Тема 10 12 страница

За належністю капіталу і за контролем ТНК можуть бути національними іноземними та змішаними (СП, в тому числі за участю держави, багатонаціональні компанії).

Характерною рисою акціонерної форми організації бізнесу є обмежена відповідальність і професіональне управління. Тримачі акцій особисто не несуть відповідальності по боргах корпорації. Максимальна сума, яку вони можуть втратити, дорівнює величині вкладу кожного акціонера. Відповідно до юридичних нормами акціонери не є колективними володарями засобів виробництва. Власність на засоби виробництва закріплена за корпорацією і розпоряджатися нею може лише правління фірми. Акціонери володіють лише титулами на доход, а також правом голосу на загальних зборах акціонерів. Більшість акціонерів корпорації не бере участі в щоденних операціях та управлінні. Для цього звичайно наймаються професіонали. Така правова та організаційна структура (незважаючи на такі недоліки як подвійне оподаткування, державне регулювання, обмежена можливість залучення позичкового капіталу) робить акціонерне товариство найбільш адекватною формою транснаціонального, глобального бізнесу.

Насамперед ця форма дає змогу в широких масштабах здійснювати ПІІ, розширювати до світових масштабів виробничі, науково-дослідні і комерційні можливості фірми, пришвидшувати процес інтернаціоналізації виробництва. Через систему участі і цілого ряду багатоступеневого підпорядкування одних фірм іншим шляхом участі в їхньому акціонерному капіталі, транснаціональні корпорації можуть здійснювати контроль над великою кількістю юридично самостійних фірм, які виступають їхніми філіями або дочірніми компаніями в усіх країнах та регіонах світу. Існування такої системи відкриває можливості для основного підприємства розпоряджатися доходами і виробничим потенціалом залежних фірм і реалізувати транснаціональні прибутки.

Материнська компанія може бути виробничою одиницею і здійснювати господарську діяльність. Прикладом можуть слугувати французька компанія «Сен-Гобен», німецькі «Сіменс», «Басф», «Фольксваген», італійські «ФІАТ» і «Монтедісон», шведський «АСЕА» та ін. Материнська компанія може функціонувати лише у формі холдингу (тримача контрольних пакетів акцій фірм). Прикладом таких компаній можуть бути англо-голландські корпорації «Ройял-датч-Шелл», «Юнілевер», голландська «Філіпс», англо-італійська компанія «Данлоп-Піреллі».

Акціонерна організація фірми є адекватною формою концент­рації виробництва на основі його комбінації і диверсифікації, бо за наявності фінансових зв'язків концентрація може здійснюватись навіть у відсутності технологічної єдності між підприємствами, що входять до складу корпорації. В умовах глобальної конкуренції на світовому ринку конгломерати — багатогалузеві об'єднання є засобом зміцнення стійкості міжнародної фірми в конкурентній боротьбі, розширення можливості для впровадження новинок у виробництво, скорочення проміжних ланок у просуванні продукту від виробника до споживача, забезпечення стабільності у русі норми прибутку.

Розвиток комбінації і диверсифікації виробництва в рамках корпорацій приводить до змін у просуванні товарів, послуг і переливанні капіталів. Вони здійснюються шляхом внутрішньокор-поративного обміну¹, тобто «торгівлі» між підприємствами однієї й тієї самої ТНК, розташованими в різних частинах світу, і перерозподілу грошових ресурсів від одного підприємства до іншого. Тим самим міжгалузева конкуренція частково починає перетво­рюватись на внутрішньокорпоративну. А це призводить до зміни методів конкуренції. Переливання здійснюється у формі злиття і поглинань, котрі багато в чому полегшуються акціонерною орга­нізацією фірм. У цих умовах конкуренція зсувається від цінової до боротьби за придбання, обмін та емісію цінних паперів.

Розвиток акціонерного капіталу приводить до утворення фондового ринку (вторинного ринку цінних паперів), за допомогою якого відбувається переливання капіталу, перетворення фіктивного капіталу в реальні гроші і створюється можливість для інвестора вкладати свої гроші зразу ж в декілька фірм і тим самим скоротити ризик інвестування.

