Проектування виробничого процесу

Коли виріб спроектований, необхідно визначити етапи та процедури його виробництва. Як і при проектуванні виробу, розробник повинен розглянути відносну значимість наступних критеріїв Проектування:

1. Виробнича потужність.

2. Економічна ефективність.

3. Гнучкість виробничої системи.

4. Продуктивність.

5. Надійність.

6. Ремонтопридатність.

7. Стандартизація та стабільність результатів.

8. Безпека та промислова санітарія.

9. Задоволення життєвих потреб персоналу.

Для забезпечення потрібних характеристик процесу розробник по­винен здійснити вибір варіантів у таких галузях:

1. Тип переробної системи (дрібносерійне виробництво, масове виробництво, неперервний процес, проектна система, комбінація пере­рахованих варіантів).

2. Власне виробництво чи придбання деяких комплектуючих виробів.

3. Виконання деяких завдань власними засобами або передача їх субпідрядникам.

4. Методи переробки.

5. Рівень механізації та автоматизації.

6. Рівень спеціалізації праці.

Для визначення особливостей організації виробництва встанов­лені єдині характеристики типів виробництва (операційних систем).

Тип виробництва - це класифікаційна категорія виробництва, яка виділяється за ознаками широти номенклатури, регулярності, стабільності та об'єму виробництва.

При індивідуальному типі виробництва випуск продукції здійснюється окремими замовленнями, в одиничних кількостях.

При серійному виробництві продукція виготовляється партіями, серіями.

Масове виробництво характеризується виробництвом обме­женого числа видів продукції у великих кількостях.

Розробка технологічного процесу здійснюється в межах тех­нологічної підготовки виробництва, під якою розуміють сукупність взаємозв'язаних процесів, що забезпечують, технологічну го­товність підприємства до виробництва продукції заданого рівня якості при встановлених термінах, об'ємах випуску і витратах.

Контрольні запитання.

1. Охарактеризуйте поняття операції.

2. охарактеризуйте поняття операційна система.

3. Дайте визначення продуктивності та конкурентноздатності організації.

4. Проаналізуйте критерії проектування виробу.

5. Які основні вимоги до якості нового виробу.

ТЕМА 14. ФУНКЦІОНУВАННЯ ОПЕРАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ

План.

1. Планування виробничих процесів.

2. Оцінка можливостей досягнення стратегічних цілей операційної системи.

3. Управління якістю продукції та послуг.

4. Управління запасами.

5. Оперативне управління виробництвом.

1. Планування виробничих запасів

Планування виробництва передбачає прийняття рішення про експлуатую операційної системи з врахуванням зміни сукупного попиту. На промисловому підприємстві планову діяльність доцільно зосередити на чотирьох найважливіших напрямах: збут, фінанси, виробництво продукції, закупівля.

Основна мета організації (підприємства та його підрозділів) реалізується виконанням виробничої програми, якою визначається перелік, кількість, терміни та вартість виготовлення продукції.

Для кожного періоду планування необхідно визначити дві змінні:

1. Обсяг виробництва.

2. Кількість робітників, задіяних в даний період.

У менеджменті виділяють три основні стратегії планування обсягу виробництва:

1. Постійний обсяг виробництв при постійній чисель­ності робочої сили.

2. Змінний обсяг виробництва при постійній чисельності робочої сили.

3. Змінний обсяг виробництва при змінній чисельності робочої сили.

