Основи педагогіки вищої школи 1 страница

6.1 Do you know what a resumé is? Read the text and practice writing the resumé.

Resumé

Personal information may be presented as a biography, a form or a chart. Resumé or curriculum vitae (CV) is another way. The word resumé comesfrom French and means “to summarize”.Your resumé is a one/two-page document that summarizes your skills, experiences, and qualifications for a position. Most employers expect the following information in applicants' resumés:

– personal information: name, address, phone number, e-mail;

– educational information: degree, name of college, major, date of graduation;

– professional history: titles of jobs held, employing companies, dates of employment, duties, a career objective;

– achievements: awards and honors, special aptitudes and skills, achievements at work.

There are two types of resumés: chronological (in reverse chronological order) or functional (stressing skills and expertise).

Traditionally, the information required on a resumé has usually been arranged in chronological order, emphasizing job duties. The chronological resumé has the following sections:personal data, career objective, summary (optional),educational history, work history.

The functional resumé stresses the applicant’s skills. The functional resumé has these sections: personal data, objective, summary (optional), skills, education, work.

6.2 Answer the questions.

– What is the idea of a resumé?

– Are there different kinds of a resumé?

– What information should be included into chronological and functional resumés?

6.3 Study the resumé [2]. What is the difference in presenting personal information of Mr. O’Toole in his biography(see 5.6) and resumé?

WILLIAM C. O’TOOLE

45299 Research Place

Ashburn, Virginia 20147

(703) 554-6251

SUMMARY

I have extensive knowledge and experience in overseeing training academy operations, staff management and development, and in managing budgets and facilities. I believe in creating a work environment where employees feel challenged by and appreciated for the work they perform. For me, the keys to providing quality leadership and training involve effective communication, fairness, integrity, and professionalism. I have shown, through past performance, that I am capable of displaying these attributes at a high level.

PROFESSIONAL EXPERIENCE

2006 – Present Executive Director, Northern Virginia Criminal Justice Training Academy

1981 – 2006 Montgomery County Department of Police.

2004 – 2006 Assistant Chief of Police, Management Services Bureau (since September 2004)

2003 – 2004 Acting Chief of Police

2002 – 2003 Assistant Chief of Police, Field Services Bureau (May 2002 to March 2003; February to September 2004)

2000 - 2002 Captain and Lieutenant/Director, Media Services Division

1998 - 2000 Lieutenant/Director of Training, Training and Education Division

1995 – 1998 Lieutenant/Deputy Commander, Silver Spring District

1993 – 1995 Sergeant/Supervisor of the Central Business District and the Piney Branch Initiative

1981 – 1993 Sergeant and Corporal/Supervisor, Office of Community Policing; Corporal/Unit Supervisor, Lincoln Park Initiative, Rockville District; Investigator, Major Offender/Drug Conspiracy Unit; Undercover Investigator/Drug Enforcement Section; Officer/Plainclothes Special Assignment Team, Wheaton District; Patrol Officer/Wheaton District.

1979 – 1981 Montgomery County Department of Corrections and Rehabilitation, Correctional Officer

1975 – 1978 United States Army, Military Police Corps

PROFESSIONAL AFFILIATIONS

Virginia Association of Chiefs of Police

Virginia Association of Directors of Law Enforcement Academies

International Association of Chiefs of Police

FORMAL EDUCATION

2004 Graduate of the FBI National Academy, Session 219

1997 - 1999 The Johns Hopkins University, Police Executive Leadership Program, Master of Science

1978 - 1981 University of Maryland, Bachelor of Science

1973 - 1975 Robert Morris College, Associate in Arts

HONORS AND AWARDS

· Recipient of two Extraordinary Performance Awards, a Departmental Commendation, two Chief’s Awards, and four Community Awards.

· Honor graduate of the Maryland Police and Correctional Training Academy Correctional Officers Course.

· Honor graduate of the United States Army Military Police School.

