Проблеми та перспективи інтеграції України до ЄС

Європейська інтеграція - це магістральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України, тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин. Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС.

Перше ніж аналізувати проблеми та перспективи інтеграції України до ЄС, розглянемо критерії вступу країни–претендента в ЄС.

1. Країна-претендент має бути європейською.

2. Країна-претендент має бути демократичною.

3. Країна-претендент має дотримуватися прав людини.

4. Країною-претендентом має бути прийнята вся законодавча система Європейського союзу.

5. Країною-претендентом мають бути прийняті зобов'язання відносно дотримання принципів загальної зовнішньої й оборонної політики.

6. Країною-претендентом мають бути прийняті зобов'язання щодо довгострокових цілей Європейського Союзу.

7. Країна-претендент повинна мати розвинуту ринкову економіку (хоча і не пояснюється, приміром, який рівень інфляції, бюджетний дефіцит, державний борг може задовольняти даному критерієві);

8. Країна-претендент повинна мати юридичну й адміністративну систему, що б відповідала прийнятій в Європейському Союзі.

Україна заявила про Європейський вибір відразу після того, як стала незалежною. Основною проблемою зовнішньоекономічної інтеграції є те, що за 18 років незалежності Україною були зроблені перші, здавалося б успішні кроки в напрямку євроінтеграції, але вже в 2004 році стало зрозуміло, що інтеграційний процес не буде таким простим і передбачуваним, яким він до цього представлявся ряду українських політиків.

Незважаючи на численні економічні та політичні проблеми, які підсилені економічною кризою держави, Україна все ж таки намагається втілити в життя власну зовнішньоекономічну стратегію, основою якої є європейський вибір, перспективна мета входження до ЄС, а також розвиток двосторонніх економічних відносин із Францією, Італією, Німеччиною.

Економічне співробітництво України з європейськими країнами і, зокрема, з ЄС має певну передісторію.

Ще у 1989 р. колишній Союз уклав Угоду про торгівлю і співробітництво з ЄС на 10 років, яка була зорієнтована на розвиток торговельних зв’язків, а також співробітництво в ряді галузей економіки.

У червні 1994 р. Україна і ЄС підписали Угоду про партнерство та співробітництво, яка набула чинності 1 березня 1998 р. Угода визначила 28 сфер, в яких ЄС та Україна прагнуть розширити взаємну співпрацю: промислове співробітництво; сприяння інвестиціям та їхній захист; державні закупівлі, стандарти та оцінка відповідності; добувна промисловість; наука та технології; освіта та професійна підготовка; сільське господарство; використання атомної енергії в цивільних цілях; енергетика; довкілля; транспорт: космічна промисловість; фінансові послуги; грошово-кредитна політика; туризм; малі та середні підприємства; культура тощо.

Угода про партнерство та співробітництво доповнюється іншими угодами, які регулюють торгівлю текстилем та сталлю. Серед основних рішень і документів ЄС щодо України заслуговують на увагу наступні:

-надання Україні з 1 січня 1993 р. переваг Генералізованої системи преференцій;

-затвердження стратегії ЄС щодо України у квітні 1994 p.;

-прийняття «Декларації Європейського Союзу стосовно України» у травні 1996 p.;

-заява ЄС про визнання за Україною статусу країни з перехідною економікою у червні 1996 p.;

-прийняття Радою Міністрів ЄС 6 грудня 1996 р. Плану дій щодо України.

Напрями співпраці Євросоюзу з Україною визначено також у концепції відносин ЄС зі східними та південними сусідами «Ширша Європа — сусідство…», схваленій Єврокомісією в березні 2003 р.

У березні 2004 р. Кабінетом Міністрів України підготовлена і затверджена Стратегія економічного і соціального розвитку України на 2004-2015 pp. (шляхом європейської Інтеграції), яка передбачала конкретні заходи щодо реалізації завдань євроінтеграційної стратегії України. Сьогодні вже можна констатувати, що більшість її пунктів своєчасно не виконані. Це стосується проблем приведення законодавства України у відповідність до вимог законодавства ЄС, вступу до COT, інтеграції інфраструктурних мереж України з європейськими та інших.

1 травня 2004 року Україна стала безпосереднім сусідом Європейського Союзу, коли Польща, Угорщина та Словаччина приєдналися до ЄС. Перед ЄС та Україною, які погодилися зміцнювати свої взаємини, постають в цих умовах нові проблеми й відкриваються нові перспективи.

Так, 14.09.2007 р. у Києві пройшов одинадцятий самміт Україна – ЄС, на якому Україна і Європейський Союз підписали двосторонню угоду про новий візовий режим і угоду про реадмісію, що незабаром повинні бути ратифіковані парламентами обох сторін. Другий раунд двосторонніх переговорів щодо підписання розширеної угоди Україна – Євросоюз має відбутися наприкінці 2007 р. Він буде присвячений створенню зони вільної торгівлі та у випадку позитивного рішення відкриє Україні нові перспективи розвитку.

Узагалі партнерський діалог Україна – ЄС розвивається під час проведення щорічних засідань самміту Україна – ЄС за участю Президента України; Ради з питань співробітництва за участю Прем'єр-міністра України; Комітету з питань співробітництва; Комітету парламентського співробітництва; регулярних консультацій Україна - Трійка ЄС, постійних експертних консультацій.

