Класифікація валюти

Існують такі види валют:

1. Залежно від емітента валютних коштів:

· національна – платіжний засіб (грошова одиниця) певної держави (гривня, долар, фунт стерлінгів тощо), що емітується національною банківською системою;

· іноземна – платіжний засіб, що емітується банківськими системами інших країн. Для України це будуть кошти усіх зарубіжних країн;

· колективна – платіжний засіб, що емітується міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонує за міждержавними угодами (євро, СПЗ).

СПЗ – спеціальні права запозичення, уведені в систему розрахунків Міжнародним валютним фондом (МВФ) з 01 січня 1970 р. Це валютна одиниця МВФ.

Євро – європейська валютна одиниця, функціонує з січня 1999 р. Офіційна валюта 11, а згодом 17 країн «єврозони» – Австрії, Бельгії, Німеччини, Греції, Ірландії, Іспанії, Італії, Кіпру, Люксембургу, Мальти, Нідерландів, Португалії, Словенії, Словаччина, Фінляндії, Франції, Естонії. Євро замінив Європейську валютну одиницю (ЕКЮ), яка використовувалася в і з 1979 по 1998 р., у співвідношенні 1:1. Це сталося після підписання Маастрихтської угоди (Угода про Євросоюз, 1991 р.). Станом на 23.10.2011 р. до Євросоюзу входять 27 країн.

Для того щоб євро була введена в обіг, усі країни-члени валютного союзу повинні відповідати жорстким критеріям стабільності, закріпленим в Маастрихтських угодах:

· рівень інфляції в країні, що прагне приєднатися до валютного економічного союзу, може перевищувати показники трьох найбільш стабільних держав ЄС не більше ніж на 1,5%;

· державна заборгованість може становити не більше ніж 60% ВВП;

· дефіцит держбюджету не може перевищувати 3% від ВВП;

· процентні ставки за банківськими кредитами можуть бути всього на 2% вищими за показники трьох найбільш стабільних країн;

· кандидати на вступ до союзу не мають права протягом двох років за власною ініціативою проводити девальвацію національних грошових одиниць.

Андське песо – розрахункова одиниця країн Андського пакту: Болівія, Колумбія, Перу, Еквадор).

Вартісний еквівалент євро і СПЗ визначається на базі стаціонарного «кошика валют» країн-учасниць Європейського валютного союзу і МВФ. Вміст «кошика» періодично переглядається.

Міжнародна торгова валюта – це валюта, що використовується для оцінки міжнародних торговельних операцій (експорт й імпорт товарів, послуг, капіталу), або валюта як товар, що є предметом купівлі-продажу.

Міжнародна резервна валюта – валюта, що використовується для покриття дефіциту платіжного балансу, надання позик, кредиту, фінансування допомоги та ін. Її головною функцією є створення валютних державних резервів.

Платіжний баланс – відображення співвідношення всієї сукупності надходжень із-за кордону та платежів за кордон за певний відрізок часу (рік, квартал, місяць).

2. За режимом використання:

· конвертована валюта (повно або частково);

Конвертованість валюти – здатність валюти вільно обмінюватись на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби за діючим курсом.

Повна конвертованість – вільний обмін національної валюти на іноземну для всіх категорій власників і по всіх операціях без обмежень.

Часткова конвертованість – означає, що на певні валютні операції та окремі категорії власників режим конвертованості не поширюється, тобто вводяться певні обмеження (зовнішня та внутрішня конвертованість).

Зовнішня конвертованість – означає певну свободу обміну національної валюти на іноземну лише нерезидентам.

Внутрішня конвертованість – означає, що правом обміну національної валюти на іноземну користуються лише резиденти, а для нерезидентів зберігається режим неконвертованості.

Резиденти - це:

а) юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами;

б) дипломатичні представництва, консультські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет;

в) фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Нерезиденти – це:

а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України;

б) дипломатичні представництва, консультські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні;

в) фізичні особи, які не є резидентами України.

· неконвертована – це валюта, яка не обмінюється на іноземну валюту за ринковим курсом, має суттєві обмеження на ввезення та вивезення й на всі валютні операції.