6.4 Read the biography of a lawyer and write her resume.

Diane Davis is widely known in Louisiana. She was the judge of Supreme Court of the state and has won respect from her countrymen for a number of just decisions she had taken for years of court service. Every postman in New Iberia knows the Davis’ house at 1105 Sunshine Road because the family has always received a great variety of posts on legal issues.

Diane was born in Tenafly, New Jersey on the 3d of July 1931. Her father was a law lecturer at Princeton which influenced Diane’s choice of her future profession. Since childhood she has been interested not only in crime stories, but also in the legal aspects of life. That is why after high school graduation Cum Laude she entered Wellesley College and got her Bachelor’s degree in law in 1949, Master’s degree from Yale Law School in 1955 and Doctorate at Louisiana State University in 1956.

Shortly after receiving the Doctorate degree Diane started working at Mestayer & Simon Attorneys where she was an attorney from 1956 to 1984. In 1984 she was elected to the 16th Judicial District Court where she served for 17 years first as a District Judge and later as a Chief Judge. Later she worked in the Circuit Court of Appeals and the Supreme Court of Louisiana.

At present Diane Davis is busy with different projects for the Committee on Creation of New Judgeships; on the Committee on Admissions to the Louisiana State Bar and in some Courts of Appeals. She has plenty of assignments from such professional affiliations as: Marriage Committee and Guardianship Committee of Louisiana Law Institute as well as at the Louisiana Bar Foundation. Being a highly qualified lawyer Diane Davis shares her knowledge and experience on the pages of “The New Orleans Review” and “Louisiana Bar Journal”.

[1] Note: one, two, three, four… eleven, twelve, thir teen,… twen ty, twenty one,…hundred, thousand;

first, second, third, four th …eleventh, … twent ieth, twenty first,… hundredth.

[2] You can find the full original copy in the attachment.

ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

КИЇВ 2003

Гриф надано Міністерством освіти і науки України (лист №14\18.2-2018 від 1.11.01)

Рецензенти:

Мороз ОТ. - доктор педагогічних наук, академік АПНУкраїни; Дубасенюк О А. - доктор педагогічних наук, професор.

Вітвицька С.С.

Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003.-316 с.

ISBN 966-8253-51-5

У посібнику подані сучасні технології навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі. Методичний посібник розрахований на сту­дентів, магістрантів, молодих викладачів вищих навчальних закладів. Його доцільно використовувати при засвоєнні нормативних педагогіч­них курсів, на практичних заняттях спецсемінарів та спецкурсів, при написанні курсових та дипломних робіт.

ВСТУП

Становлення України як самостійної держави, її національне відродження та перехід до ринкових відносин кардинально впли­вають на роль спеціалістів а вищою освітою. Особливе місце серед них посідають майбутні педагоги як високо компетентні і всебічно освічені фахівці, рівень підготовки яких повинен забезпечити соціально-педагогічні потреби суспільства в умовах реплікації «На­ціональної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті».

Побудова національної системи освіти в Україні передбачає новий підхід до професійної підготовки майбутніх кадрі її, спря­мований на подолання кризи в освіті, яка виявляється, передусім, у невідповідності знань студентів запитам особистості, суспільним потребам і світовим стандартам, у знеціненні соціального престижу освіченості та інтелектуальної діяльності. Основним критерієм роботи навчального закладу є рівень підготовленості випускників, раціональне поєднання їх теоретичних знань з умінням застосо­вувати їх на практиці, що ОЗНАЧАВ потребу вести пошук ефектив­них форм і методів навчання, удосконалення програм, навчаль­них планів, розробку нових навчальних методик, навчальних посібників.

Процес підготовки нової генерації науковців, здатних позитив­но впливати на суспільний розвиток, потребує зростання якості знань, збереження національної культури, докорінного оновлення професійно-педагогічної підготовки викладачів вищих навчальних закладів, виникнення нових функцій педагогіки вищої школи.

