодні воно здійснюється в таких галузях, як енергетика, транспорт, зв'язок, екологія. Найперспективнішими напрямками інтеграції є: об'єднання електромереж в єдиній системі Чорноморського кільця; утворення регіональних транспортних коридорів; прокладення ліній оптоволоконного зв'язку; програми з охорони Чорного моря. Багато надій покладається на Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР), який розпочав діяльність у 1999 році. Його функціями є кредитування зовнішньоторговельних операцій та підтримка фінансових систем країн-членів.

У 2001 році юридично оформлено статус ГУУАМ як міжнародної організації. Ця абревіатура походить від початкових літер назв держав, що її складають: Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова. Україна в цій організації є державою з найбільшим економічним потенціалом. Однією з цілей ГУУАМ є сприяння транспортування газу з Центральної Азії й азербайджанської нафти на Захід, відродження «Великого шовкового шляху». Деякі спостерігачі вбачають у створенні ГУУАМ спробу знайти альтернативу СНД, у якій керуюча роль належить Росії. Проте як президенти країв — членів ГУУАМ, так і президент Росії визначають, що членство в ГУУАМ не суперечить обов'язкам цих країн щодо СНД.

Стратегічною метою України є вступ до Європейського Союзу. Залучення до європейської спільноти відкрило б для України великі можливості щодо прискорення економічного розвитку й підвищення добробуту нашої країни. Наше бажання стати членом ЄС досі не реалізувалося через невідповідність економічного ме­ханізму України нормам і вимогам Європейського Союзу. Проте Україна крок за кроком просувається до Західної Європи, шукаю­чи можливості узгодження спільних інтересів. Відносини з ЄС ґрунтуються на конкретних угодах та програмах партнерів.

У 1994 р. була підписана Угода про партнерство та співробітництво між ЄС і Україною (набула чинності у 1998 році). Основними цілями Угоди є:

• розвиток тісних політичних стосунків шляхом постійного діалогу з політичних питань;

• сприяння торгівлі та інвестиціям, гармонійним економічним стосункам;

в забезпечення основ для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, науково-технічного та культурного співробітництва;

• підтримка України в її зусиллях зміцнювати демократію та завершення переходу до ринкової економіки. У 1999 р. була прийнята «Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України», у якій особливий наголос робиться на сприяння демократичним перетворенням в Україні. У «Стратегії» підкреслюється також, що стратегічне партнерство між ЄС і Україною, яке ґрунтується на спільних цінностях та інтересах, є фактором зміцнення миру, стабільності та процвітання в Європі.

Одним з найефективніших напрямків співробітництва України з ЄС є програма TACIS — Технічна допомога країнам СНД. Це дуже розгалужена програма підтримки реформ в країнах СНД, в тому числі й в Україні. На економічні реформи в Україні виділено гранти для 32 проектів; серед них — проекти з реструктуризації сільського господарства, сприяння розвитку фінансових ринків в Україні та інші. TAC1S передає ноу-хау, яким володіють державні та приватні організації, що дозволяє сполучати досвід з професій­ними знаннями й навичками на місцях. Ноу-хау надається у формі Консультативного сприяння з питань управління, направлення груп експертів.

Зі свого боку, Україна розробила національну програму інтеграції в ЄС. У 1998 р. вийшов Указ Президента про затвердження «Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу». У «Стратегії» передбачається 17 напрямів, які необхідно реалізувати у три етапи:

• перший припадає на 2000 рік;

• другий — на 2001—2003 роки;

• третій — на 2004-2007 роки.

Проблема підвищення ефективності зовнішньоторговельної діяльності України на сучасному етапі має винятково важливе значення. Без інтеграції до світової економіки Україна відставатиме від стрімко змінюваних технологій виробництва, технічних, екологічних та інших стандартів і критеріїв конкурентоздатності.

Перспективною формою регіонального співробітництва є інтеграція на мезорівні, тобто співпраця прикордонних адміністративних регіонів. Така форма успішно розвивається в Західній Європі з кінця 50-х років минулого століття, вона одержала назву «єврорегіони». Сьогодні в Європі діє більше 50 єврорегіонів.

