Основи педагогіки вищої школи 8 страница

Тип 6. Студент погано навчається, має низьку успішність. На­уково-дослідницькою роботою не займається. Пасивний стосовно участі в громадській діяльності. Відпочинок і розваги розглядає як головну сферу своєї діяльності. З колективом пов'язаний го­ловним чином інтересами відпочинку. Це посередній студент, який вважає себе «оригіналом», іноді морально нестійкий. До вищого навчального закладу він вступив тому, що це «модно», «всі йдуть». Свою професію не любить і цінує її лише як джерело існування. Навчається з мінімальним зусиллям; де є можливість, використо­вує шпаргалку.

В науково-методичній літературі можна зустріти поділ сту­дентів за рівнем відповідального ставлення до навчальної діяль­ності. Критерієм відповідальності найчастіше вважають: повноту виконання завдань, термін їх здачі, зацікавленість роботою. Ви­ходячи з цих критеріїв, студенти поділяються на дійсно відпові­дальних, виконавців і безвідповідальних.

Дійсно відповідальних характеризує творчий підхід до вико­нання роботи. Завдання вони виконують вчасно, у великих обся­гах, мають бажання проводити наукову роботу.

Виконавці виконують «від і до» усі вимоги, їх ставлення до ро­боти - формальне, немає бажання працювати, завдання дуже час­то виконуються в останній момент.

Безвідповідальні виконують завдання епізодично.

Слід зауважити, що більшість студентів є представниками дру­гого рівня.

Г.О.Нагорна поділяє студентів педвузів залежно від типу мис­лення на чотири групи: високий рівень - творчий тип мислення; достатній рівень - репродуктивно-творче мислення; середній -репродуктивне мислення; низький - інтуїтивне мислення.

Студенти з високим рівнем професійного мислення виділяють істотні ознаки педагогічних фактів, явищ, ситуацій, аргументують їх, можуть прогнозувати результат, приймати власне рішення.

Студенти з достатнім рівнем професійного мислення виділя­ють істотні ознаки педагогічних фактів, явищ, обставин, ситуацій, встановлюють між ними причинно-наслідкові зв'язки і залеж­ності, але недостатньо аргументують свої рішення, прогнозують можливі результати взаємодії з учнями, колегами.

Студенти з середнім рівнем розвитку професійного мислення виділяють суттєві, істотні ознаки педагогічних явищ, фактів, об­ставин, ситуацій, але не завжди можуть прогнозувати, не вихо­дять за межі відомих правил, вважають за краще діяти за зраз­ком.

Низький рівень професійного мислення характеризує сту­дентів, яким важко визначити істотні ознаки педагогічних фактів, ситуацій, обставин, їх діяльність підпорядкована інтуїції.

Отже, існують різні види типізації студентів, які певною мірою можуть допомогти молодому викладачеві в організації навчаль­но виховної роботи, процесу адаптації молодої особи у вищому навчальному закладі.

Найважливішою умовою для успішного всебічного розвитку коленого студента є розуміння ним своєї неповторності, індивіду­альності. Відомий психолог Анан'єв Б.Г. відзначає: «Індивіду­альність - це і предмет виховання і його умова, а найбільше його продукт. Як в клінічному, так і в педагогічному досвіді одиничне в смислі індивідуальності с унікальним явищем, оскільки воно має власний внутрішній світ, самосвідомість і саморегуляцією, що є діючим організатором поведінки - «я».

Індивідуальність — це своєрідність психіки особистості індиві­да, її неповторність. Вона проявляється в рисах темпераменту і характеру, в емоційній і вольовій сферах, в інтересах, потребах і здібностях людини.

Зі вступом до освітнього закладу студент проходить соціальну адаптацію до процесу в освітньому закладі.

Соціально - педагогічна адаптація — це засвоєння молодою людиною норм студентського життя, включення в систему міжо­собових стосунків групи.

Адаптацію студентів вузу слід розглядати як комплексну про­блему, виділяючи в ній різні окремі рівні і ланки, кожна з яких має специфічні механізми, зумовлені рівнем розвитку студента, групи і колективу. Процес адаптації студентів проходить на дек­ількох рівнях «пристосування»: до нової системи навчання; до зміни режиму праці і відпочинку; до входження в новий колек­тив.

Протягом перших курсів складається студентський колектив, формуються навички й уміння раціональної розумової праці, усв­ідомлюється покликання до обраної праці, дозвілля, побуту, вста­новлюється система роботи щодо самоосвіти і самовиховання про­фесійно-значущих якостей.