Вища педагогічна школа і педагогіка пройшли тривалий істо­ричний шлях. На цьому шляху педагогіка вищої школи із суми ідей та концепцій поступово перетворилася на науку, здатну за­безпечити науковий підхід до сучасного навчального процесу, визначити його закономірності, а також визначити найбільш опти­мальні форми, методи, засоби навчання і виховання студентів. Роз­виток сучасної педагогічної школи в Україні - багатогранний про­цес, котрий змінює її обличчя, наближаючись до рівня соціальних, політичних, педагогічних вимог епохи технічної та технологічної революцій. Серед важливих позитивних тенденцій розвитку педа­гогічної школи - курс на демократизацію, диверсифікацію та ди­ференціацію освіти, гуманістичну спрямованість виховання, вико­ристання форм і методів навчання, що підвищують активність, самостійність студентів, включення їх в дослідно-експерименталь­ну діяльність, педагогізація найновіших технічних засобів.

Прогрес у вихованні і навчанні студентства відбувається за діа­лектичного відмирання застарілогоінародження нового, що ви­магає наповнення вищої школи новим змістом.. Вив­чення педагогіки вищої школи важлива умова формування загальної та педагогічної культури викладача вищогонавчального закладу будь-якого профілю, оскільки вона озброює знаннями про процеси розвитку теорії та практики виховання і навчання студентів, сприяє становленню світогляду, педагогічного профес­іоналізму. Ґрунтовні знання з теорії педагогіки вищої школизначно розширюють кругозірвикладача, дозволяють цілісно бачити будь-яку навчально-виховну проблему, знаходити її оптимальне рішення. Перехід педагогічної школи до ступеневої системи освіти передбачає оновлення змісту базової педагогічної освіти спеціалістів усіх кваліфікаційних рівніві, перш за все, магістрів як фахівців вищого кваліфікаційного рівня, котрі в майбутньому поновлять. складнауковцівурізних галузях науки та викладацький корпус вищих навчальних закладів, спеціалізованих середніх навчальних закладів із поглибленим вивченням окремих предметів, гімназій, ліцеїв, коледжів.

Курс «Основи педагогіки вищої школи» у зазначенійсистемі має ознайомити магістрів із цілями та напрямами реформування вищоїосвіти, структурою її системи, методологічними, психолого-педагогічними та методичними основами організації навчально-виховногопроцесу, науково-дослідної роботи у вищому навчально­му закладі. Важливим його завданням є озброєння майбутніх викладачів та науковців чіткою методологією педагогіки, глибо­кими знаннямиосновних педагогічних категорій і понять. У процесі вивченняцього курсу студенти магістратури мають прийти до розуміння високої значущості педагогічної праці у суспільному прогресі людства.

У пропонованих увазі магістрів, аспірантів, молодих викла­дачів методичному посібнику з «Основ педагогіки вищої школи» здійснена спроба нового підходу до структури і змісту курсу на основі сучасних досягнень педагогічної науки. В основу структу­ри і змісту цього посібника покладена концепція всебічного роз­витку майбутнього фахівця у цілісному навчально-виховному процесі. Відповідно до цієї концепції і реалізації системного і діяльнісного підходів структура курсу має таку логіку.

У першому розділі «Загальні основи педагогіки вищої школи», що містить шість параграфів, розкриваються методологічні та те­оретичні основи педагогіки вищої школи, її функції, об'єкт, пред­мет та основні категорії (§1); методи та методика педагогічного дослідження, сутність понять «методологія», «науковий метод», «методика», їх взаємозв'язок, теоретичні та емпіричні методи педагогічного дослідження (§2); суб'єкт педагогічної діяльності, організатор навчально-виховного процесу - викладач, характе­ристика основних напрямів його роботи, її специфіка та психоло­гічна структура ( §3 ).