3. За сферою та метою використання:

· валюта оплати – валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів і послуг згідно із зовнішньоекономічною угодою чи погашенням міжнародного кредиту;

· валюта кредиту – валюта, якою за угодою кредитора та позичальника надається кредит;

· валютні угоди – валюта, в якій встановлюється ціна товару чи послуг у зовнішньоторговельному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту.

Валютні відносини – сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних відносин у міжнародній сфері.

Об’єкти валютних відносин: національна (іноземна) валюта, платіжні документи та цінні папери, виражені у національній (іноземній) валюті.

Суб’єкти (учасники) валютних відносин: держави, міжнародні організації, юридичні особи, фізичні особи.

2. Валютний курс – це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, що використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій.

Валютний курс – ціна грошової одиниці певної країни, яка виражена в грошовій одиниці іншої країни.

Функції валютного курсу:

· подолання національних обмежень грошової одиниці;

· локальна цінність грошової одиниці перетворюється на міжнародну;

· виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин;

· сприяє утворенню цілісної світової системи грошей.

Фактори, що впливають на валютний курс: зміна обсягів ВВП, стан платіжного балансу країни, рівень інфляції, внутрішня і зовнішня пропозиція грошей, відсоткові ставки, перспективи політичного розвитку, державне регулювання валютного курсу.

Види валютних курсів:

· офіційний (фіксований) валютний курс – встановлені урядом постійні фіксовані пропорції обміну національної валюти на іноземну, і навпаки;

· плаваючий (гнучкий) валютний курс – формується на валютному ринку під впливом попиту і пропозиції;

· змішаний – контрольований курс, що застосовується до експорту й імпорту, при погашенні зовнішнього боргу.

Визначення курсу валют називають котируванням, яким займаються офіційні державні органи.

При котируванні валют вказується курс продавця, за яким банки продають валюту, і курс покупця, за яким банки купують цю валюту.

Фіксування курсу національної грошової одиниці в іноземній називається валютним котируванням. При цьому курс національної грошової одиниці може бути встановлений у формі:

· прямого котирування (1, 10, 100 од. іноземної валюти = х од. національної валюти);

· зворотного котирування (1, 10, 100 од. національної валюти = х од. іноземної валюти).

У більшості високорозвинутих країн світу використовується пряме котирування.

Для професійних учасників валютних ринків поняття «валютний курс» не існує. Воно розпадається на курс покупця і курс продавця.

· курс покупця – це курс, по якому банк-резидент купує іноземну валюту за національну;

· курс продавця – це курс, по якому він продає іноземну валюту за національну.

Наприклад, за прямого котирування $1 = 8,02 грн.

Це означає, що комерційний банк України готовий купити $1 (базова валюта) у клієнта за 8,02 грн, а продати за 8,06 грн (валюта котирування). При прямому котируванні курс продавця завжди вищий від курсу покупця. Різниця між курсом продавця і курсом покупця називається маржа (спред). Вона покриває витрати і формує прибуток банку за валютними операціями.

Розраховують також і відносну маржу:

, ,5 %

де BAS — маржа (спред);

OR — курс продажу валюти (курс продавця);

BR — курс купівлі валюти (курс покупця).

Серед конкретних методів визначення валютного курсу слід назвати крос-курс, який використовується для обміну валют, коли дві валюти порівнюються з третьою, потім через неї – одна з одною.

Припустимо, що 0,6790 фунтів стерлінгів (GBP) = 1 дол. США (USD), 1,4940 швейцар. франків = 1 (USD). Тоді крос-курс фунта стерлінгів до швейцарського франка буде дорівнювати:

1 GBP = 1,4940: 0,6790 = 2,200 SFR.

Базою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності різних національних валют. Купівельна спроможність валюти виражається як сума товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю. Співвідношення купівельної сили валют щодо певної групи товарів і послуг у двох країнах визначає паритет купівельної спроможності (РРР).

На динаміку валютних курсів впливають норма відсотка і рівень відсоткових ставок, які регулюють міграцію капіталу.

Вплив держави на валютний курс проводиться через операції центральних емісійних банків за допомогою дисконтної політики та валютної інтервенції.

Дисконтна (облікова) політика – це зміна облікової ставки центрального банку з метою регулювання валютного курсу шляхом впливу на рух короткострокових капіталів.

Дисконтна політика може проявлятися в таких методах валютного регулювання:

· політика девальвації;

· політика ревальвації.