Україна бере участь в чотирьох єврорегіонах: «Буг» (Волин­ська область і прикордонні регіони Польщі); «Карпати» (Львів­ська, Закарпатська, Івано-Франківська. Чернівецька області та суміжні території Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії); «Нижній Дунай» (Одеська область та суміжні території Молдови й Румунії); «Верхній Прут» (Чернівецька область та суміжні терито­рії Молдови та Румунії),

У межах єврорегіонів здійснюється транскордонне співробітництво між сусідніми країнами. Основними напрямами співробітництва є торгівля, спільне підприємництво, екологія і культура.

На двосторонньому рівні міжнародних відносин Україна має зв'язки переважно у формі зовнішньої торгівлі та інвестицій.

Зовнішня торгівля є одним із найважливіших видів міжнародних економічних стосунків. Вона є безпосереднім проявом міжнародної спеціалізації праці. Для України сьогодні зовнішня торгівля має першочергове значення, оскільки вона суттєво впливає і на стан платіжного балансу, і на обсяг ВВП. Як уже відзначалося, відкритість економіки України досить висока саме завдяки спів­відношенню експорту й ВВП, у якому частка експорту значно вища, ніж у середньому у світі. Але, на жаль, високий показник відкритості економіки Україна пояснюється не стільки великими обсягами експорту, скільки поки що малою величиною ВВП.

Показники зовнішньої торгівлі складаються з експорту, імпорту, товарообігу і сальдо балансу. У 90-х роках зовнішня торгівля України розвивалася нерівномірно; у першій половині десятиліття стався глибокий спад обсягів товарообігу; у другій — стагнація; деяке пожвавлення спостерігається на початку нового десятиліття, проте сьогодні товарообіг зовнішньої торгівлі України не відповідає її економічному потенціалу. Така ситуація є наслідком економічної кризи, вихід з якої пов'язується з деяким пожвавленням економічної діяльності країни з 2000 року.

Географічна структура торгівлі товарами є наслідком, принаймні, двох обставин. По-перше, історично так склалося, що Україна ще значною мірою зберігає основні риси своєї участі у територіальному поділі праці, який відбувався протягом декількох століть у територіальних межах Російської імперії та СРСР. Значна кількість українських фірм зберегла кооперативні зв'язки з підприємствами колишніх союзних республік, ринки країн СНД для нас добре знайомі, як і наш для них. По-друге, Україні нелегко пробитися на ринки розвинених країн та країн, що розвиваються, через дуже сильну конкуренцію (ці ринки вже розподілені) і часто через невідповідність наших товарів світовим стандартам; нерідко наш експорт потерпає і через дискримінаційну політику деяких країн щодо України. Тому основна частина українського зовнішнього товарообігу припадає на країни СНД.

Поступово Україна диверсифікує свою географічну структуру міжнародної торгівлі, і частка СНД знижується: в 1995 р. вона становила 59 %, а в 2000 — 44; відповідно частка Росії впала з 47 % до 33. Водночас зростають обсяги торгівлі з розвиненими країнами. За період 1995—2000 рр. товарообіг з Німеччиною збільшився в 1,7 раза, зі США — в 1,2, з Італією — в 3,5, з Бельгією — в 1,5, з Францією — у 2,9 раза. Із країнами, що розвиваються, суттєво зміцнилися торговельні зв'язки: з Туреччиною товарообіг зріс у 4,7 раза. Слід також відзначити збільшення торгівлі з Китаєм: вона зросла в 1,8 раза.

У 2000 р. Україна торгувала зі 189 державами світу. Найбільший торговельний обсяг припадав на країни СНД — товарообіг складав 12 537,4 млн. дол.; на Європу припадало 8991,7 млн. дол.; на Азію — 4269,9 млн. дол.; на Америку — 1798, 9 млн. дол.; на Африку — 867,9 млн. дол.; на Австралію й Океанію — лише 61,7 млн. дол.