Особливе місце належить §4 - «Педагогічна культура викла­дача вищого навчального закладу», — де акумулюються знання з педагогіки, психології, культурології та історії педагогіки, оскіль­ки педагогічна культура є інтегрованою якістю, що відтворює син­тез когнитивної (наявності професійних знань), емпативної (спе цифіка почуттів і засобів їх вираження у різноманітних ситуаціях об'єктивної реальності) та діяльнісної (створення педагогом нових цінностей) складових, ровииток яких відбувається у процесі про­фесійної діяльності, а також шляхом самовдосконалення.

Наступний параграф «Студент як об'єкт-суб'єкт педагогічної діяльності» розкриває особливості студентства як соціальної гру­пи, процес адаптації студентів у вищому навчальному закладі, умови їх переходу з об'єкту в суб'єкт педагогічної діяльності.

Параграф 6 «Організація виховного процесу у вищому навчаль­ному закладі» віддзеркалює новітні технології виховання студен­тства, роль та функції куратора академічної групи в управлінні системою позааудиторною виховною роботою, що вміщує аналіз і прогнозування, планування та організацію, контроль і координа­цію, оцінку та корегування.

Ефективність управління системою позааудиторної виховної роботи забезпечується шляхом викорис­тання різнопланових організаційних форм, розвитку самодіяль­ності студентів та методичної допомоги викладацького складу пе­дагогічного закладу. Проблема організації виховної роботи зі студентами є однією з найактуальніших у педагогічній теорії та практичній діяльності вищих навчальних закладів освіти. Саме у процесі виховання студентів має бути реалізована мета та основні принципи національного виховання, що передбачає, з одного боку, поглиблений аналіз соціально-психологічної природи виховання як особистісно-комунікативного, особистісно-орієнтованого про­цесу, з іншого розглядає організацію виховної роботи зі студен­тами крізь, призму історично зумовлених соціальних функцій вищої школи та її цільового призначення.

У розділі «Основи дидактики вищої школи» розкриваються основні дидактичні концепції: традиційна парадигма, раціоналі­стична модель і феноменологічний напрям; провідні принципи сучасної парадигми вищої освіти (фундаменталізм, варіативність і альтернативність, гуманізація навчального процесу та гуманітаризація його змісту) (§2.1), висвітлюються прогресивні методи, форми навчання у педагогічному закладі освіти; у § 2.2 розкриті сучасні прогресивні технології навчання; §2.3 присвячений контролю та обліку знань студентів вищих навчальних закладів; у §2.4. аналізується науково-дослідницька діяльність студентства як особливе науково-освітнє середовище.

У розділі III «З історії вищої педагогічної освіти» розкрито про­цеси реформування системи вищої освіти, що зумовлено необхідністю ознайомити студентів магістратури з основними видами ви­щих навчальних закладів (класичні університети, педагогічні університети, коледжі) та перспективами їх розвитку (§3.1). Звер­нення до теорії становлення педагогічної школи дозволяє зрозу­міти хід і результати взаємодії суспільства, з одного боку, та вищої школи і педагогіки з іншого. Виникає система знань про те, як вища школа і педагогіка відтворювала розвиток цивілізації, яку сфері виховання і навчання закріплювалися культурні цінності; формується впевненість, що вища школа і педагогіка завжди були помітними двигунами культурної і суспільної еволюції.

§3.2 знайомить з системоювищої педагогічної освіти за кордо­ном. Ідейна база сучасної зарубіжної школи і педагогіки постійно оновлюється і коректується. У процесі його вивчення студенти мають усвідомити причини, які викликали реформування освітніх систем, цілі й особливості такого реформування у розвинених краї­нах світу і в Україні, зміст нової освіти, ідеї та моделі глобальної освіти, які є основою інтеграції міжнародних освітніх систем.

Завершується методичний посібник з курсу «Основи педагогі­ки вищої школи» робочою програмою, що містить основні теми з курсу педагогіки; в ній подаються завдання для самостійної робо­ти, література для опрацювання.