Різке руйнування багатолітнього звичного робочого стереоти­пу, основу якого складає відкрите І.П.Павловим психофізіологіч­не явище - динамічний стереотип, іноді призводить до нервових зривів і стресових реакцій.

З цієї причини період адаптації, пов'язаний із руйнуванням попередніх стереотипів, може на перших порах зумовлювати по­рівняно низьку успішність та труднощі у спілкуванні.

В одних студентів вироблення стереотипу відбувається стриб­коподібно, у інших - рівно. Безперечно, особливості перебудови пов'язані з типом нервової системи, проте соціальні чинники теж мають позитивне значення. Знання індивідуальних особливостей студента, на основі яких будується система його включення в нові види діяльності і нове коло спілкування, дає можливість запобіг­ти дезадаптичному синдрому, зробити процес адаптації рівним і психологічно комфортним.

На основі досліджень процесу адаптації першокурсників мож­на виділити такі труднощі:

• негативні переживання, пов'язані з виходом учорашніх учнів з шкільних колективів з їх моральною допомогою і мо­ральною підтримкою;

• невизначеність мотивації вибору професії;

• недостатня психологічна підготовка до неї;

• невміння здійснювати психологічну саморегуляцію поведі­нки і діяльності;

• відсутність повсякденного контролю педагогів;

• пошук оптимального режиму праці і відпочинку в нових умовах;

• налагодження побуту і самообслуговування, особливо при переході з домашніх умов до умов гуртожитку;

• відсутність навичок самостійної роботи;

• •невміння конспектувати, працювати з першоджерелами, словниками, каталогами, довідниками, показниками.

Всі ці труднощі - різні за своїм походженням, Одні з них -об'єктивні, інші - носять суб'єктивний характер і пов'язані з слаб­кою підготовкою, дефектами виховання в сім'ї та школі.

На жаль, при нарахуванні абітурієнта у вищий заклад освіти в основному враховується лише його успішність - рівень знань. Відсутність іншої інформації у викладача приводить до того, що процес пристосування студентів до вузівського життя затягується.

Для вироблення тактики і стратегії, що забезпечує оптималь­ну адаптацію студентів до вищого навчального закладу, важливо знати життєві плани, інтереси першокурсника, систему доміную­чих мотивів, рівень домагань, самооцінку, здатність до свідомої регуляції поведінки і т. ін. Успішне розв'язання цієї проблеми повязано з розвитком психологічної служби у вищому освітньо­му закладу. Дані психодіагностики потрібні, насамперед, самому студентові, кураторові, викладачеві.

Специфіка навчання у вищих закладах освіти така, що викла­дач, котрий читає лекцію, майже не має можливості враховувати індивідуальний темп засвоєння, рівень розвитку мислення кож­ного студента. У куратора теж мало часу на спілкування зі студен­тами. Тому першокурсники дуже часто відчувають дискомфорт.

Нові умови діяльності у вузі - це якісно нова, інша система взає­мин відповідальної залежності, де на перший план виходить не­обхідність самостійної регуляції своєї поведінки, наявність того ступеня свободи в організації своїх занять і побуту, які нещодавно були їм недоступні.

За нашими дослідженнями, третина студентів не можуть по­вністю включитися у навчальний процес до кінця першого семест­ру. Це має свою психологічну основу. Школяру, що виробив сте­реотип режиму навчальної діяльності на уроках, доводиться долати його з перших днів перебування у вищому навальному закладі. Не­достатня увага до формування продуктивного стиля мислення у школярів приводить до того, що навчальний процес у вищому на­вчальному закладі вимушений значною мірою спиратися на репро­дуктивне мислення першокурсників; до того ж, такий тип мислен­ня не дає можливості студенту приймати оптимальні рішення в нестандартних ситуаціях і легко адаптуватися у змінних умовах діяльності.

Процес адаптації кожного студента проходить по-різному. Юнаки і дівчата, що мають трудовий стаж, легше адаптуються, ніж вчорашні школярі.

Адаптації першокурсників вищого навчального закладу сприяє така система заходів: робота щодо комплектування академічних груп з урахуванням психологічних особливостей студентів і їх пси­хологічною сумісності; ритуал «Посвята у студенти»; виступи вик­ладачів; курс «Вступ до спеціальності»; знайомство з історією ви­щого навчального закладу і його випускниками; організація консультпунктів у гуртожитку; ведення щомісячної атестації, що дозволяє контролювати самостійну роботу і допомагати першокур­сникам.