Формування виробничої програми підприємства та її розподіл по цехах, як правило, здійснюється один раз на рік. Однак в процесі її реалізації можливі різні коригування номенклатури, кількості, обсягу робіт, що викликає необхідність управління виробничою програмою на рівні підприємства. Ієрархія управління виробничою програмою характеризуються у табл. 14.1:

Таблиця 14.1

Рівні управління виробничою програмою

1. Стратегічне планування	Вивчення кон’юнктури ринку, збуту продукції відповідно до профілю підприємства
Формування стратегічного плану виробництва продукції
2. Управління виробничою програмою	Формування виробничої програми
Розподіл програми випуску виробів за плановими періодами року та для складальних підрозділів
Розрахунок календарно-планових нормативів виробництва
Формування номенклатурно-календарних планів випуску складальних одиниць, деталей для обробних і заготівельних підрозділів
Формування виробничих програм цехів на квартал, місяць і розподіл їх по дільницях, бригадах
3. Оперативне управління виробництвом	Формування оперативно-календарних планів (графіків) запуску-випуску складальних одиниць і деталей на короткий час
Формування змінно-добових завдань

Поданий перелік програм є узагальненим. На кожному підприємстві складається свій варіант структуризації програм і завдань залежно від ряду чинників. Зазначений перелік може бути збільшений, наприклад, за рахунок вироблення годинних графіків роботи потокових ліній, а також скорочений у зв'язку з тим, що часто процес формування виробничої програми підприємства об'єднується з її розподілом між складальними цехами.

2. Оцінка можливостей досягнення стратегічних цілей операційної системи.

Для періоду становлення ринку характерними є нестабільність попиту та пропозиції, часті зміни цін на товари та фактори виробництва, зміни у конкурентному середовищі тощо. Такий стан справ в економіці України породжує закономірну нестабільність цілей і завдань організацій (підприємств), що, в свою чергу, значно ускладнює оцінку граничних можливостей підприємства в конкретній ситуації.

Умови, якими повинна володіти організація для адекватної реакції на вплив зовнішнього середовища:

Ø здатність (вміння) організації до макроекономічного аналізу ситуації в країні та за її межами;

Ø здатність до своєчасного виявлення актуальних нужд. потреб та запитів потенційних покупців:

Ø здатність до аналізу економічної кон'юнктури ринків товарів і послуг, який дозволяє ефективно, своєчасно і якісно задовольняти виявлені нужди, потреби та запити;

Ø здатність до аналізу економічної кон'юнктури ринків, факторів виробництва, в також до аналізу діяльності груп стратегічного впливу,

Ø здатність до висунення конкурентоспроможних ідей у галузі конструювання, технолога те організації виробництва товарів І послуг, що користуються попитом на товарних ринках;

Ø здатність до забезпечення незалежності фірми від зміни кон'юнктури ринків товарів, факторів виробництва, фінансових ринків за рахунок зовнішньої гнучкості виробничої системи;

Ø здатність до підтримування конкурентного статусу фірми за рахунок управління стратегічними наборами зон господарювання.

До умов, що дозволяють постійно вдосконалювати виробничий потенціал фірми (розширити її граничні можливості), належать:

Ø здатність забезпечити внутрішню гнучкість виробничої! системи за рахунок оснащення виробничого процесу адаптивними засобами технологічного оснащення та іншого обладнання;

Ø здатність забезпечувати внутрішню гнучкість виробничої системи за рахунок формування адекватного до змін цілей виробничої системи кадровою потенціалу;

Ø здатність здійснювати зміни архітектурно-планових рішень, адекватних до змін цілей виробничої системи;

Ø здатність забезпечувати рівень конкурентоспроможності товарів і послуг, необхідний для захоплення лідерства в теперішніх та перспективних сегментах ринку;

Ø здатність забезпечити виробництво продукції та послуг в обсягах, які відповідають потенційному попитові на них у відповідних сегментах ринку з врахуванням конкурентного статусу фірми та запланованої частки захоплення ринку;

Ø здатність забезпечувати високу ефективність функціонування фірми за рахунок найбільш раціонального використання інвестиційних можливостей фірми;

Ø здатність забезпечити ефективне розроблення та реалізацію стратегічної програми технічного і соціального розвитку фірни.