Ми сподіваємося, що пропонований методичний посібник буде корисним для студентів магістратури, аспірантів і молодих вик­ладачів, а також, певною мірою, поповнить дефіцит навчально-педагогічної літератури з педагогіки вищої школи, який відчува­ють вищі навчальні заклади (педагогічні університети, коледжі тощо). Його доцільно використовувати при засвоєнні нормативних педагогічних курсів, на практичних заняттях спецсемінарів та спецкурсів, при написанні курсових і дипломних робіт.

РОЗДІЛ І.

ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ

1.1. Предмет, задачі, основні категорії педагогіки вищої школи. Вища школа як педагогічна система.

Той, хто захоплюється практикою без теорії, подібний до керманича, що вступає на корабель без руля і компаса - він ніколи не певний, куди пливе.

(Леонардо да Вінчі)

Сучасна педагогіка - це комплекс теоретичних і прикладних наук про навчання, виховання і освіту як спеціально організовані і цілеспрямовані процеси, а також про шляхи удосконалення цих процесів.

Педагогіка вищої школи с однією з галузей педагогіки, науки провиховання, навчанняі освіту молоді і дорослих. Об'єктом дос­лідження педагогіки вищої школи є педагогічна система вищої ос­віти. Поняття «педагогічна система» введене в педагогіку Н.В.Кузьміною.

У сучасному суспільстві виховання здійснюється головним чином через спеціальні педагогічні системи. Вони є головним і дужескладним об'єктом дослідження науки педагогіки. Систе­мою прийнято називати функціональну структуру, діяльність якої підпорядковане певній меті. Фахівці, які включені до спільного виду діяльності, теж утворюють систему, в якій ця діяльність здійснюється. Отже, навчальні заклади і включені в спеціальну навчально-виховнудіяльність спеціалісти утворюють педагогіч­ну систему. Всясукупність навчально-виховних і культурно-освітніхнавчальних з акладів складає систему народної освіти, котра вміщує великі педагогічні системи - систему вищої освіти, систему середньої спеціальної освіти, систему загальної середньої освіти. Ці великі педагогічні системи окреслені Законом України «Про освіту» (стаття 43). Структура педагогічної системи вищої освіти (ВПС) включає ряд середніхпедагогічних систем (це окремі вузи) і малих педагогічних систем (МПС) - окремі факультети, курси, групи (рис.1).

Отже, об'єктом дослідженим педагогіки є система народної ос­віти (СНО) і педагогічні процеси ВПС. Об'єктом педагогіки вищої школи є система вищої осипи (ВПС) і педагогічні процеси в ній.

Міністерство освіти формулює певного роду регламент діяль­ності кожної з підсистем ВПС, об'єднаних у систему народної осв­іти. Великі педагогічні системи — це функціональна структура, що включає сукупність закладів, об'єднаних єдністю мети і одним адміністративним центром. (Середні педагогічні системи — це різні вузи, які не обов'язково мають один адміністративний центр. Показником успішної діяльності СПС є, перш:за все, характер соціальної і професіональної адаптації їх випускників, рівень їх майстерності.

Педагогічні системи різнятьсяміж собою за педагогічною ме­тою, змістом навчання, контингентом вихованців, кваліфікацією педагогів, формами, способамикерівництва процесами діяльності вихованців, результатами. Проте всі системи реалізують єдину мету, яка визначена державою, суспільством. Педагогіка вищої школи, як і кожна наука, має свій предмет дослідження. В нау­ковій літературі даються різнівизначення предметупедагогіки вищої школи, як-от: «Предметом педагогіки вищої школи є про­цес створення і функціонування дійсних відношень студентів ви­щих навчальних закладів, які забезпечують можливість форму­вання духовно багатого, добропорядного, свідомого громадянина, спеціаліста вищої кваліфікації різних галузей народного господар­ства, науки, техніки, культури, освіти тощо, патріота України» (А.М.Алексюк).