У 2006 році підсумком роботи самміту стала доповідь, де позначена можлива дата вступу України в ЄС - 2020 рік.

Членство в ЄС є однією з головних стратегічних цілей України. Європейський Союз ще не визнав Україну потенційним кандидатом у члени. Проте згідно з 49 статтею Договору про ЄС, Союз відкритий для всіх європейських країн, а Україна таки належить до Європи. Сучасна позиція ЄС щодо України є, в принципі, неоднозначною. Більше за те, ця позиція обмежує вплив ЄС на ситуацію в Україні, оскільки не дає змоги використовувати наймогутніший інструмент зовнішньої політики ЄС – встановлення перед країнами-кандидатами жорстких умов вступу.

Термін дії Угоди про партнерство та співробітництво (УПС), як правова основа відносин між Україною та ЄС закінчився в березні 2008 року. Всі положення УПС ще не виконані, що слугує для ЄС основним аргументом проти переходу у взаєминах з Україною на нову договірну основу.

В 2007 році розпочинається процес укладення Посиленої угоди між Україною та ЄС. Взаємини з Україною є лакмусовим папірцем для політики Євросоюзу щодо «ширшої Європи», проте ЄС не готовий до наступного розширення і потребує перерви. У випадку розширення на першому місці стоять Балкани.

З проекту тексту угоди усуваються згадки про можливість членства України в ЄС. Натомість ЄС пропонує створити зону вільної торгівлі. Загалом візерунок Угоди досі залишається невизначеним.

Нові члени ЄС, особливо ті, що межують з Україною (Польща, Словаччина, Румунія та Угорщина), глибоко зацікавлені відігравати провідну роль у зміцненні політики Євросоюзу щодо України. Крім того, ці країни мають значний та цінний для України досвід в успішному впровадженні політичних та економічних змін, а також у подоланні перешкод на шляху до вступу в ЄС. Україна може стати партнером у різних сферах співпраці з Вишеградськими країнами (Угорщиною, Польщею, Словаччиною та Чеською Республікою), розвиваючи, зокрема, співробітництво у прикордонних регіонах, полегшуючи пересування населення, створюючи спільні миротворчі сили.

На даному етапі Україна не зуміла виробити чіткої стратегії щодо ЄС. У багатьох аспектах її політика зводиться переважно до декларацій, які недостатнім чином узгоджені між різними інституціями. Проєвропейські прагнення України обмежуються, як правило, деклараціями щодо зовнішньої політики і мало впливають на політику внутрішню. Браком позитивних внутрішніх реформ Україна істотно підриває до себе довіру з боку ЄС. Більше за те, складається враження, що паралельна політика України стосовно Росії та СНД суперечить її стратегії щодо ЄС.

Залишаючись за межами Європейського Союзу, Україна успішно асоціюється з процесом здійснення спільної європейської політики безпеки та оборони (ЄПБО). Наша держава бере участь у Поліцейських місіях ЄС в Боснії та Герцеговині та Республіці Македонія. Україна активно взаємодіє з ЄС у сфері боротьби з нелегальною міграцією та організаційною злочинністю.

На думку директора міжнародних програм Центра Разумкова Валерія Чалого, проведений аналіз співробітництва України з ЄС за період до 2011 р. говорить про позитивні зрушення в окремих сферах. Зокрема, активно розвиваються торгово-економічні зв'язки: із січня по квітень 2007 року експортні постачання в ЄС склали 30,3 %, імпорт із країн ЄС – 34,4 %. Також розширилося інвестиційне співробітництво. Європейський банк реконструкції і розвитку збільшив обсяги кредитування української економіки до 1 млдр євро щорічно. Розширюється договірно-правова база взаємин України з ЄС. Сторони погодили новий План дій Україна – ЄС у сфері юстиції, волі і безпеки.

Але головними невирішеними проблемами залишаються:

1. Обмеженість надійного джерела та потенціалу розвитку експортних можливостей - стійкого платоспроможного внутрішнього ринку;

2. Слабкі позиції України у сфері високих технологій, низький рівень розвитку НТП;

3. Недостатній рівень розвитку сучасної інфраструктури, особливо інформаційної і транспортної, та видів діяльності, що підтримують присутність українських виробників на міжнародних ринках;

4. Невисокий рівень конкурентоспроможності вітчизняних виробників, їх товарів і послуг та економіки країни в цілому;

5. Відсутність масштабних інвестицій в економіку України з боку провідних європейських ТНК, що унеможливлює входження українських виробників до їх міжнародних розподільчих систем;

6. Складнощі створення й удосконалення фондового ринку;

7. Недостатня готовність інституційної структури в Україні, брак кваліфікованих кадрів, ресурсної бази для виконання відповідних заходів.

Та головною проблемою України залишається нестабільна політична ситуація, яка не дозволяє ані проводити реформу ні в жодній сфері, ані прогнозувати результати економічних та політичних дій, а «також без спільного інтенсивного моніторингу з боку ЄС і України, не можна говорити про успіх і про те, що можна буде йти планово, поступово по всіх стадіях реалізації Плану дій України».

Отже, європейська інтеграція України залежить від прогресивної внутрішньої європеїзації. Тому, щоб наміри України викликали довіру, європейська інтеграція мусить стати її пріоритетом у внутрішній політиці. Реформи, що здійснюються поки що вкрай нерішуче й непослідовно, потребують потужного імпульсу.