Товарна структура нашої зовнішньої торгівлі віддзеркалює сьогоднішній стан нашої економіки. По-перше, частка машин, устаткування, засобів транспорту та приладів як в експорті, так і в імпорті надто невисока: відповідно 12,7 і 18,8 % тоді як у розвинених країнах вона зазвичай перевищує 80 %. По-друге, майже половина вартості нашого експорту (44,4 %) припадає на чорні метали, які є товаром невисокого ступеня обробки й тому відносно недорогим. В імпорті 46,9 % припадає на нафту, газ та інші мінеральні продукти; ця група товарів майже ціпком імпортується з Росії та Туркменистану. Зовсім мала частка в торгівлі товарів легкої промисловості: 4,2 % в експорті й стільки ж в імпорті. Це є наслідком, з одного боку, розвалу нашої легкої індустрії під впливом конкуренції іноземного ширвжитку, а з іншого — низькою купівельною спроможністю основної маси насе­лення країни. На продукцію агропромислового комплексу припадає 9,5 % в експорті та 6,5 — в імпорті.

У структурі українсько-російського товарообороту на торгів­лю послугами та роботами припадає 22,6 %. Причому в експорті послуги становлять 47,5 %, в імпорті — 3,2. У структурі українського експорту понад 90 % займає продукція глибокого і досить глибокого ступеня переробки: послуги — 47,5 %, продукція мета­лургійної промисловості — 12,9, машинобудування — 12,5, продовольча продукція —- 11,6, хімічної промисловості — 8,5 %. У то­варній структурі імпорту в 2000 р. збільшилася питома вага мінерального палива — з 35,4 до 46,86 % (6540,1 млн. дол.), машин та устаткування — з 8,5 до 13,91 % (1941,0 млн. дол.). Зросла частка продукції рослинного походження, рудних матеріалів. Серед ос­новних товарних позицій зменшилася частка продукції хімічної та пов'язаних з нею галузей, транспортних засобів, харчової промисловості. Найважливішим торговельним партнером України та найбільшим ринком збуту товарів традиційного українського експорту, як і раніше, залишається Російська Федерація.

Українські підприємства, які традиційно були орієнтованими в основному на російського споживача, перебувають на даний момент в особливо складному становищі через недосконалість цінової політики в нашій країні. Яскравим прикладом цього є сучасний кризовий стан таких вітчизняних промислових підприємств, як Львівський автобусний завод, Миколаївський глиноземний завод, Кременчуцький автомобільний завод. Через високі ціни неконкурентоздатною є й продукція агропромислового комплексу України.

Водночас високі тарифи на транспортні послуги в Україні зумовили зміну траєкторії основних потоків російських вантажів у західному напрямі: через порти і транспортні магістралі Білорусі та країн Балтії. Регіональні особливості цієї проблеми полягають у тому, що обласні адміністрації України вводять на місцях численні місцеві тарифи та збори за транзит російських вантажів.

На сучасному етапі у структурі економіки України переважать видобувні галузі та аграрний комплекс. Підсилюється розрив внутрішніх зв'язків України з іншими країнами СНД й на території самої України, що негативно впливає на її зовнішньоекономічну діяльність..Але зовнішня торгівля України поступово набирає темпи розвитку.

Найбільш вагомий обмінний ресурс — це продукція чорної металургії: 30 % експортних постачань країни. Україна експортує усі види металургійної продукції — від сировини і напівфабрикатів до кінцевих виробів. Значну питому вагу в структурі металургійного експорту України має залізна руда, яка експортується у країни Східної Європи та СНД головним чином з Криворізького басейну. Експортується невелика кількість кольорових металів --алюміній (1 %), мідь, нікель, свинець, цинк. В експорті продукції чорної металургії виділяються Дніпропетровська, Донецька, Запорізька та Луганська області.

Темпи розвитку чорної металургії в Україні мають тенденцію до зниження, що свідчить про поступове звуження можливостей нарощування експорту продукції даної галузі. Але й на світовому ринку попит на них знижується внаслідок успішного використання замінників конструкційних матеріалів (пластмас, кераміки, композитних матеріалів), підвищуються вимоги до якості металів. Внаслідок цього обсяги експорту продукції чорної металургії прямо залежать від рівня споживчих характеристик металопродукції.

Україна має можливості для збільшення експорту кольорових металів, насамперед алюмінію і титану.