Н.В.Кузьміна так окреслює, предмет педагогіки вищої школи: « Предметомвузівської педагогіки є визначення закономірностей управління такою педагогічною системою, мета якої — підготовка спеціалістів, здатних, виходячи з громадянських позицій, вирішу­вати виробничі чи наукові завдання і відповідати за їх вирішення».

К.І.Васильєв вважає, що предметом педагогіки вищої школи є процес формування молодих спеціалістів за умов вузівського навчання, який передбачає не тільки навчання і виховання їх у вузі, а й виховуючий вплив середовища (у широкому плані), у яко­му живуть студенти.

Кожен з авторів доповнює і поглиблює визначення поняття «предмет педагогіки як науки» і «предмет дослідження науки пе­дагогіки». На наш погляд, предметом педагогіки вищої школи є: навчально-виховний процес та процес професійної підготовки спеціаліста, культурної еліти сучасного суспільства; вивчення за­кономірних зв'язків, які існують між розвитком, вихованням та навчанням у ВНЗ; розробка на цій основі методологічних, теоре­тичних та методичних проблем становлення сучасного висококва­ліфікованого спеціаліста у будь-якій галузі матеріального чи ду­ховного виробництва.

Отже, педагогіка вищої школи — це наука про закономірності навчання і виховання студентів, а також їх наукову і професійну підготовку як спеціалістів відповідно до вимог держави. Предмет науки завжди конкретизується в її меті і завданнях.

Метаю цієї науки є дослідження закономірностей розвитку, виховання і навчання студентів і розробка на цій основі шляхів удосконалення процесу підготовки кваліфікованого спеціаліста.

Завдання педагогіки вищої школи:

• аналіз соціально-історичних характеристик системи вищої освіти;

• аналіз змісту, форм і методів навчання, розвитку і виховання студентів у вищому навчальному закладі;

• аналіз методів контролю і оцінки успішності студентів на основі системного підходу;

• розробка нових технологій навчання і виховання у вищому навчальному закладі;

• розкриття педагогічних закономірностей формування студентів як майбутніх фахівців.

До завдань, педагогіки вищої школи також входить: вивчення діалектичних взаємозв'язків об'єктивних і суб'єктивних, соціаль­них і природних факторів виховання і розвитку студентства, його потенційних і реальних можливостей; співвідношення цілей і за­собів виховання і навчання; розробка теорії та методики вихован­ня і навчання, які педагог-викладач має враховувати в своїй

практичній діяльності, а також критеріїв її ефективності на основі закономірностей цих процесів.

Педагогіка вищої школи виконує такі функції:

• аналітичну (теоретичне вивчення, опис, аналіз педагогічних явищ і процесів, причинно-наслідкових зв'язків; (аналіз, узагальнення та інтерпретація і оцінка педагогічно­го досвіду);

• прогностичну (забезпечення наукового обґрунтування цілей, планування педагогічного процесу, ефективного керівницт­ва освітньою політикою);

• проективно-конструктивну ( розробканових технологій та втілення результатів досліджень).

Педагогіка вищої школи є наукою і мистецтвом. Як наука пе­дагогіка вищої школи має свій об'єкт, предмет, методи досліджен­ня та перспективи розвитку. Вона розкриває: сутність виховання студентів, як педагогічного процесу; йогозакони і закономірності; умови, за яких ці закони повніше проявляються; умови і способи прогнозування педагогічного процесу;структуру і механізм взає­модії елементів педагогічної системи.

Як мистецтво педагогіка вищої школи вимагає творчого натх­ненняі захопленості цією наукою від кожного викладача.

Педагогіка вищої школи є теоретичною і прикладною наукою. Як теоретична наука вона відображає причинно наслідкові відно­шення і зв'язки у вихованні, навчанні і науковій підготовцімай­бутніх спеціалістів. Така теорія являєсобою системуідей, що слу­гують обґрунтуванням і керівництвомдодії. А також показує раціональні шляхи, спрямовує роботувищої школи у бік бажаної мети, виявляє таку систему дій, яка найкращим чином задоволь­няла і відповідала б поставленим цілям.