Перераховані вимоги необхідно доповнювати та конкретизувати стосовно кожного конкретного випадку. Однак навіть цей неповний перелік можливостей, якими повинна володіти фірма, свідчить, якою складною є проблема виживання, утримування позицій фірми на ринку. Для поданих кількісних та якісних оцінок необхідно виробити відповідні критерії, відносно яких можна визначити рівні відповідності певних ресурсів фірми її стратегічним завданням.

3. Управління якістю продукції та послуг

Під якістю продукції найчастіше розуміють, сукупність її властивостей, що зумовлюють рівень придатності задовольняти, певні потреби споживачів.

Показники якості продукції досить різні. Розрізняють такі показники:

Ø призначення - продуктивність, швидкість, потужність тощо;

Ø надійності - бвзвідказність (імовірність безвідказної роботи, напрацювання до відмови), довговічність (ресурс, термін с/іужб"), ремонтопридатність (середня тривалість поточного ремонту, трудомісткість поточного обслуговування) та інші;

Ø ергономічні, які враховують гігієнічні, фізіологічні, антропометричні та психологічні властивості людини;

Ø естетичні - відповідність стилю, моді, кольоровій гамі;

Ø технологічності - трудомісткість і собівартість виготовлення виробу, питома вартість ремонтів;

Ø транспортабельності - середня тривалість і трудомісткість підготовки продукції до транспортування, середня тривалість встановлення на засоби транспортування тощо;

Ø стандартизації та уніфікації - коефіцієнти повторюваності, використання, стандартизацій;

Ø патентно-правові-патентний захист і чистота;

Ø екологічні - вміст шкідливих домішок, що викидаються в навколишнє середовище, імовірність забруднення навколишнього середовища шкідливими відходами при зберіганні, транспортуванні та експлуатації;

Ø безвідмовності - час спрацювання захисних пристроїв, стійкість ізоляції тощо.

Стосовно кожного виду продукції обирається відповідна номен­клатура показників, яка найповніше і найточніше відображає її якість.

Якість продукції є важливим чинником конкурентоздатності, тому кожна організація повинна розробляти та впроваджувати ефективні системи управління якістю.

Більшість програм по забезпеченню (підвищенню) якості продукції розробляється у такій послідовності:

1. Визначення бажаних для споживача характеристик якості продукції (аналіз ринкової ситуації, вивчення продукції конкурентів тощо).

2. Визначання стандартів якості (стандарт є відправною точкою при порівнянні того, що вважається еталоном, з тим, що отримано в результаті діяльності).

3. Розроблення програми перевірки якості (процес перевірки повинен бути чітко формалізований і передбачати: перелік методів перевірки якості продукції; на якому етапі технологічного процесу контролюється параметр і хто здійснює цю, функцію; коли здійснюється контроль; як проводиться аналіз результатів).

4. Розроблення мотиваційної системи (створення умов для обов'яз­кового забезпечення якості продукції, вдосконалення професійних навиків тощо).

5. Розроблення системи документації (якісні характеристики сиро­вини, напівфабрикатів, виробничого процесу, кінцевої продукції).

4. Управління запасами

Управління запасами - це функціональна діяльність, мета якої - довести загальну суму щорічних витрат на утримування запасів до мінімуму за умови задовільного обслуговування клієнтів.

Типи запасів найчастіше розглядають у контексті конкретної організації (стосовно банку - це запаси грошей, школи - запаси навчальних засобів, лікарні - ліків). Детальніше зупинимося на типах запасів промислового підприємства:

1. Сировина (це інгредієнти, які перетворюються в кінцевий продукт, і характер яких залежить від призначення продукції та особливостей виробничого процесу).

2. Допоміжні матеріали (матеріали, які не є часткою готового виробу:

мастило, миючі засоби тощо).

.3. Незавершене виробництво (вироби, що не пройшли повний тех­нологічний цикл обробки).

4. Готова продукція (нереалізовані кінцеві продукти, які зберігаються на складах підприємства-виробника або на підприємствах роздріб­ної торгівлі)..