Друге місце в експорті України посідає продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості, в тому числі з виробництвом пластмас і каучуку — 13,5 %. Це невисокий показник, крім того, в експорті хімічної продукції переважають вироби неорганічної (основної) хімії, головним чином мінеральні добрива, товари ж органічної хімії мають невиправдано малу частку. Хімічна промисловість є галуззю експортної спеціалізації у Луганській, Івано-Франківській і Черкаській областях, які забезпечують майже половину всього експорту продукції хімічної промисловості.

На світовому ринку зростає попит на якісні пакувальні матеріали, пластмаси, фармацевтичні товари, товари побутової хімії, що є економічним стимулом для структурних якісних змін у національному хімічному виробництві, в розвитку його експортного потенціалу.

В експорті України важливе значення мають вироби харчової промисловості — 9,8 % та продукти рослинного (6,1) і тваринного (3,8 %) походження, що відбиває агропромислову експортну спеціалізацію України. Україна експортує цукор, алкогольні напої, м'ясо-молочні продукти, тютюн, кондвироби, рослинну олію, сіль, продукти переробки плодів і овочів. Значно зросли експортні поставки насіння і плодів, зернових культур, продуктів борошно­мельного виробництва. Враховуючи ту обставину, що на світовому ринку сільськогосподарська сировина коштує набагато дешевше, ніж продукти її переробки, в Україні необхідно створювати систему експортних галузей харчової промисловості на основі застосування сучасних технологій. Це дасть можливість Україні вийти на насичений світовий ринок продовольства. Водночас на світовому ринку окремі види сільськогосподарської сировини — волокно льону і конопель, вовна, соняшник тощо ціняться досить високо (500—900 дол. за тонну), тому Україна є потенційним експортером цієї продукції. Необхідно здійснювати експортну спрямованість розвитку сільського господарства. Важливо створити і агропромислові зони виробництва екологічно чистих продтоварів, які займають особливу нішу на світовому ринку.

В експорті України знижується частка машин, устаткування та механізмів. Серед засобів транспорту в експорті переважають локомотиви та вагони, а серед машин — котли, ядерні реактори, електричні машини і устаткування.

Машинобудування України поки що не може задовольнити повністю вимоги зовнішнього ринку через високу металомісткість продукції, а також відставання з показників якості (точність, надійність, трудомісткість експлуатації, економічність). Структурні зміни в машинобудуванні необхідно орієнтувати на ринки збуту наукомісткої продукції (електронні товари, побутова техніка, медапаратура та ін.). Проблема розширення виробництва українських машин та устаткування тісно пов'язана з підвищенням їх якості та конкурентоздатності на світовому ринку.

Україна має потужну мінерально-сировинну і паливну базу, тому в її експорті важливе місце належить паливу і мінеральним продуктам — 8,8 %. Експортуються сіль, сірка, штукатурні матеріали, цемент, мінеральне паливо, перш за все нафта, яка значною мірою реекспортується, та продукти її переробки.

Україна багата на уран, але не має підприємств з виготовлен­ня кінцевого ядерного пального для АЕС. Тому Україна не експортер, а імпортер ядерного пального: п'ять АЕС на 1,5 року роботи (цикл) потребують ядерного пального на 2 млрд. дол., а на спорудження підприємства для переробки урану на ядерне пальне необхідно 1 млрд. дол.

Що ж до товарів мінерального походження, то Україна також експортує вироби з каменю, гіпсу, цементу, скла, азбесту, а також керамічні вироби, скло і вироби з нього.

Дуже обмеженим є сучасний експортний потенціал України у виробництві непродовольчих товарів, частка яких в експорті складає всього 4 % — це текстиль, взуття, трикотажне полотно, килими, головні убори, одяг, шкіряна та хутряна сировина.

Високоефективними експортними товарами на світовому ринку є наукомісткі високотехнологічні товари тривалого користування, що задовольняють культурні, побутові, споживчі, туристичні потреби. В Україні необхідно створити експортну спеціалізацію виробництва цих товарів.

В експорті України переважають сировина та матеріали, але проблема полягає не в цьому, а в тому що мало експортується промислових товарів і технологій. США і Канада також найбільші постачальники сировини на світовий ринок, але вони є й найбіль­шими експортерами готової промислової продукції і послуг.