Політика девальвації (зниження валютного курсу щодо іноземної валюти) сприяє підвищенню конкурентоспроможності національного виробництва, посиленню торговельних позицій країни на світовому ринку, стимулюванню експорту та негативного впливу на позиції імпортерів.

Політика ревальвації (підвищення валютного курсу щодо іноземної валюти) сприяє стимулюванню розвитку імпорту, оскільки імпортери після реалізації своїх товарів чи послуг на ринку купують «дешеву» валюту, яка є результатом ревальвації національної грошової одиниці, і мають додаткову (фінансову) перевагу над іншими суб’єктами господарювання.

Валютна інтервенція – це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці. Врівноваження попиту та пропозиції на іноземну валюту відбувається через купівлю-продаж банком іноземної валюти, що також призводить до обмеження коливань валютного курсу національної грошової одиниці. Центральний банк купує іноземну валюту, коли її пропозиція є надмірною, а курс низьким, і продає, коли курс стає високим. У такий спосіб обмежується коливання курсу національної валюти

3. Валютний ринок – це офіційний центр, де відбувається купівля-продаж іноземних валют на основі попиту та пропозиції.

Суб'єкти валютного ринку:

· економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти та нерезиденти);

· посередники (банки, брокерські компанії, валютні біржі);

Об’єкти валютного ринку:

· національні валютні цінності;

· іноземні валютні цінності.

Функції валютного ринку:

· реалізація валютної політики держави;

· своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;

· формування попиту і пропозиції валюти та регулювання валютного курсу;

· страхування (хеджування) валютних ризиків;

Хеджування – форма страхування вартості товару або прибутку, валютного ризику при здійсненні ф’ючерсних угод у банківській, страховій, біржовій та комерційній практиці. Найбільш ефективний метод мінімізації ризиків – це поглиблення міжнародного розподілу праці та міжнародної торгівлі.

Міжнародний поділ праці – процес спеціалізації країн на виробництві певних видів продукції або наданні певних послуг.

Міжнародна торгівля — торгівля між резидентами різних держав. При міжнародній торгівлі товарами відбувається переміщення товарів через митні кордони різних держав. Результатом міжнародної торгівлі є виникнення світового ринку та міжнародний поділ праці.

Названі функції реалізуються через виконання суб'єктами ринку широкого кола валютних операцій.

Валютні операції – це операції, пов’язані з пере­міщенням валютних цінностей між суб'єктами валют­ного ринку. Ці операції поділяються на:

· конверсійні – на ринку конверсійних операцій купівля-продаж здійснюється в традиційній формі, переважно на еквівалентних засадах шляхом обміну різних валют:

· касові – купівля-продаж валюти на умовах поставки її не пізніше другого робочого дня з дня укладання угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання;

· форвардні – це купівля-продаж валюти між двома суб’єктами з наступним передаванням її в обумовлений строк (1, 2, 3, 6, 12 місяців) і за курсом, визначеним у момент укладання контракту;

· ф’ючерсні – це зобов’язання двох контрагентів купити-продати певну суму валюти в певний час за курсом, встановленим у момент укладання угоди на валютній біржі;

· опціонні – це особлива угода, що надає одному з учасників право (але не обов’язок) купити-продати іншому певну суму валюти у встановлений строк і за узгодженим курсом;

· своп – це комбінація двох конверсійних операцій з валютами на умовах спот і форвард, які здійснюються одночасно і розраховані на одну валюту.

Ринок з негайною (терміновою) реалізацією угод (ринок «спот»), на якому угоди здійснюються за короткий термін (як правило, до трьох днів).

Ринок з реалізацією угод в майбутньому (строкові ринки): форвардний, ф’ючерсний, опціонний і ринок свопів). Предметом обігу на цьому ринку є, як правило, фондові, валютні і товарні деривативи (похідні цінні папери).

· арбітраж – це комбінація з кількох операцій з купівлі-продажу двох або більше валют за різними курсами з метою одержання додаткового доходу.

· депозитно-кредитні – купівля-продаж валюти має умовний характер, що проявляється в залученні банками інвалюти на депозитні вклади та в наданні інвалютних позичок:

· до запитання, короткострокові, строкові – депозитні;

· короткострокові, середньострокові, довгострокові – кредитні.