Запаси створюються з метою:

Ø сприяння обслуговуванню споживачів (наявність запасів - важливий чинник утримування споживачів, пов'язаний із можливістю постав­ки продукції в будь-який час);

Ø сприяння гнучкості виробництва (здатність швидко переходити на виробництво іншої продукції завдяки запасам, можливість задоволь­нити попит на продукцію, яка в даний час не виробляється);

Ø сприяння визначеності виробництва (чим більш невизначена си­туація на ринку, тим більша необхідність страхування створенням резервних запасів);

Ø сприяння згладжуванню виробництва (здатність задовольняти попит у періоди максимального збуту без збільшення.обсягу виробництва);

Ø отримання прибутку шляхом цінової спекуляції (в період інфляції можна отримати прибуток купівлею запасів за нижчою ціною і продажем їх у майбутньому).

Створення та зберігання запасів потребують значних витрат, і щорічна їх сума перевищує чверть вартості самих запасів. Тому важливо керувати запасами, щоб зазначені витрати були мінімальними і щоб забезпечувався той рівень обслуговування та задоволення запитів клієнтів, до якого прагне компанія.

Затрати, пов'язані зі створенням і зберіганням запасів, охоплюють:

Ø затрати на підтримування запасів, тобто пов'язані з володін­ням запасами.

Ø затрати, пов'язані з розміром партій, тобто затрати, пропор­ційні до кількості замовлених партій, а не кількості виробленої продукції.

Ø затрати, пов'язані з дефіцитом запасів, тобто такі, що виника­ють при відсутності необхідних матеріалів.

Ø затрати на управління запасами.

Ефективність системи управління запасами залежить від виду попиту на конкретний тип запасів. Теорія менеджменту виділяє залежний і незалежний попит.

Предмет має залежний попит, якщо його використання прямо пов'язане з планами виробництва інших виробів. Цей вид попиту існує, в основному, на матеріали та комплектуючі вироби, що використовуються при виробництві продукції.

Предмет користується незалежним попитом, якщо попит на нього не зумовлюється планами виробництва інших виробів. Прогно­зувати його значно важче, ніж залежний попит.

Американські фахівці вважають, що добре виконана програма управління запасами повинна дати такі результати:

1. Більш як на 10% зменшити загальну суму витрат на запаси.

2. Зменшити середню суму капітальних вкладень у запаси.

3. Зменшити кількість дефіцитних товарів.

Для ефективної реалізації цієї економії необхідно правильно використати як кошти, зекономлені на капіталовкладеннях у запаси, так і додаткову площу, звільнену через зменшення розміру запасів.

5.Оперативне управління виробництвом.

Метою оперативного управління виробництвом є забезпечення суворого виконання заданого плану виробництва продукції за кількістю та номенклатурою, у вста­новлені строки на основі раціонального використання виробничих ресурсів.

Зміст оперативного управління виробництвом полягає у наступному:

Ø визначення місця (цеху, дільниці, робочого місця) та часу (кварталу, місяця, декади, зміни) виготовлення виробів, деталей;

Ø визначення фактичного стану виробничого процесу в кожний конкретний період часу;

Ø визначення відхилень від завчасно встановленого графіка техно­логічного процесу;

Ø регулювання ходу виробництва для ліквідації наслідків небажаних відхилень.

Вирішення основних завдань, що ставляться перед системою оперативного управління виробництвом, пов'язане з рядом труднощів:

Ø різноманітність і часта зміна номенклатури виробів;

Ø конструктивна складність багатьох виробів;

Ø різна (а часто й велика) тривалість виробничого циклу виготов­лення виробів;

Ø великий, різноманітний та дорогий парк обладнання та техно­логічного оснащення;

Ø різноманітний професійний і кваліфікаційний склад персоналу;

Ø різнотипний характер виробництва на більшості підприємств.

Система оперативного управління виробництвом охоплює об'ємне та оперативно-календарне планування, облік та диспетчерування.