Особливе значення для адаптації студента має колектив. А.С.Макаренко визначає колектив як «цілеспрямований комп­лекс особистостей», організованих, наділених органами колекти­ву. А там, де є організація колективу і питання ставлення товари­ша до товариша - це не питания дружби, не питання сусідства, а питання відповідальної залежності.

Формуванню колективу сприяє створення соціально-ціннісної єдності шляхом роз'яснення значущості навчання, його мети і за­дач, стимулювання активу стосовно згуртування колективу; роз­виток свідомості, творчості, дружби, розуміння взаємостосунків; закріплення авторитету активу; забезпечення дружньої спільної діяльності; проявлення турботи про студентів, врахування їх за­питів.

Студентський колектив проходить кілька стадій у своєму роз­витку за рівнем згрупованості, наявністю громадської думки, ав­торитетністю активу, а також рівнем вимогливості особистості до себе.

За словами Л.С.Виготського, роль педагога зводиться до того, щоб бути організатором соціального виховного середовища, регу­лятором і контролером його взаємодії з кожним студентом.

• Прямий обов'язок професорсько-викладацького складу всьо­го вищого навчального закладу полягає у тому, щоб допомогти студентові в процесі становлення його не тільки як майбутнього спеціаліста, але й як особистості, сприяти створенню атмосфери свободи, самоповаги та творчості.

У студентському житті схрещуються лінії формальних і нефор­мальних зв'язків. Але, на жаль, групи формуються за рішенням адміністрації, не враховуючи бажання студентів, та інших фак­торі» сумісності і рівня соціальної зрілості.

Думаючи про покращення умов навчання і виховання, потрібно цікавитись не тільки навчальними програмами і методами викла­дання, але й життям студента (ступенем його самостійності, спо­собом проведення вільного часу).

Відомо, що люди відрізняються характером, інтелектом, здат­ністю до самооцінки, емоційністю. Ці індивідуальні здібності по­трібно враховувати у процесі особистісно-середовищної взаємодії. Без цього неможливо ефективно впливати на студента.

Безумовно, якість набутих знань залежить від самого студен­та. Але не можна, щоб вузівська молодь проявляли себе як соц­іальна група тільки через цю провідну діяльність.

Дослідження доводять, що в останні роки постійні контакти в межах навчального мікросоціуму послаблюються. Можливо, що стійкий інтерес до обміну знаннями послабився; якщо студент не зміг самоствердитися у межах основного соціуму, він потрапляє до системи морально-психічного дискомфорту.

Важливе місце в системі особистісно-середовищних стосунків студента займають комунікативні зв'язки з професорсько-викла­дацьким складом. Зараз переважає суб'єктно-об'єктна парадигма, авторитарний стиль, компанійська поведінка з боку студентів, формалізм педагогічних заходів. Більш доцільною була б суб'єктно-суб'єктна взаємодія, яка має на меті:

• розвиток творчого потенціалу студентів на базі співробітниц­тва;

• прагнення до самореалізації і самовираження обох суб'єктів у навчальному процесі;

• удосконалення техніки спілкування.

Виникає необхідність пожвавлення роботи органів студентсь­кого самоврядування. Студентське самоврядування у вищому зак­ладі освіти функціонує з метою забезпечення виконання студен­тами своїх обов'язків та захисту їх прав і сприяє гармонійному розвитку особистості студента, формуванню у нього навичок май­бутнього організатора, керівника.

Основними завданнями органів студентського самоврядуван­ня є:

• забезпечення і захист прав та інтересів студентів;

• забезпечення виконання студентами своїх обов'язків;

• сприяння навчальній, науковій та творчій діяльності сту­дентів;

• сприяння у створенні необхідних умов для проживання і відпочинку студентів;

• створення різноманітних студентських гуртків, товариств, об'єднань, клубів за інтересами;

• організація співробітництва із студентами інших вищих зак­ладів освіти і молодіжними організаціями;

• сприяння проведенню серед студентів соціологічних дослід сприяння працевлаштуванню випускники»;

• участь у вирішенні питань міжнародного обміну студента­ми.

Отже, студентство - це особлива соціально група, яка має своє психологічні особливості, етапи розвитку соціальної адаптації у вищому навчальному закладі.

Запитання для самоконтролю

1. Дати визначення поняття «студентство».

2. Охарактеризувати студентство як соціальну групу, розкри­ти її специфіку.

3. Назвати основні шляхи становлення студента як суб'єкта педагогічної діяльності.

4. Розкрити сутність поняття соціальної адаптації.

5. Визначити головні умови соціальної адаптації студентів в освітньому закладі.