Текст. Визначення тексту. Основні категорії художнього тексту. Функції тексту. Засоби зв’язку в тексті

До визначення тексту можна підходити з різних позицій. Одні лінгвісти вважають, що текстом може бути тільки писемне мовлення, інші вчені беруть передусім не форму мовлення, а структурно-семантичні ознаки.

Текст – це певна з функціонально-смислового погляду упорядкована група речень або їх аналогів, які являють собою завдяки семантичним і функціональним взаємовідношенням елементів завершену смислову єдність. Існує два типи тексту – монологічний і діалогічний, які характеризується спільними закономірностями текстотворення, що визначають природу всякого тексту, але відрізняються між собою як з погляду структури, так і з погляду закономірностей текстотворення, які в них діють.

В сучасній лінгвістичній літературі складники тексту визначаються по-різному: то як складне синтаксичне ціле, то як над фразова єдність, то як прозова строфа. Текст – це середній елемент схеми комунікації, як гранично спрощено можна уявити у вигляді триелементної структури: автор (адресант) – текст – читач (адресат). Щодо мовця текст є кодованою величиною, оскільки мовець кодує певну інформацію з метою її донесення до читача, використовуючи при цьому наявні засоби. Для сприйняття вміщеної у тексті інформації, читач повинен її декодувати. В силу цього застосування тих чи інших засобів кодування має бути адекватним у вихідний і кінцевий момент комунікативного акту.

Художній текст складний і багатоплановий. Завдання його інтерпретації – виявити максимум закладених у ньому думок і почуттів художника. Основним засобом створення актуалізованого контексту є повтор актуалізованої одиниці і порушення передбачуваності її розгортання і безпосереднього оточення. У письмовому тексті значущими виступають різноманітні фонографічні реалізатори авторського задуму, що на рівні усного мовлення позбавлені свого навантаження, особливо графічні. Посилювати звучання фрази та її експресію може використання графона – найчастотнішого способу актуалізації фонетичних особливостей персонажа. Графон – це графічна фіксація індивідуальних особливостей мовлення: – Зиздратсе… – тикав кожному свою шкарубату руку.

До частотних лексем належать займенники, прийменники, сполучники, частки і под. Завдяки своїй лексико-семантичній недостатності займенники легко семантизуються і заповнюють власні семантичні ємності контекстуальним смислом. Найчастотнішим з-поміж сполучних засобів виступає сполучник сурядності і, актуалізація якого в художньому тексті досягається завдяки повтору. Повтор сполучного слова в стилістиці здобув назву полісиндетон («багатосполучниковість»).

Значущим у художньому тексті постає граматичне значення, яке може зазнавати різноманітних актуалізацій і насичень. Найчастіше актуалізуються дієслівні категорії часу, стану, перехідності/неперехідності. Саме в умовах художнього тексту час може набувати різноманітних модифікацій.

Найбільшою специфікою характеризується синтаксичний рівень тексту. Основними параметрами речення, які набувають додаткового навантаження, актуалізованого в межах художнього мовлення, виступають довжина, структура і пунктуаційне оформлення. До чинників, які сприяють чітко визначеній організації тесту, належать синтаксичні фігури. В сучасних художніх текстах рідко зустрічається силепс, анаколуф, хіазм, частотнішими виступають паралелізм, еліпс, інверсія, різноманітні види повторів.

Основні категорії тексту: членованість, зв’язність. Кожен компонент тексту характеризується відносною смисловою завершеністю. Формальну пов’язаність тексту називають когезією, зовнішньою злитістю, відрізняючи її від когерентності, внутрішньої злитості.

Закритість текстової системи взаємодіє й узгоджується з категорією цілісності (завершеності), яка виступає конституційною ознакою буль-якого тексту, що відрізняє текст від не-тексту.

Модальність – обов’язкова категорія художнього тексту. Поза модальністю текст як елемент комунікації не може існувати. Модальність тексту розпочинається ще до його створення: з першого акту авторського вибору – вибору теми і проблеми твору. Поряд з концептуальністю вона зумовлює всі етапи створення художньої дійсності твору, всі ступені відбору екстралінгвістичного і власне-лінгвістичного матеріалу, який включений у твір. З модальністю твору взаємодіє його прагматична спрямованість – спонукання до відповідної реакції.

Твердження про структурну організованість тексту, його системність дають підставу багатьом лінгвістам аргументувати наявність текстових парадигм: жанрової, функціонально-стильової та індивідуально-авторської.