Нарешті, акціонерна власність пом'якшує суперечності між працею і капіталом, а також між соціальними групами акціонерного товариства (засновники, середні та дрібні акціонери, менеджери, кредитори, іноземні інвестори, фінансові інститути та ін.), що мають як спільний, так і свій особистий інтерес.

4. Рівні правового регулювання міжнародного бізнесу

Регулювання міжнародного бізнесу має три рівні: національний, регіональний та глобальний (світовий).

Основою правового регулювання міжнародного бізнесу в окремих країнах є конституційне право, яке визначає, хто уповноважений створювати і скасовувати закони та інші законодавчі акти, яким чином закон повинен діяти і які основні права надані людині.

Безпосередньо регулює бізнес «господарське право», що включає в себе норми як цивільного, так і кримінального права, які визначають типові економічні діяльності (наприклад, кооперативне право) і повсякденну господарську діяльність (зокрема, договори про поставки, прострочення, гарантії та забезпечення їх проведення в життя шляхом примушування з боку держави). Так, головними елементами австрійського господарського права є «Австрійський цивільний кодекс», «Торговельний кодекс», «Вексельний статут», «Закон про товариства з обмеженою відповідальністю», «Закон про кооперативні товариства», «Промисловий статут».

Підприємницьке право, яке регулює діяльність окремих під­приємців та осіб, об'єднаних у товариства, є дуже важливою частиною господарського права.

Особливе значення для міжнародного бізнесу має податкове право, яке великою мірою визначає сучасне економічне життя. Без знання основних характеристик оподаткування і податкових систем міжнародний менеджмент не може обійтись при розробці стратегічних планів корпорацій.

Основою більшості податкових систем у країнах найвищих податків (західні ПРК) є прибуткове оподаткування:

• прибутковий податок (оподаткування фізичних осіб);

• податок на корпорації (оподаткування юридичних осіб);

• промисловий податок (оподаткування промислових підприємств, тобто фізичних та юридичних осіб).

На регіональному рівні (наприклад, ЄС) діяльність міжнародного бізнесу регулюється:

• установчими документами Союзу (що включають, зокрема картельне право, яке забороняє (за винятком сільського господарства) діяльність усіх видів картелів з установленням дозволу їхньої діяльності в особливих умовах; субвенційне право, яке захищає інтереси національного господарства від іноземної конкуренції);

• постановами, що мають силу законів, які вищі від законів країн—учасниць регіональних союзів у галузі:

1) зовнішньоторговельної політики;

2) аграрної політики;

3) торговельного та цивільного права (свобода конкуренції, монополії і картелі);

4) податкового права (зближення систем податків на прибуток, встановлення рівня податку з обігу і прямі внески в бюджет ЄС).

5) На міжнародному (глобальному) рівні бізнес регулюється від­повідними нормами, які зафіксовані в статутах міжнародних еко­номічних організацій, а також правилами, які закріплені в міжнародних угодах. Так, норми, яким підпорядкована зовнішня торгівля, закріплені СОТ. Міжнародні валютно-фінансові взаємовідносини регулюються МВФ. Міжнародні кредитні операції регулюються МБРР. В системі ООН такі комітети і міжнародні організації як ЕКОСОР, ЮНКТАД, ЮНІДО займаються проблемами міжнародної економіки.

Тема 10

Світова валютна система

Мета: Визначити основні засади «валютних відносин» та принципи функціонування «світової валютної системи», розкрити поняття валюти і охарактеризувати методи формування і встановлення валютних курсів. Навести способи прогнозування валютного курсу.

Час: 240 хв. Метод: Лекція Місце: Навчальна аудиторія

ПЛАН

Навчальні питання:Час викладу

Вступ…….………………………………………………...……………5хв

1. Поняття «валютні відносини» та «світова валютна система»..20 хв.

2.Валюта та валютний курс………………………………………..160 хв.

3. Прогнозування валютного курсу………………………………….40 хв.

Заключна частина……………………………………………..……15 хв.

Матеріально-технічне забезпечення: схеми, графіки, діаграми, таблиці, нормативні та законодавчі акти.