Як практичнанаука педагогіка вищої школи вказує на засто­сування теоретичнихположень, шляхів реалізації законів і зако­номірностей, принципів у практичній діяльності педагогічних працівників.

Як і кожна наука, педагогіка вищої школи має свій категорі­ально-понятійний апарат. Автори В.М.Галузинський, М.В.Євтух поділяють категорії на три види:

І. Методологічні категорії: педагогічна теорія, педагогічна кон­цепція, педагогічна ідея, педагогічна закономірність, педагогіч­ний принцип.

Педагогічна теорія- система науково-педагогічних знань, яка описує і пояснює елементи реальної педагогічної діяльності у ви­щому навчальному накладі. Складовими елементами педагогічної теорії є педагогічні ідеї, педагогічні поняття, педагогічні концепції, педагогічні закономірності і педагогічні принципи. Теорія узагаль­нює їх в окремих явищах. На основі теорії будується методика на­вчально-виховної роботи у вищому навчальному закладі.

Педагогічна концепція - система критичних поглядів на реаль­ну вузівську дійсність і відповідного пошуку та пропозиції нових конструктивних ідей. Педагогічна концепція завжди повинна підкріплюватись дослідженнями та емпіричними даними. Так, концепція гуманізації і гуманітаризації спирається на соціологічні дослідження серед студентів та емпіричні міркування й пропозиції викладачів.

Педагогічна ідея - це новий напрям думки, твердження або розгорнута модель, що відображає ті чи інші стосунки або зв'язки у вузівській дійсності. Набуваючи самостійного характеру, ідеї можуть поєднуватись у концепції, частково слугуючи поповнен­ням теорії. Наприклад, ідея посилення самостійності у навчальній праці студентів, об'єднуючись, з іншими законами вузівської дійсності з урахуванням самостійності студентів, набула концеп­туального характеру.

Педагогічна закономірність об'єктивно повторювана по­слідовність явищ. Це універсальна категорія усіх галузей педагог­іки. Закономірності поділяють на біологічні, психологічні, соціальні й безпосередньо педагогічні. За іншою класифікацією вони можуть бути фундаментальними й конкретними. Зокрема, автори В.М.Галузинський, М.Б.Євтух виділяють такі закономірності:

• процес формування особистості студента (у процесі його на­вчання, виховання і розвитку) є єдиним і взаємозумовле­ним;

• виховання, навчання і освіта студента, його переростання у спеціаліста є так само історично зумовленим соціальним процесом; загальній і специфічний характер виховання студента (в широкому розумінні цього слова) є також єдиним і взаємо­зумовленим. Чим повніше ця єдність, тим вищим постає ре­зультат виховання;

• професійно-педагогічна діяльність викладача і навчальна діяльність студента є також взаємозумовленими і взаємоза­лежними;

• формування особистості студента відбувається в структурі внутрішньо колективних стосунків.

До основних закономірностей, на наш погляд, можна віднес­ти й такі:

• чим педагогічно доцільніше побудований навчально-вихов­ний процес у вищому навчальному закладі, тим сильнішим є його вплив на особистість майбутнього спеціаліста;

• чим повніше враховуються мотиви, внутрішні прагнення студентів, тим ефективнішим є навчально-виховний процес;

• чим повніше впливає навчально-виховний процес на всі сфери (вербальної, сенсорної та ін.) особистості студента, тим швидше відбувається його розвиток і виховання.

Ці фундаментальні закономірності, що різнобічно ілюструють взаємозалежність процесів, є ядром педагогіки вищої школи. Вони слугують виявленню і закріпленню принципів. Принципи - це система вимог і положень педагогіки, дотримання яких забезпе­чує продуктивність навчально-виховного процесу.