Торгівля послугами розвивається в Україні нерівномірно. Найвищого обсягу вона досягла в 1995 році, а потім настав деякий спад. Справа в тому, що 84 % послуг припадає на транзитні перевезення іноземних товарів, переважно російських. Наприкінці 90-х років Росія активізувала свій експорт через власні порти, тому транзит через Україну зменшився. Іншою причиною стали події в Югославії, через які судноплавство по Дунаю майже припинилося, і це дуже боляче відбилося на українських судноплавних компаніях.

Україна має значні рекреаційно-туристичні ресурси, які при підготовці відповідної інфраструктури обслуговування можуть забезпечити розвиток у країні міжнародного туризму, значно збільшити експорт туристичних послуг.

Останнім часом більш динамічно розвивається експорт технологій — торгівля патентами і ноу-хау, послугами лізингу, інжинірингу, консалтингу. Україна має певний потенціал для розвитку послуг у. космічній галузі. Відомо, що космічний щит СРСР створювався і в Дніпропетровському квадраті. Зараз Україна створює інфраструктуру для виконання космічних програм.

На сучасному етапі для України ще не можна ставити завдання широкого виходу на ринок наукомісткої продукції і послуг.

Необхідно визначити пріоритетні напрями науково-технічного прогресу для реалізації їх через систему республіканських науково-технічних програм, у тому числі і через розвиток технополісів, перш за все таких, як Київський (мікроелектроніка та обчислювальна техніка), Львівський (робототехніка), Дніпропетровський (супутниковий зв'язок).

У контексті торгівлі послугами важливе значення має розвиток мережі так званих транспортних коридорів — міжнародних транспортних сполучень, що з'єднують країни на значній відстані в межах Європи і Євразійського простору. Деякі з цих коридорів проходять транзитом через Україну, надаючи нам можливість мати прибуток від обслуговування транзиту. Найбільше значення для України має система Критських коридорів (угода про їх ство­рення була укладена на острові Крит в 1994 році). Чотири з одинадцяти цих коридорів пройдуть територією України:

• транспортний коридор № 3: Берлін — Вроцлав — Львів — Київ;

• транспортний коридор № 5: Трієст — Любляна — Будапешт — Братислава — Львів;

• транспортний коридор № 7: Дунайський, від Кельхайма до Суліни;

• транспортний коридор № 9: Гельсінкі — Київ —- Одеса — Ди-митровград — Александруполіс.

В процесі формування — Євразійський коридор, на який Україна покладає великі сподівання. Він буде прокладений в напрямку Ашгабат — Баку — Тбілісі — Супса — Одеса. Цим шляхом до нас і далі на захід транспортуватиметься нафта Азербайджану й Туркменії, у зворотному напрямі — традиційні товари українського експорту й транзитом товари — Західної і Центральної Європи.

Поступово нарощує навантаження міжнародна поромна магістраль Батумі — Одеса — Варна, яка зв'язує морем нашу країну із Закавказзям та Болгарією.

Японія та нові індустріальні країни — це пошук своїх ніш на світовому ринку товарів та послуг. Україна може, наприклад, ефективно використати технічний потенціал військово-промислового комплексу для випуску наукомісткої продукції мирного профілю, а також і виробництва тих видів зброї, які можуть знайти збут на світовому ринку.

Близько 20 % експорту України припадає на товарні групи з несприятливою кон'юнктурою товарних ринків.

Здійсненню ефективної експортної політики перешкоджає низка факторів, серед яких:

• низька конкурентоздатність більшості готових виробів;

• повільний перехід на випуск нових товарів;

• відставання якості промислової продукції від світових аналогів;

• невідповідність продукції світовим стандартам;

• висока собівартість багатьох товарів (часто вища за світову ціну). Усунення цих негативних факторів сприятиме більш активній

інтеграції України до світового ринку товарів та послуг.

В імпорті України переважають товари, частка яких складає 92,8 % (19 389 млн. дол.), а послуги посідають незначне місце — всього 7,2 % (1400 млн. дол.).