Джерела і література: 3,7,14,17,20,22,31,32,34,35,38,39,40.

1. Поняття «валютні відносини» та «світова валютна система»

При міжнародних розрахунках по світогосподарському товарообігу та кредиту, прямих іноземних інвестиціях та інших міжнародних зв'язках виникає необхідність обміну грошей однієї країни на гроші іншої країни. На цьому грунті виникають валютні відносини як сукупність грошових відносин, що опосередковують платіжно-розрахункові операції між агентами (суб'єктами) світового господарства. Учасниками цих відносин є банки, девіз­ні відділи великих підприємств та маклери.

Валютні відносини — це невід'ємний елемент сучасних ринкових зв'язків, а відтак вони регулюються такими чинниками, як максимізація прибутку і конкуренція (попит і пропозиція). Тому для аналізу валютних ринків застосована теорія ринкового попиту і пропозиції, що грунтується на законах конкуренції. У сфері прямих валютних інвестицій існують монополія і олігополія.

Суть підприємницької діяльності у валютній сфері полягає в торгівлі іноземною валютою, котра являє собою угоду купівлі-продажу однієї валюти на іншу або на національну валюту за заздалегідь встановленою (договірною) ціною (валютному курсу). Торгівля валютою викликана необхідністю здійснювати різного роду платежі, тобто перекази грошей з однієї країни в іншу, пов'язані зі світогосподарською діяльністю.

Метою торгівлі валютою (в межах власне підприємницької діяльності, насамперед, банків) є отримання прибутку. Промислові і торговельні підприємства торгують своїми, на якийсь відрізок часу вільними, ліквідними коштами переважно з метою уникнен­ня можливих втрат через коливання курсів. Державні девізні (валютні) банки купують і продають валюти, як правило, з метою збереження курсу власної національної валюти в межах позначе­ного граничного відхилення. Для інвестора вибір валюти вкла­дення ґрунтується на трьох основних критеріях:

■ безпека в політичному та регламентаційному розумінні: чи можливо буде отримати вклад назад?

■ безпека в фінансовому розумінні: чи не втратить інвестований капітал на момент відшкодування частину своєї міжнародної купівельної спроможності?

■ дохідність: реальна відсоткова ставка розрахована як різни­ця між відсотковою ставкою і нормою інфляції.

Отже, місце валютних відносин в системі світогосподарських зв'язків визначається тим, що вони опосередковують відносини світової торгівлі і міжнародного руху чинників виробництва, впливаючи, з одного боку, на ці відносини, а з іншого — знаходячись під їх впливом. Якщо говорити про кінцеві причини про­цесів, що відбуваються у валютній сфері (насамперед, рух валю­тних курсів), то вони визначаються процесами, що відбуваються в сфері виробництва, розвиваються під впливом змін співвідношення економічних сил між окремими країнами або групами країн.

Конкретною формою організації валютних відносин є світова валютна система (СВС). Вона являє собою сукупність способів, інструментів та органів (інститутів), за допомогою яких здійснюються грошові розрахунки в рамках світового господарства. СВС залучає до себе: систему пристосування окремих валют од­нієї до одної (валютні курси), валютні ринки, міждержавні регіо­нальні та наддержавні органи, що займаються регулюванням валютно-фінансових зв'язків і відносин.

Виникнення валютних відносин як світової системи зумовлене процесами інтернаціоналізації та інтеграції. Ця система створювалась і видозмінювалась як елемент та інструмент економічної інтеграції.

Водночас у валютній сфері найбільш відчутним є вплив, у тому числі і негативний, загальних економічних процесів світового господарства, що, природно, породжує прагнення національних органів регулювання захистити економіку від несприятливих впливів. Тому проблема співвідношення національного та інтернаціонального у валютній політиці країни є однією з ключових. Тим більше, що світогосподарські зв'язки і відносини опосеред­ковуються національними інструментами регулювання економічного і правового порядку. Незалежність національної економічної політики уявляється все менше і менше сполучною з посиленням економічної та валютно-фінансової взаємозалежності — з одного боку. З іншого — «зовнішній примус» часто стає неприйнятним для країни.