Під час об'ємного планування здійснюється розподіл річної виробничої програми підприємства в об'ємному (трудовому) та натуральному виразі між цехами та дільницями (на квартал або місяць).

Оперативно-календарне планування - це логічне продовження та розвиток об'ємного планування. На цьому етапі об'єктом планування є окремі вироби, складальні одиниці, деталі та деталеоперації.

Оперативно-календарне планування здійснюється на заводському та на внутріцеховому рівнях. Завданням заводського планування є визначення кількості та часу передачі по запланованих позиціях (деталей, виробів) з цеху в цех по місяцях або кварталах.

ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України. (Основний закон України).

2. Відомості Верховної Ради -.1991. - № 29; 1992. - № 20, 31, 36; 1995. -№ 12, зі змін.та допов. 1992 р. № 20, 31, 36 ВВР 1995р. - № 12, 17 //Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 29.

3. Про підприємства в Україні: Закон Україні зі змін. та доповн. //Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 24;1992. - № 17; 1992. № 38, 39; 1993. - N 11, 24, 26, 29; 1994. - № 3; 1995. - №13, 14;1991.-№36; 1994.-№38; 1993. -№7, 11, 13, 17, 19,24,27.

4. Кодекс Законів про працю України. - К.; Укр.вид.група, 1995. - 190.с.

5. Про підприємництво: Закон України зі змін та доповн. //Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 14; 1992. - № 48; 1992,-№51; 1993,-№30; 1994,-№ 3, 28, 49; 1995.-№ 7, 10, 14.

6. Про захист прав споживачів: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1991, - № 30.

7. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. - Львів: Світ.-1995.

8. Вачугов Д.Д., Кислякова НА. Практикум по менеджмету: деловые игри: Учеб.пособие.-М.: Высш. шк., 1998. -с.13-14.

9. Веснин В.Р. Основы менеджмента. — М.: Об-во «Знание» России.-1996.-472с.

10. Герчикова Й.Н. Менеджмент: Учебник. - М.: ЮНИТИ, 1995. -480с.

11. Глухов В.В. Менеджмент: Учебник. - СПб.: Специальная литература, 1999. - 700с.

12. Гольянов В.П. Краткий курс менеджмента. - Самара, Б.И, 1992.

13. Дайновський Ю.А. Ефективні рішення в мікроекономіці. 505 прийомів бізнесу. - Львів: Ініціатива, 1997. - 160 с.

14. Дункан Д.У. Основополагающие идеи в менеджменте: уроки основоположников. - М.: Бек, 1995. - 486 с.

15. Егоршин А.П. Управление персоналом. - Н.Новгород-НИМБ, 1999.-624с.

16. Жигалов В.Т, Шимановська Л.М. Основи менеджменту і управлінської діяльності. - К.: Вища шк., 1994. - 223 с.

17. Завадський И.С. Менеджмент. - К.. 1999.

18. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основи менеджмента. -М.: Дело, 1992.-701 с.

19. Мошек Г.Є. Основи менеджменту. - К.: Київ. держ. торг.-екон.ун-т.,-1998.-188с.

20. Основы менеджмента / Под ред. А. Радугина. – М.: «Центр», 1997.

21. Стец В., Стец І., Костючик М. Менеджмент персоналу. – Тернопіль: Лілея, 1996.

22. Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практика. - Тернопіль, Карт-бланш, 1997.

23. Травин В.В., Дятлов В.А. Основи кадрового менеджмента. -М.: Дело, 1997.-336 с.

24. Управление организацией. /Под.ред. А. Поршнева, З. Румянцевой и Н. Саломатина. – М.: ИНФРА-М, 1998.

25. Фалмер Р. Энциклопедия современного управления (в 5 томах). – М.: ВИПИКэнерго, 1992.

26. Хміль Ф. Менеджмент. – К.: Вища школа, 1995.

27. Щекин Г.В. Практическая психология менеджера: как делать карьеру. Как строить организацию. – К.: «Украина», 1994.