У структурі імпорту товарів 53,5 % припадає на паливо і мінеральні продукти. Паливо (нафта і газ) надходять головним чином з Росії, крім того газ, постачається з Туркменистану, укладено договір на його поставки з Узбекистану.

Машини, устаткування і механізми в імпорті України посідають друге місце і з засобами транспорту складають 15,2 %, продукція хімічної промисловості, пластмаси і каучук — 9,7, неблагородні метали та вироби з них — 4,1 %. Україна імпортує продовольчі (7,8%) та непродовольчі (4,1) товари (текстиль, взуття, головні убори), а також папір, картон, паперову масу з деревини (3 %).

У загальних обсягах імпорту більше 80 % складає продукція, що спрямовується на задоволення потреб вітчизняного виробництва та забезпечення його функціонування. В імпорті послуг так само, як і в їх експорті, провідне значення мають транспортні послуги (31 %), з інших послуг в імпорті України виділяються будівельні, з монтажу та ремонту, страхові, фінансові, незначне місце посідають послуги у сфері торгівлі патентами та ноу-хау, послуги туристичних організацій.

Однією з форм міжнародного співробітництва є утворення спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ). У таких зонах встановлюється пільговий режим для іноземних інвесторів — зниження або скасування податкових ставок за певний період, ліквідація митних податків на експорт та імпорт та ін. СЕЗ утворюються для розвитку пріоритетних галузей економіки і для пожвавлення економіки регіонів, що відстають у розвитку. Функціонування СЕЗ стимулює приток інвестицій в країну.

В Україні утворено такі спеціальні економічні зони і встановлено спеціальні режими інвестування територій:

• «Порто-франко» (Одеса);

• експериментальна економічна зона «Сиваш» (Автономна Республіка Крим);

• спеціальний режим інвестиційної діяльності в Автономній Республіці Крим;

• спеціальна економічна зона «Донецьк»;

• спеціальна економічна зона «Азов» (м. Маріуполь);

• спеціальний режим інвестицій у Донецькій області;

• спеціальний режим інвестицій у Луганській області;

• спеціальний режим інвестицій у м. Харків;

• спеціальний режим інвестицій у м. Шостка;

• спеціальна економічна зона «Славутич»;

• спеціальний режим інвестицій у Чернігівській області;

• спеціальний режим інвестицій у Житомирській області;

• спеціальна економічна зона «Закарпаття»;

• спеціальна економічна зона «Яворів»;

• курортно-рекреаційна спеціальна економічна зона «Курорто-поліс Трускавець»;

• спеціальний режим інвестування у Волинській області.

У процесі глобалізації міжнародних відносин країна мусить розробити геополітичну спрямованість своїх стосунків із зарубіжними країнами. Геополітика — це визначення пріоритетів і основних напрямів політики (в тому числі економічної) стосовно інших країн. Пріоритетність полягає у налагодженні найтісніших стосунків з державами, вплив яких на країну в довгостроковому періоді реально і потенційно найбільший і співробітництво з якими найбільш ефективне. Такі держави називаються стратегічними партнерами. Україна визначила своїми стратегічними партнерами США, Росію та Польщу. Щодо США, — то це наймогутніша на сьогодні держава, величезний вплив котрої на всі країни світу безсумнівний. З Росією та Польщею нас пов'язує не тільки територіальне сусідство, а й тривалі часи найтісніших політичних, економічних і культурних зв'язків. Не виключено, що згодом стратегічним партнером України може бути визначена і ще якась країна. Найвірогіднішими кандидатами уявляються Німеччина і Туреччина.

Крім стратегічного партнерства на двосторонній основі, в рамках геополітики визначається стратегічна мета. Такою метою для України є вступ до Європейського Союзу. Інтеграція в Європу є пріоритетним напрямом зовнішньоекономічної діяльності нашого уряду. З цього приводу Міністерство економіки України одержало нову назву: Міністерство економіки та європейської інтеграції; це означає, що зусилля уряду будуть сконцентровані на розробці конкретних, дійових заходів, які наблизять час вступу нашої країни до ЄС. При цьому європейська інтеграція розглядається в широкому плані; розуміється, що вона згодом залучить усі країни Європи.